19 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3888/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач), з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 22.07.2024 №241670029315 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.07.2024 та зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності з 18.07.1979 по 02.06.2003, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.07.1979, період роботи з 01.01.2004 по 10.11.2004 у ТОВ "Центр Капітал".
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням №241670029315 від 22.07.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком. З даним рішення відповідача не погоджується, так як воно є протиправним, не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує чинні норма законодавства, що в свою чергу позбавляє її права на отримання пенсії за віком. Також вказувала, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає її провину. Оскільки наявні відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, то ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження необхідного страхового стажу, для призначення пенсії. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Окрім того, позивачка вказувала, що позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство - страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано до суду відзив на позов, в якому вказувало, що за принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії ОСОБА_1 була передана їм на За результатами розгляду даної заяви, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. При опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 9 років 2 місяці 14 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період трудової діяльності з 18.07.1979 по 02.06.2003, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства); період трудової діяльності з 01.01.2004 по 10.11.2004, згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
15.07.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії по віку.
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії ОСОБА_1 передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №241670029315 від 22.07.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком за нормами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж заявника становить 9 років 2 місяці 14 днів. За нададаними документами до загального страхового стажу не зараховано, в тому числі:
- період трудової діяльності з 18.07.1979 по 02.06.2003, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства);
- період трудової діяльності з 01.01.2004 по 10.11.2004, згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Листом від 07.08.2024 №2400-1705-8/32215 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомлено позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області рішення №241670029315 від 22.07.2024.
Не погоджуючись із рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду із цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно ч.2 ст.26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в ст. 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV). У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Судом встановлено, що оскаржуваним рішенням, позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до положень ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку із відсутністю відповідно страхового стажу.
Згідно оскаржуваного рішення пенсійного органу, страховий стаж позивача становить 9 років 2 місяці 14 днів.
Водночас, під час вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком пенсійним фондом при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії до страхового стажу не враховано період роботи:
- період трудової діяльності з 18.07.1979 по 02.06.2003, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства);
- період трудової діяльності з 01.01.2004 по 10.11.2004, згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 18.07.1979 по 02.06.2003, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства), суд зазначає наступне.
Порядок ведення трудових книжок, за частину спірного періоду трудового стажу позивача, був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 за №162 (надалі по тексту також Інструкція №162), положення якої діяли і врегульовували відповідні відносини до 29.07.1993.
Так, відповідно до вказаної Інструкції №162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також Інструкція №58).
Приписами пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
З наведеного слідує, що Інструкціями №162 і №58 встановлено відповідний порядок оформлення трудової книжки, внесення до трудової книжки записів про роботу, а також спосіб занесення відомостей про виправлення невірних чи недійсних даних. Закреслення та/або виправлення (підтирання, повторне наведення цифр і букв для зміни їх первинного змісту) раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
Враховуючи наведені вище положення норм чинного законодавства, суд зазначає, що обов'язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.
Суд звертає увагу на те, що відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні її трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
З огляду на наведене недоліки у трудовій книжці відтиску печатки організації у записі про звільнення, що дає достатньо інформації про місце роботи особи, не може бути підставою для неврахування відповідних періодів трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
У даному випадку у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 не зазначено про перейменування підприємства (запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні), де позивачка працювала у період з 18.07.1979 по 02.06.2003, проте такі обставини не є правовою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача цього періоду роботи. Такі записи мав би внести роботодавець і позивач не може нести відповідальність через позбавлення права на зарахування відповідного страхового стажу для призначення пенсії.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачі не врахували, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.
Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів для призначення пенсії.
З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу період трудової діяльності позивачки з 01.01.2004 по 10.11.2004 з підстав відсутності даних щодо сплати підприємством страхових внесків, суд зазначає наступне.
Згідно записів, які містяться в трудовій книжці, серії НОМЕР_1 з 15.07.2002 по 10.11.2004 працювала у ТОВ "Центр Капітал".
В оскаржуваному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.01.2004 по 10.11.2004, оскільки згідно відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до положень ст.20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а.
Враховуючи зазначене, до страхового стажу позивача необхідно зарахувати період його роботи з 01.01.2004 по 10.11.2004.
Оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.07.2024 №241670029315 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, то відповідно підлягає задоволенню вимога про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.07.2024 зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності з 18.07.1979 по 02.06.2003 та з 01.01.2004 по 10.11.2004.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність вчинених ним дій.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова
Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,- задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №241670029315 від 22.07.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.07.2024 зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності з 18.07.1979 по 02.06.2003 та з 01.01.2004 по 10.11.2004 із прийняттям відповідного рішення.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Головне управління пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя В.О. Григораш