Рішення від 19.09.2025 по справі 520/19519/25

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Харків

19.09.2025р. справа №520/19519/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1, суб'єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, владний суб'єкт), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - Відповідач №2)

провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення управлінського волевиявлення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ), яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої абзацом другим пункту 4 Постанови №153 від 11.02.2025 р. «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану»; 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн гривень, передбачену абзацом другим пункту 4 Постанови №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану»; 3) стягнення 100.000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що суб»єктом владних повноважень була вчинена протиправна бездіяльність у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень у порядку абз.1 п.4, абз.2 п.4, абз.3 п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153.

Відповідач №1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що виплата одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн передбачена постановою КМУ №153 від 11.02.2025 лише за наявності підтверджених документів про безпосередню участь у бойових діях. Позивач таких доказів не надав, а на момент розгляду його рапорту вже був звільнений зі служби, що виключає право на отримання винагороди. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не має повноважень здійснювати відповідні виплати.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2025р. у справі №520/19519/25 про прийняття позову до розгляду Відповідач №1 отримав - 25.07.2025р. о 13:44год.

Відзив на позов Відповідач 31 повинен був подати до суду до 09.08.2025р., а з урахуванням правила ч.6 ст.120 КАС України - 11.08.2025р.

За відсутності відповідного процесуального документа Відповідача №1 та доказів поважності пропуску установленого судом процесуального строку суд не знаходить підстав для продовження процесуального строку подачі відзиву.

Разом із тим, з огляду на ч.2 ст.19 КАС України та положення КАС України суд не знаходить правових підстав для повернення відзиву Відповідача №1 з матеріалів справи автору цього процесуального докумнета.

Тому відзив Відповідача №1 підлягає долученню до матеріалів справи без надання юридичної оцінки доводам означеного процесуального документа.

Водночас із цим, дана обставина не кваліфікується судом у якості визнання позову Відповідачем №1 згідно з ч.4 ст.159 КАС України, а усі подані Відповідачем №1 докази згідно з ч.4 ст.9 КАС України підлягають долученню до матеріалів справи і належній юридичній оцінці під час вирішення спору по суті, позаяк ці докази були витребувані ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2025р. у справі №520/19519/25, тобто витребувані за ініціативою суду, а не подані Відповідачем №1 з власної волі.

Відповідач №2 - ІНФОРМАЦІЯ_6 про розгляд справи був сповіщений завчасно та належно, але обов»язку з подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Оскільки одержані судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; процесуальні можливості здобуття судом доказів за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України вичерпані; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб»єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв»язку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з»ясовано, що заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_7 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 ; заявнику присвоєний р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ; документований військовим квитком серії НОМЕР_4 .

16.06.2023р. заявник був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_8 за мобілізацією; у період 04.08.2023р.-15.03.2024р. проходив військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_5 .

Згідно із складеною Військовою частиною НОМЕР_5 відносно заявника довідкою від 16.01.2025р. №426/68 заявник з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв»язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Донецькій області; згідно із складеною відносно заявника довідкою Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_6 від 26.01.2024р. №№9858/1 отримане заявником 04.10.2023р. поранення пов»язане із захистом Батьківщини, заявник обмежено придатний до військової служби, лікування тривало з 04.10.2023р. по 26.01.2024р.; згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_5 від 19.09.2024р. №251/2/155 заявник 04.10.2023р. під час підготовки до бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку Збройних Сил Російської Федерації отримав поранення - ВУДП нижньої третини правого стегна з дефектом м'яких тканин.

У період 31.08.2024р.-07.03.2025р. проходив військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі ІНФОРМАЦІЯ_9 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_10 » Сухопутних військ Збройних Сил України; згідно зі складеною ІНФОРМАЦІЯ_11 відносно заявника довідкою від 27.02.2025р. №124 заявник брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. (загалом - 5 місяців 14 днів).

03.03.2025р. заявником до начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 було подано рапорт про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку абз.1 п.4, абз.2 п.4, абз.3 п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153.

Копія означеного рапорту приєднана заявником до матеріалів позову. (т.1 а.с.23).

Копія цього рапорту містить штамп реєстрації вхідної кореспонденції від 03.03.2025р. та резолюцію очільника Відповідача №1 "НГП / До опрацювання".

За викладеними у позові твердженнями, 07.03.2025р. заявник був звільнений з військової служби.

За твердженням сторони відповідача остаточне рішення за означеним рапортом було прийнято - 10.03.2025р. у вигляді управлінського волевиявлення з приводу відмови у призначенні виплати, яке міститься на рапорті від 10.03.2025р., оскільки фізичного існування оригіналу рапорту від 03.03.2025р. у матеріалах справ ІНФОРМАЦІЯ_12 виявлено не було.

Суд не знаходить підстав для визнання указаного доказу фальшивим чи недостовірним.

Суд відзначає, що згідно із складеною Військовою частиною НОМЕР_5 відносно заявника довідкою від 16.01.2025р. №426/68 заявник з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. брав не безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, а брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв»язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Донецькій області.

Натомість, згідно з складеною ІНФОРМАЦІЯ_11 відносно заявника довідкою від 27.02.2025р. №124 заявник брав саме безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. (загалом - 5 місяців 14 днів).

Тож, відомості складеної Військовою частиною НОМЕР_5 відносно заявника довідки від 16.01.2025р. №426/68 прямо та очевидно суперечать відомостям складеної ІНФОРМАЦІЯ_11 відносно заявника довідки від 27.02.2025р. №124 в частині безпідставного ототожнення особистої та безпосередньої участі у бойових діях із участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв»язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Донецькій області.

Стверджуючи про вчинення суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №1 протиправного управлінського волевиявлення у формі бездіяльності з приводу неповної оплати часу служби таким видом грошового забезпечення як одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень у порядку абз.1 п.4, абз.2 п.4, абз.3 п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідачі є суб»єктами владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачами наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачами наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем органів системи Збройних Сил України винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", Урядом України було установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

З положень абз.2 п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 є одночасна сукупність таких факторів як: 1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил; 2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу у віці до 25 років; 3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Суд відмічає, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168, якою було первісно запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30.000,00грн. та до 100.000,00грн.

Так, у п.1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 Уряд України визначив, що умовами призначення додаткової винагороди у фіксованому розмірі 30.000,00грн. щомісячно є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України); 3) несення особою служби у правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди.

Також у п.1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 Уряд України визначив, що умовами призначення додаткової винагороди у розмірі понад 30.000,00грн. і до 100.000,00грн. є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України); 3) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди; 5) особиста та безпосередня участь особи або у бойових діях, або у заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії на території ведення бойових дій (далі за текстом - Заходи); 6) фізичне перебування особи у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

Отже, у цілях виплати підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 усі військовослужбовці були розмежовані законодавцем на дві категорії, а саме: 1) військовослужбовці, які брали особисту та безпосередню участь у бойових діях; 2) військовослужбовці, які брали особисту та безпосередню участь у Заходах на території ведення бойових дій.

За одночасної відповідності усім переліченим кваліфікаційним умовам військовослужбовець набуває право на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях чи Заходах на території ведення бойових дій.

Тож суд доходить до висновку про те, що за змістом п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 додаткова винагорода у фіксованому розмірі є фактично платежем за специфічні умови проходження особою публічної (військової) служби (виконання громадянином обов'язків публічного службовця за відповідною штатною посадою під час дії правового режиму воєнного стану), а додаткова винагорода у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі є фактично платежем за особистий ризик, пов'язаний із безпосередньою участю громадянина України відповідної категорії у бойових діях або із безпосередньою участю у Заходах на території ведення бойових дій.

Постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 була внесена низка змін, зокрема: в абзаці першому слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» були замінені словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; абзац шостий пункту 2 після слів “під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану» був замінений словами “у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів»; постанову КМУ від 28.02.2022р. №168 було доповнено п.21 такого змісту: “21. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

Аналізуючи зміну правових підходів законодавця до визнання умов набуття особою права на додаткову винагороду, суд доходить до переконання про те, що словосполучення "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)" стосується виключно такої категорії публічних службовців як - особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, тобто на спірні правовідносини не поширюється.

Звідси слідує, що постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 були внесені зміни до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, однак юридичні наслідки нової запровадженої постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 умови обчислення розміру додаткової винагороди - “до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» з огляду на приписи ст.58 Конституції України підлягають поширенню на виключно відносини з оплати часу фактично виконаної служби співробітниками Служби судової охорони, котрі склались не раніше від настання події оприлюднення постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 у газеті “Урядовий кур'єр» від 19.07.2022р. №156, позаяк значно погіршують фінансове становище громадянина.

Постановою КМУ від 20.01.2023р. №43 пункт 21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 був викладений в такій редакції: “21. Установити, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.».

У подальшому суспільні відносини з приводу оплати часу публічної служби під час дії правового режиму воєнного стану були регламентовані п.2 Розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану", яким передбачено установити, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX: військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, а також здійснюють бойові (спеціальні) завдання, у період здійснення зазначених заходів (завдань) щомісячно виплачується додаткова винагорода від 30000 до 100000 гривень на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення, а також військовослужбовцям, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон), безвісно відсутні, інтерновані в нейтральні держави або є заручниками, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які загинули (померли) внаслідок отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, нараховується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень за місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер), на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям строкової військової служби щомісячно виплачується винагорода за особливості проходження служби під час дії воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 6000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісячно виплачується винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час дії воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 2350 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісячно виплачується додаткова винагорода від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.92 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження з приводу визначення умов, розмірів та порядку виплати військовослужбовцям під час дії воєнного стану щомісячної додаткової винагороди були передані законодавцем у відання Уряду України, а відтак саме Кабінет Міністрів України є компетентним суб»єктом права стосовно запровадження кваліфікуючих ознак для призначення означеного вище платежу у межах від 30.000,00грн. до 100.000грн.

При цьому, саме приписами п.2 розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" указано, що підставою для виплати додаткової винагороди є або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення бойових дій; або здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районах ведення бойових дій, або виконання бойових (спеціальних) завдань.

Тож, за приписами п.2 Розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ сам по собі факт проходження особою військової служби та обіймання штатної військової посади в організаційній структурі військового формування об'єктивно не здатен призвести до виникнення у військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди на відміну від первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Постановою КМУ від 09.08.2023р. №836 на подальший розвиток абзаців другого - восьмого п.2 Розділу II Закону України від 28.06.2023р. №3161-IX було викладено у новій редакції п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (унаслідок чого п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 став незастосовним відносно правовідносин за участі військовослужбовців Збройних Сил України), а постанова КМУ від 28.02.2022р. №168 була доповнена п.11 та п.12.

Так, п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 передбачено установити, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням заінтересованих центральних органів виконавчої влади та державних органів.

Військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці (за які вони втратили право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі за останніми займаними посадами) і до закінчення перебування у розпорядженні щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.

Військовослужбовцям строкової військової служби щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 6000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 2350 гривень пропорційно часу перебування на службі (навчанні) в розрахунку на місяць.

Пунктом 12 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 11, у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).».

Як то указано у п.21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836, міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пунктах 11 і 12 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги.».

Постановою КМУ від 15.09.2023р. №1001 абзаци 6 і 7 пункту 11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 були викладені в такій редакції: "Розмір додаткової винагороди за категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) встановлюється згідно з додатком.

Військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.".

Продовжуючи вирішення спору по суті, суд відзначає, що у розумінні ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Отже, за загальним правилом як особливості ведення бойових дій, так і специфіка здійснення Заходів знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із колом функцій та завдань відповідного державного органу, зокрема, конкретним видом Збройних Сил України, конкретним родом сил Збройних Сил України, функціональним призначенням конкретної військової частини Збройних Сил України (або інших військових формувань чи правоохоронних органів).

При цьому, норми самої постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 не містять ані визначення переліку чи змісту бойових дій, ані визначення переліку чи змісту Заходів.

Пунктом 21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 було установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.

Разом із тим, відповідного положення відносно виплати додаткової винагороди, підвищеної до 100.000,00грн. норми постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 станом на календарну дату набрання чинності постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 не містили.

Однак, суд вважає, що з огляду на приписи ст.8 Конституції України дана обставина не може бути визнана перешкодою для видання відповідним суб'єктом права у межах власної управлінської компетенції підзаконного нормативно-розпорядчого акту з приводу переліку та змісту як бойових дій, так і Заходів.

Відносно військовослужбовців Збройних Сил України така конкретизація послідовно у часі відбувалась у спосіб видання Міністром оборони України телеграми від 07.03.2022р. №248/1217, телеграми від 25.03.2022р. №248/1298, Окремого доручення від 23.06.2022р. №912/з/29, наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44, наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566.

Із змісту п.1 телеграми Міністра оборони України від 07.03.2022р. №248/1217 вбачається можливість виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі 100.000,00грн. за місяць у розрахунку пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії в районах ведення бойових дій (проведення заходів) та 30.000,00грн. пропорційно у розрахунку на місяць іншим військовослужбовцям Збройних Сил України.

Із змісту п.1 телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298, п.1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/з/29 (далі за текстом - Окреме доручення №912/з/29), п.2 Розділу ХХХІV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44, п.2 Розділу ХХХІV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566 випливає, що кваліфікаційна ознака "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів" може бути застосована до заявника як військовослужбовця стрілецького підрозділу виключно за критерієм - ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно.

З наведеного у перелічених вище розпорядчих документах переліку бойових дій випливає, що за загальним правилом найнебезпечніші і найтяжчі умови несення військової служби в умовах запровадженого з 24.02.2022р. правового режиму воєнного стану припадають на випадок захисту Батьківщини військовослужбовцем стрілецького підрозділу, відносно якого кваліфікуючою умовою набуття права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 визначено знаходження на лінії бойового зіткнення, тобто безпосередня участь у вогневих сутичках з ворогом або знаходження під вогнем ворога.

З огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права, невід'ємним елементом якого є справедливість, суд доходить до переконання про те, що виплата додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі іншим категоріям військовослужбовців не повинна суперечити, а навпаки - має відповідати саме означеному критерію.

Суд зауважує, що у межах делегованих Урядом України повноважень Міністерством оборони України у наказі Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44 та у наказі Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566 було чітко та однозначно розмежовано правову категорію - "безпосередня участь у бойових діях" та правову категорію - "безпосередня участь у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України" (далі за текстом - Заходи) від правової категорії - "виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями)".

При цьому, кваліфікуюча ознака - перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) кореспондує правовій категорії - "безпосередня участь у бойових діях" та правовій категорії - "безпосередня участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", а кваліфікуюча ознака - у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави кореспондує правовій категорії - "виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями)".

Згідно з п.3 Розділу XXXIV Порядку №260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

За правилами п.4 Розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Суд відмічає, що усі перелічені вище розпорядчі акти права Міністра оборони України містять однакові по суті правила підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а саме вказівки на те, що кола таких документів належать: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, постова відомість; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З наведених документів слідує, що за правовою природою та призначенням саме лише існування такої речі матеріального світу як бойовий наказ (бойове розпорядження) об»єктивно не здатне призвести до виникнення у конкретного військовослужбовця абсолютного права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі, позаяк цей документ є суто письмовою вказівкою військового командира вищого рівня на використання сил, засобів та особового складу військового формування, військової частини, військового підрозділу для виконання окремого бойового завдання, до якого згаданий вище військовослужбовець може бути як залучений, так і не залучений.

Тому суд вважає, що обставина існування бойового наказу (бойового розпорядження) є обов»язковою передумовою виникнення у конкретного військовослужбовця названого вище права, але сама по собі об»єктивно не здатна призвести до виникнення безумовного права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн розмірі.

При цьому, суд зауважує, що бойовий наказ (бойове розпорядження) видається не стосовно окремого військовослужбовця, а відносно військового формування (військової частини, військового підрозділу тощо), а відтак, конкретний військовослужбовець не має ані права на вимогу про обтяження суб»єкта владних повноважень обов'язком видати оригінали бойових наказів (бойових розпоряджень) іншим учасникам суспільних відносин у власних інтересах, ані права на вимогу про вільний документообіг бойових наказів (бойових розпоряджень).

У ході розгляду справи судом з»ясовано, що ведення журналу бойових дій передбачено наказом Міністерства оборони України від 06.10.2020р. №363.

Згідно з Інструкцією з ведення Історичного формуляра, Історичної довідки та Журналу бойових дій (затверджена наказом Міністерства оборони України від 06.10.2020р. №363; далі за текстом - Інструкція №363) журнал бойових дій - звітно-інформаційний документ, що входить до складу бойових документів, в якому відображається підготовка і хід бойових дій.

Пунктом 1 Розділу IV Інструкції №363 передбачено, що журнал бойових дій ведеться, зокрема, у військових частинах з моменту отримання наказу (директиви) про залучення до ведення бойових дій до моменту завершення виконання завдань у районі бойових дій.

За змістом п.2 Розділу IV Інструкції №363 ведення журналу бойових дій здійснюється у довільній формі на підставі оперативних документів, бойових наказів, розпоряджень, зведень, бойових донесень тощо, а також усних розпоряджень старших начальників і командирів.

Відповідно до п.4 Розділу IV Інструкції №363 обов'язковими складовими журналу бойових дій є: дата запису; загальна обстановка перед початком операції (бою); бойовий склад та угрупування своїх військ та військ противника; співвідношення сил та засобів; коротке викладення завдання військовій частині (підрозділу); рішення командира та бойові завдання, поставлені підпорядкованим частинам (підрозділам); уточнені рішення та розпорядження, які віддавались командирами (начальниками) чи були отримані від старших начальників; дані про захоплення полонених та трофеї; втрати своїх військ і противника; можливі висновки та пропозиції щодо тактики застосування військ (сил).

Отже, за первісним призначенням журнал ведення бойових дій є офіційним письмовим документом про дії військової частини або підрозділу військової частини, а не конкретного військовослужбовця, що між тим з огляду на приписи постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 не створює жодних заборон чи перепон для відображення у згаданому документі детальної інформації про особисту та безпосередню участь кожного військовослужбовця з особового складу підрозділу у виконанні доведеного встановленим порядком бойового наказу (бойового розпорядження).

Відтак, факт наявності записів у журналі бойових дій про участь конкретного підрозділу військової частини у бойових діях також не може бути визнаний достатнім доказом набуття конкретним військовослужбовцем абсолютного права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн.

Тож суд вважає, що обставина існування відповідних записів у журналі ведення бойових дій про факт ведення бойових дій особовим складом військового підрозділу (без конкретизації прізвищ військовослужбовців або іншої достатньої персоналізації) під час виконання бойового наказу (бойового розпорядження) також є обов»язковою передумовою виникнення у конкретного військовослужбовця названого вище права, але сама по собі об»єктивно не здатна призвести до виникнення безумовного права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі.

Таким чином, лише рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного конкретного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань за умови одночасної наявності як бойового наказу (бойового розпорядження), так і відповідних записів у журналі ведення бойових дій про факт ведення бойових дій на виконання бойового наказу (бойового розпорядження) у розумінні ст.ст.72-76 КАС України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом особистої та безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових діях (але за виключенням випадку існування спору стосовно предмету та змісту бойового завдання, або стосовно предмету та змісту бойової дії, або стосовно місця територіальної дислокації військового підрозділу).

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що лише підтверджені сукупністю документів (а саме: бойовим наказом (бойовим розпорядженням), записами у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапортом командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або Заходах) обставини спричиняють виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі.

Розглядаючи справу, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб»єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип “найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Однак, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин військовослужбовець об»єктивно не здатен набути ані легітимних сподівань, ані розумних очікувань на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі виключно на підставі власних документально непідтверджених аргументів про несення військової служби у конкретний проміжок часу в умовах, окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 (тобто у випадку документально непідтвердженого факту особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій).

У разі незгоди із обліком умов несення служби суб»єктом владних повноважень у вимірі постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 військовослужбовець з огляду на приписи ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України повинен навести достатньо конкретизовані обставини про власне фізичне місце перебування кожного календарного дня співвідносно з рештою особового складу підрозділу, обставини про суть та характер виконаних у цей період службових завдань тощо.

За відсутності доводів про ці обставини суд позбавлений можливості реалізувати обов»язок за ч.4 ст.9 КАС України та витребувати необхідні для вирішення спору по суті докази, окрім обставин: існування бойового наказу (бойового розпорядження); місця дислокації військової частини (військового підрозділу); знаходження військовослужбовця у відпустці, у відрядженні, на навчанні, на лікуванні, у стані тимчасової непрацездатності, у правовому режимі самовільного залишення військової частини; наявності рапортів командира підрозділу про призначення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі; виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі командиру військового підрозділу, до особового складу якого входить конкретний військовослужбовець.

Також з наведених вище мотивів суд доходить до переконання про те, що у період 24.02.2022р.-31.01.2023р. підставою для виникнення у військовослужбовця Збройних Сил України права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у фіксованому розмірі - 30.000,00грн. пропорційно часу реальної служби є факт проходження військової служби та факт обіймання штатної військової посади в організаційній структурі державного органу із ознаками військового формування.

З 01.02.2023р. підставою для виникнення у військовослужбовця Збройних Сил України права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у фіксованому розмірі - 30.000,00грн. пропорційно часу реальної служби є факт виконання бойових (спеціальних) завдань.

Тож, у період часу 24.02.2022р.-31.01.2023р. виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 була передбачена в обов'язковому фіксованому розмірі 30.000,00грн. у межах кожного календарного місяця за кожен календарний день обіймання військової посади (тобто із розрахунку 30 днів у календарному місяці розмір денної фіксованої виплати складає - 1.000,00грн. до утримання податків (зборів), а із розрахунку 31 день у календарному місці розмір денної фіксованої виплати складає - 967,74грн. до утримання податків (зборів)) до моменту набуття чинності нормами Розділу ХХХIV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44 (тобто до 01.02.2023р.).

Після настання моменту набуття чинності нормами Розділу ХХХIV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44 (тобто з 01.02.2023р.) набуття військовослужбовцем права на виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі до 30.000,00грн. була обтяжена такою кваліфікуючою вимогою як виконання бойового (спеціального) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань).

Натомість, виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі незмінно була передбачена виключно у разі особистого та безпосереднього вчинення кожним конкретним військовослужбовцем протягом доби (календарного дня) будь-якого діяння з кола бойових дій під час перебування військового підрозділу на лінії бойового зіткнення з ворогом (у контексті військовослужбовця стрілецького підрозділу Збройних Сил України) (тобто із розрахунку 30 днів у календарному місці розмір денної підвищеної виплати складає - 2.333,33грн. до утримання податків (зборів), а із розрахунку 31 день у календарному місці розмір денної підвищеної виплати складає - 2.258,06грн. до утримання податків (зборів)).

Розв'язуючи даний спір, суд підкреслює усвідомлення змісту ст.3 Конституції України (де указано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю), змісту ст.17 Конституції України (відповідно до якої держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей), змісту ст.65 Конституції України (згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України), усіх ризиків для життя та здоров'я людини, спричинених безпосереднім та особистим виконанням громадянином завдання із захисту суверенітету України та територіальної цілісності України.

При цьому, суд вважає, що за правовою природою, характером та змістом вимога військовослужбовця про виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у бажаному розмірі (як фіксованому, так і підвищеному) одночасно означає і не сформульоване текстуально, але існуюче у реальності звинувачення відповідної компетентної військової посадової особи (командира, начальника) у неправильному обліку часу військової служби, у неправильній кваліфікації умов несення військової служби, у неправильному визначенні розміру додаткової винагороди.

Суд підкреслює власне усвідомлення та усвідомлення кожним громадянином України значущості внеску кожного військовослужбовця у захист та оборону Батьківщини у період з 24.02.2022р., але зважає, що за волею законодавця додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі підлягає виплаті не за щоденне виконання завдань повсякденної військової служби, а по суті за професійний ризик несення військової служби в умовах існування щомиттєвої і невідворотної загрози загибелі військовослужбовця у ході бойової дії від дій ворога.

За змістом постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Аналогічні положення містяться у п.8 Розділу ХХХІV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44 та у п.9 Розділу ХХХІV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566.

Випадки, які виключають виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 викладені у п.14 Розділу ХХХІV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44 та у п.15 Розділу ХХХІV Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023р. №566.

Застосовуючи положення наведених норм права до підтверджених матеріалами справи обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що у контексті застосування п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 слід розмежовувати правову категорію - "безпосередня участь у бойових діях" від правової категорії - "безпосередня участь у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України".

Саме особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця саме у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій створює підстави для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови КМУ від 11.02.2025р. №153.

Натомість, особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не створює підстав для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови КМУ від 11.02.2025р. №153.

Суд повторно наголошує, що згідно із складеною Військовою частиною НОМЕР_5 відносно заявника довідкою від 16.01.2025р. №426/68 заявник з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв»язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Донецькій області.

Тож, довідка Військової частини НОМЕР_5 від 16.01.2025р. №426/68 не кваліфікується судом у якості доказу, що підтверджує обставин особистої та безпосередньої участі заявника у веденні бойових дій у районах ведення бойових дій з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р.

Суд зауважує, що саме довідка Військової частини НОМЕР_5 від 16.01.2025р. №426/68 є достовірним та першочерговим доказом стосовно умов проходження військової служби заявником у конкретний період часу.

Натомість, довідка ІНФОРМАЦІЯ_9 від 27.02.2025р. №124 є похідним (тобто вторинним) доказом стосовно умов проходження заявником військової служби з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. (загалом - 5 місяців 14 днів) і у випадку суперечності із відомостями довідки Військової частини НОМЕР_5 від 16.01.2025р. №426/68 не може бути кваліфікована у якості достовірного доказу у розумінні ч.1 ст.75 КАС України.

Продовжуючи розв»язання спору по суті, суд відмічає, що згідно з п.11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 12.04.2024р. №419 (підлягає застосуванню з 01.04.2024р.) у разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Зі змісту наведених вище норм права слідує, що речення перше абз.1 п.11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 12.04.2024р. №419 співвідноситься із реченням другим абз.1 п.11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 12.04.2024р. №419 як випадки виконання одного і того ж бойового завдання - особиста та безпосередня участь у веденні бойових дій, але у різних місцях відносно лінії зіткнення з ворогом, бо речення друге абз.1 п.11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 12.04.2024р. №419 стосується виконання бойового завдання з ведення бойових дій протягом доби саме на лінії зіткнення у глибину до ротного опорного пункту включно, а речення перше абз.1 п.11 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 12.04.2024р. №419 стосується особистої та безпосередньої участі у виконанні бойових завдань на відстані від лінії зіткнення з ворогом понад розташування ротного опорного пункту включно.

Згідно з п.2 Розділу ХХХVII Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 30.04.2024р. №275 підтвердження виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій або бойове донесення; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про виконання бойових (спеціальних) завдань кожним військовослужбовцем (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу.

Інформацію про кількість днів виконання бойових (спеціальних) завдань у минулому місяці відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців, до 05 числа поточного місяця в установленому законодавством порядку.

Пунктом 4 Розділу ХХХVII Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 30.04.2024р. №275 визначено, що виплата одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів військових частин (установ, організацій).

Як то указано у п.5 Розділу ХХХVII Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 30.04.2024р. №275, накази про виплату одноразової винагороди особовому складу, у якого право на отримання одноразової винагороди настало у минулому місяці, видаються до 05 числа поточного місяця на підставі: даних обліку днів для виплати одноразової винагороди, які підтверджують наявність сумарно обчислених 30 днів виконання завдань військовослужбовцями в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу, за які виплата одноразової винагороди не здійснювалась; інформації про кількість днів виконання бойових (спеціальних) завдань для виплати одноразової винагороди, зазначеної у витязі з наказу командира військової частини (установи, організації) за попереднім місцем проходження служби військовослужбовця; інформації про кількість днів виконання бойових (спеціальних) завдань для виплати одноразової винагороди, зазначеної військовою частиною (установою, організацією), до якої для виконання завдань був відряджений військовослужбовець.

Застосовуючи положення наведених норм права до підтверджених матеріалами справи обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що вид грошового забезпечення - одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових завдань під час особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій в районах введення бойових дій на лінії зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) до ротного опорного пункту включно у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 та вид грошового забезпечення - одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 є грошовими платежами з винагороди за службу однакової правової природи.

Матеріали справи не містять доказів особистої та безпосередньої участі заявника у межах спірних правовідносин саме у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій.

Судом на виконання ч.4 ст.9 КАС України джерел здобуття таких доказів за власної ініціативою безвідносно до правової позиції сторін спору та процесуальної поведінки учасників справи не відшукано.

При цьому, суд зважає, що у силу спеціального застереження п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Оскільки під час проходження військової служби на штатній військовій посаді в організаційній структурі Відповідача №1 заявник не брав особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій, то за період часу з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. виконання обов»язку із належного грошового забезпечення заявника (у тому числі і в порядку постанови КМУ від 11.02.2025р. №153) повинно здійснюватись саме Військовою частиною НОМЕР_5 , а не Відповідачем №1 чи Відповідачем №2.

Окремо суд відмічає, що на подальший розвито положень постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 Міністром оборони України як повноваженим та компетентним суб"єктом права було видано окреме доручення від 20.02.2025р. №999/уд (далі за текстом - Окреме доручення №999/уд).

Окремим дорученням №999/уд було визначено як документи, котрі підтверджують участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення бойових дій (а саме: бойовий наказ чи бойове розпорядження; журнал бойових дій, або журнал ведення оперативної обстановки, або бойове донесення; рапорт (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях в районах ведення бойових дій), так і обов'язкову кваліфікуючу умову для набуття права на одержання виплати у порядку п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 (а саме: безпосередня участь у бойових діях в районах ведення бойових дій строком не менше 6 місяців.

Поданий заявником у межах спірних правовідносин рапорт від 03.03.2025р. таких документів не містив.

При цьому, суд зауважує, що довідка Військової частини НОМЕР_5 від 19.09.2024р. №251/155 засвідчує не обставини участі заявника у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій, а обставину отримання поранення під час підготовки до бойових дій. (т.1 а.с.12).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов»язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №1 та суб'єктом владних повноважень - Відповідачем №2 хоча і не було надано окремої письмової відповіді на рапорт заявника від 03.03.2025р., але було вчинено управлінське волевиявлення з приводу відмови у призначенні виплати у порядку п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 (у формі резолюції начальника райТЦКтаСП на рапорті від 10.03.2025р.) і не було порушено публічних прав (публічних інтересів) заявника на отримання виду грошового забезпечення - одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови КМУ від 11.02.2025р. №153, позаяк, по-перше, жодний із приєднаних до рапорту від 03.03.2025р. документів не підтверджував факту особистої та безпосередньої участі заявника у веденні бойових дій у районах ведення бойових дій за період часу з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р., а по-друге, компетентним суб»єктом владних повноважень з приводу грошового забезпечення заявника за період часу з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. є Військова частина НОМЕР_5 .

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах реально вчинене суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №1 управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу призначення виплати не призвело до порушення публічних прав (публічних інтересів) заявника, позаяк жодний із приєднаних до рапорту від 03.03.2025р. документів не підтверджував факту особистої та безпосередньої участі заявника у веденні бойових дій у районах ведення бойових дій за період часу з 01.08.2023р. по 04.10.2023р. та з 09.11.2023р. по 20.02.2024р. (тобто тривалості проходження служби в бойових умовах) і компетентним суб»єктом владних повноважень з приводу грошового забезпечення заявника за цей період часу є Військова частина НОМЕР_5 .

У ході розгляду справи судом не відшукано джерел здобуття доказів підтвердження факту особистої та безпосередньої участі заявника у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій строком понад 6 місяців у порядку ч.4 ст.9 КАС України усупереч відомостям обліку суб»єкта владних повноважень стосовно умов несення військової служби заявником у межах спірних правовідносинах у вимірі параметрів, окреслених законодавцем у постанові КМУ від 11.02.2025р. №153.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко