19 вересня 2025 року м. Рівне №460/7864/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Волинській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
02.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови відповідача у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку за ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання відповідача призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою судді Махаринця Д.Є. від 05.05.2025 відкрито провадження в справі №460/7864/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розпорядженням в.о керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 №965, у зв'язку із тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Махаринця Д.Є., призначено повторний автоматизований розподіл справи №460/7864/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи №460/7864/25 визначено суддю Друзенко Н.В.
Ухвалою судді Друзенко Н.В. від 12.09.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №460/7864/25; розгляд справи вирішено здійснювати зі стадії розгляду справи по суті, з урахуванням особливостей, визначених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України .
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що звернулась до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримала відмову з підстав недостатнього періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Звертає увагу, що станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, з урахуванням проживання під час канікул. Таким чином, вважає, рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, у зв'язку з чим просить суд позов задовольнити повністю.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області у поданому відзиві на позовну заяву заперечує щодо зарахування періоду проживання під час канікул до періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, оскільки доказами даний факт не підтверджено. Отже, позивач станом на 01 січня 1993 року прожила у зоні гарантованого добровільного відселення менше ніж 3 роки, а тому не має права на призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідженням письмових доказів, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Сварицевичі Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області.
Позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 07.06.1993.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 07.05.2025 №387, позивач була зареєстрована та постійно проживала селі Сварицевичі Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 27.08.1988, з 24.10.1994 по жовтень 1995 року.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с. Сварицевичі Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №172350006551 від 08.04.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з тієї підстави, що відсутній необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
У вказному рішенні зазначено про те, що позивач досягла віку 55 років, страховий стаж склав 36 років 04 місяці 29 днів. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 4 місяці 2 дні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17.
Матеріали справи не містять доказів того, що у період з моменту аварії по 31 липня 1986 року позивач проживав на території зони гарантованого добровільного відселення, а тому відсутні підстави для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку.
Обставини щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу та досягнення відповідного віку, не є спірними та вирішальними у даному випадку. Спір у даній справі виник виключно щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (зі змінами від 19.12.2023, чинними в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1).
Вказаний порядок прийнято відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;
посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування (в редакції Постанови Пенсійного фонду №55-1 від 19.12.2023);
для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Так, пунктом 2.22 цього розділу передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Підпунктом 6 пункту 2.6. розділу II Порядку №22-1 визначено, що при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються, зокрема документи про надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для призначення додаткової пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачений Порядком №22-1.
З аналізу наведених норм слідує, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є, зокрема (1) документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування (зокрема, відповідна довідка) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Суд враховує, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
З системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право встановлення пільг і компенсацій мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Таким чином, наявність лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, є підставою для призначення до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень.
Право ж на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII мають особи, які постійно проживали (працювали), у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01.01.1993, що підтверджується документами про проживання, які видані органами місцевого самоврядування (відповідною довідкою), як передбачено підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1.
Позивач обгрунтовуючи своє право на призначення пільгової пенсії, з покликанням на відповідну практику Верховного Суду вказує, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Вважає, що належність до потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, посвідчення громадянина, який є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 3 не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом №796-ХІІ, однією з яких є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно Закону №796-ХІІ, оскільки таким посвідченням підтверджується період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Позивач покликається, зокрема на таку правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі №398/494/17, від 17.05.2021 у справі №336/6218/16-а, від 08.06.2022 у справі №805/3752/18-а, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Як встановлено судом у даній справі та не заперечується відповідачем, позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3.
Однак, суд наголошує, що посилання позивача на зазначені постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки у останніх надано аналіз правовідносин до внесення змін постановою Пенсійного фонду №55-1 від 19.12.2023 до Порядку №22-1 щодо документів, які підтверджують право на призначення потерпілим від Чорнобильської катастрофи пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Суд зазначає, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, хоча й підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак не є єдиним документом для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Однак, відповідно до норм чинного законодавства, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органом місцевого самоврядування, яка має містити відомості про конкретний період/періоди проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше 3 необхідних років, а також відповідне посвідчення - у сукупності.
Як встановлено судом, згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 07.05.2025 №387, позивач була зареєстрована та постійно проживала селі Сварицевичі Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 27.08.1988, з 24.10.1994 по жовтень 1995 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що станом на 01.01.1993 позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 4 місяці 2 дні, як і визначено пенсійним органом у спірному рішенні.
Отже, довідкою органу місцевого самоврядування не підтверджується, що станом на 01.01.1993 позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 необхідних років.
Позивачем не надано доказів на підтвердження факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 необхідних років, тобто в період, який не охоплений довідкою органу місцевого самоврядування.
Проживання позивача в селі Сварицевичі Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області під час канікул в період навчання в Львівському державному медичному університеті імені Данила Галицького, не підтверджується архівною довідкою цього навчального закладу від 28.02.2025 №01-15/118, позаяк така довідка не є належним доказом проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відтак, доводи позивача з даного приводу є безпідставними.
Суд звертає увагу, що вказане не позбавляє права позивача на звернення до суду про встановлення факту, що має юридичне значення в порядку статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, дані диплому та трудової книжки не спростовують факту постійного проживання у відповідній зоні забруднення, лише за умови, що такий спірний період навчання або роботи підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування.
З урахуванням предмету доказування у цій справі, суд повторює, що період постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993, у даній категорії справ підтверджується виключно документами про проживання, які видані органами місцевого самоврядування (відповідною довідкою), як передбачено підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1.
Оскільки, станом на 01.01.1993 позивач проживала на території зони гарантованого добровільного відселення менше 3 років, її пенсійний вік відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягає зниженню.
При цьому, проживання позивача на території зони гарантованого добровільного після 01.01.1993 вже не має вирішального значення.
Відповідно, відсутні підстави для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд наголошує, що враховуючи відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження періоду постійного проживання (роботи) позивача на території зони гарантованого добровільного станом на 01.01.1993 не менше 3 років, як того вимагає Порядок №22-1, відсутні підстави для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-ХІІ.
За сукупності встановлених обставин та норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №172350006551 від 08.04.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягає скасуванню.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються заперечення, а позивач не довела обставин, на яких ґрунтуються її вимоги.
Оскільки, факт наявності у позивача порушеного права не знайшов підтвердження у ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 19 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (майдан Київський майдан, 6, м. Луцьк, Луцький р-н, Волинська обл.,43027, ЄДРПОУ/РНОКПП 13358826)
Суддя Н.В. Друзенко