Справа № 420/6970/25
18 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Вінницькій області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 212950008134 від 13.11.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 30.10.2001 р. по 24.10.2002 р., з 23.12.2002 р. по 20.06.2003 р та з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024 р. про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.10.2001 р. по 24.10.2002 р., з 23.12.2002 р. по 20.06.2003 р та з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримав рішення про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач - Головне Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмову відзиві на позовну заяву зазначаючи, зокрема, що спірний стаж позивача незарахований правомірно, оскільки: не зазначено назви підприємства, на яке було прийнято особу на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція № 58) (до цього Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань №162 від 20.06.1974р.), відповідно до якої у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/6970/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Вінницькій області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 01.10.2024 р. №5911-7002134552 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою Чернеччинська сільська рада Охтирського району Сумської області. 07.11.2024р. ОСОБА_1 після досягнення 60 річного віку звернувся до Відділу обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Заява Позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області №212950008134 від 13.11.2024 року, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у зв'язку з відсутністю документу щодо неодержання пенсії в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Вінницькій області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Стаття 19 Конституції України встановлює правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Стаття 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюється Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Згідно з частинами 1-2 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов'язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.
Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Частиною 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менше як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному страхуванню на випадок безробіття, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Механізм обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Зокрема, судом встановлено, та з матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області №212950008134 від 13.11.2024 року при обрахунку страхового стажу позивача не взято до уваги періоди роботи:
- з 22.02.1993 по 26.06.1995, оскільки не зазначено назви підприємства, на яке було прийнято особу на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (до цього Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань №162 від 20.06.1974р.), відповідно до якої у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємств;
- отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 23.12.2002 по 20.06.2003 року, оскільки зарахування даного виду допомоги до страхового стажу не передбачено законодавством;
Суд погоджується із посиланням відповідача на те, що трудова книжка позивача містить певні недоліки, однак, суд наголошує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.
Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного, та зважаючи, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, адже вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня, тому твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди як єдиної підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Так, суд звертає увагу, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58, пунктом 4.1 якої передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Однією із підстав для не зарахування позивачеві вищезазначених періодів його роботи слугував факт відсутності назви підприємства за період з 22.02.1993 по 26.06.1995 року.
Проте, на переконання суду, такі висновки відповідача є безпідставними та необґрунтованими.
Так, з досліджених матеріалів справи, зокрема, копії трудової книжки позивача судом встановлено, що роботодавцем вчинено записи:
- запис №18, 19 свідчить про те, що Позивач з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р. працював у Цюрупинському районному управлінні сільського господарства - Виробничокомерційна агрофірма «Рада».
При цьому, під записами в трудовій книжці міститься відтиск печатки установи, якою зроблені такі записи.
З огляду на викладене, суд зазначає, що трудова книжка позивача в частині записів, які охоплюють спірні періоди трудової діяльності позивача, заповнена відповідно до Інструкції № 162, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.
Щодо не зарахування відповідачем періоду отримання позивачем матеріальної допомоги з 23.12.2002 по 20.06.2023 року, суд зазначає наступну.
Вищезазначена трудова книжка також містить записи про наступні періоди роботи Позивача, які є предметом спору, які підтверджують отримання Позивачем матеріальної допомоги по безробіттю з 30.10.2001 по 24.10.2002, з 23.12.2002 по 20.06.2003: -запис №20, 21, 22, 23 свідчить про те, що Позивач з 30.10.2001 по 24.10.2002, з 23.12.2002 по 20.06.2003 року.
Законом України від 25.03.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України частину 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом такого змісту: «Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу». Зазначеним законом також виключено абзац 5 частини 1 ст. 7 та ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.
Разом з тим, частина 4. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - від 01.01.2001) передбачено такі види забезпечення за цим Законом: - допомога по безробіттю, у тому числі одноразової виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; - допомога по частковому безробіттю; - матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; - матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; - допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Стаття 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" в редакції від 01.01.2001 передбачала, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом. Аналогічні положення містить стаття 31 Закону України від 01.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення» (в редакції від 29.05.2001; далі - Закон № 803-XII) - безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Відповідно до пункту «ж» частини першої статті 4 Закону № 803-XII держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Аналізуючи вищенаведене можна дійти висновку, що на момент отримання Позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу, відтак періоди отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю з 30.10.2001р. по 24.10.2002р., з 23.12.2002р. по 20.06.2003р. підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області дійшло передчасного висновку щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу, з мотивів не зарахування до останнього періодів роботи, у зв'язку невірним оформленням записів в трудовій книжці, а також не зарахуванням матеріальної допомоги до стажу.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 212950008134 від 13.11.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 30.10.2001 р. по 24.10.2002 р., з 23.12.2002 р. по 20.06.2003 р та з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р.; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024 р. про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.10.2001 р. по 24.10.2002 р., з 23.12.2002 р. по 20.06.2003 р та з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Вінницькій області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Вінницькій області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 212950008134 від 13.11.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 30.10.2001 р. по 24.10.2002 р., з 23.12.2002 р. по 20.06.2003 р та з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024 р. про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.10.2001 р. по 24.10.2002 р., з 23.12.2002 р. по 20.06.2003 р та з 22.02.1993 р. по 26.06.1995 р.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 18.09.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю. В. у відпустці, у період з 30.05.2025 року по 27.06.2025 року, з 15.08.2025 року по 22.08.2025 року, а також на лікарняному з 07.07.2025р. по 08.08.2025 р. включно.
Суддя Ю.В. Харченко
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Вінницькій області, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.