Справа № 420/22021/25
19 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 07.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025 року «Про результати службового розслідування», в частині визнання солдата ОСОБА_2 таким, що зник безвісті 05.01.2024 року поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, внаслідок вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України;
2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025 року, в частині, що зобов'язує начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 :
- відповідно до абзацу 7 пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 солдата ОСОБА_2 , які добровільно здалися в полон з 05.01.2025 року припинення виплати грошового забезпечення;
- не виплати премії за січень 2025 року солдату ОСОБА_2 відповідно до вимог пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260;
- не виплати солдату ОСОБА_2 додаткової грошової винагороди за січень 2025 року відповідно до абзацу 3 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, у розрахунку 100 000 гривень на місяць за час безвісної відсутності або до дня обрання законної сили рішення суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим;
3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025, в частині, що зобов'язує начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 :
- не включати солдата ОСОБА_2 до наказу про виплату додаткової грошової винагороди відповідно до абзацу 2 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, у розрахунку 100 000 гривень на місяць з січня 2025 року за час безвісної відсутності або до дня обрання законної сили рішення суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим;
- зняття з 05.01.2025 року солдата ОСОБА_2 з усіх видів забезпечення;
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , належне грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди солдата ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженим Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, починаючи з 26.05.2022.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що є матір'ю солдата ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 03.11.2024 був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому він проходив службу в військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025, "Про результати службового розслідування" зазначено, що відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2025 №410 «Про призначення службового розслідування» за фактом добровільної здачі в полон, яка призвела до загибелі солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 комісія з розслідувань у військовій частині НОМЕР_1 провела службове розслідування. У діях солдата ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України, а саме: самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, а також ст. 430 КК України, а саме: добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість.
Позивач не погоджується із оскаржуваним наказом та зазначає, що висновки службового розслідування про самовільне залишення району виконання бойових завдань та добровільна здача в полон 05.01.2025 під час штурмових дій противника на ВП «КЛИЧКО» є хибними, оскільки ніякої достовірної інформації про його зникнення (загибель) та екіпажу немає.
Так, при з'ясуванні обставин, чи дійсно Державним бюро розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429, та ст. 430 КК України відносно зниклого безвісті 05.01.2025, було зроблено адвокатський запит до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Краматорську. Згідно відповіді ТУ ДБРу м. Краматорську, за №13-07-17463/25-кр від 30.06.2025 зазначено, що в провадженні слідчих ТУ ДБР у м. Краматорську відсутні кримінальні провадження за фактами вчинення кримінальних правопорушень військовослужбовцем ОСОБА_2 . Зазначені обставини дають підстави стверджувати, що в діянні солдата ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, який йому інкримінують за результатами службового розслідування. Таким чином наявні підстави вважати, що 05.01.2025 не добровільно попали в полон, що призвело до зникнення їх безвісти, та не залишали поля бою під час бою, а були розстріляні противником під час відбиття штурму. В зв'язку з тим, що позицію зайняв противник, евакувати тіло не вдається можливим.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 11.07.2025 прийнято до розгляду позовну заяву; відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розглядати справу в порядку статті 262 КАС України.
Копія ухвали від 11.07.2025 доставлена до Електронного кабінету військової частини НОМЕР_1 11.07.2025, проте відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
Відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 (а.с.14), ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 .
Матеріали справи містять витяг з акту службового розслідування за фактом добровільної здачі у полон, яка призвела до загибелі солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.18-20).
Матеріали справи містять витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.02.2025 №1166 «Про результати службового розслідування» (а.с.16-17), у якому зазначено, що відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2025 №410 «Про призначення службового розслідування» за фактом добровільної здачі в полон, яка призвела до загибелі солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 комісія з розслідувань у військовій частині НОМЕР_1 провела службове розслідування.
Під час проведення службового розслідування встановлено, що 05.01.2025 поблизу н.п.Терни, Краматорського району, Донецької області командир бойової машини - командир 2-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 7-ої механізованої роти військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 , … під час штурмових дій противника на ВП «КЛИЧКО» добровільно здались в полон, що призвело до зникнення їх безвісти. У діях солдата ОСОБА_2 , … вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України, а саме: самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, а також статтею 430 Кримінального кодексу України, а саме: добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість.
За результатами службового розслідування, наказано:
« 1.Службове розслідування вважати завершеним.
2. Вважати факт загибелі солдата ОСОБА_2 , … 05.01.2025 поблизу н.п.Терни, Краматорського району, Донецької області таким, що не підтвердився.
3.Вважати солдата ОСОБА_2 таким, що зник безвісті 05.01.2025 року поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України.
4.Начальнику групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 :
4.1.відповідно до вимог Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» підготувати та направити до органів Національної поліції України заяву про розшук солдата ОСОБА_2 , …У заяві про розшук зниклих безвісти зазначити інформацію, що може сприяти їх розшуку;
4.2.відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» від 15.09.2022 №280, повідомити засобами зв'язку та письмово керівників районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сімей (близьких родичів) солдата ОСОБА_2 про дату, причину та обставини зникнення безвісти.
5.Начальнику фінансово-економічної служби головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :
5.1.відповідно до абзацу 7 пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 солдата ОСОБА_2 , які добровільно здалися в полон з 05.01.2025 припинити виплати грошового забезпечення;
5.1.не виплачувати премії за січень 2025 року солдату ОСОБА_2 відповідно до вимог пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;
5.3.не виплачувати солдату ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду за січень 2025 року відповідно до абзацу 3 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у розрахунку 100 000 гривень на місяць за час безвісної відсутності або до дня обрання законної сили рішення суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим.
6. Начальнику штабу-заступнику командира військової частини НОМЕР_1 :
6.1.не включати солдата ОСОБА_2 до наказу про виплату додаткової грошової винагороди відповідно до абзацу 2 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у розрахунку 100 000 гривень на місяць з січня 2025 року за час безвісної відсутності або до дня обрання законної сили рішення суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим;
6.2.зняти з 05.01.2025 солдата ОСОБА_2 з усіх видів забезпечення.
7.Помічнику командира з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 організувати позовну роботу щодо визнання солдата ОСОБА_2 , …такими, що загинули.
8.Заступнику командира з психологічної підтримки персоналу - начальнику відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 надіслати повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську про вчинення солдатом ОСОБА_2 , …кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України у 10-денний строк з моменту прийняття наказу про результати.
9.Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 ».
Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську на запит представника позивача надало відповідь від 30.06.2025 №13-07-17463/25 (а.с.29) у якій зазначило, що в провадженні слідчих ТУ ДБР у місті Краматорську відсутні кримінальні провадження за фактами вчинення кримінальних правопорушень військовослужбовцем ОСОБА_2 .
Вважаючи спірний наказ протиправним, позивач звернулась до суду.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку №260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Відповідно до пункту 1 Розділу ХХХ Порядку № 260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділу ХХХ Порядку № 260).
За приписами пункту 3 Розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Крім того, суд зазначає, що приписами пунктів 5, 6 Порядку № 884 передбачено, що обов'язок щодо з'ясування всіх обставин та вирішення питання щодо призначення або непризначення виплати грошового забезпечення, додаткових та інших видів грошового забезпечення належне, але не отримане військовослужбовцем, який захоплений у полон або заручниками, а також інтернований в нейтральних державах або зник безвісти, членам сім'ї такого військовослужбовця, покладається саме на командира військової частини.
При цьому, однією з підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення є з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
В ході судового розгляду справ судом з'ясовано, що ОСОБА_2 Військовою частиною здійснювалась виплата грошового забезпечення та грошової винагороди. Проте, з 05.01.2025 нарахування та виплату грошового забезпечення було припинено. Відповідач мотивував припинення виплати грошового забезпечення тим, що в ході службового розслідування встановлено, що в діях військовослужбовця вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України, а саме: самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, а також статтею 430 Кримінального кодексу України.
Згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Суд наголошує, що в Україні діє презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічні положення закріплені у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом вчинення кримінального правопорушення віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт. При цьому, до повноважень відповідача, зокрема, не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025 року «Про результати службового розслідування», в частині визнання солдата ОСОБА_2 таким, що зник безвісті 05.01.2024 поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області саме «внаслідок вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України».
Поряд із цим, суд звертає увагу, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут; в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 83 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
У частині 1 статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту).
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Пунктом 1 розділу I Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п. 1 р. V Порядку № 608).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (п. 6 р.VI Порядку № 608).
Водночас, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України (п. 144-2 Положення № 1153/2008).
Суд звертає увагу що в силу приписів пункту 144-1 Положення № 1153/2008 призупинення військової служби, а відтак і припинення виплати грошового забезпечення, пов'язується із днем внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Зі змісту спірного наказу командира військової частини слідує, що п. 2 та п.3 цього наказу наказано вважати факт загибелі солдата ОСОБА_2 , … 05.01.2025 поблизу н.п.Терни, Краматорського району, Донецької області таким, що підтвердився; вважати солдата ОСОБА_2 таким, що зник безвісті 05.01.2025 року поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України.
Пунктом 5 наказу наказано начальнику фінансово-економічної служби головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :
-відповідно до абзацу 7 пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 солдата ОСОБА_2 , які добровільно здалися в полон з 05.01.2025 припинити виплати грошового забезпечення;
-не виплачувати премії за січень 2025 року солдату ОСОБА_2 відповідно до вимог пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;
-не виплачувати солдату ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду за січень 2025 року відповідно до абзацу 3 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у розрахунку 100 000 гривень на місяць за час безвісної відсутності або до дня обрання законної сили рішення суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим.
Пунктом 6 наказу наказано начальнику штабу-заступнику командира військової частини НОМЕР_1 не включати солдата ОСОБА_2 до наказу про виплату додаткової грошової винагороди відповідно до абзацу 2 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у розрахунку 100 000 гривень на місяць з січня 2025 року за час безвісної відсутності або до дня обрання законної сили рішення суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим.
Цим же наказом наказано помічнику командира з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 організувати позовну роботу щодо визнання солдата ОСОБА_2 , …такими, що загинули, а заступнику командира з психологічної підтримки персоналу - начальнику відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 надіслати повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську про вчинення солдатом ОСОБА_2 , …кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України у 10-денний строк з моменту прийняття наказу про результати.
Проте, суд звертає увагу, що жодних доказів наявності у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ст.ст.429, 430 КК України як станом на день припинення військовою частиною виплати позивачу грошового забезпечення, так і станом на день судового розгляду справи, відповідачем до суду не надано.
Більш того, зі змісту листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 30.06.2025 №13-07-17463/25 (а.с.29), слідує, що станом на 30.06.2025 в провадженні слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відсутні кримінальні провадження відносно ОСОБА_2 .
Таким чином, відповідачем не виконано вимоги п. 144-1 Положення № 1153/2008 в частині призупинення військової служби ОСОБА_2 , а тому і в частині припинення виплати грошового забезпечення з 05.01.2025, а також додаткової винагороди, а відтак пункти спірного наказу у цій частині є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
При цьому, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне скоригувати заявлену позивачкою позовну вимогу про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини, яким затверджено результати службового розслідування за фактом зникнення безвісті ОСОБА_2 , а також в частині припинення виплати солдату грошового забезпечення та додаткової винагороди.
У свою чергу, вимоги позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на її користь належного грошового забезпечення та додаткові грошові винагороди солдата ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Суд наголошує, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому. Суду не надано доказів звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй грошового забезпечення та додаткової винагороди солдата ОСОБА_2 , а відтак ця вимога заявлена передчасно.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2021 року по справі №580/1285/20.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір всього в розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025 «Про результати службового розслідування» в частині висновку, що слід вважати солдата ОСОБА_2 таким, що зник безвісті 05.01.2025 поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, саме «внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України, а також ст. 430 КК України».
Визнати протиправним та скасувати п.5.1., 5.2., 5.3., 6.1., 6.2. наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1166 від 16.02.2025 «Про результати службового розслідування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА