Справа № 589/717/24 Номер провадження 11-кп/814/1769/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
про відмову у відкритті апеляційного провадження
19 вересня 2025 року м. Полтава
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши апеляційну скаргу прокурора Сумської обласної прокуратури ОСОБА_3 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2025 року,-
Вказаною ухвалою суду клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 22 травня 2025 року включно з одночасним визначенням застпви в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 грн..
Не погоджуючись з вказаним рішенням, прокурор ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без права внесення застави.
Перевіривши подану апеляційну скаргу, приходжу до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження за нею, з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 399 КПК України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
За правилами ч. 2 ст. 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 цієї статті.
Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому КПК.
У ч. 5 ст. 394 КПК України зазначено, що ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Ухвала ж про відмову в обранні, зміні або продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою не оскаржується. Не може також бути оскаржена ухвала суду з метою погіршення становища обвинуваченого.
Це, зокрема слідує з телеологічного (цільового) тлумачення Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України щодо оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою» від 02 грудня 2020 року №1027-ІХ, якому передувало рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019. Так, у вказаному рішенні визнано неконституційним положення ч. 2 ст.392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Конституційний Суд України, дійшовши такого висновку, в обґрунтування зазначив, що неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Викладене узгоджується з ч. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Можливість же апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті насамперед уникнення свавільного позбавлення свободи.
Також Конституційний Суд України вказав, що положення ч. 2 ст. 392 КПК України в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29 ч. 1 ст. 55 Основного Закону України.
Як убачається зі змісту даного рішення Конституційного Суду України, Верховна Рада України мала привести нормативне регулювання, встановлене ч. 2 ст. 392 КПК України, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням, а також запровадити такий механізм гарантування права на свободу обвинуваченого, щодо якого винесено ухвалу про тримання під вартою в ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, який не перешкоджатиме досягненню цілей правосуддя, не порушуватиме права інших учасників кримінального провадження та забезпечуватиме інші засади судочинства, зокрема розумні строки розгляду справи.
На користь названого вище свідчить і Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України щодо оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою».
Серед іншого, з пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що він спрямований на забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України, згідно з яким особа має право оскаржити саме ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яку було постановлено під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
У висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України наведено зауваження щодо кола учасників, яким надано право на оскарження вказаних ухвал, зокрема щодо позбавлення відповідного права прокурора. Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України констатувало, що прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.15 Закону України «Про прокуратуру»(п. 15 ч. 1ст. 3 КПК України), здійснює підтримання державного обвинувачення в суді з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ч.1 ст1, п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»). Тому, хоча вірогідність подання прокурором апеляційної скарги на відповідну ухвалу не є високою, йому слід залишити право на подання такої скарги.
Із такого формулювання видно, що прокурору пропонувалося надати право на апеляційне оскарження ухвали суду про тримання під вартою під час судового розгляду саме з метою надання йому можливості покращити становище обвинуваченого в разі встановлення порушення норм закону в ході обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою.
Саме в такому розумінні і було враховано зауваження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України щодо включення до ч. 5 ст. 394 КПК України прокурора як суб'єкта апеляційного оскарження.
Такий висновок є логічним, виходячи крім того, з порівняння п.п. 2, 3 ч.1 ст. 309 та ч. 5 ст. 394 КПК України.
Так, у п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 309 КПК України законодавець визначив, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою або відмова у його застосуванні, а також продовження строку тримання особи під вартою або відмова в його продовженні.
Водночас, ухвалюючи доповнення до ст. 394 КПК України Верховна Рада України, діючи на виконання рішення Конституційного Суду України чітко визначила, що на відміну від стадії досудового розслідування, під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою.
У даному випадку, прокурор ставить питання перед судом апеляційної інстанції про скасування ухвали про продовження строку тримання особи під вартою в частині визначеного їй альтернативного запобіжного заходу у виді застави, що в свою чергу може погіршити становище обвинуваченого.
З огляду на зазначене вище, за змістом норм кримінального процесуального законодавства саме під час судового провадження, на відміну від стадії досудового розслідування, прокурор може оскаржувати судове рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, але тільки в аспекті покращення становища обвинуваченого.
Оскільки в поданій апеляційній скарзі прокурор ставить питання про погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_4 , висуваючи вимогу продовжити останньому запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, то з указаних підстав ухвала місцевого суду не підлягає оскарженню прокурором відповідно до приписів абз. 2 ч. 2 ст. 392 та ч. 5 ст. 394 КПК України.
Керуючись ст. 399 КПК України, суддя апеляційного суду,-
Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора Сумської обласної прокуратури ОСОБА_3 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня отримання її копії.
Суддя-доповідач ОСОБА_2