Справа №:755/3624/25
Провадження №: 2/755/4426/25
"18" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру заборгованості та розстрочення сплати заборгованості за аліментами, -
04.03.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про зменшення розміру заборгованості та розстрочення сплати заборгованості за аліментами, у якому просить зменшити розмір заборгованості по аліментам, який виник з 22.10.2007 року з 542066,86 грн. до 121692,08 грн. та розстрочити сплату заборгованості по аліментам.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2007 року у справі №2-3080/1 з позивача стягнуто на користь відповідачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від всіх видів доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.10.2007 року і до досягнення дитиною повноліття. Станом на 29.01.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 542066,86 грн. З 14.09.2011 року позивач перебуває у повторну шлюбі від якого має трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дружина позивача безробітна та разом з дітьми перебуває на його утриманні. Також позивач вказує, що в нього погіршився стан здоров'я, а починаючи з 1998 року він не мав стабільної роботи та доходу для сплати аліментів, за станом здоров'я не мав можливості повноцінно працювати. Єдиною можливістю заробляти кошти було право керувати транспортними засобами, але це право було обмежене постановою державного виконавця від 06.03.2018 року, що залишило позивача без основного законного джерела існування. З 05.06.2024 року позивач працює помічником оператора заправних станцій у ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЄР», але доходів на оплату боргу за аліментами та утримання ще трьох дітей не вистачає. Оскільки позивач тривалий час офіційно не отримував дохід, має захворювання суглобів, його дружина разом з трьома неповнолітніми дітьми перебуває на утриманні позивача, останній вважає можливим зменшити розмір заборгованості з 542066,86 грн. до 121692,08 грн. з такого розрахунку: за період 22.10.2007 - 22.03.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; з 22.03.2013 по 22.09.2024 - 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. З урахуванням такого розрахунку борг становите 133105,80 грн., а за мінусом вже здійснених платежів (11413,00 грн.), борг складатиме 121692,08 грн. Враховуючи, що з 05.06.2024 року позивач офіційно працевлаштований, від сплати аліментів він не відмовляється, проте у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем відсутня можливість сплатити борг одним платежем, але позивач має можливість сплачувати заборгованість за аліментами частинами.
Ухвалою суду від 13.03.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 28.03.2025 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання сторони позивача про повернення відзиву на позовну заяву.
06.08.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що 15.01.2005 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб. Від шлюбу народився спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами було припинено 04 грудня 2007 році, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу. Відповідно до Рішення Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 2-3080/1 від 12 грудня 2007 року стягнуто з батька аліменти на утримання його сина у розмірі частини заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 22.10.2007 року і до досягнення дитиною повноліття. 17 грудня 2017 року відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва справа №754/8609/17 відповідача було позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач ухиляється від примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів. В зв'язку з ухиленням від сплати аліментів з жовтня 2007 року утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 781344,72 грн. Позивач нехтував своїм обов'язком утримувати на той час неповнолітню дитину, а тепер звернувся до суду щодо фактичного скасування більшої частини нарахованої суми, а залишок ще й розстрочити в невідомий спосіб на невідомій термін. Позивач зазначає про наявність трьох неповнолітніх дітей та непрацюючої дружини і надає довідку про доходи відповідно до якої він отримує 11600,00 грн. В той же час, позивач зазначає та просить суд в інших судових справах (№754/3378/25) стягнути 6000,00 грн. судових витрат з відповідача, які поніс внаслідок розгляду справи на професійну правову допомогу. Також, позивач під час розгляду справи №754/1863/25 заявляє про стягнення судових витрат з повнолітнього сина, який навчається на денній формі навчання, не працює і отримує стипендію у розмірі 2000,00 грн., 9000,00 грн. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу. Одночасно з зазначеними понесеними витратами позивача з нього державний виконавець утримує 50% доходів на користь відповідача, внаслідок виниклої заборгованості. Це в місць 4605,00 грн. Тому не зрозуміло на які кошти позивач утримує свою родину і себе, та ще й сплачує своєму представнику гонорари. Не зрозуміло, де взяв кошти позивач, якщо іншого доходу немає, а працювати за станом здоров'я на високооплачуваних роботах не має можливості. Дохід заявлений стороною позивача не відповідає дійсності і є заниженим. Сторона позивача вводить суд в оману щодо реального доходу та реального фінансового становища. Позивач приховує свій реальний дохід і свій реальний фінансовий стан. Наданий розрахунок позивача щодо нарахованих сум не відповідає законодавчим нормам і не може бути врахований судом. Якщо особа, яка повинна сплачувати аліменти, не працює, аліменти все одно стягуються. Розмір аліментів може бути визначений у твердій грошовій сумі, або розрахований як частка від середнього заробітку по регіону, якщо особа перебуває на обліку в центрі зайнятості та отримує допомогу по безробіттю. Навіть якщо особа не має офіційного працевлаштування, вона все одно зобов'язана утримувати свою дитину. Розмір аліментів повинен забезпечувати потреби дитини у харчуванні, одязі, освіті та інших життєвих потребах. Відповідно до зазначеного, так як по рішенню суду аліменти не були визначені у твердій грошовій сумі, то й були розраховані виконавцем, як частка від середнього заробітку по регіону за період з жовтня 2007 року по вересень 2024 року. Обставини на які посилається позивач щодо зменшення розміру суми заборгованості по аліментам, яка утворилась з жовтня 2007 по вересень 2024 року не існували на момент її утворення, тому не можуть бути враховані судом, як обставини, які є підставами для зменшення суми розміру заборгованості та/або скасування, розстрочення її виплати. Сторона позивача надала копії пройдених медичних досліджень та висновків лікарів щодо стану здоров'я позивача, які датовані 12.03.2024 року та 13.03.2024 року відповідно. Проте, надані докази в повному обсязі не підтверджують зазначене стороною позивача в позовній заяві. Сторона позивача зазначає, що позивач з 1998 року не мав стабільного доходу, у тому числі з причин хронічного стану здоров'я, який виключає можливість повноцінної трудової діяльності. Наявні медичні документи підтверджують наступні діагнози: остеохондроз поперекового відділу хребта; поздовжнє плоскостопість ІІ ступеня справа, ІІІ ступеня зліва; ускладнення у вигляді остеоартрозу таранно-човноподібного суглобу обох стоп. Проте, надані докази не підтверджують наявність патологій та хвороби у позивача саме з 1998 року. Надані докази підтверджують виявлення проблем зі здоров'ям у позивача виключно з березня 2024 року. При цьому, заборгованість зі сплати аліментів на утримання спільної дитини виникла значно раніше. Позивач роками ухилявся від сплати аліментів на утримання, на той час, неповнолітньої дитини. Позовна заява містить вимогу щодо розстрочення сплати заборгованості по аліментам, стягнутим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2007 року у справі № 2-3080/1, проте стороною позивача жодним чином не доведено, що дана заборгованість може бути розстрочена судовим рішенням у відповідності до норм чинного законодавства України. Стороною позивача не визначено ані спосіб, ані строки такого розстрочення, що унеможливлює задоволення даної позовної вимоги взагалі. Будь-яка форма зловживання процесуальними правами є порушенням принципів цивільного процесуального права. Замість подання зустрічного позову у справі №754/3378/25 щодо стягнення з позивача заборгованості та неустойки за невчасну сплату аліментів, позивач звертається із цим позовом та подає його в інший суд, а у справі №754/3378/25 просить зупинити провадження. Позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив і був підставою для задоволення заявлених позовних вимог, крім того, поданий позов є тотожнім з позовом, який подала раніше відповідачка в Деснянський районний суд м. Києва.
08.08.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача просить позовну задовольнити, а відзив на позовну заяву повернути позивачу. Представник вказує, що відзив було подано відповідачем із пропуском визначеного судом строку без наведення поважних причин, що є підставою для його повернення без розгляду та вирішення справи за наявними матеріалами. Крім того, відзив не було направлено позивачу ОСОБА_1 . Причиною звернення позивача до суду з даною позовною заявою є те, що позивач опинився у складній життєвій ситуації, зумовленій особистими обставинами та відсутністю належної юридичної обізнаності, через що не усвідомлював правові наслідки несвоєчасної сплати аліментів. На момент виникнення заборгованості він не мав належної правової допомоги та не розумів механізмів судового і виконавчого провадження, що призвело до накопичення заборгованості без усвідомлення її реального розміру. Після отримання фахової юридичної допомоги позивач вжив усіх можливих заходів для виправлення ситуації, а саме: 1) звернувся за правовим аналізом до адвокатів/юристів; 2) підготував позов з проханням про зменшення розміру аліментної заборгованості, враховуючи фінансовий стан, реальні можливості сплати та принципи справедливості і пропорційності; 3) ініціював питання про розстрочення виконання зобов'язання для його реального виконання без шкоди для свого існування. Зазначені обставини підтверджують активну правову позицію позивача, його зацікавленість у вирішенні спору правовими методами та щире прагнення виконати свої зобов'язання. Відповідно до ст. 192 СК України, розмір або строки сплати аліментів можуть бути змінені у разі істотної зміни життєвих обставин. У даному випадку наявна така істотна зміна - погіршення матеріального становища позивача, обумовлене станом здоров'я, зменшенням доходу та зміною складу його сім'ї. Позивач надає суду оновлені відомості щодо свого доходу та розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_3 станом на 26.05.2025 року. Заперечення відповідача є безпідставними та не спростовують доводів позивача щодо наявності підстав для зменшення суми аліментної заборгованості та зміни порядку її виконання. Надані медичні документи датовані березнем 2024 року та підтверджують наявність у позивача хронічних захворювань опорно-рухового апарату, які, за висновками лікарів, обмежують його працездатність. Водночас, медична документація, у тому числі результати обстежень, фіксують стан здоров'я на момент проведення досліджень, але не виключають існування таких патологій протягом тривалого часу до дати встановлення діагнозу. Твердження відповідачки про необхідність документального підтвердження кожного року з 1998 року є безпідставним, оскільки ні СК України, ні ЦПК України не передбачають обов'язку сторони доводити період виникнення хвороби шляхом надання щорічних медичних довідок. Для цілей даної справи має значення сам факт наявності захворювань, що обмежують працездатність, та їх вплив на можливість отримання стабільного доходу, а не дата першої постановки діагнозу. Обставини, що зумовлюють неможливість отримання повноцінного доходу, мають оцінюватися судом у комплексі з іншими доказами - віком позивача, рівнем його кваліфікації, станом здоров'я та фінансовим становищем. Наведені відповідачкою аргументи спрямовані на формальне заперечення, але не спростовують факту обмеженої працездатності позивача. Зазначені відповідачкою доводи є необґрунтованими та не спростовують підстав для зменшення суми заборгованості й розстрочення її сплати. За приписами ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення, має право визначити порядок і спосіб його виконання, а також розстрочити або відстрочити виконання рішення. Аналогічне право передбачено і ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, розстрочення заборгованості по аліментах є правом суду, яке реалізується за наявності обґрунтованих підстав. Позивач у позовній заяві зазначив мету розстрочення - забезпечення реального виконання зобов'язання без завдання шкоди його мінімальним потребам для існування. Конкретний порядок та строки можуть бути визначені судом при ухваленні рішення з урахуванням матеріального становища боржника та інтересів дитини. Твердження відповідача про відсутність потреби в розстроченні у зв'язку з поточними щомісячними платежами є необґрунтованим, оскільки такі платежі не ґрунтуються на судовому рішенні про розстрочення і можуть бути припинені у будь-який час. Розстрочення у судовому порядку наддасть правову визначеність і гарантії виконання зобов'язань. Відповідачка не надала доказів того, що задоволення цієї вимоги порушить її права чи законні інтереси. Навпаки, встановлення судом чіткого графіка платежів відповідатиме принципам справедливості, розумності та пропорційності, закріпленим у ЦПК України. Відсутнє будь-яке зловживання позивачем процесуальними правами. Заявлений позов є належним способом захисту прав та інтересів у цивільному процесі. Позовна заява подана з дотриманням правил підсудності, строків звернення та вимог до форми і змісту позовної заяви. Сам по собі факт наявності іншої судової справи за участю тих самих сторін не свідчить про зловживання процесуальними правами, якщо предмет і підстави спору відрізняються, що має місце у даному випадку.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.01.2005 року по 04.12.2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження та копією свідоцтва про розірвання шлюбу.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
В подальшому, а саме - 26.06.2009 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , у зв'язку із чим змінила своє прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2007 року у справі №2-3080/1 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.10.2007 року і до повноліття дитини.
Згідно наявних в матеріалах справи даних та інформації з АСВП, за вказаним рішенням суду 21.04.2009 року було відкрите виконавче провадження НОМЕР_3.
Постановою державного виконавця від 06.03.2018 року позивачу встановлене тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Постановою державного виконавця від 19.09.2018 року на позивача накладений штраф у розмірі 50% від суми заборгованості 190754,43 грн., що складає - 95377,21 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2017 року у справі №754/8609/17, ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За змістом розрахунку заборгованості державного виконавця від 29.01.2025 року, за період вересень 2019 - вересень 2024 заборгованість на час повноліття дитини становить 542066,86 грн.
За змістом розрахунку заборгованості державного виконавця від 26.12.2024 року, заборгованість по аліментам на час повноліття дитини становить 781344,72 грн. (542066,86 грн. за період вересень 2019 - вересень 2024 та заборгованість станом на вересень 2019 року 239277,86 грн.).
Із матеріалів справи убачається, що 02.11.2011 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 і від цього шлюбу народилось троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач, його теперішня дружина та троє їх неповнолітніх дітей зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи.
Всі неповнолітні діти позивача від повторного шлюбу є учениками Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №320 з поглибленим вивченням української мови Деснянського району м. Києва, що підтверджується відповідними довідками школи від 03.04.2024 року.
Згідно довідки Деснянського управління Київського міського центру зайнятості від 11.04.2024 року, теперішня дружина позивача з 06.03.2024 року зареєстрована як безробітня і її дохід у березні 2024 року склав 1209,68 грн.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого/перерахованого податку та військового збору станом на 03.04.2024 року: за період 1 квартал 1998 - 3 квартал 2003 року відсутня інформація про доходи позивача; у 4 кварталі 2003 року позивачем отримано дохід від Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Русанівський м'ясокомбінат»; за період 1 квартал 2004 - 2 квартал 2004 року відсутня інформація про доходи позивача; за період 3 квартал 2004 - 2 квартал 2007 позивач отримував доходи від Торгово-Сервісний Центр «ПРО-АВТО», ТОВ «Мега-Моторс», Другої Київської філії ТОВ «Український автомобільний холдинг»; у 3 кварталі 2007 року відсутня інформація про доходи позивача; у 4 кварталі 2007 року позивачем отримано дохід від ТОВ Науково-виробнича фірма «Укрбудсервіс ЛТД»; за період 1 квартал 2008 - 3 квартал 2009 року відсутня інформація про доходи позивача; у 4 кварталі 2009 року позивачем отримано дохід від ПАТ КБ «Хрещатик»»; за період 1 квартал 2010 - 3 квартал 2011 року відсутня інформація про доходи позивача; у 4 кварталі 2011 року позивачем отримано дохід від АТ КБ «Приватбанк»; за період 1 квартал 2012 - 3 квартал 2012 року відсутня інформація про доходи позивача; у 4 кварталі 2012 року позивач отримав спадщину; за період 1 квартал 2013 - 2 квартал 2013 року відсутня інформація про доходи позивача; за період 3 квартал 2013 - 4 квартал 2013 року позивач отримував дохід від ТОВ «Домінос піцца Юкрейн»; за 1 квартал 2014 року відсутня інформація про доходи позивача; за період 2 квартал 2014 - 3 квартал 2014 позивач отримував дохід від ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», Філія КП «Київпастранс» Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне ДЕПО»; за період 4 квартал 2014 - 1 квартал 2016 року відсутня інформація про доходи позивача; у другому кварталі 2016 року позивач отримав спадщину; за період 3 квартал 2016 - 4 квартал 2023 року відсутня інформація про доходи позивача.
За наявною в матеріалах справи медичною документацією, яка датована березнем 2024 року, позивач має такі діагнози: остеохондроз поперекового відділу хребта; поздовжнє плоскостопість ІІ ступеня справа, ІІІ ступеня зліва; ускладнення у вигляді остеоартрозу таранно-човноподібного суглобу обох стоп.
Із довідки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» від 30.12.2024 року вбачається, що з 05.06.2024 року позивач працює у вказаному товаристві на посаді помічника оператора заправних станцій, і його нарахований дохід за період 05.06.2024 - 30.11.2024 склав 57346,52 грн.
Своєю постановою від 13.12.2024 року державний виконавець звернув стягнення на заробітну плату отримувану позивачем від ТОВ «СМАРТ ПАУЕР», зазначивши, що станом на час повноліття дитини заборгованість становить 813100,29 грн.
Із довідки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» від 15.05.2025 року вбачається, що з 05.06.2024 року позивач працює у вказаному товаристві на посаді помічника оператора заправних станцій, і його нарахований дохід за період 05.06.2024 - 30.04.2025 склав 116626,84 грн.
За змістом розрахунку заборгованості державного виконавця від 26.05.2025 року, заборгованість по аліментам на час повноліття дитини становить 517490,23 грн.
Отже, за останніми наявними в матеріалах справи даними, підтвердженими розрахунком заборгованості зі сплати аліментам, здійсненим державним виконавцем, заборгованість позивача по аліментам становить 517490,23 грн.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст.ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Реєстрація позивачем повторного шлюбу, народження у цьому шлюбі трьох дітей та відсутність у позивача доходів, самі по собі не є підставою для невиконання обов'язку з утримання дитини від попереднього шлюбу.
Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості свідчать, що по вересень 2024 року позивач не здійснював жодних виплат по аліментним зобов'язанням і таке не можна виправдати наявністю інших дітей та перебуванням на утриманні позивача теперішньої його дружини.
Будь-яка юридична необізнаність позивача не може виправдати тривалий строк не надання дитині матеріального утримання, оскільки обов'язок опікуватись дитиною випливає із самої суті її народження і неможливо уявити, що батько дитини може не розуміти свого обов'язку утримувати дитину, хоча б з точки зору моральних засад суспільства.
Крім того, наявні в матеріалах справи докази стосуються перебування теперішньої дружини позивача на обліку як безробітної лише за березень 2024 року. Доказів неможливості дружини позивача працювати і отримувати дохід суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 179 СК України , аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Не є розумним та справедливим здійснювати звільнення платника аліментів від виниклої заборгованості по аліментам на дитину, яка проживала окремо від батька, знаходилась на утриманні матері, надаючи таким чином перевагу дітям, які народились у другому шлюбі, проживали з батьком і відповідно отримували його піклування в порівнянні з іншою дитиною.
Надані суду медичні заключення стосовно стану здоров'я позивача датовані березнем 2024 року і позивачем не доведено, що починаючи з часу ухвалення судового рішення про стягнення аліментів у 2007 році позивач через тяжку хворобу не міг надавати утримання своєму синові.
Наявна в матеріалах справи медична документація не вказує на встановлення позивачу групи інвалідності, що повністю або в значній мірі обмежує його можливість працювати, отримувати дохід та надавати матеріальну підтримку дитині.
Долучені до матеріалів справи медичні документи не підтверджують відсутність працездатності позивача. Зазначене також виключає можливість ухвалення судового рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами.
Ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, в тому числі відсутність жодного матеріального утримання, стало підставою для ухвалення Деснянським районним судом м. Києва рішення від 14.12.2017 року у справі №754/8609/17 про позбавлення позивача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 .
Убачається, що позивач час від часу офіційно був працевлаштований, двічі отримував спадщину, однак таке не відобразилось на виконанні ним обов'язку зі сплати аліментів.
Сам по собі факт відсутності офіційного працевлаштування позивача у певні періоди часу, не є підставою для звільнення його від сплати частини заборгованості, оскільки судом не встановлено, що позивач не міг працювати через тяжку хворобу або іншу обставину, що має істотне значення. Крім того, відсутність офіційного працевлаштування як підстава для звільнення від сплати заборгованості за аліментами є порушенням принципу рівності прав та обов'язків батьків стосовно дитини.
Відсутність офіційного працевлаштування не може бути обставиною, яка б звільнила позивача від обов'язку зі сплати заборгованості за аліментами. Факт відсутності працевлаштування платника аліментів не впливає на його обов'язок утримувати дитину.
Також суду не надано доказів, що позивач не мав у власності нерухомого або цінного рухомого майна за рахунок якого міг виконувати свої батьківські обов'язки з утримання дитини.
Ураховуючи викладене, вимоги позивача про часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментам не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б вказували на наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 197 СК України.
Стосовно вимог позивача про розстрочення сплати заборгованості за аліментами суд дійшов наступного висновку.
За змістом с. 1 ст. 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
Положеннями ст. 1 ЦПК України передбачено, що цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Частиною 5 ст. 435 ЦПК України визначено, що розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Оскільки в цій справі суд не зайшов підстав для звільнення позивача від сплати частини заборгованості по аліментам, відповідно розстрочено може бути лише заборгованість в розмірі 517490,23 грн., що виникла при виконанні рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2007 року у справі №2-3080/1 про стягнення аліментів, однак передбачений ч. 5 ст. 435 ЦПК України період на який може бути розстрочено зазначене рішення суду, закінчився.
Разом з цим, розглянувши заявлені позивачем підстави для розстрочення заборгованості зі сплати аліментів, суд вважає відсутніми та недоведеними обставини, які зумовлюють можливість розстрочення сплати заборгованості.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим для виконання.
Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси осіб і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення та розстрочення сплати заборгованості, а лише встановлює критерії для їх визначення (сімейний та матеріальний стан), надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
У вирішенні питання про відстрочення/розстрочення сплати заборгованості слід враховувати вину боржника у виникненні заборгованості, а також мають бути враховані права стягувача (дитини), слід врахувати й майнові інтереси обох сторін.
При розгляді вимог про відстрочення/розстрочення сплати заборгованості необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відстрочення/розстрочення виконання рішення; наявність підстави для відстрочення/розстрочення має бути доведена боржником. Строки такого відстрочення/розстрочення мають знаходитись у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання відстрочення/розстрочення для повного виконання рішення суду. Надання відстрочки/розстрочки сплати заборгованості не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.
Позивач не навів у своєму позові даних про період на який має бути здійснене розстрочення та якими сумами він може погашати виниклий борг.
Із матеріалів справи убачається, що на теперішній час ним сплачується щомісячно близько 4600,00 грн. на місяць, відтак при таких сплатах борг у сумі 517490,23 грн. має бути розстрочений на 113 місяців, що об'єктивно не відповідає правам стягувача та вже повнолітньої дитини і їх майновим інтересам, а також суперечить положенням закону щодо можливості здійснення розстрочення не більше ніж на 12 місяців.
Виходячи з суми боргу та можливості здійснення розстрочення не більше ніж на 12 місяців, позивач мав би сплачувати щомісяця 43124,19 грн. протягом року, однак позивачем не доведено, що в разі застосування судом такої формули розстрочення він зможе сплатити відповідну заборгованість, адже позивач стверджує, що його дохід складається з заробітної плати отримуваної від ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», яка останніми місцями складає 11960,00 грн. (з урахуванням необхідності сплати із вказаної суми коштів обов'язкових податків та зборів). Відсутні докази, що за таких умов період розстрочення і суми щомісячних виплат знаходяться в межах доходів позивача.
Крім того, судом не встановлено обставин, які б вказували на відсутність повністю або частково вини позивача у виникненні заборгованості, адже убачається, що позивач взагалі не виконував свого обов'язку по сплаті аліментів та тільки з вересня 2024 року почав частково погашати борг.
Убачається, що за період неповноліття свого сина ОСОБА_3 , позивач двічі отримував спадщину, натомість аліментних зобов'язань не виконував, тож безпідставними є посилання позивача на смій сімейний та матеріальний стан для встановлення судом розстрочення сплати заборгованості.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог про розстрочення сплати заборгованості слід відмовити, оскільки такі вимоги не знайшли свого підтвердження доказами та відповідно є недоведеними.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10, 12, 18, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 275, 279, 354, 355, 435 ЦПК України, ст.ст. 7, 141, 179, 180, 181, 182, 197 СК України, ст.ст. 51, 129 Конституції України, Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру заборгованості та розстрочення сплати заборгованості за аліментами - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 18.09.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя -