Справа № 2 - 309/2010
14 жовтня 2010 року Замостянський районний суд м. Вінниці
в складі: головуючого судді Старинщук О.В.
при секретарі Гаврилюк А.М.,
за участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та про зобов'язання повернення у власність будинковолодіння, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та про зобов'язання повернення у власність будинковолодіння, мотивуючи тим, що в 1959 році разом з дружиною, ОСОБА_4, побудували жилий будинок в АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина померла і він залишився проживати один. У зв'язку зі смертю дружини, поганим станом здоров'я, похилим віком, відповідачка по справі, яка є його рідною донькою, запропонувала укласти з нею договір довічного утримання, тому він дав згоду на укладення даного договору та який було укладено 18.01.2002 року.
Як виявилося тепер, у нотаріальній конторі було посвідчено інший договір - договір дарування будинку відповідачці. Оскільки у позивача поганий зір, то він не знав що підписував, так як не бачив і не міг прочитати текст договору, тобто договір дарування був укладений під впливом обману, про що дізнався лише в грудні 2008 року.
В зв'язку з тим, що відповідачка не надає позивачу необхідної матеріальної допомоги, не доглядає за ним, як колись обіцяла та добровільно не бажає визнати укладений між ними договір недійсним, який було укладено під впливом обману, тому позивач був вимушений звернутися до суду.
В судовому засіданні позивач та його адвокат уточнили позовні вимоги, також надали суду заяву про продовження строку позовної давності, та додатково пояснили, що позивачеві було відомо, що укладався договір дарування, але він вважав що даний договір має наслідки договору довічного утримання. Тобто його донька буде доглядати за ним в подальшому.
Також зазначив, що відповідачка ввела його в оману та, скориставшись його похилим віком і значними вадами зору, а також той факт, що не міг прочитати текст договору, заволоділа будинком. На даний момент він змушений проживати у літній кухні, залишився сам, потребує щоденної допомоги та догляду, так як відповідачка взагалі не доглядає за ним. Він бажає проживати в будинку та не заперечує щоб також там проживала його донька ОСОБА_3
Представники відповідача позов не визнали, мотивуючи тим, що укласти договір дарування з відповідачкою було бажанням позивача, оскільки вона є його донькою. Дійсно договір дарування квартири укладався 18.01.2002 року. Той факт, що укладався саме договір дарування, а не договір довічного утримання, позивачеві був відомий, ніякого психологічного тиску на позивача ніхто не чинив і договір був підписаний ним власноручно. Перед укладенням даного договору нотаріус роз'яснював наслідки укладення договору дарування і запитував його, чи йому все зрозуміло, на що позивач говорив, що він все розуміє і бажає подарувати спірний будинок.
На даний момент позивач проживає з громадянською дружиною у літній кухні, а договір дарування має намір розірвати лише з тих причин, що вони знаходяться у неприязних відносинах з позивачкою. Все це сталося із-за його громадянської дружини, яка постійно підбурює його.
Позивач хоча є людиною похилого віку, але не потребує догляду за ним, оскільки на сьогодні сам продовжує себе обслуговувати. Також позивач допомагав відповідачці матеріально, так як має хорошу пенсію та отримує допомогу як в'язень гетто.
Допитана в якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що вона є рідною дочкою позивача, а відповідачка є її сестрою. На даний момент батько живе у літній кухні, а її сестра у будинку. Відповідачка взагалі не доглядає за батьком, не допомагає йому матеріально, також між ними склалися неприязні відносини.
Їй було відомо, що батько оформив житловий будинок на її сестру. Вона не заперечувала, оскільки відповідачка живе біля батька та буде доглядати за ним. Той факт, що є договір дарування вона дізналася лише у 2008 році.
На момент укладення договору дарування у батька з її сестрою були гарні відносини.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснив, що він є зятем позивача. Йому було відомо, що тесть мав зробити заповіт, а той факт, що є договір дарування може пояснити лише тим, що його тесть є похилою і юридично безграмотною людиною. Також свідок зазначив, що на даний момент його тесть живе у літній кухні, а сестра його дружини у будинку, на ґрунті чого у них постійні сварки та скандали.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 суду показала, що вона є сусідкою сторін по справі. Стосунки у батька з донькою ОСОБА_3 неприязні, часто між ними виникають сварки. Позивач живе разом з громадянською дружиною у літній кухні.
Допитана в якості свідка ОСОБА_8 суду показала, що вона є громадянською дружиною позивача. Проживають у літній кухні, але вона дуже часто їздить до себе в село, де має свій будинок. Її чоловік похилого віку, він потребує постійного догляду, а донька ОСОБА_8 взагалі не надає ніякої допомоги. Стосунки у батька з донькою ОСОБА_8 неприязні, часто між ними виникають сварки. Зі сторони ОСОБА_8 йдуть постійні образливі слова, погрози.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_9 суду пояснив, що він є товаришем позивача. Про стосунки позивача з відповідачкою йому відомо, що вони не розмовляють з моменту, коли розпочався суд з приводу житлового будинку.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснив, що він є рідним онуком позивача, а відповідачка по справі є його матір'ю. Він з сім'єю та його дідусь проживають у літній кухні порізно. Вона складається з 2-х кімнат з різними входами. Між його дідусем та мамою виникла сварка і вони на даний момент не розмовляють.
Також свідок заперечив той факт, що його мати мала намір вигнати дідуся.
Допитана в ході судового розгляду справи в якості свідка лікар-офтальмолог ОСОБА_11 суду пояснила, що позивач протягом 10 років знаходиться у них на обліку. Він погано бачить і близько, і далеко. Позивач не користується окулярами, оскільки це захворювання не коригується окулярами. Він може бачити лише великий шрифт і може розписуватися.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків та дослідивши матеріали справи, суд встановив:
18.01.2002 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований у АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори, п. 6 якого передбачено, що сторони підтверджують, що цей договір не носить мнимої та удаваної угоди (а.с. 14).
Суд вважає, що при вирішенні даних правовідносин повинен керуватися Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року), тобто який був чинним на час дії спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 243 Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року)за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Відповідно до ст. 58 Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року) недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Як встановлено в ході судового розгляду справи договір дарування від 18.01.2002 року укладався сторонами з дотриманням норм закону. Перед укладенням даного договору нотаріус роз'яснював наслідки укладення договору дарування, та відповідно до п. 6 даного договору - договір не носить мнимої та удаваної угоди.
Доводи позивача та його адвоката на те, що договір дарування укладений з метою приховати інший договір - довічного утримання, а тому є удаваним, свого підтвердження в ході розгляду даної цивільної справи не знайшов. І в цьому випадку свідчення свідків судом до уваги не приймаються, оскільки вони не були присутніми при укладенні договору дарування, їм лише про це відомо зі слів позивача.
Відповідно до ст. 57 Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Твердження позивача та його адвоката на те, що договір дарування укладений під впливом тяжкої для позивача обставини, зокрема, його хворобливого стану здоров'я, а також те, що договір дарування був укладений під впливом обману, в ході судового розгляду справи не знайшов свого підтвердження, оскільки на момент підписання договору дарування від 18.01.2002 позивач, міг розуміти значення своїх дій та керувати ними .
Відповідно до ст. 56 ЦК Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел однієї із сторін. Як видно із матеріалів справи та пояснень сторін, свідків, умислу у відповідачки не було, так як на момент укладення договору дарування відносини між сторонами були хороші та продовжували існувати до сварки батька з донькою.
Однак сам позивач стверджує в судовому засіданні, що він достовірно знав, що укладався договір дарування, але не був знайомий з наслідками, що це буде не його будинок. Також позивач повідомив, що він проживав разом з покійною дружиною у літній кухні, а в будинку - дочка зі своєю сім'єю, тобто ще до укладення договору дарування сторони проживали окремо, що спростовує його твердження, що він вимушений проживати у літній кухні, що дочка його вигнала.
Суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений ст. 71 Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року) в три роки (договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями, був укладений 18.01.2002 року, а позивач звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним 17.11.2009 року), підстав для поновлення строку позовної давності у суду немає.
За таких підстав суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування від 18.01.2002 року недійсним та про зобов'язання повернення у власність будинковолодіння є не доведеними в судовому засіданні, необґрунтованими та спростованими встановленими судом обставинами справи та зібраними по справі доказами, а тому і не підлягають задоволенню.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст.ст. 56-58, 243 Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 56-58, 71, 243 Цивільним кодексом Української РСР ( в редакції 1963 року), ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212 - 216 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та про зобов'язання повернення у власність будинковолодіння - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Замостянський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя