Справа № 214/9551/24
2/214/1540/25
Іменем України
(заочне)
18 вересня 2025 року м Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Чернової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, при заочному розгляді, в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 214/9551/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд стягнути заборгованість за договором позики від 27.04.2024 в сумі 27 000,00 доларів США, що станом на дату подання позову становить 1 114 020,00 грн., посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань з повернення позичених коштів. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що 27 квітня 2024 року він надав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 27 000,00 доларів США в строк до 15.07.2024, що підтверджується власноруч написаною останнім розпискою. Однак у встановлений строк ОСОБА_2 борг не повернув, тому просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 26 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 09 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, згідно поданої до суду заяви просить справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, відзив на позовну заяву не подавав. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду будь-якими засобами зв'язку не подавав.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення відповідача, його неявку до суду без поважних причин, не подання відзиву у встановлений законом строк, суд вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень позивача проти заочного розгляду справи, що відповідатиме ст.280 ЦПК України.
Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, дійшов до наступного висновку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_2 отримав у позику від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 247 000,00 доларів США та зобов'язувався повернути вказану суму у строк 15 липня 2024 року, однак у визначений в розписці термін, борг не повернув.
На підтвердження факту видачі та отримання відповідачем у борг позики, позивачем надано оригінал розписки (а.с. 21).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду України, від 08 червня 2016 р. (справа № 1103цс16), від 12 квітня 2017 року (справа № 442/8157/15-ц).
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова 16 червня 2021 року по справі № 463/5955/18 (провадження № 61-1913св21).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано позивачу розписку про отримання відповідачем від позивача в борг грошей, а отже сторони дотримались письмової форми договору.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Також, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно частин 2, 3 статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Виходячи з наведених вище норм матеріального права, визначальним фактором при визначенні правовідносин позики є визначення розписки як боргового документа. Борговим документом або документом, що підтверджує факт укладення договору позики, має бути документ в якому визначені основні характеристики договору позики згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України. Таким чином, наявність у розписках визначеного обов'язку позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) дає можливість визначення правовідносин, що виникли між сторонами як з договору позики.
Правовий аналіз ст. 545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий документ. Тобто наявність оригіналів документів у позивача може свідчити про наявність певних зобов'язань саме перед ним.
Установивши, що укладений між сторонами письмовий договір позики та боргова розписка підтверджують не лише факт укладення договору, а й факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами правовідносин з договору позики.
При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальниками не виконано (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року по справі № 654/2275/16-ц, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17)
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 вкотре не з'явився та не надав пояснень по суті заявлених до нього вимог, факт отримання грошових коштів від ОСОБА_1 та повернення в обумовлений строк коштів, належними та допустимими доказами не спростував.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 383/686/22 (провадження № 61-2846св24) зазначив, що «у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику».
Указана правова позиція також зазначена у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 635/8483/18.
Відповідно до договору позики, відповідач ОСОБА_2 отримав у борг до 15 липня 2024 року суму в розмірі 27 000,00 доларів США, валюту платежу повернення боргу сторони у договорі визначили таку ж, тому підлягає стягненню з відповідача борг у валюті позики.
При розгляді даної справи, відповідачем в силу статті 81 ЦПК України не надано іншого розрахунку на спростування правильності загальної суми боргу, розрахованої позивачем (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справа № 464/340/19 (провадження № 61-15222св20).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Оскільки належним чином повідомлений про дату слухання справи відповідач відзиву на позов та доказів на його підтвердження, суду не надав, ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення вимог.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 638/1841/14-ц (провадження № 61-5676 св 18), відповідно до якої судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону № 606-XIV. При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) нагадала, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала про зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, що вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Тому у вказаній справі знову констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем сплачено при подачі позову судовий збір у сумі 11 140,20 грн., які суд вважає необхідним йому відшкодувати, стягнувши їх з відповідача.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 27 квітня 2024 року в розмірі 27 000 (двадцять сім тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 11 140 (одинадцять тисяч сто сорок) гривень 20 коп.
Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред'явлення на виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його підписання не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте судом першої інстанції за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно зіст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку безпосередньо до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя Н.В. Чернова