Справа № 201/2233/25
Провадження 2/201/ 2092/2025
10 вересня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
за участі: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Меладзе С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» про визнання кредитного договору недійсним, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
До суду 21 лютого 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 22.08.2007 року між ВАТ КБ «НАДРА» та нею було укладено Кредитний договір №641906/ФО, за умовами якого позивачці було надано у позику 20 000, 00 доларів США строком до 22.08.2019 року. Також з метою забезпечення виконання позивачкою умов Кредитного договору №641906/ФО від 22.08.2007 року, цього ж дня було укладено Договір поруки №641906/ФО з ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Напротязі трьох років з моменту укладання Кредитного договору, позивачка виконувала його умови, шляхом внесення коштів у період з 2007 по 2011 роки на суму 10 000, 00 доларів США, на підтвердження чого частково позивачкою надано квитанції. У зв'язку з загибеллю чоловіка, та утримання самостійно трьох дітей, позивачка перестала виконувати свої зобов'язання перед ВАТ КБ «НАДРА» за кредитним договором. У подальшому банк припинив свою діяльність, а до позивачки почали надходити вимоги від фінансових компаній щодо повернення кредитних коштів за Кредитним договором №641906/ФО від 22.08.2007 року, без надання жодних документальних підтверджень своїх повноважень та прав вимоги за кредитним договором. В межах справи №398/152/22, а саме з рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26.07.2022 року позивачка дізналась, що право вимоги від ПАТ «КБ «НАДРА» перейшло до ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» на підставі договору факторингу №20/07/2020 від 20.07.2020 року. Позивачка вважає Кредитний договір №641906/ФО від 22.08.2007 року недійсним, оскільки жодних кредитних договорів між нею та ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» не укладалось, а ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» не підтвердило свої повноваження щодо витребування від позивачки коштів. Кредитний договір №641906/ФО від 22.08.2007 року було укладено строком до 22.08.2019 року, а тому станом на день подання позову строк позовної давності є таким, що сплив. Як наслідок, відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, позивачка просила суд визнати недійсним Кредитний договір №641906/ФО від 22.08.2007 року
01.04.2025 року від представника відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву представник відповідача зазначив, що право вимоги за Кредитним договором №641906/ФО від 22.08.2007 року, укладеним між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_2 , перейшло спочатку до ТОВ «ФК» ДНІПРОФІНАНСГРУП» на підставі Договору №GL48N718070_I_1 про відступлення прав вимоги від 15.07.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстрований у реєстрі за №834. У подальшому, а саме 20 липня 2020 року, між ТОВ «ФК» ДНІПРОФІНАНСГРУП» та ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» було укладено Договір №20/07/2020 про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстровано у реєстрі за №852. На підставі чого, новим кредитором за Кредитним договором №641906/ФО від 22.08.2007 року, який було укладено між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_2 , став відповідач, набувши відповідне право вимоги. Про набуття прав нового кредитора та відповідно прав вимоги за Кредитним договором №641906/ФО від 22.08.2007 року, відповідач повідомляв двічі позивача, надсилаючи останньому повідомлення про відступлення, а також вимоги/іпотечні повідомлення про дострокове погашення заборгованості, на підтвердження чого відповідач надав копії описів вкладення, фіскальні чеки, поштові конверти, реєстри згрупованих відправлень, а також повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, де міститься підпис позивача про отримання поштової кореспонденції. Враховуючи, що поштова кореспонденція була особисто отримана позивачем, доказом чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0500336261182, де міститься підпис ОСОБА_2 , відповідач стверджував, що позивачка була обізнана про факт відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь відповідача. Також в якості заперечення позовних вимог відповідач вказував на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13.11.2012 року по цивільній справі №1118/8192/12 за позовом ПАТ КБ «НАДРА» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, згідно з яким було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «НАДРА» заборгованість по кредиту в сумі 237 296, 50 грн., судові витрати у розмірі 2 372, 96 грн., та яке не виконано позивачем. Оскільки чинне законодавство не передбачає укладання окремого договору з відступлення прав вимоги з боржником або отримання від нього будь-якої згоди, у разі заміни кредитора у зобов'язанні, відповідач просив відмовити у позові. Також відповідач вказав, що перехід до нього прав кредитора у зобов'язанні, не може призводити до наслідку недійсності самого Кредитного договору, оскільки положеннями Цивільного кодексу України чітко визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Але, жодна з перелічених вище обставин припинення зобов'язання не настала. Кредитний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляла жодних вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови. У свою чергу, банк також виконав умови Кредитного договору, надавши кредитні кошти відповідачу та повідомивши останнього про усі умови кредитування. Беззаперечним доказом обізнаності позичальника про усі умови кредитування є кожен підписаний позивачем власноруч аркуш Кредитного договору. Щодо спливу позовної давності, відповідач зазначив, що відповідно до п.п. 8.4. п. 8 Кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань, а сплив строків кредитування сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором та не є передбаченою ЦК України підставою для припинення зобов'язань за ним.
07.04.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у змісті якої позивач вказує, що банк на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту не повідомив позичальника у письмовій формі про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та детальний розпис загальної вартості кредиту, тип відсоткової ставки, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, а також не зазначив ціну - сукупну вартість кредиту та детальний розпис загальної вартості кредиту. При укладанні кредитного договору №641906/ФО сторонами був порушений п. 2., ч. 1, ст. 11 та ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема в кредитному договорі немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, кінцева сума лише тільки одних відсотків перевищить суму кредиту, враховуючи додаткові нарахування відсоток за користування коштами збільшується, є дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, тощо. Зазначений кредитний договір ставить споживача (позичальника) в тяжке, несправедливе становище в договірних зобов'язаннях, умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача. У зазначеному кредитному договорі повністю відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту, а також відсутній графік погашення заборгованості, який у відповідності до нормативних актів Національного банку України повинен бути додатком № 1 до кредитної угоди (договору)..
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 21 лютого 2025 року вказана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Ухвалою судді від 25 лютого 2025 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.
Ухвалою судді від 21 травня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено вказану справу до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 22.08.2007 року між ВІДКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» (найменування у подальшому було змінено на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА»), з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, було укладено Кредитний договір №641906/ФО, за умовами п.п. 1.1., 1.4 п. 1 якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 20 000, 00 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів, строком до 22.08.2019 року.
Відповідно до п.п. 1.2. п. 1 Кредитного договору, цільове використання кредиту: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №б/н від 22.08.2007 року, що укладений між позивальником та ОСОБА_5 , згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.п. 8.4. п. 8 Кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань.
22.08.2007 року між ВАТ КБ «НАДРА» та Позичальником було укладено іпотечний договір №601210/ФО, який був посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Стенюхіною І.В., зареєстрований у реєстрі за №3730, предметом якого передання позивачкою в іпотеку банку нерухомого майна: трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Згідно валютного платіжного доручення від 22.08.2007 року ВАТ КБ «НАДРА» виконало свої зобов'язання, перерахувавши грошові кошти позивачу, що підтверджується і самою позивачкою.
У свою чергу, позивачка не здійснила своєчасне повернення отриманих у кредит грошових коштів, чим порушила умови кредитного договору.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13.11.2012 року по цивільній справі №1118/8192/12 за позовом ПАТ КБ «НАДРА» до ОСОБА_4 позовну заяву ПАТ «КБ «НАДРА» про стягнення боргу за кредитним договором задоволено повністю.
Вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «НАДРА» заборгованість по кредиту в сумі 237 296, 50 грн., судові витрати у розмірі 2 372, 96 грн.
Станом на час подання позову та розгляду справи, позивачка не повернула грошові кошти за кредитним договором, а також не виконала рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13.11.2012 року по цивільній справі №1118/8192/12, що нею самостійно підтверджується.
При цьому, до 2011 року позивачкою виконувались умови кредитного договору, проте підтвердити точну суму повернутих коштів остання немає змоги, у зв'язку з тим, що у неї не збереглися усі квитанції.
Після 2011 року позивачка перестала виконувати зобов'язання за кредитним договором через скрутне матеріальне становище, смерть поручителя та самостійне утримання трьох дітей, процедуру ліквідації банку.
За наведених обставин, позивачка не заперечує наявність у неї заборгованості за кредитним договором.
У свою чергу, «15» липня 2020 року між ТОВ «ФК» ДНІПРОФІНАНСГРУП» (ідентифікаційний код 40696815) та ПАТ «КБ «НАДРА» було укладено Договір №GL48N718070_I_1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстрований у реєстрі за №834, та Додаток до вказаного договору, які передбачали відступлення Банком прав на користь ТОВ «ФК» ДНІПРОФІНАНСГРУП» за Кредитним договором №641906/ФО від 22.08.2007 року та Іпотечним договором №601210/ФО від 22.08.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Стенюхіною І.В., зареєстрованим у реєстрі за №3730, які були укладені між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_2 .
«20» липня 2020 року між ТОВ «ФК» ДНІПРОФІНАНСГРУП» (ідентифікаційний код 40696815) та ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» було укладено Договір №20/07/2020 про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстровано у реєстрі за №852 (надалі по тексту - «Договір про відступлення прав вимоги»), а також Додаток №4 до Договору відступлення прав вимоги.
На підставі вказаних вище Договору про відступлення прав вимоги та Додатку №4 до нього, відбулось відступлення прав за Кредитним договором №641906/ФО від 22.08.2007 року та Іпотечним договором №601210/ФО від 22.08.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Стенюхіною І.В., зареєстрованим у реєстрі за №3730, які були укладені між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_2 .
Згідно із зазначеним Договором про відступлення прав ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС», як новий кредитор, набув право вимоги до та ОСОБА_2 щодо сплати загальної суми заборгованості, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму боргу, усі та будь-які штрафні санкції на дату набрання чинності, а також право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за Кредитним договором з дати набрання чинності.
Оформлюючи відступлення права вимоги (ст. ст. 513, 514, 516, 517, 651 ЦК України), ТОВ «ФК» ДНІПРОФІНАНСГРУП» і ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Таким чином, з 20.07.2020 року новим кредитором та іпотекодержателем відносно ОСОБА_2 стало ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС».
03.08.2020 року та 11.11.2020 року, у зв'язку із набуттям прав нового кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки, з боку ТОВ «ФК «ФАКТОРІНГС» було направлено засобами поштового зв'язку на дві відомі адреси позивача ( АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ) повідомлення про відступлення, а також вимоги/іпотечні повідомлення про дострокове погашення заборгованості, що підтверджується наданими відповідачем копіями опису вкладення, фіскального чеку, поштових конвертів, реєстру згрупованих відправлень, а також повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, де міститься підпис позивача про отримання поштової кореспонденції.
Після особистого отримання позивачем поштової кореспонденції від відповідача, доказом чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0500336261182, де міститься підпис ОСОБА_2 , позивачка будучи обізнаною з 14.11.2020 року про обставини заміни кредитора у зобов'язанні, дій з повернення заборгованості за кредитним договором не вчиняла.
За наслідком, позивач просить визнати недійсним кредитний договір, а відповідач проти цього заперечує.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Щодо відсутності між позивачем та відповідачем договірних правовідносин, та не підтвердження повноважень відповідачем на витребування коштів від позивача.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Крім того, частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга цієї статті).
Отже, суд наголошує, що зміна кредитора, на користь якого слід виконати кредитні зобов'язання, відбувається без згоди на те боржника і не впливає на обсяг прав і обов'язків позивачки, як боржника.
Суд зазначає про те, що незгода позивачки з самим фактом того, що було укладено договір відступлення, стороною якого вона не є, і не повинна була бути, а також який вона не оскаржує, не може бути правовою підставою для задоволення її позову, оскільки не призводить до наслідків недійсності кредитного договору.
З-поміж того, як вбачається з матеріалів справи, після набуття прав нового кредитора у зобов'язанні на підставі Договору №20/07/2020 про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року, відповідач неодноразово направляв поштову кореспонденцію на адресу позивачки з наміром повідомити про обставини набуття права вимоги за кредитним договором.
Заслуговує на увагу також і рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0500336261182, де міститься підпис позивачки. Враховуючи отримання поштової кореспонденції, твердження позивачки про необізнаність про заміну кредитора, не підтвердження новим кредитором своїх повноважень, не знаходять свого підтвердження та є спростованими.
Щодо спливу позовної давності, що є підставою визнання кредитного договору недійсним.
Як слідує зі змісту позову, позивачка вказує, що оскільки кредитний договір було укладено строком до 22.08.2019 року, станом на день подання нею позову позовна давність спливла, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Суд не погоджується з доводами позивачки з огляду на наступне.
Як слідує з умов п.п. 1.4. пункту 1 Кредитного договору №641906/ФО від 22.08.2007, банк надає позичальнику кредит строком до 22.08.2019 року.
Тобто, вказаний п.п. 1.4. п. 1 Кредитного договору визначає саме строк кредитування, який завершується 22.08.2007 року.
У свою чергу, відповідно п.п. 8.4. п. 8 Кредитного договору, кредитний договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань.
Станом на сьогоднішній день зобов'язання за кредитним договором позивачкою не виконані, чого остання не заперечує.
Отже, враховуючи те, що грошові кошти за кредитним договором досі не повернуті, останній не може вважатися припиненим.
Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12, зробила висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування не припиняється ані кредитний договір, ані зобов'язання боржника з повернення кредитору взятих у позику грошових коштів.
Крім того, правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.
Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Позивачкою не надано жодних доказів настання обставин, викладених в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, які є підставами для припинення зобов'язання за Кредитним договором.
Водночас, таких підстав для припинення зобов'язання, як сплив строку кредитування або сплив позовної даності, не передбачено ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.05.2022 року у справі №523/18773/19).
Крім того, суд зазначає, що не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, неможливість його виконувати, через смерть поручителя, утримання дітей, наявність процедури з ліквідації банку тощо.
З-поміж того, доказів наявності таких обставин, як смерть поручителя, самостійне утримання трьох дітей, а також повідомлення позивачкою ПАТ «КБ «НАДРА» про такі обставини, позивачкою не надано.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору; якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що спірний кредитний договір підписаний банком та позивачкою, що нею підтверджується, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому тривалий час виконувала його умови, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Кредитного договору №641906/ФО, укладеного 22.08.2007 року між ВАТ КБ «НАДРА», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору позичальник діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримала кредитні кошти і протягом певного часу виконувала умови кредитного договору.
Суд робить висновок про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом чи під тиском, недоведеність обставин щодо несправедливого становища позивачки в договірних зобов'язаннях, де умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності та спричиняють наслідок істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, оскільки такі обставини належним чином не обґрунтовані і не доведені.
Також, позивачка не була позбавлена можливості звернутися до будь-якої іншої кредитної установи, для отримання необхідного їй кредиту, однак обрала саме установу відповідача.
Слід також зауважути, що у позові позивачкою не було вказано підстав позову, які остання зазначає у відповіді на відзив. Заяви про зміну підстав позову, остання також не подавала.
Зміна підстав позову у відповіді на відзив не допускається, оскільки позивач має право змінити підстави позову лише до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання (у спрощеному провадженні), подавши відповідну письмову заяву до суду.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору.
Щодо застосування позовної давності.
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред'явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16 та інших.
Розглядаючи дану справу суд прийшов до висновку про відсутність порушених прав позивача, у зв'язку із чим заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням відмови в задоволення позову та з огляду на те, що відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судові витрати по справі по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев