10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 372/3438/21
провадження № 61-8290св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступниками якого є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: Обухівська об'єднана територіальна громада (Красненська сільська рада) Обухівського району Київської області, Головне управління Держгеокадастру в Київській області, Центр надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Обухівської міської ради,
розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта, скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Позов мотивований тим, що за життя ОСОБА_7 набув у власність земельну ділянку загальною площею 0,392 га, що розташована на території с. Козіївка Красненської сільської ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням для обслуговування будівель і господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства. ОСОБА_7 був власником вказаної земельної ділянки на підставі державного актана право приватної власності на землю серії IV-КВ № 080781, виданого Красненською Першою сільською радою 04 травня 1998 року, на підставі рішення Красненської Першої сільської ради народних депутатів № 28 від 28 листопада 1997 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240.
Земельні ділянки загальною площею 0,392 га були сформовані в 1997 році та право власності на них вперше було зареєстровано в 1998 році. В подальшому право власності на ці земельні ділянки без змін їх площі перейшло в порядку спадкуваннядо ОСОБА_1 . Тобто ОСОБА_7 набув у власність земельні ділянки загальною площею 0,392 га відповідно до вимог статей 6, 9, 17, 22, 23 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України).
В свою чергу, на підставі рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2004 року № 53 ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА №577688 (без дати та який не було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю). В подальшому, згідно відомостей про земельну ділянку, 09липня 2020 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 було зареєстровано виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496) та за ОСОБА_3 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399).
З метою оформлення спадкового майна позивач звернулась з відповідною заявою до ФОП ОСОБА_9 з приводу присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів та внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Однак, під час проведення землевпорядних робіт, при обробці каталогу координат встановленийфакт накладення земельної ділянки ОСОБА_8 на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_7 , та які успадкувала позивач, площею 0,0793 га, що підтверджується зведеним кадастровим планом земельних ділянок, складеним сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_9 . Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА №577688, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, площею 0,0793 га, виготовлено та видано з порушенням вимог законодавства.
Позивач просила:
скасувати рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18вересня 2004 року № 53, яким відповідачу ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га;
визнати недійсним державний акт серії НА № 577688 на право власності на землю із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,0793 га, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, записи та інформацію, в тому числі запис про державну реєстрацію права власності № 37325496 від 09 липня 2020 року та № 37325399 від 09 липня 2020 року, що вчинені державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, що стосуються проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223185102:02:004:0017 площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2023 року до участі у справі як правонаступників ОСОБА_3 залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року у складі судді Потабенко Л.В. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що пунктом 3 ДекретуКабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах. Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. ОСОБА_8 передано у власність земельну ділянку, яка раніше була передана у власність ОСОБА_7 , спадкоємцем якого є позивач, яка (позивач) право власності на спірну земельну ділянку в передбаченому законом порядку не оформила, тому Красненська Перша сільська рада діяла не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушила права та законні інтереси позивача.
Разом з тим, оскільки позивач з 2008 року довідалася про порушення свого права, натомість звернулася до суду з позовом лише 08 вересня 2021 року, у задоволенні позову слід відмовити через сплив позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року скасовано, ухвалено у справі нове судове рішення про задоволення позову.
Скасовано рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 вересня 2004 року № 53, яким ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га; визнано недійсним державний акт серії НА № 577688 на право власності на землю із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,0793 га, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 та скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017; скасовано державну реєстрацію права власності № 37325496 від 09 липня 2020 року та № 37325399 від 09 липня 2020 року, що вчинені державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області земельної ділянки з кадастровим номером: 3223185102:02:004:0017 площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 .
Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі по 12 727,20 грн з кожного.
Постанова суду мотивована тим, що:
зважаючи на правову конструкцію частини четвертої статті 81 ЦПК України, саме відповідачі зобов'язані були надати до суду докази того, що попередній власник земельної ділянки позивача або сама позивач задовго до подання позову знали про факт виділення спірної ділянки стороні відповідачів, чого здійснено не було. Жодного доказу з приводу того, що позивач володіла інформацією щодо порушення її права до 2021 року матеріали справи не містять. В суді апеляційної інстанції представники відповідачів зазначали, що таким доказом, з їх точки зору, є наявне в матеріалах справи рішення Красненскої сільської ради 10-ї сесії скликання № 53 від 18 серпня 2004 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_8 , а також схема розташування земельних ділянок та кадастрового плану, відповідно до якого спірна земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_7 . Проте, на думку апеляційного суду, ці документи не підтверджують посилання відповідачів, оскільки в жодному з вказаних документів взагалі не міститься інформації ні про обізнаність ОСОБА_7 з фактом прийняття сільською радою такого рішення, ні про погодження ОСОБА_7 меж вказаної земельної ділянки відповідачів, а також будь-якої іншої інформації, яка б дозволила зробити висновки про обізнаність ОСОБА_7 з фактом виділення землі стороні відповідачів. З огляду на викладене, твердження суду першої інстанції про те, що про наявність порушення свого права позивач могла дізнатися ще в 2008 році під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_7 , не було прийнято апеляційним судом;
апеляційний суд також не прийняв твердження про те, що у позивача була вільна можливість отримати інформацію щодо спірної землі в державному кадастрі, оскільки датою внесення кадастровим реєстратором відділу в Обухівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру про земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, яка перебувала у власності ОСОБА_8 , є 21 грудня 2019 року, а право власності на земельну ділянку було зареєстровано 09 липня 2020 року Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496 та за ОСОБА_3 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399).
Враховуючи, що рішення суду оскаржувалося в апеляційному порядку тільки позивачем, яка спростовувала позицію суду першої інстанції щодо спливу позовної давності, іншими учасниками процесу рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а суд першої інстанції констатував незаконність виділення спірної землі, тому позов підлягає задоволенню. Також колегія суддів апеляційного суду, у зв'язку зі зміною чинного законодавства, враховуючи принцип «jura novit curia», зробила висновок, що належним належним способом захисту порушеного права позивача, є не скасування запису про державну реєстрацію права власності, а скасування державної реєстрації права власності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У червні 2024 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд самостійно змінив предмет позову, ухваливши по третій позовній вимозі рішення про скасування державної реєстрації права власності та, відповідно, стягнув з відповідачів витрати на правничу допомогу, фактично за не надані послуги з правничої допомоги, оскільки суд апеляційної інстанції самостійно визначив предмет позову відмінний від предмета позову, вказаного у позовній заяві;
суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідно до довідки Красненської Першої сільської ради Обухівського району від 18 серпня 2004 року ОСОБА_8 користувалась спірною земельною ділянкою з 1980 року, тобто задовго до того, як ОСОБА_7 звернувся у 1997 році до сільської ради з заявою про передачу йому у приватну власність земельних ділянок, вказаних у заяві. Наведені факти свідчать, що позивач ОСОБА_1 будучи дружиною померлого чоловіка громадянина ОСОБА_7 була обізнана з тими обставинами, що ОСОБА_8 користувалась спірною земельною ділянкою з 1980 року. Позивач успадкувала після свого чоловіка усе майно 29 жовтня 2008 року, в тому числі і спірну земельну ділянку, а тому з 2008 року знала, що земельною ділянкою площею 0,0793 га, щодо якої заявлено позовну вимогу, постійно користувалась ОСОБА_8 . З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності є правильним;
апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - висновку експерта від 30 листопада 2022 року № 24618/22-41, оскільки клопотання представника позивача про призначення експертизи надійшло, а експертиза призначена після закриття судом підготовчого провадження.
Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 20 ЦК України, яка встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд за умови, що дана особа не зверталась протягом 10-ти років до суду за захистом свого права до дати своєї смерті з якою настає припинення правоздатності фізичної особи (стаття 25 ЦК України), а спадкоємець успадкувавши майно спадкодавця подав до суду позов про усунення права користування майном за умови, що стаття 262 ЦК України встановлює, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а відповідачами відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України було зроблено заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
У червні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом апеляційної інстанції перекладено обов'язок доказування на відповідачів, та не досліджено/не з'ясовано причини, з яких позивачем пропущено позовну давність у 10 років. Позивач з 2008 року не могла не знати (була обізнана), що земельна ділянка площею 0,2388 га входить до спадкового майна. Проте, в жодній заяві по суті позивач не пояснює суду з яких підстав 13 років вона не вживала заходів щодо отримання свідоцтва про право на спадщина на цю земельну ділянку;
належним способом захисту у цій справі є не скасування запису про державну реєстрацію права власності, а скасування державної реєстрації права власності, отже апеляційний суд змінив одну з позовних вимог та задовольнив її;
колегією суддів апеляційного суду з невідомих підстав не застосовано принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 322385102:02:004:0017, яка накладається на земельну ділянку позивача, знаходиться під будинком за адресою: АДРЕСА_1 ;
в порушення приписів Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом першої інстанції 09 червня 2022 року (після закінчення підготовчих дій) було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача (подане також з порушенням приписів ЦПК України) про проведення експертизи. Отже, на відповідача не може бути покладена компенсація витрат на проведення судової експертизи, призначеної з порушенням норм ЦПК України;
судом першої інстанції ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовної заяви, а тому судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покладено на позивача. Судові витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції позивачем не заявлено, тому, на думку відповідача, суд апеляційної інстанції помилково стягнув судові витрати.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року поновлено ОСОБА_5 строкна касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 рокувідмовлено.
У серпні 2024 року матеріали цивільної справи № 372/3438/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 539/4177/19, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 03 квітня 2019 року у справ № 921/158/18, від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_5 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 05 вересня 2022 року у справі №385/32/20, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 28 листопада 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Красненської Першої сільської ради народних депутатів № 28 передана ОСОБА_7 у приватну власність земельна ділянка площею 0,392 га для будівництва та обслуговування будівель та споруд ведення особистого підсобного господарства за адресою: с. Козіївка Красненської Першої сільської ради Обухівського району Київської області.
04 травня 1998 року ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 080781 на підставі рішення Красненської Першої сільської ради народних депутатів № 28 від 28 листопада 1997 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240.
На підставі рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2004 року № 53 ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА № 577688 на земельну ділянку площею 0,0793 га.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .
29 жовтня 2008 року позивачем ОСОБА_7 отримано витяг та свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 .
29 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_2 .
Відповідно до листа, виданого ФОП ОСОБА_9 під час проведення землевпорядних робіт, при обробці каталогу координат встановлено факт накладення земельної ділянки ОСОБА_8 площею 0,0793 га на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_7 .
Відповідно до відомостей про земельну ділянку, 09 липня 2020 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, було зареєстровано виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496) та за ОСОБА_3 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер відповідач ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи № 24618/22-41 від 30 листопада 2022 року межі земельної ділянки із кадастровим 3223185102:02:004:0017, яка перебувала у власності ОСОБА_8 (власники на цей час 1/2 ОСОБА_2 , 1/2 ОСОБА_3 ) на підставі державного акта серії НА № 577688 на право власності на земельну ділянку площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виданого на підставі рішення 10-ї сесії IV Красненської сільської ради Обухівського району Київської області № 53 від 18 серпня 2004 року, накладаються на межі земельної ділянки площею 0,2388 знаходиться за адресою: с. Козіївка, Красненської Першої сільської ради Обухівського району Київської області, яка перебувала у власності ОСОБА_7 (власник на цей час: ОСОБА_1 ) на підставі державного акта на право приватної власності на землю № 080781, виданого Красненською Першою сільською радою 04 травня 1998 року. Згідно технічних документацій із землеустрою (каталогів координат) площа накладення становить 0,0793 га, тобто 100%. Накладення меж земельної ділянки із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на межі земельної ділянки площею 0,1531 га, що знаходиться за адресою: с. Козіївка, Красненської Першої сільської ради Обухівського району Київської області яка перебувала у власності ОСОБА_7 (власник на цей час: ОСОБА_1 ) на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-КВ №080781, виданого Красненською Першою сільською радою 04 травня 1998 року, згідно технічних документацій із землеустрою (каталогів координат) не виявлено, у зв'язку з розташуванням останніх на відстані близько 460 м одна від одної.
Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на території Красненської сільської ради Обухівського району Київської області розроблена та затверджена з порушенням вимог земельного законодавства та нормативним документам з питань землеустрою та землекористування на час її виготовлення та затвердження, а саме пункту 1.16 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі» Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі договорів оренди ), статті 56 ЗУ «Про землеустрій».
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на землю
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зазначено, що: «визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача».
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22) зазначено, що: «суди не врахували, що належними відповідачами у справах про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність є особа, якій передається земельна ділянка та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв відповідне рішення; пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21 (провадження № 61-4168св22) зазначено, що: «оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 208035 виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Надержинщинської сільської ради № 26 від 07 травня 2004 року; суди не звернули увагу, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. ОСОБА_1 пред'явила позов тільки до ОСОБА_2, позовних вимог до Новоселівської сільської об'єднана територіальна громада Полтавського району Полтавської області, як правонаступника Надержинщинської сільської ради, не пред'явила, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляла. Тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів».
У справі, що переглядається:
позивач ОСОБА_1 просила скасувати рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 вересня 2004 року № 53, яким відповідачу ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га;
визнати недійсним державний акт серії НА № 577688 на право власності на землю із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,0793 га, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017;
у позові вказала, що на підставі рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2004 року № 53 ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА №577688 (без дати та який не було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю).В подальшому, згідно відомостей про земельну ділянку, 09 липня 2020 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 було зареєстровано виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496) та за ОСОБА_3 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399);
суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності;
апеляційний суд розглянув справу по суті та задовольнив позовні вимоги;
натомість, суди не врахували, що:
належними відповідачами у справах про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність є особа, якій передається земельна ділянка (її спадкоємці) та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв відповідне рішення;
належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт (її спадкоємці) про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу;
ОСОБА_1 клопотань про залучення Красненської сільської ради Обухівського району Київської області, яка приймала спірне рішення та видавала оспорюваний державний акт, до участі у справі як співвідповідача не заявляла.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку слід відмовити з підстав їх пред'явлення за неналежного складу відповідачів. Оскаржену постанову апеляційного суду в цій частині скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 501/567/17 (провадження № 61-16048св23) зазначено, що:
«Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що в подібних випадках належним способом захисту особи, яка втратила володіння річчю, є віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 686/7635/18 (провадження № 61-3799св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 355/1177/17 (провадження № 61-40418св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року в справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року в справі № 201/1526/20 (провадження № 61-1723св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 953/1904/20 (провадження № 61-10944св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року в справі № 354/859/20 (провадження № 61-12057св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 359/9857/20 (провадження № 61-6778св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 297/1990/21 (провадження № 61-10477св 23)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що:
«задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У справі, що переглядається:
позивач просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, вказавши, що є власником спірної земельної ділянки, тому реєстрація за ОСОБА_8 права власності на спірну земельну ділянку площею 0,0793 га, є незаконною;
суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності. Апеляційний суд позов задовольнив, скасував державну реєстрацію земельної ділянки та державну реєстрацію права власності земельної ділянки;
суди залишили поза увагою, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
позивачем вимога про витребування спірної земельної ділянки не заявлялась. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене, позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, не є ефективним способом захисту прав власника, відтак, у їх задоволенні слід відмовити в зв'язку з обранням неналежного способу захисту. Оцінка ж доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою.
З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, але помилився щодо мотивів такої відмови. Разом з тим, апеляційний суд задовольнив ці вимоги помилково. Тому, постанову суду апеляційної інстанції в цій частині слід скасувати, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог змінити, виклавши його мотиви в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції частково без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за подання касаційних скарг сплачено по 7 264 грн кожним.
Оскільки касаційні скарги фактично задоволені (змінено мотиви ухвалення рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ), з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору по 7 264 грн. кожному.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 7 264 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 264 грн.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко