10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 243/3661/24
провадження № 61-2106св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бондаренком Дмитром Валерійовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І.,
Короткий зміст заяви
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті.
Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Москва російської федерації помер її рідний дядько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Фактичне місце проживання і місце реєстрації її дядька з 02 вересня 2000 року було АДРЕСА_1 . 26 лютого 2022 року м. Молочанськ Запорізької області було окуповано російською федерацією, а весною-літом 2023 року Запорізький напрямок став зоною бойових дій та ракетних обстрілів. Стан здоров'я ОСОБА_2 вимусив його виїхати з території активних бойових дій на територію російської федерації, де він ІНФОРМАЦІЯ_1 помер з неуточненою причиною смерті
На підтвердження смерті ОСОБА_2 є свідоцтво про смерть, яке видане 19 червня 2023 року багатофункціональним центром надання державних послуг району Можайський, код НОМЕР_2 орган РАЦЧ Москви № 46, про що складено 19 червня 2023 року запис акта про смерть та довідка про смерть, яка також видана вказаним органом. Вона має в наявності лише копії вказаних документів, тоді як їх оригінали перебувають на території російської федерації, куди вона з міркувань безпеки виїхати не може. При цьому, отримати відповідний документ про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся в момент проживання на території країни-агресора.
Встановлення факту смерті дядька їй необхідно для внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України, встановлення факту смерті ОСОБА_2 породжує для неї юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових її прав, дає змогу їй реалізувати свої права.
ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження село Андріївка, Слов'янського району, Донецької області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Москва, РФ, місце реєстрації АДРЕСА_1 , причина смерті - неуточнена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Слов'янського міськрайонний суд Донецької області від 03 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження село Андріївка, Слов'янського району, Донецької області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Москва, російська федерація, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , причина смерті - неуточнена причина смерті.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для встановлення факту смерті особи необхідні обставини, що свідчать про цю подію, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості зареєструвати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України і видачі свідоцтва про смерть для подальшого оформлення спадкових прав. Таким чином, враховуючи винятковість обставин, факт смерті ОСОБА_2 підтверджується наданими суду доказами. Будь-які докази, які свідчать про протилежне, у суду відсутні. Іншого способу захистити свої права заявник немає.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволено. Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 1 817,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД (зокрема, Україною і РФ) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Разом з тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з РФ та Білоруссю. Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих в зазначених країнах, незалежно від дати їх видачі (посвідчення).
З дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з РФ та Білоруссю до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України, застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року №2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з РФ і республікою Білорусь.
Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою, або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції, за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, станом на день розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій свідоцтво про смерть, видане на території РФ, не потребує будь-якої легалізації.
Разом з тим, як вбачається з поданої заяви, ОСОБА_1 не має можливості надати у відповідні органи ані оригінал, ані засвідчену копію свідоцтва про смерть.
Правова оцінка документів, поданих заявником на підтвердження факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації смерті відділом ДПАЦС за місцем ухвалення рішення суду. Єдиним доказом, на який посилається на підтвердження своєї заяви ОСОБА_1 , є ксерокопія свідоцтво про смерть НОМЕР_1 громадянина російської федерації ОСОБА_2 , про що багатофункціональним центром надання державних послуг району Можайський, код НОМЕР_2 орган РАЦС Москви № 46, 19 червня 2023 року складено актовий запис про смерть №170239775004600525003.
Установивши, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави щодо свого громадянина, на території якої останній помер, підстав для задоволення заяви колегія суддів не вбачає. Суд першої інстанції наведеного не врахував та ухвалив помилкове рішення у справі.
Аргументи учасників справи
19 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував та повністю проігнорував наявні у матеріалах справи документи (паспорт, код), які підтверджують факт громадянства України ОСОБА_2 , копію медичної довідки про смерть та обставини, які вимусили його покинути рідний дім (початок бойових дій, окупація, вимушене примусове переселення), тоді як своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що єдиним доказом, на який посилається заявник, є копія свідоцтва про смерть, та те, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави щодо свого громадянина, на території якого останній помер.
Вона позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію смерті громадянина України ОСОБА_2 у позасудовому порядку. Згідно з законом, встановлення факту смерті ОСОБА_2 породжує для неї юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових її прав, а саме: встановлення факту смерті дядька дає змогу їй реалізувати свої права. Встановлення цього факту не порушує прав та інтересів третіх осіб та не пов'язано з подальшим вирішенням спору про право.
Не можна погодитись з висновками суду про те, що факт смерті ОСОБА_2 підтверджено документально (не потребує додаткового підтвердження) та сталося на території іншої держави, оскільки спірна правова проблема обтяжена фактом смерті особи - громадянина України на території іноземної держави-агресора російської федерації, куди він був примусово доправлений у зв'язку з окупацією частини території України, а саме окупацією м. Молочанськ Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_3 (тобто з перших днів війни), де за станом здоров'я ОСОБА_2 помер, і де було видане свідоцтво про смерть.
З дати зупинення дії Мінської конвенції, зокрема, до документів, виданих на території російської федерації і Білорусі, при їх пред'явленні на території України, застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією і Білоруссю. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що свідоцтво про смерть, яке видане 19 червня 2023 року багатофункціональним центром надання державних послуг району Можайський, код НОМЕР_2 орган РАЦС Москви №46, на ім'я ОСОБА_2 , може підтверджувати факт його смерті тільки у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату) апостилем. Разом з тим, вона не має ні оригіналу, ні дублікату свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . Оригінал свідоцтва про смерть в рф отримали особи, які ховали померлого та з якими вже втрачено зв'язок. З огляду на збройний конфлікт між російською федерацією та Україною, вона позбавлена фізичної можливості як на звернення за дублікатом свідоцтва про смерть на території держави-агресора, так і на апостилювання цього документа відповідними органами російської федерації, яким надаються повноваження на проставлення апостиля.
На дату смерті ОСОБА_2 був громадянином України, доказів про протилежне матеріали справи не містять, проте внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, а також з урахуванням розриву дипломатичних відносин України з російською федерацією, його рідні позбавлені можливості зареєструвати факт його смерті в органі державної реєстрації актів цивільного стану України.
В якості доказів смерті ОСОБА_2 до заяви були додані копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_2 та копія довідки про смерть ОСОБА_2 № С-02088, яка була видана 19 червня 2023 року органом ЗАГС м. Москви, на підставі яких судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено факт смерті ОСОБА_2 .
При наданні оцінки як доказам копії свідоцтва про смерть, довідці медичного характеру, потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але «de facto» існує на території країни агресора і зафіксувала факт смерті громадянина. Разом з тим, апеляційний суд у оскарженій постанові неправомірно зазначає, що у справі є тільки один доказ - копія свідоцтва про смерть і безпідставно робить висновок, що цього недостатньо для встановлення факту смерті.
У справі склалася така правова ситуація, за якої вона та інші члени родини померлого - громадянина України позбавлені юридичної можливості засвідчити в Україні факт смерті ОСОБА_2 в позасудовий спосіб внаслідок обставин, що не залежали від померлого: окупація міста його проживання (м. Молочанськ Запорізької області), вимушене переселення та смерть у м. Москва російської федерації, де видано свідоцтво про смерть російського зразка, що не визнається дійсним в Україні. Наявність свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , видане на підставі законодавства іноземної держави, яким вона не має можливості скористатися в силу незалежних від нею обставин, не може буди підставою для відмови в задоволені заяви про встановлення факту смерті громадянина, який помер на території іншої держави.
Крім того, апеляційним судом 22 січня 2025 року була сформована та направлена інформація до її представника про відеоконференцію, інформація була направлення на поштову скриньку представника. З 13-00 год її представник чекав на запрошення щодо приєднання до відеоконференції, але запрошення так і не надійшло до 17-00 год, слухання справи було призначене на 13-30 год, тому її представник був позбавлений права та можливості взяти участь в судовому засіданні апеляційного суду та представляти її інтереси. Секретар судового засідання не телефонував її представнику щодо можливості участі в відеоконференції. Отже, апеляційний суд позбавив її конституційного права мати представника та права на доступ до правосуддя.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду: від 11 грудня 2024 року у справі № 367/3690/24, від 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23, від 15 вересня 2021 року у справі № 367/2656/20, від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22; суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
У статті 318 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (стаття 319 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23, на яку посилається заявник, а також вказано, зокрема, що «у справі склалася така правова ситуація, за якої батьки дитини - громадяни України позбавлені юридичної можливості засвідчити в Україні факт народження дитини в позасудовий спосіб внаслідок обставин, що не залежали від них - окупації міста їх проживання (м. Вовчанська) та вимушених пологів у м. Білгороді рф, де видано свідоцтво про народження дитини російського зразка, що не визнається дійсним в Україні з наведених вище підстав. Особисті немайнові та майнові права малолітнього ОСОБА_4 перебувають у стані правової невизначеності, фактично дитина не має громадянства та позбавлена прав, які з цим пов'язані, а, отже, потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту».
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 367/3690/24, на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті, ОСОБА_1 вказував, що неможливість отримання свідоцтва про смерть батька, який помер на території країни агресора, позбавляє його можливості реалізувати право на прийняття спадщини, що залишилась на території України після смерті батька».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті свого дядька, ОСОБА_1 вказувала, що має копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , довідки про смерть, проте такі видані органами російської федерації. Встановлення вказаного факту необхідне для внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України і видачі свідоцтва про смерть. Встановлення факту смерті ОСОБА_2 породжує для неї юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових її прав, дає змогу їй реалізувати свої права. Отримати оригінали вказаних документів вона не має можливості;
суди встановили, що ОСОБА_1 є рідною племінницею ОСОБА_2 . Згідно з довідкою про смерть № С-02088, яка видана 19 червня 2023 року органом РАЦС Москви № 46 багатофункціональним центром надання державних послуг району Можайський за формою № 11, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - неуточнена причина смерті. На підтвердження смерті ОСОБА_2 є копія свідоцтва про смерть НОМЕР_1 громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , яке видане 19 червня 2023 року багатофункціональним центром надання державних послуг району Можайський, код НОМЕР_2 орган РАЦС Москви № 46, про що складено 19 червня 2023 року запис акта про смерть № 170239775004600525003;
суд першої інстанції зазначив, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України і подальшого оформлення спадкових прав, іншого способу захистити свої права заявник не має. Тому зробив висновок про наявність підстав для задоволення заяви;
скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд вважав, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави щодо свого громадянина, на території якої останній помер, тому немає підстав для задоволення заяви;
суди не звернули увагу на те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 не містить зазначення мети, у зв'язку з якою вона як племінниця ОСОБА_2 просить встановити факт його смерті, до заяви не додано жодних доказів неможливості реалізації прав, свобод та/або інтересів заявника або створення умов для їх здійснення чи підтвердження. Внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України не є метою встановлення факту смерті особи, а механізмом реалізації відповідного судового рішення, ОСОБА_1 не зазначала, що вона є особою, яка має право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , наявність інших його спадкоємців, на мету оформлення спадкових прав, відповідних доказів матеріали справи не містять;
суди не врахували, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення саме фактів, що мають юридичне значення, тобто які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів заявника або створення умов їх здійснення чи підтвердження. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення. Таку мету заявник повинен зазначити та підтвердити доказами викладені в заяві обставини. Це має важливе значення для вирішення судами таких справи, від мети встановлення відповідного факту залежить вирішення питань чи віднесене його вирішення до юрисдикції суду, суб'єктного складу учасників, чи не пов'язується встановлення факту з наступним вирішенням спору про право.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Оскільки встановлено підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року скасувати.
Справу № 243/3661/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко