10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 939/1907/20
провадження № 61-11200св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач -керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»,
відповідачі: Бородянська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року у складі судді Міланіч А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Гуля В. В., Музичко С. Г.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року заступник керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області, правонаступником якого є Бучанська окружна прокуратура Київської області, звернулась до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі ? Київська ОДА), Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі - ДП «СЛП «Київоблагроліс») з позовом до Бородянської районної державної адміністрації Київської області (далі ? Бородянська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками лісового фонду шляхом їх повернення.
Позов мотивований тим, що розпорядженням Бородянської РДА № 592 від 21 квітня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, змінено цільове призначення земельних ділянок та передано у власність громадянам земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Новозаліської сільської ради. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 1 га кожному на території Новозаліської сільської ради Бородянського (на даний час Бучанського) району Київської області для ведення особистого селянського господарства.
Розпорядженням Бородянської РДА від 13 серпня 2010 року № 682 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_1 , в землі з призначенням для ведення садівництва, а також погоджено схему поділу земельної ділянки, у зв'язку з чим 12 жовтня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки із кадастровими номерами 3221082200:05:001:0565, 3221082200:05:001:0566, 3221082200:05:001:0567, 3221082200:05:001:0568, площею 0,25 га кожна, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 13 серпня 2010 року № 680 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_2 , в землі з призначенням для ведення садівництва, а також погоджено схему поділу земельної ділянки, у зв'язку з чим 12 жовтня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки із кадастровими номерами 3221082200:05:001:0576, 3221082200:05:001:0577, 3221082200:05:001:0578, 3221082200:05:001:0579, 3221082200:05:001:0580, площею 0,20 га кожна, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 25 лютого 2010 року № 115 надано дозвіл ОСОБА_3 на зміну функціонального використання земельної ділянки та в подальшому затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_3 , в землі з призначенням для ведення садівництва, а також погоджено схему поділу земельної ділянки, у зв'язку з чим 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_3 на земельні ділянки із кадастровими номерами 3221082200:05:001:0538, 3221082200:05:001:0539, площею 0,25 га кожна, із кадастровим номером 3221082200:05:001:0562, площею 0,50 га, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 26 лютого 2010 року № 127 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_6 , в землі з призначенням для ведення садівництва, у зв'язку з чим 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_6 на земельні ділянки із кадастровими номерами 3221082200:05:001:0510, 3221082200:05:001:0511, 3221082200:05:001:0512, 3221082200:05:001:0513, 3221082200:05:001:0514, площею 0,1832 га кожна, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 26 лютого 2010 року № 125 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_7 , в землі з призначенням для ведення садівництва, у зв'язку з чим 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_7 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0521, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0524, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0532, площею 0,1170 га, 3221082200:05:001:0523, площею 0,1769 га, 3221082200:05:001:0533, площею 0,0586 га, 3221082200:05:001:0522, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0531, площею 0,1170 га, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 26 лютого 2010 року № 124 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_8 , в землі для ведення садівництва, у зв'язку з чим 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_8 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0516, 3221082200:05:001:0517, 3221082200:05:001:0518, 3221082200:05:001:0519, 3221082200:05:001:0520, площею 0,20 га кожна, для ведення садівництва.
Вважає, що вказані розпорядження Бородянської РДА прийняті з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними, спірні ділянки підлягають поверненню в державну власність, оскільки такі ділянки накладаються на земельну ділянку ДП «СЛП «Київоблагроліс» і вказане підприємство не надавало дозволу на вилучення оспорюваних земельних ділянок лісового фонду, зміни цільового призначення земель не проводилось.
Прокурорпросив суд:
визнати недійсним розпорядження Бородянської РДА:
від 21 квітня 2008 року № 592 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, зміни цільового призначення земельних ділянок та передачі у власність відповідачів з виготовленням державних актів на ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Новозаліської сільської ради;
від 13 серпня 2010 року за № 682 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо надання дозволу ОСОБА_1 на зміну функціонального використання земельної ділянки з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення садівництва» та оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва на території Новозаліської сільської ради»;
від 13 серпня 2010 року № 680 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо надання дозволу ОСОБА_2 на зміну функціонального використання земельної ділянки з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення садівництва» та оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва на території Новозаліської сільської ради»;
від 25 лютого 2010 року № 115 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на зміну функціонального використання земельної ділянки з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення садівництва» та оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва на території Новозаліської сільської ради»;
від 26 лютого 2010 року № 127 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_6 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення садівництва» та складання державних актів на земельні ділянки при її поділі на території Новозаліської сільської ради»;
від 26 лютого 2010 року № 125 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_7 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення садівництва» та складання державних актів на земельні ділянки при її поділі на території Новозаліської сільської ради»;
від 26 лютого 2010 року № 124 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_8 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення садівництва» та складання державних актів на земельні ділянки при її поділі на території Новозаліської сільської ради»;
визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами:
3221082200:05:001:0565, 3221082200:05:001:0566, 3221082200:05:001:0567, 3221082200:05:001:0568, площею 0,25 га кожна, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані на території Новозаліської сільської ради, виготовлені на ім'я ОСОБА_1 ;
3221082200:05:001:0576, 3221082200:05:001:0577, 3221082200:05:001:0578, 3221082200:05:001:0579, 3221082200:05:001:0580, площею 0,20 га кожна, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані на території Новозаліської сільської ради, виготовлені на ім'я ОСОБА_2 ;
3221082200:05:001:0538, 3221082200:05:001:0539, площею 0,25 га кожна, 3221082200:05:001:0562, площею 0,50 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані на території Новозаліської сільської ради, виготовлені на ім'я ОСОБА_3 ;
3221082200:05:001:0510, 3221082200:05:001:0511, 3221082200:05:001:0512, 3221082200:05:001:0513, 3221082200:05:001:0514, площею 0,1832 га кожна, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані на території Новозаліської сільської ради, виготовлені на ім'я ОСОБА_6 ;
3221082200:05:001:0521, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0524, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0532, площею 0,1170 га, 3221082200:05:001:0523, площею 0,1769 га, 3221082200:05:001:0533, площею 0,0586 га, 3221082200:05:001:0522, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0531, площею 0,1170 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані на території Новозаліської сільської ради, виготовлені на ім'я ОСОБА_7 ;
3221082200:05:001:0516, 3221082200:05:001:0517, 3221082200:05:001:0518, 3221082200:05:001:0519, 3221082200:05:001:0520, площею 0,20 га кожна, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані на території Новозаліської сільської ради, виготовлені на ім'я ОСОБА_8 ;
усунути перешкоди у здійсненні ДП «CЛП «Київоблагроліс» права користування та розпорядження вищевказаними земельними ділянками лісового фонду, які розташовані на території Новозаліської сільської ради шляхом повернення цих земельних ділянок на користь зазначеного підприємства з незаконного володіння відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 травня 2021 року залучено до справи у якості позивача Бучанську окружну прокуратуру Київської області замість Фастівської місцевої прокуратури Київської області.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи, зокрема, з копій повідомлень ДП «СЛП «Київагроліс» від 29 січня 2020 року, 09 липня 2020 року, фрагменту з публічної кадастрової карти України, копій перспективних планів організації і ведення лісового господарства Бородянського державного агролісництва Київської області вбачається, що спірні земельні ділянки накладаються на земельні ділянки лісового фонду.
Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв'язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності. Водночас, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).
Крім того, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Таким чином, оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсними розпоряджень Бородянської РДА та державних актів про право власності відповідачів на земельні ділянки не відповідають належному способу захисту, то суд визнає за необхідне в цій частині позову відмовити.
Також прокурор ставить вимогу про усунення перешкод у здійсненні ДП «СЛП «Киїоблагроліс» права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками лісового фонду шляхом їх повернення на користь ДП «СЛП «Киїоблагроліс» із незаконного володіння відповідачів, однак судом встановлено, що земельні ділянки не перебувають у власності позивача, він не володіє ними, як наслідок неможливо вести мову про існування перешкод у користуванні, а тому підстави для задоволення негаторного позову також відсутні.
Враховуючи викладене суд вважає, що оскільки спірні земельні ділянки перебувають у володінні відповідачів, які є добросовісними набувачами, доказів протилежного суду не надано, то підстав для задоволення позову і в цій частині суд не вбачає, у зв'язку з чим вважає необхідним в позові відмовити.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Позов Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА, ДП «СЛП «Київоблагроліс» залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи вимоги прокурора в інтересах ДП «Київське лісове господарство» слід виходити із того, що прокурор не навів обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів державного підприємства в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України. Прокурор не мав повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не підлягали розгляду по суті та повинні були залишені судом першої інстанції без розгляду.
Надані прокуратурою докази, зокрема, фрагмент з публічної кадастрової карти України, підтверджують право постійного користування ДП «СЛП «Київагроліс» на спірні земельні ділянки і перебування зазначених земельних ділянок у державній власності. Спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогоподарського призначення, а значить належать державі і не підлягають передачі у власність іншому суб'єкту.
Однак Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Для повернення власникові земельних ділянок лісогосподарського призначення ефективним є позов про їх витребування з чужого незаконного володіння, оскільки такі ділянки можуть передаватися у приватну власність і змінювати володільця (таку зміну підтверджує відповідний запис у держреєстрі).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до помилкових підстав для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин звертаючись до суду з позовом обрано неналежний спосіб захисту, а тому мотиви рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити.
Аргументи учасників справи
26 липня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до положень статей 330, 388, 658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця. Якщо законодавством не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку, тоді як землі лісогосподарського призначення належать земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.
Критерієм розмежування між негаторним і віндикаційним позовами є доведення неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення. Саме виходячи з вказаного критерію, прокурор, обираючи належний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, дійшов висновку про необхідність пред'явлення негаторного позову, оскільки обставини справи безумовно вказують на неможливість виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на відчуження якої державою в особі її уповноважених органів не виявлялась. У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки на підставі статті 387 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 ЗК України шляхом пред'явлення позову про повернення земельної ділянки.
Слід зауважити, що відмовляючи у задоволенні позову прокурора з підстав обрання неналежного способу захисту інтересів держави із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц судами вибірково взято до уваги її висновки, внаслідок чого допущено їх помилкове тлумачення. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року (справи № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17) та від 03 вересня 2020 року (справа № 911/3449/17) про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. У спірних правовідносинах рішення про вилучення, зміну цільового призначення спірної ділянки не приймалось жодним органом. Додатковим підтвердженням указаного слугує той факт, що саме з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц та фактично на її підставі, Верховним Судом в останній на цей час постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 911/351/22 вказано: «Оскільки уповноважений орган державної виконавчої влади не прийняв рішення про вилучення спірної земельної ділянки і право постійного користувача та дійсного володільця земельною ділянкою у законний спосіб не припинено, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло. Звідси ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов» (п. 27).
Законодавство України розмежовує два види земель лісогосподарського призначення, одним з яких є це землі виключно державної або комунальної форми власності лісогосподарського призначення, які відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність. Такий вид земель є обмежено оборотоздатними, до внесення відповідних змін до законодавства їх титул і правовий режим зберігається, є невід'ємними та незмінними, а тому належним способом захисту порушеного права держави є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, статтею 152 ЗК України.
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту інтересів держави суди самоусунулись від дотримання принципу «jura novit curia», проігнорувавши необхідність вибору і застосування до спірних правовідносин відповідних норм права. Отже, встановивши факт приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, а також те, що вони належать державі і не підлягають передачі у власність, суди, виходячи з принципу jura novit curia, мали застосувати правильний, на їх думку, спосіб захисту і поновити порушені права держави.
Особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об'єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону. Спірні земельні ділянки не підпадають під ознаки жодного із виключень, встановлених статтею 56 ЗК України та статтею 12 ЛК України, які передбачають можливість набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення. Будь-які рішення щодо її вилучення та зміни її цільового призначення уповноваженими органами не приймались. Відтак, є очевидним факт належності спірних ділянок на праві титульного володіння державі в особі Київської ОДА.
02 грудня 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін
Відзив мотивовано тим, що керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області не може посилатися на правові норми 2024 року, обґрунтовуючи процедуру виділу земель станом на 2008 рік зі складу земель, які не відносилися до категорії лісів, а мали сільськогосподарське призначення. Згідно з нормами права, які регулювали земельні правовідносини у 2008 році, - виділ земель з постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» здійснювалося на законних підставах з дотриманням всіх вимог законодавства. Виділ спірних земельних ділянок відбувався на підставі розпорядження Бородянської РДА як місцевим органом виконавчої влади, який володів повноваженнями щодо розпорядження землями за межами населених пунктів. До того ж, земельні ділянки передавалися у власність в рамках норми безоплатної приватизації - «для ведення особистого селянського господарства», а не як землі лісогосподарського призначення. Рішення приймалось, в тому числі, на підставі листа Київського обласного управління лісового та мисливського господарства України від 21 квітня 2008 року № 01-04/1179, а отже за погодженням органів у сфері лісництва. На момент виділу оспорюваних земельних ділянок не існувало жодних законодавчих обмежень для реалізації процедури відведення земельних ділянок з одночасною зміною цільового призначення.
Керівником Бучанської окружної прокуратури Київської області порушено порядок здійснення представництва державних органів в суді «в інтересах держави», встановлений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 56 ЦПК України, не надано належних, допустимих та достатніх доказів для підтвердження повноважень прокуратури щодо представництва інтересів держави.
Усталена практика Верховного Суду підтверджує неможливість застосування до спірних правовідносин негаторного позову. Більше того, сам заявник наведене підтверджує у своїй касаційній скарзі, посилаючись на обов'язок суду надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам.
На вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність. На момент прийняття розпорядження Бородянською РДА від 21 квітня 2008 року в органів прокуратури був прямий обов'язок здійснювати перевірку актів, що приймаються органами державної влади. Таким чином, органи прокуратури могли та повинні були дізнатися про можливе порушення прав позивачів з моменту прийняття відповідного розпорядження шляхом здійснення прокурорського нагляду. Як наслідок, позовна давність за заявою прокурора починає обраховуватися з моменту прийняття відповідного акта.
23 грудня 2024 року ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що керівником Бучанської окружної прокуратури Київської області не надано доказів «незаконного вибуття» спірних земельних ділянок та того, що такі ділянки перебували у складі земель ДП «СЛП «Київоблагроліс», а процедура відведення у власність спірних земельних ділянок на користь громадян реалізувалася відповідно до ЗК України в редакції станом на 01 січня 2008 року та іншого чинного законодавства.
У матеріалах відсутні будь-які докази, які б підтвердили, що саме спірні земельні ділянки є ділянками, зазначеними у рішенні Бородянської РДА від 28 вересня 2001 року, в якому зазначено лише площа земельної ділянки без жодних координатів (поворотних точок) або інших ідентифікуючих ознак. «Доказовою базою» прокурора є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, однак пункт 5 прикінцевих положень ЛК України, який стверджує, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, не є застосовним в межах цієї справи. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування датовані з 07 липня 2006-2007 р.р., тобто на момент дії ЗК України, однак в жодному із зазначених документів не міститься відомостей коли саме щодо цих ділянок набуто право постійного користування, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати.
Прокурор неправильно визначено суб'єктний склад, оскільки не доведено належність спірних земельних ділянок до складу земель належних ДП «СЛП «Київоблагроліс», на яких підставах пред'явлений позов в інтересах Київської ОДА, яка не є стороною правочинів, на підставі яких здійснювалося відведення земельних ділянок.
У межах цього спору здійснюється втручання в гарантоване право власності на землі, яке набуте відповідно до закону та захищається на конституційному рівні. Таке втручання не переслідує легітимну мету змісту «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи: законність вручання; легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року поновлено заступнику керівника Київської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15- ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 листопада 2023 року у справі № 911/351/22, від 04 вересня 2019 року у справі
№ 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 30 травня 2018 року у справі № 686/17618/15-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року продовжено ОСОБА_7 строк для подання додаткових пояснень до відзиву на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про повідомлення про час і місце розгляду справивідмовлено. Справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що розпорядженням Бородянської РДА № 592 від 21 квітня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України, в тому числі й відповідачам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , площею по 1 га кожному, для ведення особистого селянського господарства на території Новозаліської сільської ради, за межами населеного пункту с. Нове Залісся, змінено цільове призначення цих земельних ділянок із інших лісових земель на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам, у тому числі і відповідачам, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Новозаліської сільської ради.
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 1 га кожному на території Новозаліської сільської ради Бородянського (на цей час Бучанського) району Київської області для ведення особистого селянського господарства.
Розпорядженням Бородянської РДА від 13 серпня 2010 року № 682 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебувала у власності ОСОБА_1 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва за межами с. Нове Залісся, на території Новозаліської сільської ради Бородянського району Київської області та складання державних актів на право власності на земельні ділянки при її поділі, змінено функціональне використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_1 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва, погоджено подану на розгляд ОСОБА_1 схему поділу земельної ділянки та надано йому дозвіл на оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва.
На підставі вказаного розпорядження Бородянської РДА від 13 серпня 2010 року № 682 ОСОБА_1 12 жовтня 2010 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0565, 3221082200:05:001:0566, 3221082200:05:001:0567, 3221082200:05:001:0568, площею 0,25 га кожна, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 13 серпня 2010 року № 680 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебувала у власності ОСОБА_2 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва за межами с. Нове Залісся, на території Новозаліської сільської ради Бородянського району Київської області та складання державних актів на право власності на земельні ділянки при її поділі, змінено функціональне використання земельної ділянки площею 1 га, яка належала ОСОБА_2 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва, погоджено подану на розгляд ОСОБА_2 схему поділу земельної ділянки та надано йому дозвіл на оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва, на підставі якого 12 жовтня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0576, 3221082200:05:001:0577, 3221082200:05:001:0578, 3221082200:05:001:0579, 3221082200:05:001:0580, площею 0,20 га кожна, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 25 лютого 2010 року № 115 змінено функціональне використання земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ЯЖ № 363261, зареєстрованого 06 травня 2008 року, площею 1 га, з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва на території Новозаліської сільської ради Бородянського району Київської, погоджено подану на розгляд ОСОБА_3 схему поділу земельної ділянки та надано дозвіл на оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва, на підставі якого 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_3 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0538, 3221082200:05:001:0539, площею 0,25 га кожна, із кадастровим номером 3221082200:05:001:0562, площею 0,50 га, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 26 лютого 2010 року № 127 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебувала у власності ОСОБА_6 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва та складання державних актів на право власності на земельні ділянки при її поділі на території Новозаліської сільської ради Бородянського району, на підставі якого 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_6 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0510, 3221082200:05:001:0511, 3221082200:05:001:0512, 3221082200:05:001:0513, 3221082200:05:001:0514, площею 0,1832 га кожна, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 26 лютого 2010 року № 125 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебувала у власності ОСОБА_7 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва та складання державних актів на право власності на земельні ділянки при її поділі на території Новозаліської сільської ради Бородянського району, на підставі якого 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_7 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0521, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0524, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0532, площею 0,1170 га, 3221082200:05:001:0523, площею 0,1769 га, 3221082200:05:001:0533, площею 0,0586 га, 3221082200:05:001:0522, площею 0,1768 га, 3221082200:05:001:0531, площею 0,1170 га, для ведення садівництва.
Розпорядженням Бородянської РДА від 26 лютого 2010 року № 124 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, що перебувала у власності ОСОБА_8 , з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва та складання державних актів на право власності на земельні ділянки при її поділі на території Новозаліської сільської ради Бородянського району, на підставі якого 19 квітня 2010 року видано державні акти на право власності ОСОБА_8 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0516, 3221082200:05:001:0517, 3221082200:05:001:0518, 3221082200:05:001:0519, 3221082200:05:001:0520, площею 0,20 га кожна, для ведення садівництва.
Відповідно до копій повідомлень ДП «СЛП «Київагроліс» від 29 січня 2020 року, 09 липня 2020 року, фрагменту з публічної кадастрової карти України, копій перспективних планів організації і ведення лісового господарства Бородянського державного агролісництва Київської області: спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 221082200:05:001:0565, 3221082200:05:001:0566, 3221082200:05:001:0567, 3221082200:05:001:0568, 3221082200:05:001:0576, 3221082200:05:001:0577, 3221082200:05:001:0578, 3221082200:05:001:0579, 3221082200:05:001:0580, 3221082200:05:001:0538, 3221082200:05:001:0539, 3221082200:05:001:0562 накладаються на земельні ділянки лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та розташовані в кварталі 9 виділ НОМЕР_1 Бородянського агролісництва, на території Новозаліської сільської ради Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221082200:05:001:0510, 3221082200:05:001:0511, 3221082200:05:001:0512, 3221082200:05:001:0513 накладаються на земельні ділянки лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та розташовані в кварталі 9 виділ НОМЕР_2 Бородянського агролісництва, на території Новозаліської сільської ради Київської області; земельна ділянка з кадастровим номером 3221082200:05:001:0514 накладається на земельні ділянки лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та розташовані в кварталі НОМЕР_3 виділ НОМЕР_4 Бородянського агролісництва, на території Новозаліської сільської ради Київської області; земельні ділянки з кадастровими номерами 3221082200:05:001:0521, 3221082200:05:001:0524, 3221082200:05:001:0532 накладаються на земельні ділянки лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та розташовані в кварталі 9 виділ НОМЕР_4 Бородянського агролісництва, на території Новозаліської сільської ради Київської області; земельні ділянки з кадастровоми номерами 3221082200:05:001:0522, 3221082200:05:001:0523, 3221082200:05:001:0531, 3221082200:05:001:0533, накладаються на земельні ділянки лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та розташовані в кварталі 9 виділ НОМЕР_5 Бородянського агролісництва, на території Новозаліської сільської ради Київської області.
Позиція Верховного Суду
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
«55. Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
56. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).
69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
109. Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
148. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження
№ 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
150. Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
151. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).
154. З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається.
155. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
200. Велика Палата Верховного Суду нагадує її попередній висновок про те, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об'єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 56))».
У постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки потрібно розглядати як віндикаційний позов, пред'явлений власником на підставі статей 387, 388 ЦК України з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») за власником.
Отже, у справах з подібними правовідносинами Велика Палата Верховного Суду однаково та послідовно застосовує норми права та робить висновки, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав держави на землі лісогосподарського призначення є саме віндикаційний позов.
Механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. Постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Європейський суд з прав людини нагадав, що «відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову заявника апеляційним судом, який спочатку двічі задовольнив цей позов (див. пункт 10), а також висновок, зроблений внаслідок цього не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв'язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу. В ухвалі від 25 липня 2011 року, якою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду від 21 лютого 2011 року (див. пункт 15), також не було роз'яснене це питання, хоча у своїй касаційній скарзі заявник посилався на неправильне застосування норм матеріального права» (GUSEV v. UKRAINE,№ 25531/12, § 26, 30, 33, ЄСПЛ, від 14 січня 2021 року).
Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц(провадження № 14-473цс18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22вказано, що «суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)».
У справі, що переглядається:
касаційна скарга прокурора не містить жодних доводів та відповідним їм підстав касаційної оскарження судових рішень в частині залишення без розгляду його позовних вимог в інтересах ДП «СЛП «Київоблагроліс», тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, колегія суддів судові рішення в зазначеній частині не аналізуєта оскаржену постанову апеляційного суду в цій частині залишає без змін;
звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому розпорядження Бородянської РДА та державні акти відповідачів підлягають визнанню недійсними, а спірні ділянки підлягають поверненню в державну власність, оскільки такі ділянки накладаються на земельну ділянку ДП «СЛП «Київоблагроліс» і вказане підприємство не надавало дозволу на вилучення оспорюваних земельних ділянок лісового фонду, зміни цільового призначення земель не проводилось;
аналіз змісту позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДАсвідчить, що ним належним чином обґрунтовані наявність підстав для представництва інтересів держави, як і підстави позову, який визначив у чому полягає порушення цих інтересів та орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Тому необґрунтованими є посилання у відзиві ОСОБА_7 на касаційну скаргу щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах;
касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду, який змінив мотиви рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДА та вказав, що для повернення власникові земельних ділянок лісогосподарського призначення ефективним є позов про їх витребування з чужого незаконного володіння, оскільки витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача потрібно розглядати як віндикаційний позов, пред'явлений власником на підставі статей 387, 388 ЦК України з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію права власності на відповідну ділянку за власником. У справах з подібними правовідносинами Велика Палата Верховного Суду однаково та послідовно застосовує норми права та робить висновки, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав держави на землі лісогосподарського призначення є саме віндикаційний позов. При цьому визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння;
разом з тим, апеляційний суд також одночасно зробив висновок про порушення прав держави у спірних правовідносинах, оскільки надані прокуратурою докази підтверджують право постійного користування ДП «СЛП «Київагроліс» на спірні земельні ділянки і їх перебування у державній власності, які відносяться до земель лісогоподарського призначення, а значить належать державі і не підлягають передачі у власність іншому суб'єкту. Апеляційний суд не врахував, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Встановлення порушеного права (інтересу) позивача, яке не визнається або оспорюється відповідачем, і за захистом яких позивач звернувся до суду, для застосування того чи іншого способу захисту, здійснюється за змістом позовних вимог, а не за наслідком вирішення відповідного спору по суті. Оцінка ж доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою.
За таких обставин апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора, який подано в інтересах держави в особі Київської ОДА, проте частко помилився щодо мотивів рішення в цій частині. Тому оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Колегія суддів касаційного суду звертає увагу також на те, що у мотивувальній частині постанови апеляційний суд зробив висновок про залишення без розгляду позовних вимог прокурора в інтересах ДП «СЛП «Київоблагроліс», проте у резолютивній частині не визначив межі позовних вимог в цій частині, у зв'язку з чим помилково залишив без розгляду і позов прокурора, який подано в інтересах держави в особі Київської ОДА, не ухвалив рішення про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині всупереч повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, передбачених статтею 374 ЦПК України. Тому резолютивну частину постанови апеляційного також належить змінити.
Необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на те, що встановивши факт приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, а також те, що вони належать державі і не підлягають передачі у власність, суди, виходячи з принципу jura novit curia, мали застосувати правильний, на їх думку, спосіб захисту і поновити права держави. Проте з урахуванням предмету спору та підстав позову в цій справі, а також принципів змагальності сторін та диспозитивності, суд позбавлений можливості здійснити перекваліфікацію відносин сторін з одночасною зміною обраного позивачем способу захисту своїх прав, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду частково ухвалені без додержання норм матеріальногоправа та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним зазначені рішення в частині позовних вимог в інтересах держави в особі Київської ОДА слід змінити в мотивувальній частині, постанову апеляційного суду також змінити в редакції абзацу третього резолютивної частини, а в іншій частині - залишити без змін.
Оскільки судові рішення підлягають зміні лише щодо мотивів її ухваленнята в редакції резолютивної частини, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в частині позовних вимог керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бородянської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками лісового фонду шляхом їх повернення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Абзац третій резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року викласти в такій редакції:
«Рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року в частині позовних вимог керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» скасувати, а позов в цій частині залишити без розгляду».
В іншій частині рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко