Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у видачі судового наказу
19.09.2025м. ХарківСправа № 922/3299/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
розглянувши без проведення судового засідання і повідомлення заявника і боржника
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12; код ЄДРПОУ 33121595)
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» (61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 1, кв. 131, код ЄДРПОУ 30639750)
про видачу судового наказу
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Харківської області із заявою (вх. № 3299/25 від 11.09.2025) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» суми заборгованості за договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи № ДГ-6949/1 від 20.09.2011 в розмірі 5014,25 грн. та суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 4491,64 грн.
Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів заяви, 20 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС», (далі - заявник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» (далі - боржник) укладено договір № ДГ-6949/1 на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи (Далі - Договір з Додатком №1 та Додатком № 2) на об'єкт боржника, який розташований за адресою: м. Харків, майдан Захисників, буд. 1, кв. 131. Згодом, 01.01.2015, була укладена Додаткова угода до Договору.
Відповідно до пунктів Договору, Договір укладається після обладнання «Об'єкта» комплектом засобів сигналізації.
На виконання умов пунктів Договору для надання послуг заявником на Об'єкті було встановлено обладнання - Прилад приймально-контрольний "Лунь-9Т" (далі - ППК), який належить заявнику на праві власності та який не переходить у власність боржника протягом всього часу дії цього Договору.
В разі потреби, для підключення «Об'єкту» до ПЦС «Замовник» забезпечує допуск фахівця «Виконавця» для встановлення ППК «Лунь» (надалі - «ППК «Лунь»), за допомогою якого ведеться спостереження за «Об'єктом» та його охорона. «ППК «Лунь» являється і залишається власністю «Виконавця» і не переходить у власність «Замовника» протягом всього часу дії цього Договору. «Замовник» несе повну матеріальну відповідальність за збереження встановленого «Виконавцем» «ППК «Лунь» з настанням наслідків, передбачених пунктами цього Договору.
Відповідно до пункту. 2.8. Договору: «Для спостереження за станом технічних засобів сигналізації та надходження на ПЦС сигналів про спрацювання сигналізації, Виконавець на Об'єкті Замовника встановлює прилад Лунь з блоком живлення, який є власністю Виконавця. Загальна заставна вартість приладу із ПДВ становить 1700,00 грн. (одна тисяча сімсот гривень 00 копійок)».
Згідно з п. 3.13. Договору, у разі розірвання цього договору «Замовник» зобов'язаний зробити у 3-х денний термін необхідні взаєморозрахунки за цим Договором. Повернути «Виконавцю» прилад згідно з п. 2.8. у 3-х денний термін або відшкодувати його заставну вартість, обумовлену цим пунктом шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок "Виконавця".
Як стверджує заявник, боржником не було надано заявнику доступ на «Об'єкт» для проведення демонтажу встановленого ППК «Лунь» та не проведено всі необхідні розрахунки з дотриманням умов Договору, у тому числі, передбачені пунктами вищезазначеного Договору. У зв'язку із чим, відповідно до пунктів Договору, Листом вих. № 150 від 25.07.2024 заявник повідомив боржника про дострокове розірвання вищезазначеного договору в односторонньому порядку з 01.08.2024.
Заявник зазначає, що даний Лист про розірвання договору був направлений на всі мобільні номера телефонів Боржника та/або його довіреної особи: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, які співпадають з номерами телефонів боржника, зазначеними боржником в Додатку № 1 до Договору. Боржник отримав даний Лист про розірвання на всі свої мобільні номера телефонів. Даний Лист про розірвання договору також був направлений на електронну пошту боржника: inmet@i.ua, яка зазначена боржником в Договорі. Даний факт підтверджується скріншотом з Електронної пошти боржника та/або його довіреної особи.
Також боржнику було направлено роз'яснення адвоката як додаткове повідомлення боржника про розірвання вищезазначеного договору, вих. № 06/06 від 06.06.2025.
Заявник зазначає, що дане роз'яснення адвоката було також направлено на всі мобільні номера телефонів Боржника та/або його довіреної особи: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, які співпадають з номерами телефонів боржника, зазначеними боржником в Додатку №1 до Договору. Боржник отримав дане роз'яснення адвоката на всі свої мобільні номера телефонів. Дане роз'яснення адвоката додатково було направлено на електронну пошту боржника: inmet@i.ua, яка зазначена боржником в Договорі.
Також доказами повідомлення боржника про розірвання договору та виникнення заборгованості є направлене боржнику роз'яснення адвоката як додаткове повідомлення боржника про розірвання вищезазначеного договору, вих. № 06/06 від 06.06.2025. Даний факт підтверджується Інформацією про відправлення документів боржнику з описом вкладення № 1615518 від 11.06.2025. Боржником даний документ не був отриманий, у зв'язку з поверненням відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання, невдала спроба вручення). Даний факт підтверджується Інформацією щодо стану доставки відправлення документів боржнику № 1615518 від 29.06.2025.
Як стверджує заявник, після розірвання в односторонньому порядку Договору боржник в 3-х денний строк не повернув ППК «Лунь» заявнику, внаслідок чого, виникла заборгованість у сумі 1700,00 гривень.
Також, заявник зазначає, що у боржника на дату подання заяви про видачу судового наказу, крім заборгованості за ППК «Лунь-9Т», наявна заборгованість за надані заявником послуги з охорони у сумі 2575,00 грн. В підтвердження даного факту заявник надає копію Акту звірки взаємних розрахунків за період 2025 рік між ТОВ «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» та ТОВ «ІНМЕТ» підписаного з боку заявника.
Водночас у наданій заявником копії Листа за вих. № 150 від 25.07.2024, в якому заявник повідомив боржника про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку з 01.08.2024, сума заборгованості за отримані послуги охорони не зазначена (натомість знак прочерку) та лише зазначено про необхідність повернення встановленого на об'єкті охорони приладу приймально-контрольного або сплатити його вартість у сумі 5 811,65 грн.
Разом з цим, заявником нараховані інфляційне збільшення, штрафні санкції та 3% річних за період з 01.08.2024 по 21.08.2025.
Разом із заявою про видачу судового наказу заявник надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого станом на дату подання даної заяви про видачу судового наказу на 10.09.2025 попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат заявника у зв'язку із розглядом справи складає:
1) судовий збір в розмірі 242,24 грн;
1) витрати на відправлення Роз'яснення адвоката як додаткового повідомлення боржника про розірвання договору в розмірі 52,90 грн;
2) витрати на відправлення боржнику Заяви про видачу судового наказу в розмірі 196,50 грн;
3) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн.
Загальна сума судових витрат заявника у зв'язку із розглядом справи складає 4491,64 грн.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного).
Частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Згідно зі вимогами статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (у тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, у наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
З вищевикладеного вбачається, що наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» заборгованості у розмірі 5014,25 грн, не є безспірною, оскільки в обґрунтування підстав стягнення такої суми заявник посилається на розірвання Договору, що в свою чергу тягне за собою необхідність встановлення правової природи та умов її виникнення, що в межах наказного провадження не передбачено з огляду на приписи ч. 1 ст. 148 та п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з цим, в підтвердження наявності заборгованості за надані заявником послуги з охорони у сумі 2575,00 грн заявник надав копію Акту звірки взаємних розрахунків за період 2025 рік між ТОВ «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» та ТОВ «ІНМЕТ».
Однак, вказаний Акт не підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» та сам по собі не є первинним документом і не доводить факт господарської операції. Також в Листі за вих. № 150 від 25.07.2024, в якому заявник повідомив боржника про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку з 01.08.2024, сума заборгованості за отримані послуги охорони не зазначена (натомість знак прочерку).
Водночас, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат, пов'язаних з розглядом заяви про видачу судового наказу.
Частинами першою та третьою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до частини другої статті 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.
Частиною другою і третьою зазначеної статті визначено вимоги до змісту заяви та додатків до неї.
Аналіз наведених приписів процесуального законодавства, свідчить, що наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер. Заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право і сам факт подання заяви боржником є достатньою підставою для скасування судового наказу, так як закон не зобов'язує суд на цій стадії перевіряти обґрунтованість заперечень боржника.
Зазначені у заяві про скасування судового наказу доводи боржника можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку позовного провадження.
Отже, розгляд заяви про видачу судового наказу в порядку наказного провадження не є розглядом спору по суті, а лише свідчить про наявність спору, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження у разі надходження заяви про скасування судового наказу у порядку статті 157 ГПК України, разом з цим, відповідно до приписів розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України, не передбачено розподілу будь-яких судових витрат за результатами розгляду такої заяви.
Крім того, приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України регулюють питання розподілу судових витрат між сторонами спору в залежності від результатів розгляду справи по суті, а відтак, в даному випадку, не підлягають застосуванню. Судові витрати, які понесені учасниками під час наказного провадження в подальшому можуть бути враховані та розподілені за результатами розгляду даного спору в порядку позовного провадження.
Стаття 126 ГПК України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з норм статті 126 ГПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, натомість в наказному провадженні судом розглядається заява про видачу судового наказу.
Крім того, відповідно до частини першої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи з приписів у тому числі статті 126 ГПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам частини першої статті 13 ГПК України.
Відтак при розгляді заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в межах наказного провадження буде порушено принцип змагальності, що суперечить висновкам, викладеним у постанові КГС ВС від 02.03.2023 у справі № 5019/1274/11.
Крім того, у відповідності до ст. 157 ГПК України, боржник не матиме змоги заперечити щодо нарахування витрат на правову допомогу.
З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правничу допомогу суперечить самій суті наказного провадження.
Виходячи із вищевикладеного в сукупності, процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору в порядку здійснення судочинства у наказному провадженні, що свідчить про те, що заявлена заявником вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.
Суд звертає увагу заявника, що при незгоді боржника із стягненням витрат на правову допомогу останній буде позбавлений права на подання заяви про скасування судового наказу, оскільки п. 5 ч. 3 ст. 157 ГПК України передбачає, що у даній заяві боржник повинен зазначити про повну, або часткову необґрунтованість вимог стягувача, однак не судових витрат.
До того ж, відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження, а у справах наказного провадження такі судові витрати не відшкодовуються.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18, про те, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження.
Отже, стягнення заявником з боржника витрат на професійну правову допомогу за договором про надання правової допомоги з адвокатом (договір про надання юридичних послуг) № 08/08 від 08.08.2024, укладеним між фізичною особою-підприємцем Матарикіною Світланою Петрівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС», а також витрат на відправлення роз'яснення адвоката як додаткового повідомлення боржника про розірвання договору в розмірі 52,90 грн та витрат на відправлення боржнику заяви про видачу судового наказу в розмірі 196,50 грн суперечить самій суті наказного провадження.
При цьому суд звертає увагу заявника на зміст ч. ч. 1-2, ст. 156 ГПК України, згідно з якими після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Тобто, з викладеного вбачається обов'язок направлення копії заяви про видачу судового наказу на адресу боржника не стягувачем, а судом.
З огляду на викладене вимоги заявника про покладення на боржника витрат на направлення копії заяви про видачу судового наказу не можуть вважатися обгрунтованими з огляду на відсутність необхідності в направленні такої заяви.
Не можуть вважатися обгрунтованими також вимоги заявника про покладення на боржника роз'яснення адвоката як додаткового повідомлення боржника про розірвання договору, оскільки таке відправлення не може вважатися необхідним, а відповідно і правомірність включення витрат на направлення до судових витрат також є спірною. Зазначене додатково свідчить про неможливість видачі судового наказу щодо даної вимоги.
Крім того, дослідивши наданий заявником Договір на підтвердження своїх вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до статей 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як визначено у частинах 1, 2, 4, 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з частинами 1, 5, 7, 8 статті 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом (частина 6 статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної").
Відтак, при зверненні до суду з заявою або ж інших процесуальних документів, разом із документами, які виготовлені іноземною мовою, повинні бути подані належним чином засвідчені переклади на державну мову з метою забезпечення розуміння всіма учасниками судового процесу змісту поданих документів.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 904/3505/23.
Суд зазначає, що заявником надано копію Договору «на охрану пультом централизованного наблюдения и реагирование с выездом мобильной группы ООО «ОХРАНА И БЕЗОПАСНОСТЬ ПЛЮС»», складеного іноземною (російською) мовою, без його перекладу на українську мову, тобто надана копія документа не оформлена в установленому порядку.
У постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 (910/19964/23), з посиланням на статтю 10 Конституції України, частину 1 статті 1, 13, 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", частину статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус судів", частини 1, 2, 4, 5 статті 91, статті 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України сформульовано такий висновок:
"При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат". Пунктом 21 глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою».
Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат", не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.
Такої ж позиції дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною (російською) мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" та положенням процесуального законодавства (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024 у справі № 751/1620/23.
Відтак суд зазначає, що надана заявником копія Договору № 6949/1 «на охрану пультом централизованного наблюдения и реагирование с выездом мобильной группы ООО «ОХРАНА И БЕЗОПАСНОСТЬ ПЛЮС»» від 20.09.2011, не перекладена з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчена належним чином відповідно до статті 79 Закону України "Про нотаріат", не є належним документом, оскільки не оформлена в установленому законом порядку.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 148 цього Кодексу.
З урахуванням вищезазначеного судом встановлено, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» суми заборгованості за договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт в розмірі 5014,25 грн та суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 4491,64 грн не відповідає вимогам статті 148 ГПК України, а отже в наявності правові підстави для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до ч. 2 ст.153 Господарського процесуального кодексу України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Також суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статі 151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Згідно ч. 2 ст. 152 ГПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 150, 152-154, 232 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮС» (вх. № 3299/25 від 11.09.2025) про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНМЕТ» суми заборгованості за договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт в розмірі 5014,25 грн та суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 4491,64 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. ст.255-257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Ухвалу складено та підписано 19.09.2025.
СуддяНовікова Н.А.