65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2222/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Санаторію "Одеса" Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 20000025, 65067, м. Одеса, Французький бульвар, 52)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстейт Груп" (код ЄДРПОУ 42382898, 43023, м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 2)
про розірвання договору
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
06.06.2025 позивач Санаторій "Одеса" Служби безпеки України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстейт Груп" про розірвання договору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору підряду №217 від 09.12.2022.
09.06.2025 та 11.06.2025 до суду від позивача надійшли заяви про долучення документів.
Ухвалою від 11.06.2025 позовну заяву Санаторію "Одеса" Служби безпеки України прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою суду від 03.07.2025 відкладено підготовче засідання на 23.07.2025.
23.07.2025 позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
Ухвалою суду від 23.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; закрито підготовче провадження у справі №916/2222/25; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 11.09.2025.
У судове засідання 11.09.2025 представники сторін не з'явились.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Ухвали суду у даній справі були направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
В судовому засіданні 11.09.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 09.12.2022 між Санаторієм "Одеса" Служби безпеки України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будстейт Груп" (далі - підрядник) укладено договір підряду №217.
За умовами п. 1.1. договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується відповідно до проєктно-кошторисної документації, у порядку та на умовах, визначених цим договором, залученими силами і засобами на власний ризик або з залученням субпідрядних організацій виконати роботи згідно проєкту та технічного завдання (дефектного акту) з використанням матеріалів, які сертифіковані та передбачені державними будівельними нормами для використання в закладах охорони здоров'я. Найменування робіт: "Капітальний ремонт будівлі Лікувального корпусу санаторію "Одеса" СБ України, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 52. Коригування", визначених згідно Єдиного закупівельного словника ДК 021 2015, наступної категорії-45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт. Місце розташування об'єкта та виконання робіт: 65067, м. Одеса, Французький бульвар, 52. Строк виконання робіт до 20 грудня 2023 року.
Відповідно до п. 10.11. договору, сторони за взаємною домовленістю проводять спільні наради з питань виконання ними умов цього договору, в тому числі безпосередньо на об'єкті, з метою вирішення питань, які виникатимуть в процесі реалізації даного договору, або вирішують ці питання у робочому порядку.
Відповідно до п.13.5. договору, підрядник гарантує досягнення об'єктом капітального ремонту показників, визначених у проєктній документації, та можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку після прийняття об'єкта замовником.
Згідно з п. 13.6. договору, недоліки, виявлені в процесі приймання-передачі закінчених робіт, які виникли з вини підрядника, повинні бути усунуті підрядником за свій рахунок протягом строків, визначених комісією, що приймає об'єкт, на підставі дефектного акту. Якщо підрядник не бажає чи не може усунути ці недоліки, замовник може попередити підрядника про порушення ним своїх зобов'язань, і, якщо підрядник без затримки не вжив необхідних заходів для виправлення ситуації, замовник усуне недоліки із залученням третіх осіб із відшкодуванням витрат та одержаних збитків за рахунок підрядника.
За умовами п. 13.7. договору, у разі виявлення протягом гарантійних строків у закінчених роботах недоліків (дефектів) замовник після їх виявлення повідомить про це підрядника і запросить його для складання акту про порядок і строки усунення виявлених недоліків (дефектів). Якщо підрядник не з'явиться без поважних причин у визначений у запрошенні строк, замовник має право залучити до складання акту третіх осіб, повідомивши про це підрядника. Акт, складений без участі підрядника, надсилається йому для виконання протягом 2 днів після складання.
Відповідно до п.п. 14.1.-14.2. договору, підрядник гарантує якість закінчених робіт і змонтованих конструкцій, досягнення показників, визначених у кошторисній документації та можливість їх експлуатації протягом гарантійного строку. Підрядник гарантує відповідність якості поставлених ним будівельних матеріалів, конструкцій державним стандартам і наявність необхідних сертифікатів, технічних паспортів або інших документів, що засвідчують їхню якість та надає їх завірені копії замовнику.
Згідно з п.14.3. договору, підрядник гарантує якість робіт, прямо передбачених даним договором, на термін 36 місяців та відповідно до державних будівельних норм за умови дотримання правил експлуатації конструкцій, обладнання та матеріалів, застосованих при виконанні робіт. Підрядник гарантує, що всі матеріали, вироби та конструкції, які використовуються при виконанні робіт, сертифіковані відповідно Постанови КМУ від 20.12.2006 №1764 (Про затвердження Технічного регламенту будівельних виробів, будівель і споруд).
Пунктом 14.4. договору передбачено, що перебіг гарантійних строків починається з моменту прийняття замовником всіх робіт за договором. В разі дострокового припинення договору або в разі якщо за договором будуть виконані не всі роботи, передбачені договором, гарантійний строк починається з моменту такого дострокового припинення договору або з моменту погодження сторонами зменшення кількості робіт, що виконуються за договором, відповідно.
Згідно з п.14.6. договору, протягом гарантійного строку замовник має право пред'являти підряднику вимоги, пов'язані з порушенням останнім умов цього договору, дефектами, недоліками, виявленими у результатах робіт.
За умовами п.14.7. договору, у випадку виявлення недоліків або відступів від умов договору, які замовник не міг встановити при звичайному способі їхнього прийняття (приховані недоліки), у т.ч., що були умисно приховані підрядником під час гарантійного періоду, замовник негайно інформує про це підрядника і представниками сторін складається дефектний акт. Підрядник ліквідує такі недоліки за власні кошти у строки, що визначені у дефектному акті. При ухиленні підрядника від цих обов'язків замовник має право залучити до цієї роботи іншого виконавця за рахунок підрядника.
Згідно з п. 14.8. договору, якщо підрядник відмовився взяти участь у складенні акту, замовник має право в порядку, визначеному договором, скласти такий акт із залученням незалежних експертів і надіслати підряднику. Підрядник зобов'язаний усунути виявлені недоліки (дефекти) в порядку, визначеному актом про їх усунення.
Відповідно до п.17.7. договору, замовник має право ініціювати розірвання договору, якщо підрядник за своєї вини: не розпочав виконання робіт протягом 10 днів з дня, коли він повинен згідно з договором розпочати їх виконання; допустив відставання темпів виконання робіт від передбачених графіком на 30 днів за відсутності порушення умов договору замовником; виконав роботи з істотними недоліками і не забезпечив їх усунення у визначений замовником строк; допустив недоліки (дефекти), які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником.
За умовами п. 17.9. договору, у разі якщо рішення про розірвання договору приймається відповідно до п. 17.7. договору, договір вважається розірваним з дня одержання іншою стороною повідомлення про таке рішення.
Пунктом 18.4. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту підпису повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
До матеріалів справи позивачем також долучено протокол погодження договірної (динамічної) ціни; договірну ціну; графік виконання робіт; кошторис; графік фінансування робіт (додатки до договору).
Додатковими угодами від 29.09.2023, 09.10.2023, 13.10.2023, 26.12.2023 сторони вносили зміни до розділу 21 договору "Адреси, реквізити та підписи сторін".
29.09.2023 між сторонами було підписано додаткову угоду № 2, в якій сторони, окрім іншого, погодили викласти п.18.4. договору у новій редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підпису повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором".
Також, у додатковій угоді №2 сторони дійшли згоди викласти п. 2.2. договору та додатки №№1, 3, 4, 6 договору у новій редакції.
06.12.2023 між сторонами було підписано додаткову угоду, в якій сторони погодили викласти п. 2.2. договору та додатки №№1, 3, 6 до договору у новій редакції.
В матеріалах справи також наявний наказ позивача "Про затвердження проєктної документації на будівництво за робочим проектом: "Капітальний ремонт будівлі Лікувального корпусу санаторію "Одеса" СБ України, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 52. Коригування" від 01.12.2022 № 79, Експертний звіт (позитивний) щодо розгляду проєктної документації на будівництво за робочим проєктом (РП) від "Капітальний ремонт будівлі Лікувального корпусу санаторію "Одеса" СБ України, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 52. Коригування" з додатками, проєктно-кошторисна документація, довідки, відомості, акти.
Позивач зазначає, що у березні 2024 року в рамках обстеження лікувального корпусу санаторію були виявлені недоліки виконаних робіт в межах гарантійного строку.
06.03.2024 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив негайно прибути на об'єкт капітального ремонту для вирішення питання щодо подальшого проведення ремонтно-відновлювальних робіт.
24.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому повідомив про виявлені недоліки виконаних відповідачем покрівельних робіт та наголосив про необхідність з'явитись на об'єкт для складання акту щодо виявлених недоліків та прийняття заходів щодо їх усунення. Разом з цим листом позивач направив відповідачу матеріали фотофіксації об'єкту з недоліками.
До матеріалів справи позивачем також долучено акт від 17.05.2024 та листи від 22.05.2024, 13.08.2024, 09.09.2024, які стостуються інших договірних відносин між позивачем та відповідачем.
Позивач наголошує, що з березня 2024 року до теперішнього часу жодний представник зі сторони відповідача на об'єкт капітального ремонту не прибув, листи про усунення означених недоліків залишені без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За умовами ст. 507 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов'язків, та за своєю правовою природою є договором підряду.
Згідно ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст.846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи, звичаїв ділового обороту.
За приписами ст.849 ЦК України, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
За умовами ст. 188 ГК України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин), зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У статті 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
У постанові від 05.12.2023 в справі № 917/1593/22 Верховний Суд зазначив, що перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору, господарському суду слід пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов'язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24.10.2024 року в справі № 911/2231/23.
Як встановлено судом, 09.12.2022 між Санаторієм "Одеса" Служби безпеки України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будстейт Груп" було укладено договір підряду №217, за умовами п. 18.4. якого договір набирає чинності з моменту підпису повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Далі, 29.09.2023 між сторонами було підписано додаткову угоду № 2, в якій сторони, окрім іншого, погодили викласти п. 18.4. договору у новій редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підпису повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором".
Суд наголошує, що доказів продовження (в подальшому) сторонами строку дії договору матеріали справи не містять. Листів/повідомлень про розірвання договору з власної ініціативи в порядку п.п. 17.7., 17.9. під час дії договору матеріали справи також не містять.
Отже, з цим позовом позивач звернувся 06.06.2025, тобто після закінчення строку дії договору (останній діяв до 31.12.2024).
Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 07.08.2018 року в справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 року в справі № 910/16750/18, від 12.05.2020 року в справі № 911/991/19, від 14.07.2021 року в справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 року в справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 року в справі № 922/2469/21, від 16.09.2022 року в справі № 913/703/20, від 14.09.2023 року в справі № 910/4725/22, розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Верховний Суд у постанові від 16.09.2022 в справі № 913/703/20 наголосив, що одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань, що виникли у сторін такого договору відповідно до п.1 ч.2 ст.11 та ст.509 ЦК. Відтак, за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Право замовника відмовитись від договору, передбачене ст.849 ЦК, зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч.2), якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином (ч.3) або передбачене ч.4 цієї статті безумовне право відмовитись від договору до закінчення роботи виникають лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.
Зважаючи на викладене, оскільки можливість розірвання договорів в судовому порядку стосується лише тих договорів, які на момент звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення є чинними, спірний у даній справі договір, про розірвання якого позивачем заявлено вимогу, не може бути розірваний.
У постанові від 24.10.2024 року в справі № 911/2231/23 Верховний Суд зазначив, що встановлення обставин закінчення строку дії договору, щодо якого заявлено позов про його розірвання, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про його розірвання, оскільки розірвання договору, строк дії якого закінчився, є неможливим як таке. За висновками Верховного Суду, обставини наявності/відсутності істотного порушення умов договору однією з його сторін не мають визначального характеру у вирішенні спору про розірвання договору, строк дії якого закінчився.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про розірвання договору підряду від 09.12.2022 №217, а тому у задоволенні позову належить відмовити.
Відповідно дост.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Санаторій "Одеса" Служби безпеки України.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 19 вересня 2025 р.