ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.09.2025Справа № 910/10277/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стелс" вул. Братиславська, 14Б, м. Київ,02156
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03110
про стягнення 61 797,93 грн.
представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стелс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" про стягнення 61 797,93 грн., а саме 50 000,00 грн. основного боргу, 6834,70 грн. пені, 1517,94 грн. процентів річних, 3445,29 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб шляхом оплати виставленого рахунку договору на виконання робіт з монтажу системи трифазних мережевих фільтрів в частині виконання робіт згідно здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані, пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 09.09.2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 28.08.2024 року надійшла заява б/н б/д про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10277/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС", згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язано зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС", як на час відкриття провадження у справі № 910/10277/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Оскільки всупереч наведеним приписам господарського процесуального законодавства відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі № 910/10277/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 12.09.2024 року була направлена судом рекомендованим листом № 0600288530570 з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Солом'янська, кв. 33, м. Київ, 01000.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 12.09.2024 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута 15.10.2024 року відділенням поштового зв'язку на адресу суду неврученою адресату у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кранділс" (вул. Солом'янська, кв. 33, м. Київ, 01000) адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші поштові та/або електронні адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач, з урахуванням направлення досудової вимоги про стягнення заборгованості, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/10277/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 12.09.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та не реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Поряд із цим судом встановлено, що засобами електронного зв'язку 09.10.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стелс" надійшла заява бн від 09.10.2024 року про відмову від частини позовних вимог, з доказами надсилання її копії на адресу відповідача, в якій позивач відмовляється від позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 6834,70 грн. та просить суд ухвалити відповідне процесуальне рішення. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Розглянувши заяву представника позивача про відмову від частини позовних вимог б/н від 09.10.2024 року суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь - якій стадії судового процесу.
Частинами 1, 3 ст.191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до принципу змагальності, закріпленого в ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
При цьому, у відповідності до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України).
Як визначено частиною 5 статті 191 ГПК України суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Судом встановлено, що заява б/н від 09.10.2024 року підписана представником позивача - адвокатом Горецькою М.В., повноваження якої підтверджуються ордером серії АІ № 1683328 від 19.08.2024 року, який не містить обмежень адвоката на вчинення відповідних дій, тобто заява від імені сторони підписана належною особою.
Суд звертає увагу позивача на наслідки закриття провадження у справі, вказані в частині 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо недопущення у випадках закриття провадження у справі повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
При цьому зі змісту поданої позивачем заяви б/н від 09.10.2024 року про відмову від частини позовних вимог вбачається, що останній ознайомлений із наслідками відмови від позову та закриття провадження у справі згідно ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та перевіривши повноваження представника позивача на відмову від позовув частині, враховуючи вимоги ст. 191 ГПК України, а також беручи до уваги той факт, що заява про відмову від частини позовних вимог подана позивачем - ТОВ «НВП «Стелс» після відкриття провадження у справі, не суперечить діючому законодавству України, підписана повноважною особою та та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд доходить висновку про прийняття відмови позивача від позову в частині вимог про стягнення пені у сумі 6834,70 грн. та, відповідно, задоволення заяви позивача та закриття провадження у справі № 910/10277/24 у відповідній частині.
Отже, подальший розгляд справи здійснюється судом в частині решти заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 50 000,00 грн. основного боргу, 1517,94 грн. процентів річних, 3445,29 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" (попередня назва - ТОВ «ТРАФО») як виконавцем виставлено позивачу рахунок - фактуру № 130 від 06.08.2021 року на оплату «авансового платежу за виконання робіт по монтажу зборок мережевих протизавадних фільтрів» на загальну суму 50 000,00 грн. без ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи та у відповідності до якого Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стелс" як замовником 16.08.2021 року було сплачено авансовий платіж за виконання вказаних робіт на загальну суму 50 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 255 від 16 серпня 2021 року із зазначенням призначення платежу «авансовий платіж за монтаж системи трифазних мережевих фільтрів згідно рах. № 130 від 06.08.2021 р. без ПДВ».
Заперечень щодо факту здійснення позивачем передплати в сумі 50 000,00 грн. за виконання робіт з монтажу, а також доказів пред'явлення претензій щодо суми та терміну такого перерахування від відповідача до суду не надходило.
Отже, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України суд доходить висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з монтажу та зборки мережевих протизавадних фільтрів, а позивач зобов'язався оплатити послуги, які зазначені у відповідному рахунку, та, за висновками суду договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.
Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу з монтажу зборок мережевих протизавадних фільтрів свідчить, що між сторонами фактично укладено договір надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами у спрощений спосіб договору про надання послуг було спрямоване на надання позивачу відповідачем послу з монтажу борок мережевих протизавадних фільтрів, а відтак, виконаному позивачем обов'язку з оплати (передоплати) визначених рахунком № 130 від 06.08.2021 року послуг кореспондує обов'язок відповідача надати визначені послуги.
В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору про надання послуг.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань із здійснення передоплати за надання відповідачем послуг, обумовлених укладеним у спрощений спосіб договором вартістю 50 000,00 грн., відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо надання позивачу таких послуг в обсязі, визначеному рахунком - фактурою.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матеріалів справи, станом на дату подання позовної заяви та розгляд справи по суті відповідач свої визначені договором зобов'язання щодо надання послуг монтажу не виконав, зокрема, після перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн. у якості передоплати.
Як вбачається з виставленого відповідачем рахунку - фактури № 130 від 06 серпня 2021 року, будь яких особливих умов, як і строків виконання робіт, вказаний рахунок - фактура не містить.
Зобов'язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Наразі, серед норм Глави 63 Цивільного кодексу України, якою регулюються договори про надання послуг, в т.ч. спірний укладений у спрощений спосіб договір, відсутня правова норма, яка регулює попередню оплату послуг та її повернення.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору поставки та повернення передплати, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок невиконання умов договору надання послуг і безпідставного неповернення сплачених позивачем в якості передплати коштів, дає підстави для висновку щодо подібності правовідносин, а тому з огляду на те, що положеннями Цивільного кодексу України не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг, суд доходить висновку про можливість застосування до спірних правовідносин аналогії закону, зокрема, приписів ст. 693 Цивільного кодексу України, як таких, що максимально відповідають даному спору.
Так, згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем у відповідності до здійсненої позивачем на підставі рахунку-фактури № 130 від 06 серпня 2021 року жодні послуги з монтажу зборок мережевих протизавадних фільтрів на загальну суму 50 000,00 грн. здійснені не були, у зв'язку з чим та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідач аз досудовою вимогою б/н від 11.06.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи, в якій вимагав повернення 50000,00 грн. передплати в строк не пізніше 19.06.2024 року, оскільки станом на 15.05.2024 року жодних послуг відповідачем надано не було.
Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 11.06.2024 року, опису вкладення в цінний лист від 11.06.2024 року та накладної № 0405354330148 від 11.06.2024 року.
Наразі, згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту поштового оператора АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0405354330148, останнє було повернуто 26.06.2024 року неврученим адресату за закінченням встановленого терміну зберігання.
Доказів задоволення зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) в сумі 50 000,00 грн. позивачу, як і належних та допустимих доказів надання послуг з монтажу на зазначену суму, відповідачем суду не надано.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо повернення здійсненої позивачем передплати за укладеним у спрощений спосіб договором в сумі 50 000,00 грн. у зв'язку з ненаданням передбачених правочином послуг у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також досягнутим домовленостям відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Стелс" утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 50 000,00 грн. вартості фактично передплачених невиконаних робіт (послуг), яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження надання послуг з монтажу чи повернення авансового платежу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 50 000,00 грн. як передплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що згідно положень статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №918/631/19.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, з урахуванням приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, факту звернення 11.06.2024 року позивача до відповідача з вимогою про повернення передплати та повернення такої вимоги неврученою 26.06.2024 року, відповідач був зобов'язаний здійснити повернення передплати в сумі 50000,00 грн. у строк до 03.07.2024 року включно.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідач не здійснив роботи по монтажу зборок мережевих протизавадних фільтрів та у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в сумі 50 000,00 грн.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо надання послуг монтажу, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 грн. перерахованих на підставі рахунку-фактури № 130 від 06 серпня 2021 року на оплату авансового платежу за виконання робіт по монтажу зборок мережевих протизавадних фільтрів підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасного повернення передплати, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1517,94 грн. процентів річних за період з 16.08.2023 року по 19.08.2024 року та 3445,29 грн. втрат від інфляції за період вересень 2023 року - липень 2024 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Зокрема, як встановлено судом, позивачем визначено період прострочення та здійснене нарахування процентів річних починаючи з дати перерахування коштів 16.08.2023 року, що не відповідає приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим враховуючи невизначення умовами укладеного сторонами у спрощений спосіб договору надання послуг строків їх надання та умови повернення передплати, а приймаючи до уваги обставини направлення позивачем вимоги про повернення передплати в сумі 50000,00 грн., з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України суд зазначає, що початком періодом прострочення виконання зобов'язання з повернення передплати є 04.07.2024 року.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 192,62 грн. процентів річних та 300,00 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 192,62 грн. процентів річних та 300,00 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 4 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" (вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стелс" (вул. Братиславська, 14Б, м. Київ,02156 Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03110) пені в розмірі 6834,70 грн. закрити.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНДІЛС" (вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 39214831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стелс" (вул. Братиславська, 14Б, м. Київ, 02156 код ЄДРПОУ 22897309) 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 192,62 грн. (сто дев'яносто дві грн. 62 коп.) процентів річних, 300,00 грн. (триста грн. 00 коп.) інфляційних втрат та 2474,06 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят чотири грн. 06 коп.) судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон