ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2025Справа № 910/848/25
За позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІСТЕЙ К»
про стягнення 7 006 981, 88 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Поліщук М.В.;
від відповідача: Якимчук С.М.;
Київська міська рада (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІСТЕЙ К» (надалі - відповідач) про стягнення суми безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 7,2539 га за кадастровим номером 8000000000:75:314:0011 у сумі 7 006 981,88 грн.
Позовні вимоги, обґрунтовані ст.15, 16, 1212 Цивільного кодексу України, ст.79-1, 93, 116, 120, 122, 123, 124, 152, 206 Земельного кодексу України, ст.14, 284 Податкового кодексу України, мотивовані тим, що відповідач набувши право власності на нерухоме майно по вулиці 9 Травня, будинок 49 в місті Києві, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 7,2539 га за кадастровим номером 8000000000:75:314:0011, своєчасно не оформив та не зареєстрував речові права на земельну ділянку, не вносив плату за користування нею, внаслідок чого наявні правові підстави для стягнення з останнього безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати. При цьому позивач зазначає, що оскільки вже є наявні рішення суду у справі №910/1527/24 та № 910/16104/24 про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за період з 01.02.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тому вважає задоцільним стягнути з відповідача заборгованість із безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за землю за період з 12.03.2020 по 31.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/848/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 26.02.2025.
14.02.2025 та 18.02.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов в якому останній просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що ним було виконано всі законодавчо встановлені умови та вимоги щодо належного оформлення документів для отримання земельної ділянки в оренду, проте, позивач не прийняла жодного рішення по його заяві щодо затвердження проекту землеустрою та надання йому в оренду земельної ділянки. За таких обставин вважає, що твердження позивача щодо обов?язку належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою не відповідає дійсності, оскільки відповідачем вжито всіх належних заходів і законодавчо встановлених вимог щодо отримання спірної земельної ділянки в оренду.
19.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій останній просить задовольнити позов у повному обсязі посилаючись на те, що відповідач як власник об?єкта нерухомого майна користувався земельною ділянкою, на які цей об?єкт розташований, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою та не сплачував орендну плату.
У підготовче засідання 26.02.2025 з'явились представники сторін. Суд протокольними ухвалами продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 08.04.2025.
08.04.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.
У підготовче засідання 08.04.2025 з'явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника позивача, долучив подані 08.04.2025 додаткові пояснення відповідача до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 06.05.2025.
11.04.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
У підготовче засідання 06.05.2025 з'явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника відповідача, долучив до матеріалів справи додаткові пояснення позивача від 10.04.2025, що надійшли до суду 11.04.2025. Крім цього, суд протокольною ухвалою, враховуючи, що під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.06.2025.
16.06.2025 від представника відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду, в якій останній просив суд розстрочити виконання рішення по даній справі шляхом сплати стягнутої суми рівними платежами щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повного погашення.
17.06.2025 від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання на іншу дату, в зв'язку з погіршенням самопочуття представника внаслідок ракетно-дронової атаки та необхідністю звернутися до лікаря.
У судове засідання 17.06.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив заяву відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 відкладено судове засідання на 01.07.2025.
У судове засідання 01.07.2025 з'явились представники сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 відкладено судове засідання на 12.08.2025.
Суд повідомляє, що судове засідання призначене на 12.08.2025 не відбудеться у зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у щорічній відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 призначено судове засідання в справі № 910/848/25 на 16.09.2025.
В судове засідання 16.09.2025 з'явилися представник позивача та представник відповідача.
У судовому засіданні 16.09.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 22.01.2025 №409168793 за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно - майновий комплекс загальною площею 1891 кв.м, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця 9 Травня, будинок 49, опис: літ. «А» площею 1618 кв.м, літ. «В» 13,8 кв.м, літ. «Р» 19,3 кв.м, літ. «С» 168,2 кв.м, літ. «Н» 45,4 кв.м, літ. «З», 19,2 кв.м, літ. «Ж» 6,7 кв.м.; Споруди: №VІІ коля з навісом та розвантажувальним майданчиком - 78,3 м.п., реєстраційний номер об'єкта 775125480000, номер відомостей про речове право 12044661, яке належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.11.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда О.І., за реєстровим номером 1239.
Рішенням ІІ сесії ІХ скликання Київської міської ради від 07.07.2022 №08/231-847/ПР «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АРІСТЕЙ К» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування бази по складуванню готової гранітної продукції на вул. 9 Травня, 49 у Святошинському районі міста Києва» вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «АРІСТЕЙ К» для експлуатації та обслуговування баз по складуванню готової гранітної продукції на вул. 9 Травня, 49 у Святошинському районі міста Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код виду цільового призначення - 11.02), заява ДЦ від 25.02.2020 №50061-004815175-031-03, справа № 636313941 та передано відповідачу, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 7,2539 га за кадастровим номером 8000000000:75:314:0011 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на вул. 9 Травня, 49 у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв?язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.12.2015, номер запису про право власності 12044661.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем наразі у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради проекту рішення Київської міської ради від 07.07.2022 №08/231-847/ПР.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що відповідач з моменту набуття права власності на нерухоме майно (15.12.2020) по теперішній час не оформив право власності або користування на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:314:0011, площею 7,2539 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця 9 Травня, 49 та використовував її без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, що за переконанням позивача є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, оскільки вже є наявні рішення суду у справі №910/1527/24 та № 910/16104/24 про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за користування цією земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:75:314:0011, площею 7,2539, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця 9 Травня, 49, за період з 01.02.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тому вважає задоцільним стягнути з відповідача заборгованість з безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за період з 12.03.2020 по 31.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 791 Земельного кодексу України).
Як убачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0003132572024 від 20.12.2024 державна реєстрація вказаної вище земельної ділянки проведена 16.10.2019.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:314:0011, площею 7,2539 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця 9 Травня, 49 у Святошинському районі міста Києва в розумінні статті 791 Земельного кодексу України сформована та є об'єктом цивільних прав з 16.10.2019.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується самими сторонами, на вказаній вище земельній ділянці розташований об'єкт нерухомості, що належать на праві власності відповідачу.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 Земельного кодексу України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. (частини 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у редакції чинній станом на дату набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомого майна).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина 1 статті 125 Земельного кодексу України).
Як убачається з положень статті 120 та 125 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.
Проте, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат.superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.12.2021 в справі №924/856/20, від 27.09.2022 у справі №922/423/19, від 02.11.2022 у справі №915/766/21, від 16.11.2022 у справі №922/519/20, від 20.12.2022 у справі №924/250/19, від 06.09.2023 у справі №910/5909/22.
Слід зазначити, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов:
набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка (частина 1 статті 206 Земельного кодексу України).
Плата за землю справляється відповідно до закону (частина 2 статті 206 Земельного кодексу України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пункту 14.1.1.47 статті 14 Податкового кодексу України).
Оскільки, відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, останній не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому то єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Отже, з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:314:0011, площею 7,2539 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця 9 Травня, 49 у Святошинському районі міста Києва є сформованою з 16.10.2019, позивач правомірно обраховує розмір безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за період з 12.03.2020 по 31.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Відповідно до пунктів 14.1.125, 14.1.136 статті 14 та статті 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (пункту 284.1. статті 284 Податкового кодексу України).
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Зокрема, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (пункт 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України).
Згідно положень ст.20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок державної та комунальної власності, звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок, що проводиться для цілей оподаткування, нарахування та сплати інших обов'язкових платежів, що справляються відповідно до законодавства, є публічною інформацією.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0003132572024 від 20.12.2024 нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:314:0011, площею 7,2539, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця 9 Травня, 49 у Святошинському районі міста Києва становить 98 985 366,10 грн (за 2024 рік)
Відповідно до витягу №НВ-9929681892023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.10.2023 нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:314:0011 становить 94 182 080,02 грн (за 2023 рік).
Положенням статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = І:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповановажений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, де зазначено таке: «значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); за 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); за 2020 рік - 1,0.
Отже, нормативно грошова оцінка земельної ділянки за:
- 2022 рік становитиме 81 897 460,89 грн (94 182 080,02 грн (нормативно грошова оцінка за 2023 рік) / 1,15);
- 2021 рік 74 452 237,17 грн (81 897 460,89 грн (нормативно грошова оцінка за 2022 рік) / 1,1);
- 2020 рік 74 452 237,17 грн (74 452 237,17 грн (нормативно грошова оцінка за 2021 рік)/ 1.0).
Розрахунок орендної ставки за користування відповідачем земельною ділянкою позивач здійснив у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожен день оренди відповідного місяця згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12.12.2019 №456/8029, рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 №24/24, рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745, рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 №5828/5869.
Згідно наведеного позивачем розрахунку за період з 12.03.2020 по 31.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024 розмір орендної плати становить 7 006 981,88 грн.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, відповідачем за 2022 рік було здійснено оплату земельного податку на загальну суму 409 482,66 грн, що підтверджується декларацією по земельному податку за 2022 рік.
Вказані обставини були враховані позивачем при здійсненні розрахунку.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивачем здійснено нарахування суми за користування земельною ділянкою за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, в той час, як рішенням позивача від 09.12.2021 №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема рішенням позивача від 13.09.2022 №5449/5490), зокрема пунктом 19.13 установлено, що з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка". Отже, орендна плата за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 не нараховувалася, а тому підстави для нарахування суми за користування земельною ділянкою за цей період відсутні.
З урахування викладеного вище загальний розмір безпідставно збережених коштів за спірний період (з 12.03.2020 по 31.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024) слід розраховувати наступним чином:
1 800 279,51 грн (74 452 237,17 грн (нормативно грошова оцінка за 2020 рік) * 3%/366 * 295 днів) - сума нарахувань за користування земельною ділянкою за період з 12.03.2020 по 31.12.2020;
189 700,22 грн (74 452 237,17 грн (нормативно грошова оцінка за 2021 рік) * 3%/365 * 31 день) сума нарахувань за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2021 по 31.01.2021;
1 837 644,39 грн (81 897 460,89 грн (нормативно грошова оцінка за 2022 рік) * 3%/365 * 273 дня) сума нарахувань за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 та з 01.06.2022 по 31.12.2022;
2 969 560,98 грн (98 985 366,10 (нормативно грошова оцінка за 2024 рік) * 3%/366 * 366 днів) - сума нарахувань за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Отже, за розрахунком суду розмір суми, яка підлягає сплаті за користування земельною ділянкою за спірний період складає 6 797 185,10 грн.
Щодо посилань відповідача на те, що він має бути звільнений від орендної плати до кінця 2022 року, суд зазначає таке.
Так, у п. 2.11 переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, відповідно до коду UA80000000000093317 датою виникнення можливості бойових дій у місті Києві вказано - 24.02.2022, датою припинення можливості бойових дій - 30.04.2022.
Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Оскільки за відповідачем, будь-яке право на спірну земельну ділянку у спірний період не було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку або орендної плати.
З урахуванням системного аналізу норм Податкового кодексу України вбачається, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 y справі № 922/2378/20.
Отже, положення пункту 69.14 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України не підлягають застосуванню в спірних відносинах, оскільки вони не підпадають під правове регулювання норм Податкового кодексу України, а відповідач не є тим суб'єктом, відносно якого застосовуються передбачені Податковим кодексом України пільги щодо звільнення від сплати за землю.
Що стосується клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, то суд зазначає таке.
Згідно ст. 255 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд звертає увагу на те, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.
Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.07.2025 № 478/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до по 5 листопада 2025 року.
Як убачається з матеріалів справи позивачем заявлений до стягнення період з 12.03.2020 по 31.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024, який припадає на період дії карантину та введення воєнного стану. Позивач звернувся до суду 23.01.2025, тобто з дотримання строків позовної давності, як загальної, так і спеціальної.
За таких обставин, клопотанням відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 6 797 185,10 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 7,2539 га за кадастровим номером 8000000000:75:314:0011.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законо України «Про судовий збір» (надалі -Закон).
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.
Згідно пп.1 п.2 ч.1 ч.2 ст.4 Закону ставка судового збору за подання до господарського позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, ч.3 ст.4 Закону передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При поданні позовної заяви позивачем було сплачено 88 997,58 грн судового збору.
Як свідчать матеріали справи первісно ціна позовну складала 7 006 981,88 грн, 1,5% від якої становив 105 104,72 грн, а з урахування коефіцієнт 0,8 - 84 083,78 грн.
Отже, розмір судового збору при поданні позовної заяви складав 84 083,78 грн, а не 88 997,58 грн. Між тим, позивачем не позбавлений можливості звернутися до суду із заяво про повернення надмірно сплаченого судового збору у поряду ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Розмір задоволених позовних вимог, від загальної суми, складає 97,005889502%:
(6 797 185,10 грн / 7 006 981,88 грн).
Враховуючи зазначене розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог складатиме 81 566,21 грн (84 083,78 грн * 97,005889502%).
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення, в якій останній просив суд розстрочити оплату заборгованості, рівними частинами строком на 1 рік.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що фінансовий стан відповідача є тяжким, що в значній мірі перешкоджатиме виконанню рішення суду у справі. Відповідач може виплачувати заборгованість лише частинами.
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині судового рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частини перша статті 239 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, питання щодо розстрочення виконання судового рішення може бути ухвалено як одночасно з постановляння судового рішення, так і на стадії його виконання.
Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Суд зазначає, що можливість розстрочення виконання судового рішення в будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Відтак, суд зобов'язаний врахувати обставини об'єктивної дійсності, які склалися на момент ухвалення рішення по даній справі.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 16.04.2018 в справі № 920/199/16).
Суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов'язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника в стан неплатоспроможності.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд врахував матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, факт ведення воєнного стану та як наслідок складну економічну ситуацію у господарській діяльності підприємства.
З огляду на викладене вище, суд вбачає підстави для часткового задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в справі № 910/848/25 строком на 6 місяців, з дня ухвалення рішення суду.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІСТЕЙ К» (03134, місто Київ, вулиця 9 Травня, будинок 49, ідентифікаційний код 39386269) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) 6 797 185 (шість мільйонів сімсот дев?яносто сім тисяч сто вісімдесят п?ять) грн 10 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 81 566 (вісімдесят одну тисячу а?ятсот шістдесят шість) грн 21 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІСТЕЙ К» про розстрочення виконання рішення задовольнити частково.
5. Розстрочити виконання рішення строком на 6 місяця, згідно із наступним графіком сплати заборгованості:
1) до 25.10.2025 - 1 146 458,55 грн;
2) до 25.11.2025 - 1 146 458,55 грн;
3) до 25.12.2025 - 1 146 458,55 грн;
4) до 25.01.2026 - 1 146 458,55 грн;
5) до 25.02.2026 - 1 146 458,55 грн;
6) до 25.03.2026 - 1 146 458,55 грн;
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 19.09.2025.
Суддя Я.А. Карабань