Справа № 128/743/25
19 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нога Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Чернілевська Р.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована наступним.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.12.2003, від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23.01.2023 у справі №128/1881/22 їх шлюб було розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони набули у власність спільне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки сторонам не вдалося досягти домовленості щодо поділу даної квартири, що перебуває у їх спільній сумісній власності, позивачка вимушена звернутися до суду із даним позовом.
На підставі вищевикладеного просить визнати за позивачкою в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Чорним С.О. подано письмові пояснення у справі (а.с. 43-44), відповідно до яких сторона відповідача вважає заявлені позивачкою позовні вимоги не коректними та такими, що підлягають уточненню з огляду на наступне.
Матеріали справи не містять висновку експерта про технічну можливість поділу спірної квартири в натурі в рівних частках, а тому вказану квартиру можна вважати неподільною річчю. При цьому позивачка та відповідач не досягли згоди щодо присудження одному із подружжя грошової компенсації за його частку в спільній сумісній власності та визнання права власності на всю квартиру іншому з подружжя. Отже, в разі, коли, один із подружжя не вчинив, передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Разом із тим, позивачка просить визнати за нею право приватної власності на частку квартири не уточнюючи, що мається на увазі: «особиста приватна власність» чи «спільна часткова власність». У зв'язку із цим, сторона відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог у викладеній редакції, оскільки вважає, що ці позовні вимоги не відповідають нормам чинного законодавства та усталеній судовій практиці в подібних правовідносинах. Водочас, звертає увагу суду, що сторона відповідача визнає спірну квартиру об'єктом спільної сумісної власності подружжя та не заперечує щодо поділу цієї квартири в рівних частках шляхом визнання права спільної часткової власності кожного із подружжя на 1/2 частку житлової квартири.
Ухвалою суду від 06.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 23).
Ухвалою суду від 22.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 30).
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Чернілевська Р.В. не з'явилися, представником подано до суду заяву, в якій вона просила розгляд справи проводити у її відсутність та відсутність позивачки, позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити, визнавши за позивачкою право власності на 1/2 частку спірної квартири. Окрім того, просила вирішити питання про стягнення з відповідача понесених позивачкою судових витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, докази про які будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України (а.с. 52).
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Чорний С.О. в судове засідання також не з'явилися, представником відповідача подано до суду заяву, в якій він просив розгляд справи проводити у їх відстуність, не заперечує щодо визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку спірної квартири. Щодо визнання спірної квартири (1/2 частки) особистою приватною власністю позивачки категорично заперечує (а.с. 53).
Також, 10.09.2025 представником відповідача - адвокатом Чорним С.О. подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката Чернілевської Р.В. та стягнення із відповідача на користь позивачки 3000,00 грн. в якості відшкодуцвання витрат на професійну правничу допомогу; стягнути із відповідача на користь позивачки 1600,00 грн. в якості відшкодування витрат по сплаті судового збору, що становить 50% понесених позивачкою таких витрат; судове засідання провести у відсутність сторони відповідача (а.с. 60-62).
Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез'явлення учасників справи не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у їх відсутність.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу проводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Під час розгляду справи по суті судом було встановлено наступні обставини.
Відповідно до рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23/01/2023 року у справі №128/1881/22 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 30 грудня 2003 року Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №3506 (а.с. 10-11, https://reyestr.court.gov.ua/Review/108522303).
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що сторони у справі є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №401434092 від 29.10.2024 відповідач ОСОБА_2 вказаний власником цілої квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 78,8 кв.м, житловою площею 31,7 кв.м (а.с. 14).
Згідно висновку про вартість вих. №70 від 28.11.2024, що виготовлений ТОВ «Подільський експертний центр», орієнтовна вартість майна: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , враховуючи мету оцінки, місце розташування та фізичний стан, складає 800 000,00 грн. (а.с. 13).
Відповідно до копії довідки про реєстрацію місця проживання особи №3112/08-04 від 18.08.2020, що видана виконавчим комітетом Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.07.2018 по теперішній час (18.08.2020) зареєстрвоана за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 15).
Дослідивши наявні в матеріалах цивільної справи та інвентаризаційної справи докази, з'ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
За змістом частини першої статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, як встановлено судом, сторонами у справі під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі набуто квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на яку зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 ..
З огляду на встановлені судом обставини справи, норми матеріального права, суд доходить висновку, що спірна квартира, що була придбана у період перебування сторін у справі в зареєстрованому шлюбі та зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 , в силу приписів ст. 60 СК України, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, сторін у справі та частки кожного із них у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто по 1/2.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню із визнанням за кожним з подружжя права власності по 1/2 частці у праві власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 6400,00 грн. (3200,00 грн. + 3200,00 грн.) (а.с. 4, 5).
Щодо вимоги позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 - 3 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з вимогами ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а також значення справи для сторони.
Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю та суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені в установленому порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі №329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Суд, враховує, що визначення обсягу доказової бази, в тому числі на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, є безпосереднім правом кожного учасника справи, а вирішення питання щодо належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів належить до компетенції суду під час розгляду заяви щодо розподілу судових витрат по суті.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов'язаний врахувати подані стороною докази та надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
В матеріалах справи є: Ордер серії АВ №1169177 від 29.11.2024 на представлення інтересів ОСОБА_1 у Вінницькому районному суді Вінницької області, що виданий на підставі Договору б/н про надання правової допомоги від 04.11.2024, без обмежень повноважень адвоката; Договір про надання правової допомоги від 04.11.2024, укладений між адвокатом Чернілевською Р.В. та клієнтом - ОСОБА_1 , в якому передбачено, права та обов'язки сторін, вартість послуг (гонорар) адвоката у розмірі 15000,00 грн.; Додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 04.11.2024 - Акт виконаних робіт від 18.08.2025, відповідно до якого адвокатом надано клієнту наступні послуги: підготовка та подання позовної заяви до Вінницького районного суду Вінницької області, участь в судових засіданнях та вартість таких послуг склала 11800,00 грн.; квитанції до прибуткового касового ордера №04-08/25 від 18.08.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатила адвокату на підставі договору кошти в сумі 11800,00 грн..
З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надану правничу допомогу зі складністю справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
Відповідно до ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70 СК України, ст.ст. 3, 15, 16, 181, 183, 190, 316, 317, 319, 321, 331, 365, 368, 376 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 102, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 часткуквартири АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 часткуквартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 6400 (шість тисяч чотириста) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони по справі:
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_3 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_3 .
Суддя Шевчук Л.П.