вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/445/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аструм Холд» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 (повний текст складено та підписано 07.06.2024)
у справі №910/445/24 (суддя Мельник В.І.)
за позовом Керівника Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд"
про стягнення 1 065 639,36 грн, -
До Господарського суду міста Києва звернувся Керівник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТРУМ ХОЛД" про стягнення 1 065 639,36 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 у справі № 910/445/24 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою площею 0,3517 га кадастровий номер 8000000000:72:214:0005 по вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва в сумі 1 065 639,36 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Холд" на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 15 984,59 грн.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в повному обсязі.
Апелянт вважає, що судом неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного їх дослідження чи оцінки, та доказів, які підлягають дослідженню та оцінці.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» не мав змоги впливати на ухвалення /чи не ухвалення Київською міською радою відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду, а оскільки КМР було обізнано про існування фактичного землекористувача, та враховуючи що між сторонами на сьогодні відсутні будь-які господарські правовідносини, у Відповідача відсутній обов'язок сплати орендної плати, натомість ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» з клопотанням №419013427 від 08.06.2021 року звертався до КМР щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,7 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничої будівлі на вул. Миколи Амосова, буд. 16 (Солом'янський район) та в подальшому із заявами щодо оформлення договору оренди, саме дії/бездіяльність КМР призвели до зволікання від ухвалення відповідного рішення.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково застосовано норми статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки правове регулювання відносин, пов'язаних із використанням земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, що виключає можливість стягнення з відповідача коштів у порядку статей 1212 - 1214 ЦК.
Відомості з МЗК не є підтвердженням виникнення права власності (користування) земельними ділянками та носять виключно інформативний характер.
Формування земельної ділянки та внесення даних до Державного земельного кадастру не означає автоматичне набуття права оренди.
У Відповідача відсутні правові підставі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 по вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києві з 05.11.2021 року до укладення Договору оренди земельної ділянки.
Відповідач вважає, що після набуття права власності на Адміністративну виробничу будівлю загальною площею 884,5 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 16 здійснив всі передбачені законодавством дії для оформлення права користування земельною ділянкою, тобто у Відповідача відсутні елементи складу правопорушення, та відсутня вина у спричиненні збитків.
Апелянт вказує на порушення судом положень ст.288 Податкового кодексу України, статей 5,13,15,18 Закону України «Про оренду землі» при розрахунку плати за користування земельною ділянкою, зазначає про неврахування того, що прокурором в позовній заяві не обґрунтовано, на якій підставі розраховано розмір заявлених вимог, як і не доведено бездіяльності ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» в оформленні договору оренди земельної ділянки.
Нарахування спірної суми має здійснюватися в договорі оренди земельної ділянки на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі. Однак матеріали справи містить лише витяг №НВ-9927379612023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (дата формування витягу 05.09.2023 р.), відповідно якого: нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:214:0005 станом на 2023 рік складає 16861299,88 грн.
Посилається на те, що розрахунок спірної плати за користування ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» земельною ділянкою площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 Позивачем здійснено за період з 05.11.2021 р. по 31.12.2023 р., однак у матеріалах справи відсутні витяги із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:214:0005 станом на 2021 рік та 2022 рік.
Вважає, що при здійсненні розрахунку спірної суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки неправомірно використана інформацію із листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2023 №6-28-0.222-323/2-23 щодо значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2022 рік-1,15; листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022 №6-28-0.222-275/2-22 щодо значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021 рік-1,1.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Розпорядженням Керівника апарату від 20.11.2024 №09.1-07/826/24 згідно рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2024 №3195/0/15-24 про звільнення судді Північного апеляційного господарського суду Вовка І.В. у відставку, справу №910/445/24 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 справу №910/445/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Скрипка І.М., суддів Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 колегією суддів у визначеному складі прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аструм Холд» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 у справі №910/445/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аструм Холд» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 у справі №910/445/24 на 27.01.2025.
В судове засідання 27.01.2025 з'явились представник позивача та прокурор.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Причини його неявки суду невідомі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку представника відповідача, розгляд справи відкладено на 03.03.2025.
У зв'язку з виходом суддів Скрипки І.М., Мальченко А.О. та Хрипуна О.О. у відпустку з 24.02.2025 по 09.03.2025, ухвалою суду від 17.02.2025 справу призначено до розгляду на 07.04.2025.
До матеріалів справи від прокуратури отримано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого прокурор спростовує доводи відповідача та просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 07.04.2025 прокурор та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених прокурором у відзиві на апеляційну скаргу, прийняте у справі рішення суду просили залишити без змін.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 07.04.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
З матеріалів справи вбачається, що 23.04.2021 за ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 884,5 кв.м, яка розташована на земельній ділянці площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 по вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва на підставі договору купівлі - продажу адміністративно - господарчої будівлі від 23.04.2021 за реєстровим № 369.
05.11.2021 відомості про земельну ділянку площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 по вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва внесені до Державного земельного кадастру.
У листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.09.2023 № 0570202/1-12220 та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03.11.2021 вбачається, що ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» на підставі клопотання від 08.06.2021 № 419013427 використало право мовчазної згоди та розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, що в подальшому стало підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Головне управління ДПС у місті Києві листом від 04.01.2024 повідомило про відсутність декларацій по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» та сплати земельного податку та/або орендної плати за період 2021-2023 років.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, тим що з 05.11.2021 (дата формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав) ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 по вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва та зареєстроване на праві власності за вказаним підприємством, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельною ділянкою та не сплачуючи орендну плату, використовує вказану земельну ділянку для обслуговування об'єктів нерухомості безоплатно та без достатньої правової підстави, що в свою чергу є підставою для стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 на вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва як об'єкт цивільних прав сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 05.11.2021.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У відповідності з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За приписами частини 5 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
Враховуючи вищезазначені приписи законодавства, зокрема статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України право власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів статті 126 Земельного кодексу України.
Вищезазначене свідчить, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване не оформив у спірний період, отже користувався цією земельною ділянкою у вищезазначеному періоді без належної правової підстави.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
Таким чином, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У частині 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України),
За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки у спірному періоді, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.11.2023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 становить 16 861 299,88 грн.
Позивачем надано до матеріалів справи розрахунок несплаченої орендної плати за фактичне використання ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» земельної ділянки площею 0,3517 га з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 на вул. Амосова Миколи, 16 у Солом'янському районі м. Києва за період з 05.11.2021 по 31.12.2023, який становить 1065639,36 грн.
Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за фактичне використання ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» земельної ділянки по вул. Амосова Миколи, 16 у м. Києві у період з 05.11.2021 по 31.12.2023 здійснено на підставі нормативної грошової оцінки за 2023 рік.
До матеріалів позовної заяви долучено витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки від 05.09.2023 (п. 7 додатків до позовної заяви) та від 30.11.2023 (п. 12 додатків до позовної заяви), відповідно до яких нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:214:0005 за 2023 рік складає 16 861 299, 88 грн.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2021-2022 роки розрахована відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на базі нормативної грошової оцінки за 2023 рік з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2021 - 1,1, за 2022 - 1,15.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Відповідно до ст. 289 ПК України Держгеокадастр, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок (абзац п'ятий пункту 289.2 статті 289 ПКУ).
На сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в розділі «Ринок та оцінка земель» розміщено інформацію про індексацію нормативної грошової оцінки земель, в якій поінформовано про значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік, який становить для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) - 1,15 (https://land.gov.ua/pro-indeksatsiiu-normatyvnoi-hroshovoi-otsinky-zemel-za-2022-rik/), коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для земель несільськогосподарського призначення становить 1,1 - за 2021 рік (https://land.gov.ua/pro-indeksatsiiu-normatyvnoi-hroshovoi-otsinky-zemel-za-2021-rik/).
Підпунктом 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом статті 1 Закону України «Про оцінку землі» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Статтею 2 цього Закону встановлено, що правове регулювання оцінки земель здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно із статтями 5, 13 зазначеного Закону, статті 201 Земельного кодексу України обов'язкова нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, передбачає видачу інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок у формі витягів.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін за цей період. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру (п. 20 Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147).
Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру впроваджено функціонал щодо автоматичного формування програмним забезпеченням Державного земельного кадастру витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20 вказувала, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату.
Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, чинне земельне законодавство, в тому числі, ст. 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.
Таким чином, розмір нормативної грошової оцінки землі для земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:214:0005 є документально підтвердженим.
Водночас, твердження про відсутність доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки є безпідставними, позаяк товариством не надано жодного доказу, який би свідчив про інший розмір нормативно-грошової оцінки цієї ділянки.
Крім того, інформація, що міститься у витягах з Державного земельного кадастру та розрахунку не спростована відповідачем у встановленому порядку під час розгляду даної справи, контррозрахунок, який на думку апелянта був би правильним, також не надано.
Отже, ТОВ «АСТРУМ ХОЛД» не надало належних та допустимих доказів використання земельної ділянки у відповідності до положень чинного земельного законодавства та здійснення плати за таке використання.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, правильно виходив з того, що згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа , яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
У постанові Верховного суду України від 25.02.2015 у справі №910/1913/14 викладено правову позицію, відповідно якої приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, враховуючи що відповідачем у спірний період не було здійснено реєстрації права оренди земельною ділянкою та не сплачувалась орендна плата, останній використовував її без достатньої правової підстави, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 1 065 639,36 грн. орендної плати, на підставі ст.1212 ЦК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову.
Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення за неправильно встановленими обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного їх дослідження чи оцінки, та доказів, які підлягають дослідженню та оцінці, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аструм Холд» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 у справі №910/445/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 у справі №910/445/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аструм Холд».
5. Матеріали справи №910/445/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 19.09.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун