18 вересня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 705/3241/21
Провадження № 22-ц/821/1558/25
Категорія: 302000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Глущенко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про правовий статус земельної ділянки, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Позовна заява мотивована тим, що частина садиби по АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 27.05.1994 належить співвласникам ОСОБА_4 та позивачу на праві спільної сумісної власності. Земельну ділянку площею 150 кв. м їхнього спільного майнового комплексу ОСОБА_4 виділила в окремий об'єкт права приватної власності з основним цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства для вирощування сільськогосподарської продукції для потреб їхньої родини на основі ЗУ «Про особисте селянське господарство». Відповідно до п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України зміна цільового призначення таких ділянок і майнове відчуження не допускається, а дозволяється тільки при передачі у спадок. Проте, ОСОБА_4 , не дотримуючись чинного законодавства, за договором дарування від 29.08.2017 передала вказану землю у власність ОСОБА_5 , чим порушила норми матеріального права.
З огляду на вище викладене, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, зокрема посилаючись на ст. 143 ЗК України, просив припинити право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 150 кв. м по АДРЕСА_1 , що передана в дарунок за договором дарування від 29.08.2017 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що з позовної заяви позивача неможливо встановити в чому полягає порушення його прав та інтересів зі сторони відповідача та законність захисту його прав у спосіб визначений в позовній заяві.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві, а саме не доведено факту порушення його законних прав та інтересів відповідачем ОСОБА_7 та спричинення йому такими діями моральної шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скарги
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 червня 2025 року визнати неправосудним, скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції.
Судові витрати сторін просить компенсувати за рахунок Державного бюджету України.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом порушені строки відкриття провадження у справі та її розгляду.
Зазначає, що суд діяв свавільно, умисно порушив норми права.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
З матеріалів справи вбачається, що 27 травня 1994 року ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв. м, що підтверджується договором дарування від 27.05.1994, посвідченим державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Очеретяною В. В. (а.с. 3).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
У ч. ч. 2-4 ст. 83 ЦПК України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність підстав для задоволення позову, про що позивач повинен надати відповідні докази, а відповідач має зустрічний обов'язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень і спростовують відповідні вимоги.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Виходячи з вказаних положень судовому захисту підлягає саме порушене право, тому відсутність доказів щодо наявності порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 751/968/18.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надав суду лише копію договору дарування від 27.05.1994, проте, доказів того, що співвласник ОСОБА_4 в порушення чинного законодавства України та в порушення прав позивача подарувала відповідачеві частину спільної земельної ділянки - не надано. Також, не надано доказів та документального підтвердження того, що новим власником вказаної частини земельної ділянки є ОСОБА_2 , а також доказів та підтвердження будь-яких неправомірних дій ОСОБА_9 відносно прав позивача чи належного йому майна.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку стосовно того, що на позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини, однак, цього не зробив.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 не надано до суду належних доказів того, що колишній співвласник позивача ОСОБА_4 подарувала відповідачу частину спільної земельної ділянки, як і того, що новим власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_10 . Також позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_11 порушено права позивача.
З огляду на недоведеність позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.
Щодо доводів в частині тривалості судового провадження, то колегія суддів враховує, що дійсно розгляд справи тривав більше ніж три роки, водночас у відповідності до ч. 3 ст. 376 ЦПК України вказана підстава не є обов'язковою процесуальною підставою для скасування судового рішення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що цивільне процесуальне законодавство не містить процесуальної норми, яка наділяє суд апеляційної інстанції повноваженнями визнати рішення суду першої інстанції неправосудним, скасувати його, а справу повернути до того ж суду першої інстанції.
Щодо вимоги ОСОБА_1 компенсувати судові витрати сторін за рахунок держави.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги і колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги, і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, підстави для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення, з мотивів наведених в апеляційній скарзі, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 18 вересня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков