18 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/5427/24
Провадження № 22-ц/4815/992/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В.,
суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Власик Вікторія Яківна, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства,
Покликаючись на спільне проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з весни 2010 року по березень 2022 року, за час якого у них народилися троє дітей, відомості про батька яких зазначені в актових записах про народження відповідно до ст.135 Сімейного кодексу України, представник позивача адвокат Вікторія Власик у поданій до суду 18 жовтня 2024 року позовній заяві просить визнати позивача батьком: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виключити з актових записів про народження дітей всі відомості про батька " ОСОБА_6 "; внести зміни до актових записів про народження дітей, зазначивши відомості про батька: "прізвище", "ім'я", "громадянство" - ОСОБА_1 , громадянин України.
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Власик Вікторія Яківна, подав апеляційну скаргу де посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом проігноровані надані позивачем докази, які у своїй сукупності підтверджують батьківство позивача.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час оцінки фотокарток залишено поза увагою, те, що вони підтверджують, що діти визнавали позивача своїм батьком; позивач забирав дітей з пологового будинку; що діти зі сторонами проживали та святкували свята в будинку позивача, яке є єдиним їх місцем проживання та реєстрації до березня 2023 р.; що сторони разом з дітьми та родичами відпочивали.
Апелянт вважає, що суд залишив поза увагою факт реєстрації відповідачки з дітьми в належному позивачу будинку. Також звертає увагу, що прізвища дітей записані по матері, а запис про батька дітей здійснений зі слів матері повторює ім'я та по батькові позивача.
На батьківство позивача також вказували характеристики дітей з навчальних закладів, допитані свідки, що не взято до уваги судом.
На думку апелянта відсутність молекулярно-генетичної експертизи зумовлена виїздом відповідачки з дітьми за кордон та втратою зв'язку, тому не може бути підставою для відмови у позові.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Сторони в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказані ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України /витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00010244579 від 20.03.2012, №00048424286 від 12.12.2024 та №00048424401 від 12.12.2024.
Відповідачка та її діти мають зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_1 /витяги з реєстру Клеванської територіальної громади/, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 /витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №212302546 від 12.06.2020/.
Солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 09 травня 2024 року по теперішній час /довідка начальника штабу заступника командира військової частини ОСОБА_7 №1445/1 від 30 травня 2024 року/.
Згідно з характеристиками, виданими КЗ "Клеванська спеціальна школа №1 І-ІІІ ступенів" РОР Тетяна Легай навчається у закладі з 01 вересня 2017 року, батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 беруть активну участь у навчанні та вихованні доньки, відвідують всі виховні заходи та виступи з її участю. ОСОБА_8 перебуває у закладі з вересня 2020 року. Хлопчик щоденно відвідує дошкільну групу, завжди доглянутий та охайний. Переважно в заклад дитину приводить тато ОСОБА_1 , який цікавиться успіхами дитини, його емоційним станом, охоче спілкується з усіма педагогами. З поведінки дитини стає зрозуміло, що тато користується беззаперечним авторитетом у сім'ї, хлопчик розповідає про спільні розваги, відпочинок, захоплення. На прохання вихователів ОСОБА_9 допомагав групі з дрібним ремонтом, при підготовці до свят бере активну участь і є головою батьківського комітету. ОСОБА_10 зарахована у заклад 01 вересня 2019 року. Батьки, зокрема тато ОСОБА_1 , завжди брав активну участь у житті та навчанні дитини, відкликався на прохання класного керівника, систематично відвідував батьківські збори, активно приймав участь у всіх шкільних святах і заходах.
Свідки зі сторони позивача ОСОБА_11 - мати, ОСОБА_12 - рідна сестра, ОСОБА_13 - вітчим, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - куми підтвердили показання позивача по суті спору. Стверджують, що фактично після знайомства сторони стали разом проживати і незабаром у них народилася донька, при цьому позивач на той час перебував у шлюбі з іншою жінкою, з якою має двох спільних дітей, згодом у них народилося ще двійко дітей.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог достатніми доказами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскільки це можливо, має право знати своїх батьків.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Положеннями статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.
Так, згідно із ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
Відповідно до ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно із ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
При розгляді спору щодо визнання батьківства суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 СК України, відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України). Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України.
Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для визнання батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18.
У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається з метою формування належної, допустимої та достатньої за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» доказової бази.
Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (при наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. В результаті проведення ДНК-аналізу на предмет встановлення батьківства ймовірність похибки позитивного висновку становить 0,000001%. Негативний факт батьківства встановлюється із 100% ймовірністю.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalachevav. russia, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Як вбачається із матеріалів справи, на момент народження дітей позивач та відповідачка не перебували у шлюбі, відомості про батька записані за вказівкою матері на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Матеріали справи не містять доказів, що позивач та відповідачка спільно проживали, вели спільне господарство: відсутні будь-які акти обстеження місця проживання, фінансові документи, які б вказували на наявність спільного бюджету (фінансових витрат, заробітків).
У контексті встановлення наявності між сторонами та дітьми стосунків, що характерні сімейним суд звертає увагу на бездоказовість втрати контакту позивачем з відповідачкою та дітьми. Відсутні також докази листування або вчинення позивачем дій спрямованих на пошук матері та дітей.
Реєстрація відповідачки у житлі позивача, показання свідків зі сторони позивача, характеристики з навчальних закладів та фотокартки не є достатніми для встановлення батьківства позивача щодо дітей відповідачки.
Зважаючи на таке, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду відповідають наявним доказам по справі, а доводи апеляційної скарги зводяться до їх особистої оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Власик Вікторія Яківна, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 18 вересня 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.