Справа № 541/1485/25
Номер провадження 2/541/869/2025
іменем України
19 вересня 2025 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Городівського О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.,
представника відповідача - Зуй І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
15 квітня 2025 року представник ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначив, що 16 вересня 2020 року між ТОВ «Фінансова Компанія «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №10002334924, за яким відповідачу були надані кошти у розмірі 5000,00 грн на споживчі потреби, з встановленим строком користування 30 днів.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «Діджи Фінанс» був укладений Договір факторингу №556/ФК-22, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором №10002334924 від 16 вересня 2020 року.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу від 05 вересня 2022 року №556/ФК-22, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 26 990,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума заборгованості за тіло кредиту; 21 990,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
На підставі наведеного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №10002334924 в сумі 26 990,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с. 78).
08.07.2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строку позовної давності до вимог ТОВ «Діджи Фінанс», оскільки позов подано лише 14.04.2025 року, тобто майже через 5 років після завершення строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Окрім того, до суду подано клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, адже остання є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та довідкою МСЕ-№0065021 (а.с. 94-98).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву в якій виклав прохання проводити розгляд справи без його участі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення (а.с. 109).
Представник відповідач ОСОБА_2 з'явився в судове засідання та зазначив наступне. Відповідач ОСОБА_1 не сплачувала кредитну заборгованість, оскільки вважала, що кредитодавець пов'язаний з рф та веденням війни проти України. Просив суд відмовити у задоволенні позовним вимог ТОВ «Діджи Фінанс» у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» із заявою №10002334924 від 16.09.2020 про надання їй кредиту в розмірі 5000 грн (а.с. 23-24).
16 вересня 2020 року ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» направило ОСОБА_1 пропозицію укласти договір (оферта) (а.с. 16-17).
У той же день ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення кредитного договору №10002334924 з ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС», що підтверджується її електронним підписом (а.с. 17 на звороті).
Таким чином, 16 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір №10002334924 про надання фінансового кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5 000 грн строком на 30 днів, зі зниженою процентною ставкою 1,6% у день та стандартною процентною ставкою - 2,6% в день. Умови повернення кредиту, сплата процентів, розмір яких зазначено у графіку платежів, підписані сторонами у електронному вигляді (а.с. 18-22). У подальшому, сторонами укладено ряд додаткових угод, якими неодноразово пролонговано строк надання кредиту (а.с. 26-39).
Згідно інформаційної довідки №62/999/12 від 14 грудня 2022 року, через платіжний сервіс «Platon» на номер банківської карти ОСОБА_1 , вказаний в заяві позичальника, переведено кошти в розмірі 5000 грн (а.с. 25).
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «Діджи Фінанс» був укладений Договір факторингу №556/ФК-22, відповідно до якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» передало ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №10002334924 (а.с. 44-50).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №10002334924, сума заборгованості позичальника перед банком станом на 10 вересня 2021 року становить 26990,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума заборгованості по тілу кредиту; 21 990,00 грн - сума заборгованості по відсотках (а.с. 40-43).
Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. У силу статті 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно зі ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що зобов'язання відповідачем виконувалися не належним чином, не регулярно, не в повному обсязі, чим істотно були порушені умови кредитного договору.
Окрім того суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 257 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності становить 3 (три) роки.
З матеріалів справи вбачається, що останнім днем виконання зобов'язання відповідачем є 16 жовтня 2020 року, що підтверджується умовами кредитного договору, графіком платежів тощо. Відтак, перебіг позовної давності розпочався з наступного дня, а саме з 17 жовтня 2020 року.
Разом з тим, пунктом 191 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачено, що на період дії воєнного стану, а також протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, перебіг позовної давності зупиняється.
Воєнний стан в Україні було запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (затверджений Законом України №2102-IX від 24.02.2022), який на момент ухвалення рішення продовжено до 07 серпня 2025 року включно (Закон України від 16.04.2025 №4356-IX).
Таким чином, на момент запровадження воєнного стану - 24 лютого 2022 року - з дати початку перебігу позовної давності (17.10.2020) минуло лише 1 рік, 4 місяці та 7 днів. Відповідно, позовна давність не спливла до дати її зупинення, а отже, з урахуванням положень пункту 191 ЦК України, строк позовної давності в цій справі зупинено та не спливає до завершення воєнного стану і ще протягом 90 днів після цього.
У зв'язку з наведеним, доводи відповідача ОСОБА_1 про сплив строку позовної давності не підлягають задоволенню, а позов вважається поданим у межах установленого строку.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позичальник користувалася кредитними коштами та не надавала доказів відсутності заборгованості по отриманим кредитним коштам, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 26 990,00 грн станом на 10 вересня 2021 року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до правової позиції ВСУ від 01.03.2017 у справі №703/686/15-ц з відповідача, який є інвалідом ІІ групи, судовий збір не стягується навіть у разі, якщо рішення ухвалено не на його користь.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ч. 6 статті 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, судові витрати понесені позивачем зі сплати судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133, ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 1-3 ст. 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
На підтвердження понесених витрат на надання правової (правничої) допомоги позивачем подано договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 січня 2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг), додаткову угоду №10002334924 від 02 квітня 2025 року до договору про надання правової допомоги, акт про підтвердження факту надання правової (правничої) допомоги (а.с. 25 на звороті, 64-68).
Згідно зазначених позивачем у позовній заяві судових витрат, витрати на професійну правничу (правову) допомогу складають 9000 грн, які повністю підтверджені наданими належними доказами.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Відтак, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку відшкодувати позивачу 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з пропорційності предмету спору та необґрунтованості заявлених вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 256, 264, 526, 527, 530, 543, 553, 554, 610, 623, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, адреса: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, ІВАN № НОМЕР_2 в АТ «Оксі Банк») заборгованість за кредитним договором від 16 вересня 2020 року №10002334924 в розмірі 26 990 (двадцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн 00 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Витрати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, адреса: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, ІВАN № НОМЕР_2 в АТ «Оксі Банк») по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Суддя О. А. Городівський