Справа № 213/1931/25
Провадження по справі №2/276/585/25
18 вересня 2025 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Бобра Д.О.,
з участю секретаря судового засідання Свиридок А.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового засідання технічними засобами відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (надалі у тексті - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом, зі змісту якого просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС»:
- заборгованість за кредитним договором №138821 від 30.04.2024 у розмірі 14493,36 грн. з яких 10059,04 грн - тіло кредиту, 4034,32 грн - відсотки за користування кредитом, 400,00 грн - комісія;
- судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.04.2024 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №138821 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 13334,00 грн., строком на 84 днів, стандартна процентна ставка 390% річних.
10.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та позивачем укладено Договір факторингу № 10102024, за умовами якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №138821 від 30.04.2024.
Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 02.07.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, позивач в позовній заяві просить розгляд справи провести без участі представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов до суду не надав, копія ухвали про відкриття провадження у справі та судова повістка направлялася за зареєстрованим місцем проживання відповідача, які повернуті до суду із зазначенням причин невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач повідомлявся судом про розгляд справи шляхом направлення повідомлення за зареєстрованим місцем проживання, що згідно ст.128 ЦПК України є належним повідомленням особи про розгляд справи.
У призначене судове засідання відповідач не з'явився, причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи вищевикладене, у суду є підстави вважати, що відповідач належним чином повідомлений про порядок розгляду справи.
Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на викладене, керуючись положеннями ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини.
30.04.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №138821 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Згідно кредитного договору було погоджено графік платежів, згідно якого відповідач мав сплатити до 23.07.2024 року 13334,00 грн. тіло кредиту, 7806,04 грн. відсотки за користування кредитом, 6,00 грн. комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а також 3333,50 грн. комісія за надання кредиту . При цьому було передбачено, що проценти сплачуються кожні 14 днів. Договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором ced93d08.
Крім того 30.04.2024 відповідач підписав електронним підписом паспорт споживчого кредиту, який містить умови кредитування ідентичні тим, що передбачені кредитним договором №138821 від 30.04.2024.
Згідно картки обліку виконання договору: №138821, вказується, що загальна сума фінансового активу становить: 10059,04 грн. - тіло кредиту, 4034,32 грн. - відсотки за користування кредитом, 400,00 грн.- комісія.
На виконання ухвали АТ «Універсал Банк» надало інформацію, згідно якої на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 .
Згідно виписки наданої АТ «Універсал Банк» по картковому рахунку № НОМЕР_1 за період з 30.04.2024 по 04.05.2024 міститься зарахування на суму 10000,50 UAH, яке надійшло 30.04.2024. Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою № НОМЕР_1 , фінансовий номер: 0635597685.
Згідно виписки з особового рахунку за Кредитним договором №138821 від 30.04.2024, вказується, що станом на 24.02.2025 (включно), заборгованість за кредитним договором складає 14493,36 грн.
10.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та позивачем укладено Договір факторингу № 10102024, за умовами якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №138821 від 30.04.2024.
Таким чином між сторонами існують зобов'язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.
Суд вирішуючи спір виходить з наступного.
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ст.525,526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599ЦКУкраїни визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629ЦКУкраїни визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610ЦКУкраїни порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст.615ЦКУкраїни одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Судом встановлено, що договір №138821 від 30.04.2024 та Графік платежів підписані Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор ced93d08.
Отже сторони погодили всі істотні умови:
- суму кредиту 13334,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення договору у такому порядку: - 10000,50 грн на картку № НОМЕР_1 у національній валюті та 3333,50 грн шляхом погашення заборгованості за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини;
- строк кредитування 84 дні, до 23.07.2024 з правом повернення кредиту достроково;
- відсотки за користування кредитом - кожні 14 днів, процентна ставка 390,00% річних;
- комісія за надання кредиту 25,00%, що становить 3333,50 грн.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №138821 від 30.04.2024 заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ ФК «ЕЙС» складає 14493,36 грн. з яких 10059,04 грн - тіло кредиту, 4034,32 грн - відсотки за користування кредитом, 400,00 грн - комісія.
Доказів, що ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання за договором №138821 від 30.04.2024 матеріали справи не містять.
10.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та позивачем укладено Договір факторингу № 10102024, за умовами якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги в сумі 14493,36 грн.
Згідно ч. 1 ст.512ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» за договором споживчого кредиту №138821 від 30.04.2024.
Всупереч умов Договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, що створило заборгованість в загальному розмірі 14093,36 грн., з яких: 10059,04 грн - тіло кредиту, 4034,32 грн - відсотки за користування кредитом.
Щодо стягнення комісії в сумі 400,00 грн. суд зазначає наступне.
У п.2.4 Кредитного договору визначено комісію за управління та обслуговування кредиту.
У своїй Постанові Великі Палаті Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зробила висновок, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, Об'єднана Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 зазначила, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Натомість умовами договору не визначено, за що нараховується комісія, також відсутні докази, що відповідач вимагав частіше 1 разу на місяці інформацію про стан кредиту.
Таким чином суд вважає, що нарахування комісіє є неправомірним.
Враховуючи всі обставини справи суд приймає рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №138821 від 30.04.2024 в розмірі 14093,36 грн., з яких: 10059,04 грн - тіло кредиту, 4034,32 грн - відсотки за користування кредитом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.
Оскільки, позовні вимоги задоволено частково (у розмірі 97%), тому судові витрати, понесені позивачем і документально підтверджені платіжним дорученням, за правилами ст.141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2349,73 грн.
У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що 04.02.2025 було укладено Договір про надання правової допомоги №04/02/25-01 між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», відповідно до умов якого адвокатське бюро взяло на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах визначених цим договором. У відповідності до додаткової угоди №24 до Договору адвокатське бюро взяло на себе зобов'язання щодо захисту прав позивача по стягненню заборгованості за кредитними договорами, в тому числі кредитним договором №138821 від 30.04.2024. У відповідності до акту прийому-передачі наданих послуг розмір наданих адвокатським бюро послуг склав 7000,00 грн.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Враховуючи, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, беручи до уваги зміст заявлених позивачем позовних вимог, усталену практики з вирішення кредитних спорів, обсяг робіт виконаних адвокатом, значимість спору для сторін, а також те, що всі обставини справи були встановлені при заочному розгляді справи без участі представника позивача, виходячи із засад розумності та співмірності, а також враховуючи ціну позову, яка складає 14 тис. грн та часткове задоволення позову (97%), суд вважає за необхідне частково відмовити у стягненні заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Керуючись ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 247, 263-265, 274-282 ЦПК України, ст. 512, 514, 516, 526, 610, 611, 625, 1050, 1079, 1082 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №138821 від 30.04.2024 в розмірі 14093 (чотирнадцять тисяч дев'яносто три) гривні 36 копійок, з яких: 10059,04 грн - тіло кредиту, 4034,32 грн - відсотки за користування кредитом.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2349 (дві тисячі триста сорок дев'ять) гривень 73 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку після закінчення строку для подання апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», адреса місцезнаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд.19 оф.2005, ЄДРПОУ 42986956.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Д.О. Бобер