Дата документу 11.09.2025 Справа № 332/7068/24
Єдиний унікальний № 332/7068/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/829/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 408 КК України
11 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Головне Любомльського району Волинської області, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, гранатометник 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти НОМЕР_1 , солдат, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 16 жовтня 2024 року.
Зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за наступних обставин.
23 березня 2024 року солдат ОСОБА_7 вибув у відпустку за станом здоров'я строком до 21 квітня 2024 року та з дозволу командування залишив місце несення військової служби - місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , з якої зобов'язаний був прибути 22 квітня 2024 року.
22 квітня 2024 року, солдат ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану з метою ухилення від військової служби, не з'явився з відпустки до місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який розташований поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов'язки не виконував, час проводив па власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв, за наявності реальної можливості для цього, тим самим незаконно перебував за межами військової частини до моменту виявлення його правоохоронними органами 14 жовтня 2024 року.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що сторона захисту двічі заявляла клопотання про призначення первинної амбулаторної комплексної судово-психіатричної та судово-психологічної експертизи та про скасування запобіжного заходу.
Звертає увагу, що ОСОБА_9 раніше неодноразово проходив стаціонарне лікування в медичних закладах психіатричної допомоги, має діагноз «Легкий, короткотривалий посттравматичний стресовий розлад з виходом в одужання»
Разом з тим, під час досудового розслідування психіатрична експертиза не проводилася, а питання осудності ОСОБА_9 не встановлювалося, не з'ясовувалось, чи міг він керувати своїми діями, що може прямо впливати на наявність суб'єктивної сторони злочину - вини у формі умислу.
Також зазначає, що відносно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався, проте на теперішній час ризики припинили своє існування.
Вважає, що тільки експертним дослідження можливо було встановити, чи було нез'явлення обвинуваченого на службу без поважних причин наслідком психічної травми, чи іншими причинами, не пов'язаними з психічним захворюванням.
Вирішення цього питання могло б бути підставою для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого з ч. 4 ст. 408 КК України на ч. 5 ст. 407 КК України, а також могло суттєво вплинути на призначене йому покарання.
Також судом було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд взяв на себе повноваження експерта та самостійно оцінив психічний стан обвинуваченого, не маючи для цього необхідних знань у галузі психіатрії та ігноруючи висновки лікарів-експертів про наявність клінічного психіатричного захворювання у обвинуваченого.
Просить вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційної інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримав подану ним апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні. Зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні експертизи. На переконання захисту, без проведення комплексної судово-психіатричної та судово-психологічної експертиз вирішення справи по суті є неможливим.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника, заявив, що дезертирства не вчиняв, а призначене покарання вважає надмірним.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти доводів апеляційної скарги, вказавши, що суд першої інстанції всебічно дослідив обставини, вина обвинуваченого доведена, а підстав для призначення експертиз не вбачається.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого, його захисника, прокурора перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, зокрема, повинно бути ухвалене згідно з нормами матеріального та процесуального права, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
З огляду на ст. 409 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є, окрім іншого, неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 410 КПК України, неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні мають істотні суперечності.
Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити, окрім іншого, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Всупереч вищевказаним нормам закону, суд першої інстанції обмежившись дослідженням доказів у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, фактично не з'ясував у повному обсязі обставини, що входять до предмета доказування, передбаченого ст. 91 КПК України, а саме: мотив і мету вчинення діяння, без встановлення яких правова кваліфікація за ч. 4 ст. 408 КК України є передчасною.
Колегія суддів наголошує, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 408 КК України, характеризується виключно прямим умислом і спеціальною метою - ухиленням від військової служби.
Саме безсумнівне встановлення такої спеціальної мети відмежовує інкриміноване діяння від суміжних складів.
Попри це, зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції, переважно відтворивши показання обвинуваченого, і перелік доказів сторони обвинувачення, не надав їм належної правової оцінки на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності у взаємному зв'язку саме щодо доведення умислу і спеціальної мети.
Крім того, колегія суддів звертає, що суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 408 КК України, характеризується виключно умислом і спеціальною метою - ухиленням від військової служби.
Саме факт сформованої спеціальної мети має бути підтверджений переконливими та узгодженими доказами.
Натомість, колегія суддів вважає, що зміст вироку та матеріали провадження не дозволяють однозначно встановити мету та умисел обвинуваченого у скоєнні інкримінованого злочину.
Судом першої інстанції було проігноровано те, що відповідно до довідки ВЛК від 22.03.2024 (а.с. 135) ОСОБА_7 встановлено діагноз «посттравматичний стресовий розлад».
Зі змісту виписного епікризу КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР убачається, що ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні з 27.02.2024 по 22.03.2024 з тим самим діагнозом; зафіксовано нав'язливі образи бойових епізодів (бачить себе серед загиблих товаришів і не може їх евакуювати з поля бою), що порушують сон і спокій.
Згідно з випискою №3407 КНП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, ОСОБА_7 проходив стаціонарне лікування з 14.05.2024 по 06.06.2024 з діагнозом «посттравматичний стресовий розлад, загострення»; у документі зазначено, що він неодноразово потрапляв під обстріли та здійснював евакуацію поранених. Після лікування на підставі рішення ВЛК надано відпустку за станом здоров'я для лікування вдома, однак стан швидко погіршився; родичі ініціювали консультацію психіатра, за результатами якої його скеровано на повторне стаціонарне лікування. Матеріали містять вказівки на наявність суїцидальних думок.
Судова колегія наголошує, що відповідно до позицію Верховного Суду (постанова від 18.04.2023 у справі № 761/14205/13-к, провадження № 51-3343км22), що для встановлення ознак складу злочину, передбаченого ст. 408 КК України, суд має перевіряти саме наявність у військовослужбовця спеціальної мети ухилитися від військової служби, а не обмежуватися констатацією факту нез'явлення.
Належить досліджувати й оцінювати докази, що вказують саме на спрямованість умислу: зокрема, відсутність належного дозволу на відпустку та відповідних рапортів; спроби перетнути державний кордон і затримання під час прикордонного контролю; інші прояви поведінки, що свідчать про намагання уникнути служби.
Лише сукупна, повна й об'єктивна перевірка таких індикаторів спеціальної мети у взаємозв'язку з іншими доказами дозволяє відмежувати ст. 408 КК України від ст. 407 КК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд мав надати наведеним обставинам критичну оцінку та перевірити обставини, чи дійсно обвинувачений здійснив дезертирство, у тому числі шляхом залучення спеціальних знань відповідно до ст. 242, 332, 509 КПК України, з метою оцінки стану обвинуваченого, підтвердження чи спростування версій подій сторони захисту, та здійснити повну і об'єктивну перевірку всіх обставин кримінального провадження.
Окремо, судова колегія зазначає, що висновок місцевого суду про те що, нібито навіть проведення комплексної судово-психіатричної та судово-психологічної експертизи «не вплине на правову кваліфікацію», є передчасним і таким, що не узгоджується з вимогами ст. 91, 94, 368 КПК України щодо всебічного з'ясування суб'єктивної сторони інкримінованого діяння та оцінки доказів у їх сукупності, а також із приписами п. 3 ч. 2 ст. 242, ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 509 КПК України щодо необхідності залучення спеціальних знань за наявності медичних даних про психічні розлади.
Результати такої експертизи можуть мати значення для розмежування складів, передбачених ст. 408 КК України та ст. 407 КК України.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.12.2022 року у справі №297/2178/21.
Колегія суддів також звертає увагу на внутрішню неузгодженість формулювання пред'явленого обвинувачення та фактичних обставин, покладених у його основу.
В обвинувальному акті в різних фрагментах як момент вчинення вказані різні дати - 07.06.2024 та 22.04.2025.
Така розбіжність події унеможливлює однозначне встановлення меж інкримінованого періоду й конкретного часу вчинення діяння, що є істотною умовою визначеності обсягу обвинувачення (статті 91, 291 КПК України) та перевірки наявності спеціальної мети, необхідної для кваліфікації за ч. 4 ст. 408 КК України.
Таким чином, проаналізувавши зміст і формулювання обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, колегія суддів констатує його внутрішню суперечливість і неузгодженість (зокрема щодо часових та фактичних параметрів події), що ставить під сумнів правильність фактичних висновків, викладених в оскаржуваному вироку.
Крім того, наявні обґрунтовані сумніви у доведеності спеціальної мети ухилення від військової служби - обов'язкової ознаки складу, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а відтак і у доведеності суб'єктивної сторони.
Зазначені сумніви не усунуті, оскільки суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам окремо та в сукупності з погляду їх належності, допустимості, достовірності та достатності, не перевірив альтернативні версії події й не забезпечив залучення спеціальних знань попри наявність відповідних медичних даних.
Враховуючи відсутність належної оцінки судом першої інстанції всіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказів окремо, з точки зору належності та допустимості, а в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв'язку, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення, які відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, тобто такими порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З огляду на відсутність ретельного дослідження судом першої інстанції вищевказаних обставин та неналежну оцінку досліджених судом доказів, колегія суддів не може прийти до висновку поза розумним сумнівом про доведення вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, а також про наявність чи відсутність в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно, всебічно з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, ретельно перевірити усі докази кримінального провадження, з належною їх мотивацією, в тому числі, взяти до уваги пояснення обвинуваченого та захисника та здійснити належну оцінку; та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення у відповідності до приписів, передбачених ст. 370, 374 КПК України.
Відповідно до ст. 415 КПК України, при скасуванні ухвали суду внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції призначає новий судовий розгляд, не вирішуючи питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Вирішуючи у відповідності до ч. 1 ст. 197, ст. 331, п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК України питання щодо запобіжного заходу, колегія суддів виходить із наступного.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 тримається під вартою до набрання вироком законної сили, у зв'язку з тим, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, і під час апеляційного розгляду не встановлені підстави для зміни зазначеного запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів вважає необхідним строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжити на 60 днів до 9 листопада 2025 року включно.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України скасувати.
Призначити новий розгляд провадження в тому ж суді в іншому складі суду.
Продовжити у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 9 листопада 2025 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4