Дата документу 11.09.2025 Справа№ 336/6092/19
Єдиний унікальний № 336/6092/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/814/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 186 КК України
11 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, українець, маючий неповну середню освіту, не працюючий, не одружений, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 24 лютого 2004 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 190, ст. 69 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;
2) 4 серпня 2005 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ст. 71 КК України до покарання у вигляді 4 років 2 місяців позбавлення волі. Звільнений 22 травня 2007 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 3 місяці 12 днів;
3) 16 жовтня 2009 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
4) 26 квітня 2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень;
5) 11 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
6) 24 січня 2019 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2025 року скасовано звільнення від відбування покарання та направлено для відбування призначеного покарання,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України та йому призначено покарання із застосуванням ст. 68 КК України у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2019 року та призначено остаточне покарання у вигляді 6 років 7 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 11 квітня 2024 року.
Зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 11 квітня 2024 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України за наступних обставин.
11 квітня 2024 року, приблизно о 13.54 годині, ОСОБА_7 , перебуваючи біля магазину «Bulochka», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Спартака Маковського, буд. 5, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, з метою власного збагачення, із корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, розуміючи, що його злочинні дії носять відкритий характер, за допомогою ривку вирвав з правої руки ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 200 гривень та утримуючи із собою викрадене майно, намагався покинути місце скоєння злочину, але одразу був затриманий потерпілою ОСОБА_10 , не отримавши реальної можливості розпорядитися викраденим майном. Таким чином ОСОБА_7 вчинив усі дії, які вважав за необхідне, для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок своєї суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він свою провину визнав у повному обсязі, допомагав слідству, має на утриманні мати похилого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, а потерпіла не має до нього претензій та просила суворого не карати.
Просить призначити йому покарання, не пов'язане з позбавленням волі, або ж максимально зменшити строк покарання.
В апеляційній скарзі прокурор також не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 68 КК України, оскільки санкція ч. 4 ст. 186 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, відтак 2/3 максимального строку покарання становить 6 років 8 місяців позбавлення волі, а не 6 років 6 місяців як зазначив суд у вироку.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України покарання у вигляді 6 років 8 місяців позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2019 року та призначити остаточне покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що з вироком не погоджується, просив не призначати покарання у вигляді позбавлення волі та врахувати пом'якшуючі обставини.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 , підтримала позицію підзахисного та погодилася з його апеляційними доводами. Наголошувала, що ОСОБА_7 працював і має пом'якшуючі обставини. Заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор підтримала подану прокурором апеляційну скаргу та заперечувала проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого, його захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 4 ст. 186 КК України є обґрунтованими та підтверджені встановленими органом досудового розслідування обставинами і в апеляційній скарзі не оспорюються учасниками.
Переглядаючи вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок невірного застосування положень ст. 68 КК України.
Відповідно до ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є, окрім іншого, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України за вчинення замаху строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Із системного аналізу цієї норми та роз'яснень, наданих у п. 6-? Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 («Про практику призначення судами кримінального покарання»), випливає обов'язок суду у вироку навести належні мотиви застосування ст. 68 КК; при цьому посилання на ст. 69 КК у цих випадках не вимагається.
Зазначені приписи мають імперативний характер і підлягають неухильному дотриманню.
Санкцією ч. 4 ст. 186 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років; отже, найбільш суворим видом покарання є 10 років позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час призначення покарання допустив помилку, зокрема під час здійснення розрахунку «10 років» як числа «10» з подальшим механічним множенням на 2/3 та округленням «6,6» до «6 років 6 місяців».
Такий підхід суперечить правовій природі строків покарання (роки й місяці), а також призводить до неправильного визначення верхньої межі.
Колегія суддів наголошує, що правильний метод полягає в переведенні років у місяці: 10 років = 120 місяців; 2/3 від 120 = 80 місяців; 80 місяців = 6 років 8 місяців.
Саме цей результат і становить максимальну межу покарання за замах у межах ч. 3 ст. 68 КК. Кодекси
Такий недолік судового рішення є істотним порушенням вимог закону про кримінальну відповідальність і тягне скасування вироку в частині призначення покарання із застосуванням ст. 68 КК України.
Отже, доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції ч. 3 ст. 68 КК України є обґрунтованими й такими, що заслуговують на увагу.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_7 , то колегія суддів, перевіривши їх в межах апеляційного перегляду, не вбачає підстав для їх задоволення й вважає їх необґрунтованими.
Насамперед, посилання апелянта на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі спростовуються матеріалами провадження й мотивувальною частиною вироку суду.
Суд першої інстанції належно врахував вимоги ст. 65 КК України: характер і ступінь тяжкості злочину (замах на грабіж, учинений повторно, в умовах воєнного стану), дані про особу (наявність судимостей за умисні корисливі кримінальні правопорушення, відсутність офіційного працевлаштування), а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як пом'якшувальну обставину суд визнав щире каяття обвинуваченого (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК), натомість обтяжувальною - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК), що підтверджено висновком медичного огляду.
Баланс цих чинників свідчить не на користь зниження суворості призначеного кримінального покарання.
Твердження апелянта про допомогу досудовому розслідуванню не може вважатися обставиною настільки, щоб кваліфікуватися як окрема пом'якшувальна обставина «активного сприяння розкриттю злочину» на додачу до вже врахованого щирого каяття.
Визнання вини і послідовні показання, покладені в основу вироку, охоплено оцінкою щирого каяття й не можуть дублюватися як інша самостійна підстава для подальшого пом'якшення.
Аргументи щодо наявності в обвинуваченого матері похилого віку та позитивних характеристик за місцем проживання також не спростовують висновків суду.
Такі відомості, хоча й беруться до уваги при індивідуалізації покарання, не є визначальними, а тим більше - такими, що автоматично виключають реальне відбування покарання у виді позбавлення волі.
Доказів, які б підтверджували повну та стійку залежність матері від обвинуваченого, що об'єктивно унеможливлює її належне забезпечення без його участі суду не надано.
Посилання обвинуваченого на відсутність претензій з боку потерпілої та її прохання «суворо не карати» не мають вирішального значення.
Кримінальне провадження у цій категорії злочинів здійснюється у формі публічного обвинувачення; волевиявлення потерпілої враховано, однак воно не замінює законодавчо визначених критеріїв призначення покарання й не нівелює високий ступінь суспільної небезпечності діяння, учиненого повторно, відкрито, за умов воєнного стану та в стані сп'яніння.
Додатково колегія суддів зауважує, що «мала» грошова сума 200 грн. (на переконання обвинуваченого) не змінює юридичної природи посягання на власність саме у формі грабежу, де визначальним є спосіб (відкрите викрадення), а не розмір завданої шкоди.
Вимога апелянта призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі, або ж максимально знизити строк також є безпідставною.
Санкція ч. 4 ст. 186 КК України передбачає єдиний вид покарання - позбавлення волі на строк від семи до десяти років; отже, перехід до альтернативних (м'якших) заходів суперечив би приписам закону та принципу індивідуалізації з урахуванням кваліфікуючих ознак злочину, обставин його вчинення та даних про особу обвинуваченого, зокрема тих, що стосуються його попереднього кримінального досвіду.
З урахуванням установленого факту вчинення злочину в умовах воєнного стану та у стані алкогольного сп'яніння, а також даних про особу обвинуваченого й характер посягання (відкрите викрадення, повторність), підстав для застосування ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.
Виняткових обставин, які б істотно зменшували ступінь тяжкості злочину або позитивно характеризували обвинуваченого настільки, щоб виправдати відступ від меж санкції, апелянтом чи стороною захисту не наведено.
З тих самих міркувань відсутні передумови для звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України.
За таких обставин реальне відбування покарання у виді позбавлення волі є необхідним і достатнім заходом кримінально-правового впливу.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України покарання у вигляді 6 (шість) років 8 (вісім) місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2019 року та призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4