справа 278/4555/25
17 вересня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, розглянувши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,
У провадженні суду перебуває вказана заява, якою ставиться питання про стягнення з боржника аліментів.
Разом з тим, із відомостей, наданих ВОМІРМП УДМС України в Житомирській області судом установлено, що сторони у справі мають зареєстроване у встановленому законодавством порядку місце проживання в с. Троковичі нині Житомирського (колишнього Черняхівського) району Житомирської області.
Нормами процесуального законодавства вказані правовідносини врегульовані наступним чином.
За правилами п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Приписи ст. 162 ЦПК України вказують на те, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
За нормою ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Правовідносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
Так у абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
Нормою п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено також те, що документом, який підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей є витяг з реєстру територіальної громади.
Разом з тим, п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України вказує на те, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами процесуального законодавства, якими врегульовано вказані правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для видачі судового наказу.
Зазначений висновок суду зумовлений тим, що заявницею ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту наявності у неї зареєстрованого у встановленому законодавством порядку місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці на яку поширюється територіальна юрисдикція Житомирського районного суду Житомирської області, а відтак у цього суду відсутні правові підстави та повноваження для здійснення розгляду зазначеного судового провадження. Натомість, у матеріалах справи містяться належні та достатні докази того, що сторони у справі мають зареєстроване у встановленому законодавством порядку місце проживання на території колишнього Черняхівського району Житомирської області, який віднесено до територіальної юрисдикції Черняхівського районного суду Житомирської області.
За таких обставин, з метою забезпечення права сторін, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на розгляд справи судом встановленим законом, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про видачу судового наказу у порядку п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Ліквідація Черняхівського району Житомирської області без відповідних змін судоустрою у даному регіоні не може бути підставою для розгляду вказаної справи Житомирським районним судом Житомирської області.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 27, 28, 161-165 ЦПК України, суд,
У видачі судового наказу відмовити на підставі п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Роз'яснити заявниці її право звернутися із тими самими вимогами до Черняхівського районного суду Житомирської області.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 17 вересня 2025 року.
Суддя Віктор Мокрецький