18 вересня 2025 року справа № 340/3784/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» (далі - Установа) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду зі заявою до відповідача про визнання протиправною бездіяльності стосовно обчислення грошового забезпечення з 01 січня 2020 року по 24 березня 2025 року з урахуванням обчислення посадового окладу і окладу за військове звання на підставі розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року.
Водночас просить суд зобов'язати Установу перерахувати усі види грошового забезпечення і виплатити додаткові кошти.
Просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо підготовки і надання довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за 24 останні календарні місяці служби перед звільненням для обчислення пенсії, виходячи із розмірів посадового окладу і окладу за військове звання за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на тарифний коефіцієнт посадового окладу і за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових виді грошового забезпечення і премії від визначених окладів за періоди з 24 березня 2023 року по 24 березня 2025 року.
Просить суд зобов'язати Установу скласти і надати таку довідку.
Також просить суд визнати протиправною бездіяльність Установи щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - компенсація) і зобов'язати виплатити кошти.
Стверджує, що з 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року 01 січня 2024 року, 01 січня 2025 року грошове забезпечення військовослужбовців збільшили, оскільки рішенням суду скасовано припис нормативно-правового акту Уряду України, котрий обмежував розмір нарахування і виплати посадового окладу й окладу за військове звання.
Зазначив, що, обчислюючи розмір складових грошового забезпечення військовослужбовців, держава мала керуватися прожитковим мінімумом для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року і 01 січня 2025 року.
Повідомив, що відповідач при звільненні зі служби не виплатив компенсацію.
Відповідач заперечив стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.45-49).
Зазначив, що упродовж 2020-2025 років грошове забезпечення військовослужбовців не збільшили, тому відсутні підстави його перерахунку.
Стверджує, що на день звільнення позивача зі служби не отримали відповідних кошторисних призначень для здійснення виплати компенсації.
06 червня 2025 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.32-33).
Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.
Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.
Так, ОСОБА_1 у період з 01 січня 2020 року по 24 березня 2025 року проходив службу в Установі (а.с.19-20, 26).
Грошове забезпечення обчислювали на підставі постанови Уряду України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова).
Обчислюючи суми посадового окладу і окладу за військове звання, відповідач керувався розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2018 року (1762 грн) (а.с.26).
З урахуванням величини посадового окладу і окладу за військове звання визначають суми надбавок, премії, допомог.
Відповідач видав довідку - розрахунок №13/357 від 12 травня 2025 року про вартість речового майна, що належить до видачі (а.с.25).
Сума склала 25552,94 грн.
06 травня 2025 року позивач звернувся до Установи зі заявою про виплату компенсації (а.с.51).
11 червня 2025 року відповідач відмовив у виплаті коштів (а.с.55).
Підстава - відсутність коштів.
Позов подано до суду 05 червня 2025 року (а.с.31).
Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.
Стосовно дотримання строку звернення до суду.
Так, за правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 не поширюється строк звернення до суду стосовно розгляду вимог про виплату заробітної плати, різновидом якої є грошове забезпечення, право на яку (яке) набуто до 19 липня 2022 року.
Стосовно розгляду позовних вимог про виплату заробітної плати, право на яку набуто після 19 липня 2022 року, поширюється строк звернення до суду.
За сталою практикою Верховного Суду у справах стосовно стягнення невиплачених коштів при звільненні (публічна служба) в частині обчислення строку звернення до суду застосовують приписи частини 2 статті 233 КЗпП України.
Цією нормою права встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, у справах щодо стягнення грошового забезпечення строк звернення до суду бере відлік не раніше дня звільнення зі служби.
У військових підрозділів може бути заборгованість перед військовослужбовцем за тривалі періоди перед звільненням зі служби, яку зобов'язані виплатити у день звільнення.
3-ох місячний строк звернення до суду після звільнення не зменшує періоду, заборгованість за який мала бути виплачена, а лише встановлює час, упродовж якого військовослужбовець має право звернутися до суду зі заявою про виплату усієї заборгованості за весь період служби.
ОСОБА_1 звільнений зі служби 24 березня 2025 року (а.с.19-20).
Звернувся до суду із позовом 05 червня 2025 року (а.с.31).
Тому не пропустив строку звернення до суду.
Стосовно вимоги про нарахування і виплату посадового окладу і окладу за військове звання.
Так, Постанова почала діяти з 01 березня 2018 року.
Постанова почала діяти з 01 березня 2018 року.
Приписами пункту 4 Постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Приписами пункту 3 розділу 2 Прикінцеві і перехідні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року (далі - Закон) визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Закон набрав чинності 01 січня 2017 року і така редакція діяла до 01 березня 2018 року.
Розуміючи невідповідність (розрахунок робився з урахуванням мінімальної заробітної плати) припису пункту 4 Постанови нормі Закону, Уряд України привів підзаконний акт у відповідність до закону.
Так, приписами пункту 6 постанови Уряду України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103 (далі - Постанова 2) внесли зміни до припису пункту 4 Постанови:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова 2 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Отже, Постанова 2 набрала чинності до введення в дію Постанови.
Таким чином перша діюча редакція припису пункту 4 Постанови (з 01 березня 2018 року) така:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
29 січня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі №826/6453/18 за позовом пенсіонера, який отримує пенсію на підставі Закону.
Суд визнав протиправним і скасував припис пункту 6 Постанови 2.
Рішення апеляційного суду не відновлює дію припису пункту 4 Постанови в першій редакції.
Припис пункту 4 Постанови в першій редакції, який прийнято 30 серпня 2017 року, ніколи не діяв.
Тому неможливо відновити дію того, що не почало діяти.
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що з 29 січня 2020 року Постанова не містила пункту 4.
Постає запитання: як обчислювати розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у 2020-2025 роках?
З урахуванням другої редакції припису пункту 4 Постанови, яка застосована державою, при обчисленні враховується величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на початок року.
Виникає наступне питання: величина якого року, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб змінюється?
Преамбулою Закону України «Про державні соціальні стандарти і соціальні гарантії» (далі - Закон 2) встановлено, що цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Приписами частини 1 статті 6 Закону 2 визначено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Отже, прожитковий мінімум встановлюється виключно законом на певний час.
Таким законом є закон про Державний бюджет на поточний рік.
Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон 3) встановлено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон 4) встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон 5) встановлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 грн, а працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 грн.
Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон 6) встановлено, що з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: для працездатних осіб - 2684 грн, а працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: - 2102 грн.
Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон 7) встановлено, що з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні.
Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон 8) встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні.
Військовослужбовці отримують грошове забезпечення, яке відноситься до форми оплати праці.
Нарахування і форма оплати праці регулюється спеціальним законом.
Таким законом є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідач входить до Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Служба), яка є правоохоронним органом, відповідальним за виконання кримінальних покарань в Україні.
Приписами частини 1 статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон 9) передбачено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до приписів частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб'єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.
Отже, Установа - структурна частина Служби - державний орган.
Посадовий оклад і оклад за військовими (спеціальними) званням обчислювали з урахуванням прожиткового мінімуму.
Суд не вбачає ознак невідповідності Конституції України у встановлені окремої величини (2102 грн) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, оскільки мова йде про встановлення розміру однієї складової грошового забезпечення, загальний розмір якої (складової) і якого (забезпечення) у рази перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб (2270 грн, 2481 грн, 2684 грн, 3028 грн).
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що втрата чинності приписом пункту 4 Постанови змушувала Установу застосувати до спірних правовідносин сукупність приписів частини 1 статті 6 Закону 2, частини 1 статті 7 Закону 3, частини 1 статті 7 Закону 4, частини 1 статті 7 Закону 5, частини 1 статті 7 Закону 6, частини 1 статті 7 Закону 7, частини 1 статті 7 Закону 8.
З урахуванням сукупності норм права розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тому у відповідача виник обов'язок нарахувати усі види грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 24 березня 2025 року, враховуючи величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2102 грн.
Установа не вчинила таких дій, чим допустила протиправну бездіяльність.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду, висновки якого щодо застосування норм права є обов'язковими для суб'єктів владних повноважень відповідно до приписів частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Уряд України прийняв постанову від 12 травня 2023 року №481 (далі - Постанова 3), котрою заповнив вакуум правового регулювання спірних правовідносин.
Припис пункту 4 Постанови (в редакції пункту 2 Постанови 3) набув такого змісту (до цього часу норма права не містила жодного правила, висновок про що суд зробив вище за текстом).
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Постанова 3 набрала чинності 20 травня 2023 року.
Отже, з 20 травня 2023 року зменшено грошове забезпечення військовослужбовців, так як до цієї дати посадовий оклад і оклад за військове звання повинні були обчислювати з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2102 грн.
Приписи пункту 2 Постанови 3 суперечать приписам Конституції України з таких підстав.
Так, з 24 лютого 2022 року в країні введено в дію воєнний стан (загальновідомий факт).
Приписами частини 2 статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право на заробітну плату, різновидом якого є грошове забезпечення, відноситься до конституційного права людини і громадянина (стаття 43 Основного Закону).
Отже, право на заробітну плату може бути обмежено.
Однак існує виняток з правила.
Виняток пояснюється приписами частини 1 і 5 статті 17 Конституції України.
Цими нормами права встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Отже, умовою виконання державою найважливішої функції та ще й в умовах воєнного стану, є забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формувань.
Сутнісний зміст слова «забезпечує» (забезпечує - зберігає або покращує) частини 5 статті 17 Основного Закону вказує, що грошове забезпечення військовослужбовців не може бути зменшеним і в період дії воєнного стану.
Зменшення грошового забезпечення військовослужбовців може породити ризик виконання державою найважливішої функції.
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що приписи пункту 2 Постанови 3 суперечать сукупності положень частини 1 і 5 статті 17 Конституції України.
Приписами частини 4 статті 7 КАС України передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відсутня потреба звертатися до Верховного Суду з відповідним поданням, так як приписи пункту 2 Постанови 3 визнано протиправними і нечинними рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24.
18 червня 2025 року рішення суду набрало законної сили.
Отже, суд не застосовує приписи пункту 2 Постанови 3, так як суперечать Основному Закону і звернення до суду мало місце до визнання протиправним і нечинним підзаконного нормативно-правового акту.
Якщо би ОСОБА_1 звернувся з позовом після визнання протиправним і нечинним підзаконного нормативно-правового акту, то суд зробив би висновок про право на відшкодування державою шкоди відповідно до приписів статті 1175 ЦК України.
Таким чином грошове забезпечення військовослужбовців у 2021-2025 роках не зазнало змін по відношенню до 2020 року (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який враховується для обчислення посадового окладу і окладу за звання, не збільшили).
Отже, позов належить задовільнити частково в цій частині вимог.
Частковість задоволення полягає у тому, що у відповідача виник обов'язок нарахувати усі види грошового забезпечення з 29 січня 2020 року, а не з 01 числа того ж місяця і року.
Частковість задоволення полягає і у тому, що за змістом заяви позивач вважав, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумах 2270 грн, 2481 грн, 2684 грн, 3028 грн, 3028 грн за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Правовий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який міститься у постанові від 02 серпня 2022 року (справа №440/6017/21) в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено Законом 5.
Водночас Верховний Суд не зробив правовий висновок, який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб треба застосовувати у 2021 році (2102 грн чи 2270 грн).
Правовий висновок суду не узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у аналогічній справі (справа №340/3604/22).
Верховний Суд зробив висновок, що у 2022 році для обчислення посадових окладів і окладів за звання військовослужбовців треба застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 2481 грн.
Правовий висновок Верховного Суду пояснюється наступним.
« 32. Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
33. У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.»
За логікою Верховного Суду відсутність застережень у Законі 4 і Законі 5 щодо застосування окремої розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб при обчисленні посадових окладів працівників державних органів зобов'язує застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумах 2270 грн і 2481 грн.
Однак такі застереження наявні у приписах статті 7 Закону 4 і Закону 5, про що суд зазначив у мотивувальній частині рішення.
Правовий висновок суду не узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2024 року у аналогічній справі (справа №340/608/23).
Верховний Суд зробив висновок, що у 2023 році для обчислення посадових окладів і окладів за звання військовослужбовців треба застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 2684 грн.
Правовий висновок Верховного Суду пояснюється наступним.
« 35. Крім того, військовослужбовці, враховуючи особливий вид їх службової діяльності та спеціальний статус, не відносяться до працівників інших державних органів, про яких йдеться в статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».».
За логікою Верховного Суду застереження у Законі 6 щодо застосування окремої розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб при обчисленні посадових окладів працівників державних органів не поширюється на військовослужбовців, оскільки останні не відносяться до працівників державних органів.
Верховний Суд не обґрунтував такий висновок посиланням на норми законодавства.
Суд ж, проаналізувавши дві норми права, зробив висновок, що військові частини відносяться до державних органів, а військовослужбовці є їх працівниками (в широкому значенні цього терміну).
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд переконаний, що під поняттям «суд має враховувати» треба розуміти ознайомлення і осмислення.
У разі непогодження з висновком Верховного Суду, яке ґрунтується на аналізі норм права, котрі не враховувались ним, суд вправі прийняти інше рішення, детально пояснивши мотиви незгоди.
Цим правом суд і скористався.
Що стосується вимоги позову про зобов'язання підготувати і надати довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для призначення пенсії, то суд зазначає наступне.
Ця вимога позову є похідною від вимоги про зобов'язання перерахувати грошове забезпечення і виплатити додаткові кошти.
Тому її належить задовільнити.
Що стосується вимоги позову про зобов'язання виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, то суд зазначає наступне.
Приписами частини 5 статті 21 Закону 9 передбачено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Відповідно до приписів пункту 22, 23, 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, що затверджений постановою КМУ від 14 серпня 2013 року №578, особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.
Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Грошова компенсація особам рядового і начальницького складу, які проходять службу на підприємствах, виплачується за рахунок коштів таких підприємств.
Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Отже, позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Установа не заперечує такого права.
Сума грошової компенсації визначена відповідачем і становить 25552,04 грн.
Таким чином відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно виплати компенсації.
Отже, позов в цій частині вимог належить задовільнити.
Вцілому позов належить задовільнити частково.
Сторони не понесли судових витрат (а.с.32-33).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовільнити позов частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» стосовно нарахування і виплати усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 24 березня 2025 року з урахуванням, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Зобов'язати Державну установу «Кропивницька виправна колонія (№6)» перерахувати усі види грошового забезпечення ОСОБА_1 і виплатити додаткові кошти за період з 29 січня 2020 року по 24 березня 2025 року, врахувавши, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» стосовно виготовлення нової довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії ОСОБА_1 для обчислення пенсії.
Зобов'язати Державну установу «Кропивницька виправна колонія (№6)» виготовити нову довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії ОСОБА_1 для обчислення пенсії.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» стосовно виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 25552,04 грн.
Зобов'язати Державну установу «Кропивницька виправна колонія (№6)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 25552,04 грн.
Відмовити у задоволені позову в іншій частині вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ