01 вересня 2025 рокуСправа №160/17889/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 19.06.2025 року звернувся через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення йому перерахунку та виплати щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) за період проходження військової служби з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року, перерахунку та виплати допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, перерахунку та виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 129 днів за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, перерахунку та виплати компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 481 грн. встановленого на 01.01.2022 року Законом № 1928-ІХ, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн. встановленого на 01.01.2023 року Законом № 2710-ІХ, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн. встановленого на 01.01.2024 року Законом № 3460-ІХ, з 01.01.2025 року по 15.05.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн. встановленого на 01.01.2025 року Законом № 4059-ІХ, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати відповідача провести йому перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) за період проходження військової служби з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 129 днів за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, перерахунок та виплату компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки відповідно до положень постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 481 грн. встановленого на 01.01.2022 року Законом № 1928-ІХ, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн. встановленого на 01.01.2023 року Законом № 2710-ІХ, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн. встановленого на 01.01.2024 року Законом № 3460-ІХ, з 01.01.2025 року по 15.05.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн. встановленого на 01.01.2025 року Законом № 4059-ІХ, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії відповідача щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 та невиплати йому за період з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року індексації різниці грошового забезпечення 4 463,15 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому за період з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року індексацію-різницю грошового забезпечення 4 463,15 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 15.05.2025 р. №135 його виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . При проходженні військової служби, відповідачем не було проведено нарахування та виплату грошового забезпечення з врахуванням показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 2022, 2023, 2024, 2025 роки на підставі постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 та індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року, що й стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання ухвали суду, 03.07.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року на посаді начальника електростанції силової та мав військове звання майстер-сержант. На момент звільнення позивачу виплачувався оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років (в розмірі 45% від окладу за військове звання та посадовий оклад) за період з 01.05.2025 року по 15.05.2025 року. На підставі наказу МО України від 07.06.2018 р. №260 та доручення МО України від 09.01.2025 р. №156/уд йому виплачено грошову надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від окладу за військове звання, посадового окладу та вислугу років за період з 01.05.2025 року по 15.05.2025 року. На підставі доручення МО України від 09.01.2025 р. №156/уд позивача премійовано та виплачено в розмірі 535% від посадового окладу за період з 01.05.2025 року по 15.05.2025 року. Також йому виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 129 календарних днів за 2022 - 2025 роки в сумі 101 382,73 грн. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 - 2025 роки за 56 календарних діб в сумі 44 011,11 грн. Відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 та розділу ХХХІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 р. №260 виплачено додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими наказами за період з 12.05.2025 року по 15.05.2025 року в сумі 3 870,97 грн. Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню в розмірі 4% від місячного грошового забезпечення за 38 (повних календарних місяців військової служби) згідно із постановою КМУ від 17.09.2014 р. №460 в сумі 35 837,62 грн. Позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік в сумі 23 577,38 грн. Відповідно до наказу МО України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік» витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2021 році та в подальших роках, здійснювались за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями МО України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення. Посадові оклади та оклади за звання не змінилися, адже вони регулюються постановою КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» де визначені у фіксованому розмірі в прив'язці до прожиткового мінімуму 2018 року (в сумі 1 762 грн.) та не підлягають коригуванню. Відповідно до фіксованої суми 1 762 грн відбувались нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу. Виходячи з вищевикладеного, ВЧ НОМЕР_1 діяла відповідно діючого законодавства, що є підставою для відмови в задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позові, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
02.06.2025 року позивачем направлено заяву до відповідача, в якій зокрема просив ВЧ НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за 3 військовим званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2022 р., 2023 р., 2024 р., 2025 р., перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, перерахунок та виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 129 днів за 2022 - 2025 роки, перерахунок та виплату компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 - 2025 роки, відповідно до положень постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом № 1928-ІХ на 01.01.2022 року у розмірі 2 481 грн., з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом № 2710-ІХ на 01.01.2023 року у розмірі 2 684 грн., з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом № 3460-ІХ на 01.01.2024 року у розмірі 3 028 грн., з 01.01.2025 року по 15.05.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом № 4059-ІХ на 01.01.2025 року у розмірі 3 028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та провести нарахування та виплату за період з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4463,15 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078.
Листом від 17.06.2025 року відповідачем повідомлено, що розрахунок грошового забезпечення та компенсації за всі невикористані дні відпустки здійснюється, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На момент звільнення ВЧ НОМЕР_2 здійснювала розрахунок грошового забезпечення відповідно до наказу МО України 07.06.2018 р. №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та постанови КМУ від 17.09.2014 р. №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби». Виходячи з вищевикладеного, ВЧ НОМЕР_1 нарахувала та виплатила грошове забезпечення в повному обсязі відповідно до чинного законодавства.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частинами першої - третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 2 розділу II "Порядок, умови та розміри виплати основних видів грошового забезпечення" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306 (далі - Інструкція № 558) розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до постанови № 704.
Розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) (пункт 1 глави 1 розділу II Інструкції № 558).
21.02.2018 р. КМУ прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, станом на 01.03.2018 р. пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, які були внесені пунктом 6 постанови №103, з 29.01.2020 р. не підлягають застосуванню.
Таким чином, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18) слід застосовувати положення пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21 (адміністративне провадження № К/990/17043/22).
Разом з тим, в контексті змісту вказаного пункту 4 постанови № 704, суд зауважує, що згідно із пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно із якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених Рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3, відповідно до яких: "За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року."
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно із постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 року у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 року у справі № 200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 року у справі №500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
До того ж, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1 762 гривень.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 684 грн.
Отже, з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020 р., а в подальшому з 01.01.2022 р. та з 01.01.2023 р. відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у відповідача виник обов'язок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Проте, у спірний період проходження позивачем служби з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року, відповідачем вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень п.4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, відповідачем не заперечуються доводи позивача про те, що в період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Щодо тривалості періоду, суд вказує на таке.
Позивач заявив вимоги по 15.05.2025 року. Водночас, постанова КМУ від 12.05.2023 року №481 (далі - постанова №481) набрала чинності з 20.05.2023 року та змінила п.4 постанови №704, в зв'язку з чим з цієї дати і дотепер відповідна норма права має наступну редакцію: "установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, стара редакція п.4 постанови №704, зміст якої фактично і утворює підстави позову, діяла до 19.05.2023 року включно. Як наслідок, позовні вимоги підлягають задоволенню лише по 19.05.2023 року.
У межах справи №320/29450/24 оскаржено пункт 2 постанови №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704, яка є нормативно-правовим актом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023 р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Водночас, з системного аналізу положень КАС України є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст.5 КАС України, ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно із положень ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. у справі №320/29450/24, яке набуло законної сили 18.06.2025 р., не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
На підставі викладеного суд враховує, що під час заявленого спірного періоду з 20.05.2023 року по 15.05.2025 року постанова № 481 була діючою, а отже посадовий оклад позивача та оклад за військовим званням правомірно визначався виходячи з розміру 1 762 грн.
Визнання у судовому порядку пункту 2 постанови № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2025 року у справі №280/8605/24.
Разом з тим, пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із пунктами 1, 2 розділу XXIII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. (далі - наказ №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Отже, виплата грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
До того ж, судом із картки особового рахунку позивача за 2022 та 2023 роки, встановлено, що йому виплачувалась грошова допомога на оздоровлення.
За таких обставин, суд вважає, що позивачу мали бути проведенні нарахування та виплата за період з 27.02.2025 року по 19.05.2025 року грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, слід виходити із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень розуміється письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
При цьому, за змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Отже, зважаючи на зміст позовних вимог, та з огляду на встановлені судом обставини, відповідачем вчинені саме відповідні дії щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, правову оцінку, яким надано у цьому рішенні, відтак суд відмовляє у задоволенні вимог відносно визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Заявлені позовні вимоги здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, перерахунку та виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 129 днів за 2022 р., 2023 р., 2024 р., 2025 р., перерахунку та виплати компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 р., 2023 р., 2024 р., 2025 р., не підлягають задоволенню, оскільки жодних доказів виплати за період з 27.02.2022 року по 19.05.2025 року матеріали справи не містять.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 27.02.2022 року по 15.05.2025 року індексацію-різницю грошового забезпечення 4 463,15 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, суд вказує на таке.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 частини першої статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1078) він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно із пунктом 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно із пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції, яка діє з 15 березня 2018 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто, він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Згідно з постановою № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Так, відповідно до абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078, у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 року у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами, з урахуванням того факту, що 01.03.2018 року набрала чинності постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
У цих справах Верховний Суд внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Висновки суду у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року по справі №420/11424/21 та від 09 травня 2023 року по справі №400/12702/21.
Разом з тим, відповідачем не вирішувалося питання щодо наявності у позивача права не цей вид індексації за спірний період.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації позивачу має виплачуватися з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Отже, аналізуючи викладені приписи законодавства, слід зазначити, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано правомірність невиплати індексації грошового забезпечення, не надано доказів щодо підвищення грошового забезпечення позивача чи того, що розмір його грошового забезпечення не підлягав індексації у зв'язку зі зміною величини індексу споживчих цін.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок про протиправність не нарахування та невиплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 15.05.2025 року.
Доводи позивача, що починаючи з 27.02.2022 року йому належить виплата фіксованої суми індексації грошового забезпечення в розмірі 4 463,15 грн. не є обґрунтованими, оскільки їх сформовано на підставі помилкового трактування абз.4, 6 п.5 Порядку №1078, тоді як починаючи з березня 2018 року сума індексації йому має виплачуватися з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 до моменту наступного підвищення посадового окладу, що підтверджено вищенаведеними висновками Верховного Суду.
За таких обставин, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, враховуючи те, що у межах спірного періоду з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 15.05.2025 року індексація в повному обсязі позивачеві не нарахована та не виплачена, суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 15.05.2025 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. №1078, з урахуванням виплачених сум.
Щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, суд враховує, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі - Закон №2710-IX) зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.
Суд звертає увагу, що вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону №1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 р. №2710-IX, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у цій справі.
При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 р. №1078, який прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 Закону №1282-XII, також не діє протягом 2023 року.
З урахуванням наведеного, підстав для задоволення позову в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року немає.
Тобто, у задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити частково позовну заяву з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.
У період з 04.08.2025 року по 31.08.2025 року (включно) суддя Кучма К.С. перебував у щорічній відпустці, у зв'язку з чим рішення ухвалено у перший робочий день 01.09.2025 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 15.05.2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 15.05.2025 року з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма