10 вересня 2025 року
м. Чернівці
справа № 723/4399/23
провадження № 22-ц/822/600/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю.,
секретар Скулеба А.І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2025 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Бужора В.Т.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частину транспортних засобів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з жовтня 2020 року по вересень 2022 року позивач проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 ..
Доказами спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є пояснення свідків, довідка виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради Чернівецького району, Чернівецької області №3228 від 12 вересня 2022 року із змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав по день своєї смерті разом з цивільною дружиною ОСОБА_1 та її сином за адресою: АДРЕСА_1 , довідка виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №3258 від 15 вересня 2022 року про те, що ОСОБА_1 проводила похорони свого цивільного чоловіка ОСОБА_4 за власні кошти, фото та відео святкування певних подій, де зафіксовані ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 .
Просить суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з жовтня 2020 по вересень 2022 року.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину автомобіля, марки MERSEDES-BENZ 612 D 1999 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , автобус, колір білий, який зареєстрований за ОСОБА_4 та на 1\2 частину автомобіля, марки CADDY 2010 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , легковий універсал, колір сірий, який зареєстрований за ОСОБА_4 ..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання сторін, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову прийшов до помилкового висновку про те, що позов про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є неефективним способом захисту прав позивача
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_5 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 08 вересня 2022 року.
Спадкоємцями першої черги за законом була його мати ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 . Спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 .
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовільнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17,від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі№ 199/3941/20.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правового висновку про те, що для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 з жовтня 2020 року по вересень 2022 року. Поряд із цим, встановлення такого факту пов'язане із вимогами позивача майнового характеру, визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірного майна.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно, тобто: факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю впродовж з жовтня 2020 року по вересень 2022 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивачки та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у вказаний період, матеріали справи не містять. Разом з цим показання свідків, про проживання сторін однією сім'єю, а також спільні фотографії, не є достатніми доказами про наявність у них сім'ї, в розумінні статті 3 СК України, саме станом на час придбання ОСОБА_4 спірного нерухомого майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи наявні всі належні та допустимі докази проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є безпідставними, виходячи з наступного.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Так, у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, а на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Як уже зазначалось вище, належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрацію шлюбу в період придбання спірного майна позивачкою не надано та матеріали справи не містять.
Крім того, позивачкою також не надано доказів, підтверджуючих її фінансову спроможність взяти участь у придбанні спірних автомобілів, внесення нею грошових коштів та взагалі, наявність будь-яких доходів станом на час придбання спірного майна.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачка не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження ведення сторонами спільного бюджету, господарства та побуту в період придбання спірного майна, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачкою не доведено, що між нею та ОСОБА_4 виникли відносини, притаманні подружжю.
Також слід зазначити, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання права власності, з підстав обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права є помилковим, оскільки вимога про визнання за позивачкою права власності на частину спірного майна, згідно обґрунтувань, які викладено у позовній заяві, є похідними від позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, а тому в задоволенні цих вимог слід відмовити саме з цих підстав.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, слід змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанціїв частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, виклавши її в редакції цієї постанови.Також слід виключити з резолютивної частини рішення фразу наступного змісту: «на спадкове майно за законом».
В решті рішення першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання права власності, виклавши її в редакції цієї постанови.
Виключити з резолютивної частини рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2025 року фразу наступного змісту: «на спадкове майно за законом».
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: Н.К. Височанська
Н.Ю. Половінкіна