Справа №: 635/14556/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/1990/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження тримання під вартою обвинуваченому
18 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю захисника ОСОБА_6 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме прокурора та обвинуваченої, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 18.08.2025року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 12024221160001109 від 15.11.2024 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України та продовжено даним обвинуваченим запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», до 16 жовтня 2025року, включно, з визначенням розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу:
обвинуваченій ОСОБА_7 - у розмірі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) грн.
обвинуваченому ОСОБА_8 - у розмірі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок тисяч) грн.;
обвинуваченому ОСОБА_9 - у розмірі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок тисяч) грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині продовження строку тримання під вартою, обвинувачена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить зменшити розмір застави, на менший, який би змогла посилити її літня мати.
Обвинувачена просить врахувати, що батько помер в 2024 році, вона має статус вдови та з 2019 р. та виховує неповнолітню дитину 2017 року народження, її матір похилого віку, у якої відсутня можливість посилити таку суму застави.
Враховуючи вищевикладене, просить взяти до уваги вищевказані відомості та змінити розмір застави на менший. Зобов'язується виконувати всі умови та правила, обумовлені у звільненні під заставу.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник обвинуваченої підтримав апеляційну скаргу обвинуваченої в повному обсязі та просив її задовольнити та зменшити обвинуваченій розмір застави.
Обвинувачена та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Від прокурора, обвинуваченої жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, не надходило. На особистій участі вони також не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції за відсутності обвинуваченої та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, що відповідає вимогам ст.401 КПК України, оскільки апеляційна скарга обвинуваченої не стосується погіршення її становища.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів провадження вбачається, що до Харківського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12024221160001109 від 15.11.2024 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
Відповідно до обвинувального акту, 15.11.2024 приблизно о 16:25 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в місті Мерефа Харківської області спільно незаконно заволоділи транспортним засобом, незаконно продали його, так само вони продали майно, яке знаходилося у автомобілі. ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4.ст. 185 КК України, таємному викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у сховище в умовах воєнного стану та за ч. 2 ст. 289 КК України, тобто незаконному заволодінні транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24.06.2025 щодо ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22.08.2025.
В судовому засіданні прокурором подане клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно вказаних обвинувачених, зокрема, і щодо ОСОБА_7 , з посиланням на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. В обґрунтування клопотання, прокурор зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, які, у відповідності до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, та за вчинення яких їй загрожує максимальне покарання у виді позбавленням волі на строк до 8 років, тому, думка про невідворотність покарання може спонукати її вчинити спроби переховуватися від правосуддя, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, вона може фізично або психологічно незаконно впливати на учасників провадження, а саме примусити змінити свої показання або взагалі відмовитись від них, щоб уникнути покарання, так як судовий розгляд не розпочато, потерпілий та свідки судом не допитані, докази не досліджені, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також, у разі перебування на волі, згідно п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вона може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки на даний час ніде не працює, не має стабільного джерела доходів, сталих соціальних зав'язків, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки і кримінальне провадження перебуває на розгляді суду.
З урахуванням характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується ОСОБА_7 , прокурор вважав, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає меті, з якою він застосовується, він позбавляє можливості обвинуваченого ухилитися від суду, а також, мати можливість незаконно впливати на учасників провадження чи продовжити злочинну діяльність.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно даних обвинувачених, зокрема, ОСОБА_7 , суд вважав, що на цей час існують правові підстави для продовження застосування запобіжного заходу відносно даних обвинувачених у вигляді тримання під вартою, вивчаючи при цьому, під час розгляду клопотання, можливості застосування відносно вказаних обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно даних обвинувачених, судом було враховано їх особи, зокрема, ОСОБА_7 , яка обвинувачується у вчиненні злочинів, які, у відповідності до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, та за вчинення яких їй загрожує максимальне покарання у виді позбавленням волі на строк до 8 років, тому, думка про невідворотність покарання може спонукати її вчинити спроби переховуватися від правосуддя, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, вона може фізично або психологічно незаконно впливати на учасників провадження, а саме примусити змінити свої показання або взагалі відмовитись від них, щоб уникнути покарання, так як судовий розгляд не розпочато, потерпілий та свідки судом не допитані, докази не досліджені, що, на думку суду, свідчить про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також суд дійшов висновку, що у разі перебування на волі, згідно п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки на даний час ніде не працює, не має стабільного джерела доходів, сталих соціальних зав'язків, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки і кримінальне провадження перебуває на розгляді суду.
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд виходив з того, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, можуть вдатися до відповідних дій. Суд вважав доведеним існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема - можливість обвинувачених переховатися від суду, незаконний вплив на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, які на теперішній час не зменшились, з урахуванням чого, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченим, зокрема і ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, залишенням раніше обраного розміру застави, в сумі 242 240 грн., для кожного з обвинувачених, який суд вважав достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, передбачених КПК України, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України та вважаючи вказаний розмір застави таким, що не є завідомо непомірним для обвинувачених.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності на даній стадії судового провадженні підстав для зміни запобіжного заходу, обраного відносно вказаних обвинувачених.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченою переховуватися від суду або вчинити інший злочин, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій. При цьому, слід урахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, внаслідок чого, даний ризик є актуальним.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З урахуванням обставин вчинення обвинуваченою інкримінованого їй кримінального правопорушення, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, які, у відповідності до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, та за вчинення яких їй загрожує максимальне покарання у виді позбавленням волі на строк до 8 років, тому, внаслідок чого, усвідомлюючи невідворотність покарання, обвинувачена може вчинити спроби переховуватися від правосуддя.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду, що з урахуванням відомостей і конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченій, виходячи зі змісту формулювання обвинувачення, не виключена можливість ОСОБА_7 впливати на свідків, а саме примусити змінити свої показання або взагалі відмовитись від них, щоб уникнути покарання, так як судовий розгляд не розпочато, потерпілий та свідки судом не допитані, докази не досліджені.
Також, у разі перебування на волі, згідно п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки на даний час ніде не працює, не має стабільного джерела доходів, сталих соціальних зав'язків, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки і кримінальне провадження перебуває на розгляді суду.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується фактичними доказами, що містяться в матеріалах провадження. Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються обвинуваченій, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученогс Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
З висновками суду щодо доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та необхідності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченої, погоджується і колегія суддів.
Посилання обвинуваченої в апеляційній скарзі на те, що вона має дитину, яку виховує самостійно, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини існували на час подій, які їй інкримінуються, і вони не стали стримуючим фактором для обвинуваченої при вчиненні протиправних діянь. Тим більше, що самі по собі, ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким, в даному випадку, може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Що стосується доводів обвинуваченої про зміну розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (частина 5 статті 182 КПК).
Так, зі структури статті 5 Конвенції, в цілому, та її пункту 3, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007, заява №42440/06). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув'язнення обвинуваченого. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (рішення ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain, заява №12050/04, § 79). У рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 (заява №31315/96, § 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ні в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
У той же час не можна допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Колегія суддів звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан обвинуваченого; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу обвинуваченого; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «професійне середовище» обвинуваченого; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Прокурор у своєму клопотанні зазначив, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02.05.2025 щодо ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 30.06.2025. Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Таким чином, сторона обвинувачення дійшла висновку, що стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 слід продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на час судового розгляду, так як жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним ризикам. Крім того, відповідно до вимог ст.182 КПК України, вищевказаною ухвалою, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану ОСОБА_7 , а також ризиків, передбачених ст.177 КПК України, судом було визначено заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 121 120 грн. та визначено обов'язки, які має виконувати обвинувачена у випадку внесення застави та звільнення із-під варти.
Враховуючи, що суд першої інстанції продовжив стосовно обвинуваченої запобіжний захід у виді тримання під вартою, одночасно було роз'яснено право внесення раніше визначеної суми застави та відповідних обов'язків у разі її внесення.
Виходячи з відомостей, наявних в матеріалах справи, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень. Як встановлено судом, обвинувачена не має сталих соціальних зав'язків, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки і кримінальне провадження перебуває на розгляді у суді.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що застава у розмірі 121 120 грн. є достатньою у співставленні з існуючими ризиками та даними про особу обвинуваченої для забезпечення виконання нею обов'язків, передбачених законом.
Тобто, на переконання колегії суддів, з огляду на обставини кримінальних правопорушень, лише запобіжний захід у виді тримання під вартою із заставою у розмірі 121120 грн., яка не є завідомо непомірною для ОСОБА_7 , здатний забезпечити виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
Інші доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачена, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останній запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, або зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 331,392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 422-1, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 18.08.2025 про продовження, зокрема, щодо обвинуваченої за ч.4 ст.185, ч.2 ст.289 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 16.10.2025 включно, з визначенням застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченої, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3