17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 463/1732/22
провадження № 61-4945св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Микита Тарас Володимирович, на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 червня 2023 року у складі судді Жовніра Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького
(далі - Львівський НМУ імені Данила Галицького) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського НМУ імені Данила Галицького (далі - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького).
На підставі наказу від 26 січня 2022 року № 26/кз/тр ОСОБА_1 звільнена із посади з 01 лютого 2022 року у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважає такий наказ незаконним, оскільки фактичних змін в організації праці працівників Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького не відбулося, а сам наказ про її ліквідацію прийнято відповідачем поза межами його повноважень, у зв'язку з тим, що вирішення цих питань віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров'я України.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ Львівського НМУ імені Данила Галицького від 26 січня 2022 року № 21/кз/тр;
поновити її на посаді завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького;
стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 лютого 2022 року до дня постановлення судового рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Личаківський районний суд міста Львова рішенням від 02 червня 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Львівський апеляційний суд постановою від 18 березня 2025 року рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 червня 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що:
у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме ліквідація структурного підрозділу, що є підставою для звільнення позивачки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України;
вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не порушені, що свідчить про дотримання відповідачем процедури звільнення та виключає можливість задоволення позову;
доказів про наявність підстав щодо врахування у позивачки переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України, суди під час розгляду справи не встановили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 16 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Микита Т. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), Верховного Суду
від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 (адміністративне провадження № К/990/16227/22);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього
Кодексу) - суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), а саме постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 463/1735/22, в якій встановлені обставини, що в період ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького з 19 листопада 2021 року
до 01 лютого 2022 року були наявні додаткові вакантні посади, які не пропонувалися працівникам.
Також заявницязазначає, що справа має виняткове значення для неї, оскільки стосується порушених трудових прав заявниці, які захищаються
статтею 43 Конституції України.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не запропонував позивачці усіх вакантних посад при звільненні. Крім того, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не звернув уваги на доводи позивачки про наявність преюдиційних обставин, встановлених постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року усправі № 463/1735/22 щодо наявності додаткових вакансій, які не пропонувались працівникам Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького.
Доводи інших учасників справи
13 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» Львівський НМУ імені Данила Галицького подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до витягу з наказу Львівського інституту епідеміології і гігієни від 03 жовтня 1995 року, ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду лікаря-фтизіатра консультативної поліклініки.
Згідно із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 30 лютого 2018 року переведена на посаду завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького.
На підставі наказу від 26 січня 2022 року № 21/кз/тр ОСОБА_1 звільнена з посади завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького з 01 лютого 2022 року у зв'язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вказані обставини сторонами не оспорювались.
Суди також встановили, що ректор Львівського НМУ імені Данила Галицького наказом від 07 жовтня 2021 року № 3393-з створив тимчасову комісію для розгляду питання доцільності подальшого збереження в структурі НДІЕГ Спеціалізованої консультативної поліклініки.
За результатами роботи комісія склала звіт від 11 жовтня 2021 року про недоцільність подальшого збереження в структурі НДІЕГ Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю, оскільки Спеціалізована консультативна поліклініка не внесена у список медичних закладів Львівської області, які займаються діагностикою і лікуванням туберкульозу, не має доступу до реєстру хворих на туберкульоз, а отримання дозволу на медичну практику за місцем провадження (місто Львів, вулиця Зелена, 12) безперспективне у зв'язку з відсутністю в інституті приміщень.
Враховуючи такі висновки комісії директор НДІЕГ 18 жовтня 2021 року подав на ім'я ректора Львівського НМУ імені Данила Галицького доповідну записку про доцільність вирішення питання щодо ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького, а ректор Львівського НМУ імені Данила Галицького 25 жовтня 2021 року направив вченій раді університету подання щодо ухвалення рішення про ліквідацію Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького.
Відповідно до витягу з протоколу від 27 жовтня 2021 року № 5-ВР Вчена рада Львівського НМУ імені Данила Галицького ухвалила рішення про ліквідацію структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького.
Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме ліквідація структурного підрозділу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
(стаття 5-1 КЗпП України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу порушених прав посилалася на те, що її звільнення на підставі наказу від 26 січня 2022 року
№ 26/кз/тр, є незаконним, оскільки фактичних змін в організації праці працівників Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицькогоне відбулось, а також відповідачем не запропоновано їй усіх вакантних посад при звільненні.
Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Вирішуючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1
статті 40 КЗпП України, суди повинні з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
У статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої
статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18) (провадження № 11-43асі18), на яку заявниця посилається в касаційній скарзі як на приклад неоднакового застосування норми права в подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що: «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, установив, що у Львівському НМУ імені Данила Галицького дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці - ліквідація структурного підрозділуСпеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького, та дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки позивака була попереджена про майбутнє вивільнення за два місяці, роботодавець з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення пропонував позивачці вакантні посади, проте позивачка не погодилася на переведення на будь-яку з них.
Посилання заявниці в касаційній скарзі на ту обставину, що відповідач не запропонував їй усіх вакантних посад при звільненні не підтвердилися та спростовуються матеріалами справи.
Суди встановили, що згідно з наказом ректора університету від 29 жовтня
2021 року № 3627-з (т.1, а. с.123), на виконання рішення вченої ради університету від 27 жовтня 2021 року, з 01 лютого 2022 року вносяться зміни в організації виробництва і праці університету шляхом змін внутрішньої (організаційної структури) Університету шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького та скорочення чисельності і штату працівників структурного підрозділу.
При цьому, пунктом 4 цього наказу визначено перелік посад, які підлягають скороченню і серед яких посада завідувача поліклініки, яку займала позивачка.
Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).
Тобто, застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Оскільки посада, яку займала позивачка, у відповідача була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з'ясування наявності у позивачки переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України.
Вказане відповідає правовому висновку, сформованому Верховним Судом
у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 463/3825/21 (провадження
№ 61-5391св22).
З огляду на матеріали справи, 24 листопада 2021 року позивачці вручено повідомлення про майбутнє звільнення з 01 лютого 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією структурного
підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького (т. 1. а. с.116).
Відтак, визначений частиною першою статті 49-2 КЗпП України двомісячний строк попередження про майбутнє звільнення відповідачем дотримано.
Установлено судами, що позивачці також надавався перелік вакансій станом на 19 листопада 2021 року (т. 1, а. с.114).
ОСОБА_1 з переліком вакантних посад ознайомилась, з пропозиціями не погодилась, від підпису про відмову в працевлаштуванні відмовилась.
У списку вакансій станом на 19 листопада 2021 року, крім інших посад, вказано, а відтак запропоновано позивачці три посади лаборанта, зокрема одна з них в Лабораторії санітарної токсикології НДІЕГ, у структурному підрозділі, де вона працювала і на які, в подальшому, були працевлаштовані інші працівники Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького.
Також в списку вакансій станом на 19 листопада 2021 року Львівського НМУ імені Данила Галицького вказано, а відтак запропоновано позивачці на момент повідомлення про майбутнє вивільнення та на момент фактичного звільнення десять посад старшого лаборанта, зокрема на кафедрі акушерства та гінекології; на кафедрі хірургії № 1; на кафедрі хірургії та ендоскопії ФПДО, тобто, на тих кафедрах, де вона дала би згоду на працевлаштування.
Вакантною також була посада - у відділі технічного обслуговування лабораторного та медичного обладнання - 1,5 ставка інженера, наявна у Списку вакансій станом на 19 листопада 2021 року Львівського НМУ імені Данила Галицького, а відтак була запропонована позивачці.
Посади асистентів кафедри належать до категорії науково-педагогічних працівників, відповідно її заняттю передує конкурсний відбір.
Аналогічний перелік вакантних посад ОСОБА_1 запропоновано 01 лютого
2022 року, тобто в день звільнення (т. 1, а. с.115).
Судами також установлено, що загалом же позивачці було запропоновано більше 57 посад.
Отже, доводи щодо того, що запропонований перелік вакантних посад є неповним, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, спростовуються наданими відповідачем штатними розписами підприємства.
Зокрема, суд апеляційної інстанції детально перевірив та проаналізував штатні розписи Львівського НМУ імені Данила Галицького на наявність вакантних посад за спірний період, мотивовано відхилив доводи апеляційної скарги в цій частині.
За вказаних обставин, судами досліджено матеріали справи та установлено, що на момент звільнення позивачки по Загальному фонду по всім кодам загальна кількість штатних посад зменшилась на 41 одиницю, а по Спеціальному фонду збільшилась на 26 одиницю. Кінцевий підсумок - на момент звільнення позивачки загальна кількість штатних посад зменшилась на 15 одиниць
(41 - 26 = 15), тоді як позивачка не долучила до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував той факт, що кількість вакантних посад є більшою, а запропонований перелік - неповним.
Верховний Суд погоджується з висновками судів в першої та апеляційної інстанцій, що вимоги частини другої статті 40, частини третьої
статті 49-2 КЗпП України не порушені, що свідчить про дотримання відповідачем процедури звільнення, отже підстави для задоволення позову відсутні.
Апеляційний суд надав відповіді на всі аргументи позивачки, викладені в її апеляційній скарзі, зокрема, врахувавши презумпцію вини роботодавця, проаналізував штатні розписи відповідача за період з вручення повідомлення про майбутнє звільнення та до дати звільнення, витребувані за клопотанням позивачки докази та зробив мотивований висновок про недоведення позивачкою порушення щодо неї процедури звільнення на підставі пункту 1 частини 40 КЗпП України.
Верховний Суд погоджується, що за встановлених у цій справі обставин відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої
статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, а саме вчасно попереджено про вивільнення та запропоновані всі вакантні у роботодавця посади, від переведення на будь-яку з цих посад позивачка відмовилася, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Отже, посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18) (провадження № 11-43асі18), як на приклад неоднакового застосування норми права в подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки висновки в цій справі і у справі, яка переглядається, не суперечать один одному, а фактичні обставини є різними.
Також, як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця в касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), Верховного Суду
від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 (адміністративне провадження № К/990/16227/22).
У вказаних судових рішеннях вказано про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Як на преюдицію заявниця посилається на обставини, встановлені у справі
№ 463/1735/22 за позовом ОСОБА_1 до НМУ імені Данила Галицького про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року). Заявниця зазначає, що підстави позовів та доводи апеляційних скарг, а також фактичні обставини у справі, що переглядається, та у справі № 463/1735/22, є аналогічними, зокрема те, що у період процедури скорочення чисельності та штату працівників у відповідача були наявні інші (додаткові) вакантні посади, які не були запропоновані позивачу (усім працівникам ліквідованого структурного підрозділу - Спеціалізованій консультативній поліклініці фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького). Отже, суди у справі, що переглядається, не застосували частину четверту статті 82 ЦПК України.
У справі № 463/1735/22, на яку заявниця посилається як на преюдицію, апеляційний суд установив, що відповідач під час звільнення позивача належним чином не виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, тому наявні підстави для задоволення позову про поновлення на роботі. Оскільки звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, наявні правові підстави для визнання незаконними та скасування наказу Львівського НМУ імені Данила Галицького від 26 січня
2022 року № 20/кз/тр «Про звільнення з роботи ОСОБА_1». Зважаючи на те, що законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено, позивач підлягає поновленню саме на посаді лікаря з ультразвукової діагностики Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського НМУ імені Данила Галицького з 01 лютого
2022 року, тобто з часу його звільнення. У справі № 463/1735/22 було встановлено, що позивачеві не запропоновано наступні посади: посади педагогічних та науково-педагогічних працівників, зокрема посади асистента, старшого лаборанта, а також черговий гуртожитку № 7, підсобний робітник бригади № 1 , столяр гуртожитку № 8 , підсобний робітник гаражу, прибиральник службових приміщень (3 посади), кухар комплексу студентського харчування (2 посади), гардеробник кафедри хірургії № 1 та гардеробник господарського відділу Стоматологічного медичного центру, сторож аптечного корпусу, підсобний робітник віварію, експедитор з перевезення вантажів господарського відділу, прибиральник службових приміщень теоретичного корпусу.
Також заявниця посилається в касаційній скарзі як на приклад неоднакового застосування норми права в подібних правовідносинах на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17), в якій зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Таким чином, на думку заявниці, правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, у постанові Львівського апеляційного суду від 19 грудня
2024 року у справі № 463/1735/22 є преюдицією.
Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про преюдиційне значення справи № 463/1735/22 для справи, яка переглядається, враховуючи наступне.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі 917/1345/17 (провадження
№ 12-144гс18)).
Відповідно до вимог чинного трудового законодавства спір про поновлення працівника на роботі носить індивідуальний характер. Справа, яка переглядається, стосується захисту трудових прав лише одного працівника - позивачки. Спірні правовідносини виникли виключно між учасниками цієї конкретної справи.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини не свідчать про порушення, передбачені частиною шостою статті 43 Конституції України, гарантій на захист від незаконного звільнення позивачки у спірних правовідносинах.
Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, позивачка не навела.
Наявність обставин, за яких відповідно до частин першої, третьої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Микита Тарас Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк