18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 923/1095/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Міністерства юстиції України (далі - Міністерство)
на ухвалу господарського суду Одеської області від 29.04.2025 (суддя Бездоля Д.О.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 (головуючий суддя: Богацька Н.С., судді: Савицький Я.Ф., Принцевська Н.М.), які ухвалені за результатом розгляду
скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз»
на дії (бездіяльність) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича при примусовому виконанні рішення
у справі № 923/1095/20
за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України»)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» (далі - ТОВ «Херсонрегіонгаз»)
про стягнення 367 371 028,85 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Херсонрегіонгаз» про стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 06.11.2018 № 18-552-Н в частині оплати природного газу, придбаного у період січня-липня 2020 року.
Рішенням господарського суду Одеської області від 03.07.2024 у справі № 923/1095/20, яке набрало законної сили, позов задоволено.
На виконання рішення судом видані відповідні судові накази.
Накази пред'явлені стягувачем (АТ «НАК «Нафтогаз України») до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС).
Державним виконавцем 18.03.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. У межах виконавчого провадження 18.03.2025 винесені постанови про арешт майна та коштів боржника.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.06.2024 № 1187 ТОВ «Херсонрегіонгаз» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності ринку природного газу» (далі - Реєстр).
Боржником (ТОВ «Херсонрегіонгаз») 20.03.2025 відповідно до листа (вих. від 19.03.2025 № 250319/б/01) повідомлено державного виконавця про включення його до названого Реєстру, у зв'язку з чим боржник просив державного виконавця: зупинити виконавче провадження; зняти арешт з коштів та майна боржника; скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.
У додатку до листа долучено копію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.06.2024 № 1187.
Боржник 21.03.2025 звернувся зі скаргою та дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС Яковенка Владислава Андрійовича (далі - Яковенко В.А.) у позасудовому порядку.
За відсутності вчинення державним виконавцем відповідних дій у строк, визначений частиною другою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та відсутності заходів реагування, ТОВ «Херсонрегіонгаз» 26.03.2025 звернулося зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС Яковенка В.А. до суду. За змістом скарги (з урахуванням уточнень до неї) скаржник просив суд: визнати незаконними постанови державного виконавця про арешт майна та коштів боржника, а також про стягнення виконавчого збору; визнати незаконною бездіяльність державного виконавця щодо невинесення (вчасно) постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.04.2025 зі справи № 923/1095/20, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2025, закрито провадження за скаргою в частині вимоги ТОВ «Херсонрегіонгаз» про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця ВДВС Яковенка В.А. від 18.03.2025 по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору; скаргу ТОВ «Херсонрегіонгаз» від 26.03.2025 на дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС Яковенка В.А. задоволено частково: визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС Яковенка В.А. щодо невчасного винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. В іншій частині скарги відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема тим, що скаржником не доведено, що станом на час винесення постанов про накладення арешту на майно та кошти боржника державний виконавець діяв не у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому 03.04.2025, тобто під час розгляду судом скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, останнім винесені постанови про зняття арешту з майна боржника; зняття арешту з коштів боржника; зупинення вчинення виконавчих дій, у зв'язку з включенням боржника до Реєстру. Проте державний виконавець зупинив виконавче провадження з порушенням строку, визначеного частиною другою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» без наведення об'єктивних причин, які зробили неможливим вчинення виконавчих дій в межах визначеного Законом строку. В частині оскарження боржником постанови про стягнення виконавчого збору провадження у справі в цій частині скарги закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки рішення виконавця щодо виконавчого збору підлягає оскарженню до суду адміністративної юрисдикції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Міністерство оскаржило судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених вимог ТОВ «Херсонрегіонгаз» (боржника) в касаційному порядку та просить у задоволенні скарги ТОВ «Херсонрегіонгаз» на дії (бездіяльність) державного виконавця відмовити в повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, посилається на відсутність висновку щодо питання застосування норми права - пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «Херсонрегіонгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного оскарження є судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення скарги ТОВ «Херсонрегіонгаз» на дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС.
В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій жодною особою до апеляційної інстанції та касаційної інстанції не оскаржувалися, а відтак, і не переглядаються.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За доводами касаційної скарги Міністерство вважає, що перебіг строку винесення постанови про зупинення виконавчого провадження зупинено до закінчення воєнного стану в силу приписів пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з чим підстави для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо несвоєчасного винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій відсутні. Крім того, Міністерство зазначає про недослідження судом обставин, яким чином порушене право ТОВ «Херсонрегіонгаз» у зв'язку з невинесенням державним виконавцем постанови про зупинення вчинення виконавчих дій не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про такі обставини. За доводами Міністерства, ТОВ «Херсонрегіонгаз» обрано невірний спосіб захисту щодо визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця.
Стосовно доводів Міністерства Суд зазначає таке.
Основними засадами судочинства є, зокрема обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частини перша та друга статті 129-1 Конституції України).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним по відношенню до інших законодавчих актів при вирішення питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Положеннями статті 3 Закон України «Про виконавче провадження» визначено перелік виконавчих документів, на підставі яких підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема судовий наказ.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені обов'язки та права виконавців, зокрема виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 339 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
За змістом частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, у виконавчому провадженні відповідним виконавцем, дії або бездіяльність якого можуть бути оскаржені до суду. При цьому, протиправною бездіяльністю державного виконавця як суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
За доводами касаційної скарги Міністерство зазначає про те, що перебіг строку винесення постанови про зупинення виконавчого провадження зупинено до закінчення воєнного стану в силу приписів пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з чим підстави для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо несвоєчасного винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій відсутні.
Так, Суд зазначає, що 26.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022 № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII Закону України «Про виконавче провадження» був доповнений, зокрема пунктом 10-2.
За змістом названого пункту 10-2 тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Суд зазначає, що дію воєнного стану неодноразово подовжували, і станом на момент розгляду судом скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС Яковенка В.А. воєнний стан не припинено (не скасовано).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.
Водночас Суд зазначає, що наведені застереження, що містяться в пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.
Положення зазначеної норми Закону не можуть тлумачитися у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов'язковості судового рішення.
Ні запровадження в Україні воєнного стану, ані приписи пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не скасовують і не відтерміновують на невизначений та необґрунтований строк виконання судових рішень (вчинення виконавчих дій).
Близький за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 23.10.2024 зі справи № 310/2210/21, від 07.05.2025 зі справи 916/959/22, і Суд у справі № 923/1095/20 не вбачає підстав для відступу від нього.
З огляду на викладене вище, Суд визнає помилковими доводи Міністерства про те, що перебіг строку винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій зупинено до закінчення воєнного стану в силу приписів пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому Суд також звертає увагу на помилкове ототожнення скаржником понять «зупинення строку» та «переривання строку».
Пунктом 15 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Приписи пункту 15 частини першої статті 34 Закону «Про виконавче провадження» є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів - передбачуваними і для позивача, і для відповідача.
За змістом частини другої статті 34 названого Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
Отже, пункт 15 частини першої статті 34 Закону «Про виконавче провадження» покладає на виконавця обов'язок зупинити вчинення виконавчих дій. Вказана норма Закону не містить жодного розмежування виконавчих проваджень, які мають бути зупинені, як і не визначає суті виконавчих дій.
Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, державний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з порушенням строку, визначеного частиною другою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» без наведення об'єктивних причин, які зробили неможливим вчинення виконавчих дій в межах визначеного Законом строку.
Посилання Міністерства на те, що ТОВ «Херсонрегіонгаз» обрано невірний спосіб захисту щодо визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця спростовується тим, що і нормами ГПК України, і Законом України «Про виконавче провадження» передбачено право, зокрема сторони виконавчого провадження оскаржити дію, бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення.
Стосовно доводу Міністерства про те, що судом не досліджено, яким чином порушене право ТОВ «Херсонрегіонгаз» у зв'язку з невинесенням державним виконавцем постанови про зупинення вчинення виконавчих дій не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про такі обставини, то Суд неодноразово зазначав, що в силу приписів наведених вище положень законодавства, що регулює порядок вчинення виконавчих дій державним виконавцем, останній повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» державного виконавця.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 зі справи № 7/191-04, від 23.06.2025 зі справи № 922/3840/21.
Зупинення виконавчого провадження - це припинення вчинення виконавчих дій, обумовлене обставинами, що перешкоджають у їх вчиненні, передбаченими у нормах Закону України «Про виконавче провадження», які не можуть бути усунуті ані виконавцем, ані учасниками виконавчого провадження протягом певного проміжку часу.
Із зупиненням виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти будь-які виконавчі дії у такому виконавчому провадженні поки існують обставини, якими обумовлено зупинення виконавчого провадження, до того моменту, поки останнє не буде відновлено на підставі постанови виконавця (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 зі справи № 796/165/18, від 11.01.2023 зі справи № 346/434/20).
З огляду на викладене вище Суд виснує, що бездіяльність державного виконавця без наведення останнім конкретних причин, умов та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично були ним виконані з порушенням строків (а саме безпосередньо під час розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця судом), є підставою для визнання такої бездіяльності протиправною.
За наведених обставин, відсутні підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій в оскаржуваній частині про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця ВДВС Яковенка В.А. щодо невчасного винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Доводи Міністерства, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час постановлення оскаржуваних судових рішень в частині їх оскарження за наведених у касаційній скарзі доводів та підстав.
Водночас Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
З огляду на викладене вище, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Міністерства залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм права, а, отже, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Судові витрати
За подання касаційної скарги на судові рішення, якими розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби судовий збір не сплачується, відповідно Судом не розподіляється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 29.04.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 у справі № 923/1095/20 в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо невчасного винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова