09 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/268/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С.К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі
за позовом заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави
до: 1) Синюхино-Брідської сільської ради,
2) ОСОБА_1 ,
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними результатів електронного аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути гідротехнічну споруду.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Штін Д. С. та представник ОСОБА_1 - Зотіков С. Є.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У березні 2024 року заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (далі - Сільрада та/або відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 та/або відповідач-2), в якій просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді Синюхино-Брідській об'єднаній територіальній громаді (далі - територіальна громада) у користуванні та розпорядженні об'єктом комунальної власності шляхом:
визнання незаконним та скасування рішення Сільради від 11.05.2023 № 9 «Про продаж об'єкта малої приватизації та затвердження Положення про діяльність комісії для продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності Синюхино-Брідської сільської ради» (далі - рішення від 11.05.2023 № 9);
визнання недійсними результатів електронного аукціону від 26.06.2023, проведеного Сільрадою на електронному майданчику Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвестенергокансалт» (далі - ТОВ «Укрінвестенергокансалт), що оформлені протоколом про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20230601-32252;
визнання незаконним та скасування рішення Сільради від 27.07.2023 № 12 «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону» (далі - рішення від 27.07.2023 № 12);
визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, шляхом викупу від 31.07.2023, укладеного між Сільрадою (код ЄДРПОУ 04376951) та ОСОБА_1 щодо продажу об'єкта малої приватизації - гідротехнічної споруди, дамби ставка площею 2,7800 га, розташованої в селі Довгій Пристані Первомайського району на АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Мовчаном А.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1356 (далі - договір купівлі-продажу від 31.07.2023).
зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність Сільради (код ЄДРПОУ 04376951) гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розташовану на АДРЕСА_1 , яка складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (під. літ. «А-1») загальною площею 18,4 м2; гаража (під літ. «Б»); сараю (під літ. «В»); вбиральні (під літ. «Г»); двох навісів (під літ. «Д», «Е»).
Позовні вимоги із посиланнями на положення частини другої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», статей 1, 14 Закону України «Про аквакультуру», статей 4, 5 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 58, 59, 83, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 21, 181, 183, 186, 187, 188, 190, 203, 215, 316, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 23, 131-1 Закону України «Про прокуратуру» арґументовані тим, що в силу положень чинного законодавства гідротехнічні споруди не підлягають приватизації. Набуття відповідачем речового права на спірну гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розміщену на земельній ділянці з кадастровим номером 4825481200:03:000:0144 за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним, здійснене з метою, що суперечить інтересам територіальної громади Сільради. Спірна гідротехнічна споруда у силу положень статей 181- 187 ЦК України нерозривно пов'язана з водним об'єктом, є приналежною річчю водойми, тобто головної речі, та, з огляду на специфіку водних ресурсів не може бути відокремлена від водного об'єкта, а отже, не може бути окремим об'єктом права власності. З огляду на викладене, перебування спірної гідротехнічної споруди у приватній власності суперечить вимогам діючого законодавства.
Набуття ОСОБА_1 у приватну власність спірної гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у фактично безстрокове користування) землі під такою спорудою, чим грубо порушено норми чинного законодавства та інтереси держави в особі територіальної громади Сільради.
При цьому Прокурор зазначав, що власник і законний володілець земельної ділянки водного фонду та приналежної їй гідротехнічної споруди може вимагати усунення порушення його права власності на це майно, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таке майно. Окрім наведеного, Прокурором у позовній заяві обґрунтовано підстави для представництва ним у даній справі інтересів держави.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 17.12.2007 між Первомайською районною державною адміністрацією та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_10. було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого останньому передано в строкове платне користування строком на 25 років для здійснення товарного риборозведення із земель запасу (землі водного фонду) земельну ділянку загальною площею 5,29 га, в тому числі 0,04 га під гідротехнічними спорудами, 2,68 га - під ставками, розташовану в межах території Довгопристанської сільської ради (на даний час Синюхино-Брідської сільської ради).
Право оренди вищевказаної земельної ділянки 30.05.2008 зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Довгопристанській сільській раді за № 040802200013.
Додатковою угодою від 13.09.2021 внесено зміни до вказаного договору оренди у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 та орендаря змінено на його правонаступника - ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.10.2021 внесено дані за № 44563711.
З довідки щодо об'єкта гідротехнічної споруди - дамби ставка на АДРЕСА_1 с. Довгій Пристані, Первомайського р-н, Миколаївської обл. (реєстраційний № 1591477748254) та звітності, яка видана начальником відділу бухгалтерського обліку Сільради, вбачається, що гідротехнічна споруда була передана згідно з актом приймання-передачі від 13.01.2021 № 8 Довгопристанською сільською радою. На момент передачі вартість споруди становила 2496,00 грн (згідно зі звітом про оцінку вартості гідротехнічної споруди - дамби ставка від 18.03.2009, яка знаходиться в с. Довга Пристань, Первомайський р-н, Миколаївська область, АДРЕСА_1). Балансова вартість споруди на 01.05.2023 при підготовці до продажу на аукціоні становила 2496,00 грн.
З технічного паспорта гідротехнічної споруди - дамби ставка площею 2,7800 га, розташованої на території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (2016 рік), вбачається, що конструктивними елементами споруди є земляна гребля: гребля - однорідна земляна; виконана з місцевих будівельних матеріалів - глини; проїжджа; довжина греблі - 58.90 м; максимальна висота - 4,15 м; ширина по гребеню - 9- 11 м.; кріплення верхового укосу - природний травескі, задертовано, заріс поодиночними деревами; закладання верхового укосу т = 1.5; кріплення низового укосу -природний травостій, задерновано, заріс поодиночними деревами; закладання низового укосу m=2,0; відмітка гребня греблі 96,95 БС; об'єм земляної греблі - 368, 25 м3.
З акта технічного стану об'єкта (водоспускна споруда) від 24.06.2016, затвердженого головою Довгопристанської сільської ради, вбачається, що повне найменування об'єкта: «Гідротехнічна споруда (водоспускна споруда) ставка площею 2.7800 га, розташованого на території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області»; основні технічні характеристики: водоспуск призначений для випорожнення ставка з метою огляду і ремонту греблі та виконання рибоводно-меліоративних заходів; водоспуск влаштовано по ложу ставка в центральній частині греблі; тип - донний водоспуск складається з 5 з/б труб Дv=1000мм. довжиною 4 м кожна; вхідний оголовок зі сталевої напівтруби Ду =1000мм і висотою 3.65 м обладнано одним рядом дерев'яних шандор; пропускна здатність споруди 3,31 м3/с; рік введення в експлуатацію - 2007 рік. Конструктивні характеристики: кам'яні роботи - 0.20м3; бетонні і залізобетонні конструкції - з/б труба Ду =1000мм. L = 20 м; відсипка і фільтри - відсутні; стальні конструкції - напівтруба Ду = 1000мм L-5.0м; зовнішній вигляд - задовільний.
З паспорта водного об'єкта «Ставок площею 2,6839 га, розташований в межах Синюхинобрідської сільської територіальної громади Первомайського району Миколаївської області» (погоджено Державним агентством водних ресурсів України 17.06.2021) вбачається, що випорожнення ставка з метою регулювання стоку, огляду і ремонту греблі, виконання рибоводно-меліоративних заходів здійснюється за допомогою донного водоспуску, типу монах, який складається з 5 залізобетонних труб Ду-1000мм, довжиною по 4 м. Вхідна частина виконана із сталевої півтруби Ду = 1000мм, яка змонтована вертикально, та облаштована пазами для дерев'яних шандор; ширина шандор 50 см; пропускна здатність споруди 3,31 м3/с; площа прибережної захисної смуги відповідно проекту землеустрою - 700 га; межі прибережної захисної смуги винесені в натуру; ширина прибережної захисної смуги 20- 25 м; прибережна захисна покрита деревами і кущами.
Рішенням Сільради від 04.04.2023 № 10 «Про затвердження переліку об'єктів приватизації, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Синюхіно-Брідської сільської ради та підлягають приватизації» затверджено перелік об'єктів приватизації, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Сільради та підлягають приватизації, до якого включено гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розміщену на земельній ділянці з кадастровим номером 4825481200:03:000:0144 за адресою: АДРЕСА_1, Первомайський р-н, Миколаївська обл.
У подальшому рішенням Сільради від 11.05.2023 № 9 «Про продаж об'єкту малої приватизації та затвердження Положення про діяльність аукціону комісії для продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності Синюхіно-Брідської сільської ради» ухвалено здійснити приватизацію шляхом продажу на аукціоні об'єкта малої приватизації - гідротехнічної споруди дамби ставка площею 2,7800 га, яка складається із: земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (під літ. «А-1») загальною площею 18,4 м2; гаража (під літ. «Б»); сараю (під літ. «В»); вбиральні (під літ. «Г»); двох навісів (під літ. «Д», «Е»). Зазначена гідротехнічна споруда - дамба ставка площею 2,7800 га, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою реалізації вказаного вище рішення, розпорядженням сільського голови Сільради від 15.05.2023 № 31-р було затверджено склад аукціонної комісії для продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності.
Листом б/н та без дати (вх. № Г-58 від 02.05.2023) ОСОБА_1. повідомив голову Сільради про намір приватизувати гідротехнічну споруду - дамбу ставка прощею 2,7800 га, яка складається із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (під літ. «А-1») загальною площею 18,4 м2; гаража (під літ. «Б»); сараю (під літ. «В»); вбиральні (під літ. «Г»); двох навісів (під літ. «Д», «Е»).
Протоколом від 22.05.2023 № 1 засідання аукціонної комісії для продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності Сільради (затвердженого рішенням виконавчого комітету Сільради від 25.05.2023 № 39), зокрема, визначено умови продажу об'єкта малої приватизації комунальної власності - гідротехнічної споруди, дамби ставка (Довгопристанський старостинський округ), визначено стартову ціну об'єкта малої приватизації комунальної власності та розроблено Інформаційне повідомлення про проведення аукціону з продажу об'єкта малої приватизації комунальної власності.
26.06.2023 на електронному майданчику ТОВ «Укрінвестенергокансалт» Сільрадою проведено відповідний електронний аукціон з продажу об'єкта малої приватизації - гідротехнічної споруди (дамби ставка) площею 2,78 га, розташованого на АДРЕСА_1 , - в якому взяли участь два учасники: ОСОБА_3 з ціновою пропозицією 2500 грн. та ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 3000 грн. За результатами торгів зміна цінових пропозицій учасників не відбулася, у зв'язку із чим переможцем електронного аукціону визнано ОСОБА_1 , що оформлено протоколом про результати електронного аукціону від 27.07.2023 № SPE001-UA-20230601-32252.
Рішенням Сільради від 27.07.2023 № 12 «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону» затверджено протокол проведення аукціону з продажу гідротехнічної споруди - дамби ставка площею 2,7800 га, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано переможцем.
За результатами проведеного аукціону 31.07.2023 між Сільрадою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого останнім придбано у власність за 3000 грн об'єкт малої приватизації - гідротехнічну споруду (дамбу ставка) площею 2,7800 га, розташовану на АДРЕСА_1 , що складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (під літ. «А-1») загальною площею 18,4 м2; гаража (під літ. «Б»); сараю (під літ. «В»); вбиральні (під літ. «Г»); двох навісів (під літ. «Д», «Е»).
Відповідне право власності цього ж дня зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 51200648.
Згідно з актом приймання-передачі від 01.08.2023 № 1 до договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації передано Сільрадою у власність ОСОБА_1. об'єкт малої приватизації - гідротехнічну споруду - дамбу ставка 2,7800 га, розташований за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, село Довга Пристань, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1591477748254).
Також у матеріалах справи також містяться інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 02.08.2023 № 341312028, від 07.12.2023 № 357526131, від 11.03.2024 № 369214352.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі № 915/268/24 (суддя Смородінова О. Г.) позовні вимоги задоволено частково; усунуто перешкоди власнику територіальній громаді у користуванні та розпорядженні об'єктом комунальної власності шляхом: визнання незаконним та скасування рішення від 11.05.2023 № 9; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.07.2023; зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність Сільради гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розташовану на АДРЕСА_1 , яка складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (під літ. «А-1») загальною площею 18,4 м2; гаража (під літ. «Б»); сараю (під літ. «В»); вбиральні (під літ. «Г»); двох навісів (під літ. «Д», «Е»); у задоволенні решти позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного аукціону від 26.06.2023, проведеного Сільрадою на електронному майданчику ТОВ «Укрінвестенергокансалт», що оформлені протоколом про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20230601-32252 та визнання незаконним та скасування рішення від 27.07.2023 № 12 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд заначив, що утворена спірною гідротехнічною спорудою водойма (ставок) розташована на природному водному об'єкті (річці без назви, притоці р. Південний Буг) і включає греблю та водоспускну споруду, вона забезпечує використання водного об'єкта шляхом формування та наповнення ставка, а саме, забезпечення підтримання нормального підпірного рівня води. Водоспускна споруда є невід'ємною частиною водойми і греблі.
За таких обставин, суд першої інстанції погодився з доводами Прокурора про те, що спірна гідроспоруда в силу положень 181- 187 ЦК України нерозривно пов'язана з водним об'єктом, є приналежною річчю вищевказаної водойми, тобто головної речі, та, з огляду на специфіку водних ресурсів, не може бути відокремлена від водного об'єкта, а отже, не може бути окремим об'єктом права власності.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції із посиланнями на положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України виснував, що набуття ОСОБА_1 у приватну власність гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у фактично безстрокове користування) землі під такою спорудою, чим дійсно порушено вищевказані норми законодавства та інтереси держави в особі територіальної громади Сільради, у зв'язку з чим дійшов висновку про підставність та обґрунтованість доводів Прокурора про те, що рішення від 11.05.2023 № 9 та договір купівлі-продажу від 31.07.2023, укладений на виконання цього рішення, є незаконними, підлягають скасуванню та визнанню недійсним відповідно. Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що задоволення позовної вимоги про повернення спірної гідротехнічної споруди призведе до припинення права приватної власності на спірний об'єкт і реєстрації права на нього належного власника - народу України в особі Сільради, що забезпечить ефективний захист порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, місцевий господарський суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, та вказав, що торги є правочином і якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 (Діброва Г. І. - головуючий, судді: Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі № 915/268/24 у частині задоволення позовних вимог; відмовлено в задоволенні позовних вимог про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді у користуванні та розпорядженні об'єктом комунальної власності шляхом: визнання незаконним та скасування рішення від 11.05.2023 № 9; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.07.2023; зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність Сільради гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , яка складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (під літ. «А-1») загальною площею 18,4 м2; гаража (під літ. «Б»); сараю (під літ. «В»); вбиральні (під літ. «Г»); двох навісів (під літ. «Д», «Е») у повному обсязі; в іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі № 915/268/24 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що Прокурор обрав неналежний, неефективний спосіб захисту цивільного права у поєднанні з помилково сформульованими позовними вимогами, що не може бути самостійно усунуто судом апеляційної інстанції, бо, по-перше, такий позов не спрямований на відновлення належним чином порушеного права держави у випадку наявності необхідності такого захисту, по-друге, не доведений належними засобами доказування у конкретних правовідносинах.
Належним способом захисту права позивача у такому випадку є віндикаційний позов про витребування майна з володіння відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 915/268/24, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 про часткове задоволення позовних вимог.
За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скаржник наголошує, що у даному разі підставою для касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду відносно застосування статей 186, 190, 316, 387, 391 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.06.2024 у справі № 128/1243/22, від 14.02.2018 у справі № 910/8903/16, від 04.12.2018 у справі № 903/906/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 04.12.2018 у справі № 903/909/16 та від 24.09.2024 у справі № 902/1123/23, щодо неможливості виникнення права приватної власності на гідротехнічну споруду, яка є приналежністю головної речі - земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом, а також належного способу захисту порушених інтересів держави шляхом звернення з негаторним позовом.
ОСОБА_1. у відзиві просить:
зупинити касаційне провадження у даній справі до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1913/23;
залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
У відповіді на відзив Прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження, задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення касаційного провадження у справі, яка розглядається, оскільки на розгляді об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано питання щодо спеціальної позовної давності не у подібних правовідносинах.
Зупинення провадження у справі врегульовано, зокрема, пунктом 7 частини першої статті 228, частини першої статті 301 ГПК України, згідно з якими суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити касаційне провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Так, підставою передачі справи № 911/1913/23 на розгляд об'єднаної палати є необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 про те, що спеціальна позовна давність, передбачена статтею 258 ЦК України, строк якої визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в той час як у цій справі № 915/268/24 питання про застосування спеціальної позовної давності не розглядалося.
Водночас, дослідивши доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі, з урахуванням матеріалів справи у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частин третьої та п'ятої статті 302 ГПК України, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною четвертою статті 303 ГПК України встановлено, що про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстави, визначеної у частині третій статті 302 цього Кодексу.
Як було зазначено вище, Прокурор у цій справі прагне повернути гідротехнічні споруди, відчужені на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна до комунальної власності, які, на його переконання, є приналежністю (складової речі) - водойми, не можуть бути відокремлені від водного об'єкта, а отже, не можуть бути окремим об'єктом права власності, належить до земель водного фонду, а тому не можуть перебувати у власності фізичних осіб.
Звідси для правильного вирішення спору у цій справі першочергово належить вирішити питання про правовий статус спірної гідротехнічної споруди, а також питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту серед тих, що відповідають характеру спірних правовідносин.
У контексті наведеного колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду виходить з такого.
Частиною першою статті 58 ЗК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Також за положенням статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
З огляду на вищезазначені норми права, землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду (подібний висновок викладено у пункті 4.42 постанови Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23, на яку посилається Прокурор у касаційній скарзі).
У вказаній постанові від 17.07.2024 у справі № 918/791/23, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію, а відтак, відповідно до положень статті 186 ЦК України є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) та має наслідувати долю головної річчі.
Аналогічний підхід у визначенні статусу гідротехнічної споруди використовує Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 128/1243/22, від 05.03.2025 у справі № 291/255/23 та від 24.06.2025 у справі № 291/185/24.
Нерозривний зв'язок гідротехнічних споруд із землями водного фонду вказує на неможливість відокремлення цих об'єктів у цивільному обігу, а відповідно і неможливість виникнення різних власників на них. У свою чергу, оскільки гідротехнічні споруди наслідують долю земельної ділянки на яких вони розташовані, пріоритет мають становити саме земельні правовідносини, оскільки як зазначено вище, об'єктом цивільного права є саме земельна ділянка, на якій розташована така гідротехнічна споруда.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та ВК України є неможливим та порушує права держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, на яку посилається Прокурор у тексті касаційної скарги).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)).
Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та пункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).
Враховуючи вищенаведені норми права та сформовані висновки щодо статусу гідротехнічних споруд як допоміжної речі, керуючись принципом нерозривності гідротехнічних споруд із землею, слід дійти висновку, що захисту підлягає право на землю, у спосіб визначений статтею 152 ЗК України.
Як свідчить аналіз існуючої судової практики, справи, де предметом спору є право на гідротехнічні споруди вирішуються із застосуванням різних способів захисту.
Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 128/1243/22 за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Вінницька обласна державна адміністрація, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на гідротехнічну споруду, визнання правочинів недійсними, на яку посилається Прокурор у касаційній скарзі, так само вказавши, що гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води, звідси гідроспоруда забезпечує функціонування водного об'єкта та не може існувати окремо від нього, тобто є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 ЦК України). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 186 ЦК України), виснував, що достатніми для захисту прав та інтересів держави у разі переходу гідротехнічних споруд у приватну власність всупереч вимогам чинного законодавства є скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно (гідротехнічні споруд) за незаконним володільцем.
Аналогічних висновків щодо вказаного способу захисту прав власника гідротехнічної споруди, у разі її набуття у приватну власність всупереч вимогам чинного законодавства дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.03.2025 у справі № 291/255/23 позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Ружинської селищної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 , державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіль В. В. про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності з одночасним припиненням відповідного речового права та від 24.06.2025 у справі № 291/185/24 за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні майном (гідроспорудою) шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.08.2023, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення справі № 911/30/22 за позовом Фурсівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» про скасування запису про реєстрацію права власності на гідротехнічну споруду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 910/6579/24 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Управляюча компанія ?Юкрейніан Сіті Сервіс? про скасування рішення про реєстрацію права власності на гідротехнічні споруди (берегоукріплення), припинення права володіння гідротехнічними спорудами (берегоукріпленням) та повернення земельної ділянки, у постанові від 06.08.2025 із посиланнями на правові висновки, викладені у пункті 4.47 постанови Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23 виснував, що гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування головної речі - земельної ділянки та пов'язана з нею спільним призначенням, а відтак, право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об'єкт права власності насправді не існує. З огляду на це, у випадку, якщо зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об'єкт (гідротехнічну споруду) насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об'єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб'єктом, був відкритий окремий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт. Якщо ж у розділі окрім права власності на гідротехнічні споруди зареєстроване право власності також на інші будівлі, споруди, то таке судове рішення є підставою для виключення відомостей про гідротехнічні споруди з опису об'єкта нерухомого майна. Позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги не є належним способом захисту прав позивача.
У свою чергу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22 у спорі щодо реєстрації права власності на дамбу дійшов висновку, що інженерна (гідротехнічна) споруда, дамба не є частиною чи приналежністю головної речі, не включена до переліку споруд, а тому дамба як гідротехнічна споруда належить до нерухомого майна та підлягає державній реєстрації (пункти 49, 54- 56 постанови).
При цьому, Касаційний адміністративний суд виходив із положень частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
У цьому контексті також необхідно звернути увагу на приписи статті 1 Закону України «Про аквакультуру», відповідно до положень якої гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об'єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об'єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури. Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об'єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування.
Зазначену норму як підставу для кваліфікації гідротехнічних споруд, зокрема дамб, як об'єктів нерухомого майна, застосовують суди адміністративної юрисдикції під час вирішенні спорів щодо визначення гідротехнічних споруд безхазяйним майном (наприклад, у справах № 140/2916/22, № 460/3537/21).
Підсумовуючи викладене вище, з урахуванням сформованого підходу про те, що гідротехнічні споруди (дамби, земляні греблі, водозабірні споруди і інше) є складовими частинами водного об'єкта, слід дійти висновку, що такі споруди окремо не створюють самостійний об'єкт цивільного обігу та не можуть перебувати на праві власності у будь-кого окремо від об'єкта, який створюють, а відтак і не підлягають реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) окремо від створеного об'єкта водного фонду, або земельної ділянки, на якій розташований такий водний об'єкт.
Віднесення гідротехнічних споруд до нерухомого майна відповідно до положень статті 1 Закону України «Про аквакультуру» не має у цій ситуації формального значення терміну або спеціального поняття та не повинно мати визначального значення ні для виникнення на них права власності, ні їх реєстрації в Державному реєстрі прав як окремих об'єктів, оскільки сам зміст вказаної статті свідчить про те, що законодавець кваліфікував як інженерні споруди, які призначені для управління водними ресурсами, а також для запобігання шкідливій дії води та розташовані на водних об'єктах.
Частиною третьою статті 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
З метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22 щодо застосування приписів, зокрема, частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у контексті того, що інженерна (гідротехнічна) споруда, дамба не є частиною чи приналежністю головної речі, тому належить до нерухомого майна, щодо якого має проводитись державна реєстрація права, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості державної реєстрації речових прав та їх обтяження на гідротехнічні споруди.
Щодо застосування до спірних правовідносин належного та ефективного способу захисту колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що цивільне законодавство серед способів захисту речових прав виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Питання про розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння».
Крім того, у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 12.01.2022 у справі № 703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
09.04.2025 набув чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України.
Так, статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: « 2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
При цьому згідно із частиною другою статті 388 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (згідно із Законом України від 01.12.2022 № 2792-IX), майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
У частині третій статті 388 ЦК України визначено, що дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало, зокрема до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння.
Звідси очевидно, що законодавець передбачив способи судового захисту у разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (фізична особа придбала гідротехнічну споруду на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, та зареєструвала за собою право в державному реєстрі прав на таку споруду, як у справі, що розглядається) володіння, вказавши, що для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов.
Саме віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання про втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Водночас віндикаційний позов може бути застосований до об'єкта, який може перебувати в цивільному обігу в статусі майна.
Тому для формування згаданого підходу до способів захисту прав, які стосуються гідротехнічних споруд суттєвим є правова кваліфікація таких споруд.
Викладене вище у цій ухвалі переконливо свідчить про наявність юридичної колізії правових норм, яка виникає з розбіжностей визначення правового статусу гідротехнічних споруд, як об'єктів цивільного права, а також про принципово різний підхід судів різних юрисдикцій при кваліфікації таких споруд та застосуванні способів захисту у спорах про неправомірне набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду, що у свою чергу свідчить про те, що питання статусу гідротехнічних споруд та способу захисту прав містить виключну правову проблему.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
Кількісний показник ілюструє той факт, що проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Колегія суддів констатує, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді місцевих судів наразі знаходяться десятки ініційованих Прокурорами проваджень, предметом дослідження в яких є правова природа гідротехнічних споруд та вибуття з володіння держави або територіальної громади такого майна, зокрема в процесі приватизації (приміром справи: № 906/744/25, № 906/744/25, № 921/344/25, № 902/1146/24, № 918/190/25, № 906/465/25, № 906/952/25, № 914/515/25, №925/674/21(925/920/25), № 914/1898/25, № 916/5379/23, № 916/1796/25, № 902/415/25, № 906/1014/24, № 916/1327/25, № 903/36/25, № 902/680/24, № 908/755/25, № 903/61/25). Значна кількість цих проваджень перебуває і в судах апеляційної інстанції (приміром справи: № 918/607/24, № 910/8986/25, № 916/579/25, № 918/1256/24, № 911/1913/23, № 918/1049/24, № 916/91/24, № 916/4134/24, № 918/190/25, № 911/46/23). При цьому, подібні спори виникають в цивільній юрисдикції, позаяк набувачами гідротехнічних споруд часто є фізичні особи (приміром справи: № 2ц-900/10, № 556/37/24, № 930/65/24, № 534/1662/23, № 368/1863/23, № 564/2369/24, № 556/37/24, № 930/65/24, № 707/2873/20, № 677/1777/21, № 328/19/20, № 362/209/25). Крім цього, у практиці адміністративної юрисдикції розглядаються спори щодо правомірності реєстрації гідротехнічних спору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та інші (приміром справи: № 420/24464/25, № 420/23359/24, № 240/10087/25, № 520/15307/25, № 160/13166/24). Наведений у цій ухвали перелік судових рішень різних юрисдикцій переконливо свідчить про наявність кількісного показника, необхідного для вирішення виключної правової проблеми.
Як зазначалося вище, зі змісту вже ухвалених рішень у подібних справах вбачається, що суди касаційних інстанцій по різному вирішують спірне питання, а саме щодо правого статуту гідротехнічних споруд (дамби та інших) та визначення належного та ефективного способу захисту у спорах, предметом яких є гідротехнічні споруди.
Виходячи з наведеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду констатує, що наразі висновок суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах відсутній. Більше того, у правозастосуванні наявна виключна правова проблема визначення правового статусу гідротехнічних споруд та визначення належного та ефективного способу судового захисту, який відновить порушене право, відповідатиме змісту цього права та характеру його порушення, а також сприяєтиме досягненню мети правосуддя та процесуальній економії, ураховуючи у тому числі зміни, які відбулися у чинному законодавстві щодо застосування положень статей 261, 388, 390, 391 ЦК України у контексті посилення захисту прав добросовісного набувача.
Таким чином, вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду у справі № 915/268/24 питання статусу гідротехнічних споруд та визначення способу належного та ефективного судового захисту у такій категорії спорів має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
При цьому колегія суддів враховує, що у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, а питання щодо правового регулювання, які виникли у цій справі, актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й в публічному праві (адміністративному, кримінальному), тобто у невизначеній кількості справ.
Враховуючи мотиви, наведені в цій ухвалі, колегія суддів вважає, що у цій справі також наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому існують обґрунтовані підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду
Справу № 915/268/24 разом із касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді І. С. Міщенко
С. К. Могил