79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
15.09.2025 Справа № 914/2304/25
За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівництво РСВ», м. Львів,
про стягнення 1 024 951, 09 грн
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Амбіцької І.О.
Представники учасників справи:
від позивача: Гузюк Наталія Ігорівна - представник;
від відповідачів: Дашо Андрій Юрійович - представник.
Львівська міська рада звернулась в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівництво РСВ» про стягнення 1 024 951, 09 грн заборгованості з орендної плати за землю за договором від 18.03.2020 № Ф-3157.
Ухвалою суду від 31,07.2025 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.08.2025.
Ухвалою суду від 25.08.2025 підготовче судове засідання відкладено на 15.09.2025.
У підготовче судове засідання, яке відбулося 15.09.2025, представник позивача з'явився, просив позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
У підготовче судове засідання, яке відбулося 15.09.2025, представник відповідача з'явився, 09.09.2025 на адресу суду через систему Електронний суд надіслав заяву у якій позовні вимоги визнав в частині стягнення основного боргу, інфляційних збільшень, 3 % річних та пені, просив зменшити штраф на 99 %.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. У випадку, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 15.09.2025 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.
Позиція позивача.
Львівська міська рада (надалі позивач, орендодавець) звернулась в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівництво РСВ» (надалі відповідач, орендар) про стягнення 1 024 951, 09 грн заборгованості з орендної плати за землю за договором від 18.03.2020 № Ф-3157.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що між позивачем та відповідачем 18.03.2020 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язується вносити орендну плату щомісячно рівними частинами на рахунок визначений позивачем.
Проте, в порушення умов договору, відповідачем не було здійснено платежів з жовтня 2023 року по травень 2025 року, з огляду на що у нього утворилась заборгованість у розмірі 542 239, 68 грн.
Окрім цього, позивачем здійснено нарахування 3 % річних у розмірі 10 936, 15 грн, 52 571, 78 грн інфляційного збільшення, 3 487, 21 грн пені та 414 716, 27 грн штрафу, відповідно до умов п. 14 договору оренди.
Позиція відповідача.
Відповідач позовні вимоги в частині стягнення 610 237, 82 грн визнав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення, з яких 542 239, 68 грн основного боргу, 10 936, 15 грн 3 % річних, 53 571, 78 грн інфляціи?них втрат, 3 487, 21 грн пені. Окрім цього, просив зменшити штраф на 99 % з огляду на те, що стягнення штрафу в розмірі 414 716, 27 грн є непропорційним сумі завданих позивачу збитків і для відповідача буде становити додаткове навантаження, яке може призвести до його банкрутства, оскільки, станом на сьогоднішній день відповідач господарської діяльності по суті не здійснює через війну.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги слід задоволити частково, виходячи із таких мотивів.
Земля є об?єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених ст. 13 Конституції України.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
Суб'єктами права на землі комунальної власності, згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальний власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною третьою статті 760 Цивільного кодексу України встановлено, що особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Як встановлено судом, ухвалою Львівської міської ради від 31.10.2019 № 5808 «Про затвердження ТзОВ "Будівництво РСВ" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Кульпарківській, 151» (надалі ухвала № 5808), затверджено товариству з обмеженою відповідальністю "Будівництво РСВ" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0, 3100 га на вул. Кульпарківській, 151 в оренду терміном до 15.08.2028 для будівництва та обслуговування торгово-офісної будівлі за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.
У подальшому, 18.03.2020 року на підставі ухвали № 5808, між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівництво РСВ" укладено договір оренди землі від 18.03.2020 за № Ф-3157 (надалі договір № Ф-3157), про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі Ф-З вчинено відповідний запис.
Відповідно до п.1 та п.2. договору № Ф-3157, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгово-офісної будівлі з кадастровим номером 4610136900:09:001:0053 загальною площею 0, 3100 га, у тому числі: під забудовою - 0, 3100 га.
Пунктом 5 договору № Ф-3157 зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 2 871 778, 00 гривень.
Договір оренди землі, відповідно п. 8 договору № Ф-3157, укладено до 15.08.2028 року.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
В абзаці 7 частини 2 статті 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Згідно з п.9 договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 86 153, 34 грн в рік, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок до 30-го числа місяця наступного за звітним.
Відповідно до п. 10 договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюються з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або змін договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 11 договору закріплено, що орендна плата вноситься у такі строки: для суб'єктів підприємницької діяльності - за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Орендодавець, відповідно п. 28 договору, має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 41 договору).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Станом на 31.05.2025 заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендних платежів за період жовтень 2023 - травень 2025 року становила 542 239, 68 грн, що не заперечується відповідачем.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У відзиві на позовну заяву та усних поясненнях відповідач не заперечує щодо наявності основного боргу.
Оскільки за час розгляду справи в суді доказів сплати основного боргу відповідач не надав, тому позовні вимоги позивача в частині заявленого до стягнення основного боргу, підлягають до задоволення повністю у розмірі 542 239, 68 грн.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені в розмірі 3 487, 21 грн, інфляційних втрат в розмірі 53 571, 78 грн, 3 % річних - 10 936, 15 грн, штрафу - 414 716, 27 грн, то суд перевіривши розрахунки, зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею, зокрема, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 14 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі розрахованому відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 129.4 Податкового Кодексу України на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, якщо її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Відповідно до п. 129.5. Податкового Кодексу України зазначений розмір пені застосовується щодо всіх платників та всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.
З врахуванням цих положень, позивачем нараховано пеню в розмірі 3 487, 21 грн, штраф в розмірі 414 716, 27 грн, інфляційні втрати в розмірі 53 571, 78 грн, 3 % річних - 10 936, 15 грн. Судом перевірено розрахунок 3 % річних, інфляційних та пені і штрафу та встановлено, що такі нарахування здійснені відповідно до приписів ст. 625 ЦК України та умов договору.
Оскільки відповідачем не виконані належним чином умови договору щодо оплати орендних платежів, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу, а також нараховані згідно з умовами договору 3 % річних, пеню та інфляційні нарахування.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу, то суд вказує на наступне.
Відповідно до п.14 договору оренди землі, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, у 10 денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати. У свою чергу річна орендна плата відповідно до договору оренди за 2025 рік становить 414 716, 27 грн.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (№ 911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, беручи до уваги співвідношення розміру заборгованості відповідача та розміру штрафу, вважає за доцільно зменшити розмір штрафу до 25 %, а саме до суми в розмірі 103 679, 07 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані належними доказами та підлягають до часткового задоволення, з врахуванням зменшення штрафу на 75 %.
Відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівництво РСВ" (79071, місто Львів, вул. Кульпарківська, 151, код ЄДРПОУ 40105116) на користь Львівської міської ради (79006, місто Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) суму в розмірі 729 288, 16 грн, з яких:
- 542 239, 68 грн основного боргу;
- 10 936, 15 грн 3 % річних;
- 53 571, 78 грн інфляціи?них втрат;
- 3 487, 21 грн пені;
- 103 679, 07 грн штрафу;
- 15 374, 27 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст складено та підписано 18 вересня 2025 року
Суддя Манюк П.Т.