ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.06.2025Справа № 910/7921/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" вул. Дегтярівська, 33Б, м. Київ,03057
про 27 902,20 грн.
представники сторін: без виклику.
Акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 27 902,20 грн. страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника АТ "СК "Країна" завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована останнім в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № УА 280729 від 03.10.2023 року, в зв'язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Еталон", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 27 902,20 грн. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду від 02.07.2024 року через систему "Електронний суд" 03.07.2024 року від позивача надійшла заява б/н від 03.07.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7921/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи незначну складність справи та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а також позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано).
Окрім цього, зазначеною ухвалою витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію по полісу АР № 3696444 станом на 09.02.2024 року, а саме: 1) якою страховою компанією видано даний поліс, 2) цивільно-правова відповідальність якого водія застрахована та який автомобіль було застраховано згідно вказаного полісу, 3) термін дії вищезазначеного полісу; 4) ліміт за шкоду життю та здоров'ю; ліміт за шкоду майну; розмір франшизи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/7921/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 10.07.2024 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 11.07.2024 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.07.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 03.10.2023 року між Акціонерним товариством «Страхова компанія» «Країна» (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник та вигодонабувач за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № УА/280729 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2021 та додатковим обладнанням до нього.
Згідно п.7.1 Договору страхування страхова сума для зазначеного автомобіля становить 160 000,00 грн., франшиза за ризиком «пошкодження» -16000 грн.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За умовами п. 8 Договору страхування строк його дії встановлено з 04.10.2023 року по 03.10.2024 року.
Судом встановлено, що укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту № УА/280729 від 03.10.2023 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до пункту 11 Договору страховик приймає на себе обов'язок на умовах Правил та цього Договору здійснити виплату страхового відшкодування в разі настання страхового випадку за ризиками, зазначеними в цьому Договорі.
Так, згідно п. 7.1 Договору страхування до страхових ризиків відноситься, зокрема, ДТП - дорожньо - транспортна пригода.
Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно Повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди від 09.02.2024 року (Європротокол), що 09.02.2024 року о 12 год. 10 хв. у м. Києві на Дарницькому мосту сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Audi Q5», державний номер НОМЕР_2 , що належить гр. ОСОБА_1 (страховик), та автомобіля марки «VOLKSWAGEN», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність за шкоду майну перед третіми особами якого була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Еталон» за полісом № АР/3696444. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахований позивачем транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
За умовами пункту 18.1 Договору страхування у випадку пошкодження транспортного засобу розмір збитку та страхового відшкодування може здійснюватись страховиком на підставі калькуляції страховика, автотоварознавчого дослідження щодо визначення розміру збитків, рахунків СТО.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до умов п. 16.2.1 Договору страхування при настанні страхового випадку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити страховика про подію, що має ознаки страхової протягом п'яти робочих днів з моменту настання події шляхом подання відповідного повідомлення за встановленою страховиком формою.
Так, судом встановлено за матеріалами справи, що 12.02.2024 року гр. ОСОБА_1 звернувся до позивача як страховика з повідомленням № 1886/24 від 12.02.2024 року про настання страхового випадку та заявою від 16.02.2024 року № 2159/24 на виплату страхового відшкодування, копії яких надані суду позивачем.
Відповідно до п. 18.3.2. Договору страхування у випадку оформлення ДТП з використанням «Європротоколу» страхове відшкодування визначається в розмірі фактичного збитку, але не більше суми зазначеного розміру страхового відшкодування затвердженого Уповноваженим органом, згідно чинного законодавства на момент ДТП для договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при оформленні ДТП без представників підрозділів Національної поліції України, за нарахування сум, що визначаються Правилами та розміру франшизи, що зазначена в п.7.1 у разі вини водія та страхових ризиків цього Договору ( крім випадків , передбачених п.18.5.2. цього Договору).
Згідно з пунктом 18.2.1.1. Договору страхування при настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають за рахунок відшкодування тільки реальні збитки у вигляді, зокрема, витрат на проведення відновлювального ремонту ТЗ в межах страхової суми розрахованих відповідно до закону України, Правил та цього Договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно виставленого ФОП Мамончук Сергієм Ігоровичем рахунку на оплату № Пр00000083 від 14 лютого 2024 року, вартість відновлювального ремонту транспортному засобу "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 29 502,20 грн. без ПДВ.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, копія якого наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 29 502,20 грн., про що складено відповідний страховий акт № 70/73462/2.1.5.1 від 26.02.2024 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
За змістом вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 29 502,20 грн., та становить вартість відновлювального ремонту згідно з рахунком СТО - ФОП Мамончук С.І. № Пр00000083 від 14.02.2024 року.
У відповідності до вказаного страхового акту позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 - ФОП Мамончук С.І. в розмірі 29 502,20 грн., що підтверджується копією відповідної платіжної інструкції №10967 від 27.02.2024 року.
В свою чергу, заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування, а також перебування отриманих автомобілем марки "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 09.02.2024 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Акціонерним товариством "Страхова компанія "Країна" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 29 502,20 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ФОП Мамончук С.І. як СТО, що здійснювало ремонт застрахованого транспортного засобу, включаючи запасні частини.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки Звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України «про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки відповідно до абз. 10 частини 2 статті 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому, норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, наявність рахунку на оплату № Пр00000083 від 14.02.2024 року та платіжної інструкції №10967 від 27.02.2024 року, за висновками суду, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, у сумі 29 502,20 грн.
Наразі, з матеріалів справи вбачається, що вказана дорожньо-транспортна пригода від 09.02.2024 року оформлена Повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 09.02.2024 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що кореспондується з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Таким чином, вищевказаною нормою Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачений вичерпний перелік умов, за наявності яких учасники дорожньо-транспортної пригоди можуть скористатись європротоколом, а саме: водії-учасники ДТП мають поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; відсутність травмованих (загиблих) людей; згода водіїв транспортних засобів, учасників ДТП щодо її обставин; у водіїв відсутні ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
У разі невиконання хоча б однієї з обов'язкових для європротоколу умов, матеріали ДТП мають бути оформлені уповноваженими на те працівниками відповідних підрозділів Національної поліції.
На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 року № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція) (яка діяла на час настання страхового випадку).
Так, у відповідності до зазначеної Інструкції у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
З відомостей, що містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду від 09.02.2024 року (Європротокол) вбачається, що транспортний засіб VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія гр. ОСОБА_3 , скоїв зіткнення з задньої частиною транспортного засобу марки "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія та власника гр. ОСОБА_1 під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі.
Окрім цього, у вказаному Повідомленні учасниками ДТП було складено «Схему пригоди» з відображенням напрямку руху автомобілів, а також у пункті 14 Повідомлення «Мої зауваження» гр. ОСОБА_4 було здійснено запис «винен у ДТП, зауважень не маю».
Судом встановлено, що вказаний Європротокол складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному Європротоколі.
Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння, зокрема, щодо наявності вини гр. ОСОБА_5 .
Таким чином, враховуючи вищенаведене та з урахуванням приписів чинного законодавства, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 12.02.2024 року повністю відповідає вимогам, встановленим вищевказаною Інструкцією, відтак приймається судом як належний доказ вчинення дорожньо-транспортної пригоди, за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки «Audi Q5», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , та транспортного засобу VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_6 .
За таких обставин, суд вважає доведеним, що особою, винною у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої пошкоджено автомобіль «Audi Q5», державний номер НОМЕР_2 , є саме водій автомобіля VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_6 .
При цьому суд зазначає про те, що зі змісту наявного в матеріалах справи Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та Інструкції про його заповнення слідує, що учасники ДТП не мають визначати особу, винну у такій пригоді, позаяк заповнення Європротоколу свідчить про досягнення учасниками згоди щодо обставин події, а не про визначення винного.
При оформленні дорожньо-транспортної пригоди у такий спосіб (складення її учасниками європротоколу без виклику відповідного підрозділу МВС України) не складається постанова про адміністративне правопорушення та не направляються матеріали дорожньо-транспортної пригоди до суду для притягнення відповідальної за вчинення такої пригоди особи до відповідальності. Тобто, унеможливлюється існування відповідних судових рішень (про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності), які б встановлювали вину учасника дорожньо-транспортної пригоди.
Цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку/злочину.
Водночас суд зазначає, що у пунктах 61 та 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зроблено висновок, що для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.
Наразі, відсутність постанови (ухвали) або вироку суду про визнання особи винною у вчиненні ДТП не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, відповідні документи, що стосуються ДТП є доказами, які повинні досліджуватися та оцінюватися судом у справі у порядку, передбаченому ГПК.
Тобто, суд при розгляді справи не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність /відсутність вини в діях, в даному випадку водія транспортного засобу VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 -
ОСОБА_7 наведеної в Європротоколі схеми ДТП вбачається, що ДТП сталась внаслідок того, що водій транспортного засобу VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_3 під час руху скоїв зіткнення із задньої частиною транспортного засобу марки "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія та власника ОСОБА_1 під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, внаслідок чого сталося зіткнення та, як наслідок, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Відтак, з урахуванням викладених в Європротоколі від 09.02.2024 року обставин ДТП суд вважає, що в матеріалах справи достатньо належних та допустимих доказів, що підтверджують вину ОСОБА_3 у спірній дорожньо-транспортній пригоді, отже дійшов висновку про те, що саме водій транспортного засобу VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 є винною у вчиненні 09.02.2024 року спірної ДТП.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 09.02.2024 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Еталон", відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/3696444 з наступними умовами: франшиза - 16000 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 160 000,00 грн. Поліс станом на момент скоєння ДТП 09.02.2024 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки марки VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 , встановлена судом на підставі дослідження обставин, зазначених в Повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 09.02.2024 року.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" , яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому, з урахуванням наявності полісу № АР/3696444 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, державний номер НОМЕР_1 , та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон", до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Також суд зазначає, що відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Договору страхування та Полісу АР № 3696444 франшиза становить 0,00 грн. та 1600,00 грн. відповідно, отже, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки «Audi Q5», державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке позивач просить суд стягнути в даному позові, правомірно зменшено на суму франшизи 1600,00 грн. і становить 27902,20 грн.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", а саме направлення рекомендованим листом на адресу відповідача претензії № 1386 від 11.03.2024 року про страхове відшкодування в сумі 29 502,20 грн., з додатками, факт отримання якої 15.03.2024 року підтверджено наявною у матеріалах справи копією рекомендованого поштового відправлення № 0600098120979.
Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, оскільки в порушення приписів пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 27 902,20 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Зокрема, судом враховано, що страховик не обмежений в праві та не позбавлений можливості визнати позов та сплатити страхове відшкодування або ж наводити свої заперечення проти позову у разі їх наявності. Утім, як свідчать матеріали справи, наявним правом та можливістю відповідач у рамках даної справи згідно своєї суб'єктивної волі не скористався.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту № УА 280729 від 03.10.2023 року та Полісу № АР/3696444 та/або їх окремих положень суду не надано.
Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
При цьому страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).
Згідно пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.
При цьому, відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Водночас, відповідно до пункту 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
Так, з доданої до позовної заяви копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки "AUDI" Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вбачається, що даний автомобіль є 2021 року випуску, тобто на момент ДТП 09.02.2024 року строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував 7 років, а тому за відсутності інших чинників, з урахуванням яких передбачене застосування зносу, суд не вбачає підстав для вирахування коефіцієнту зносу відповідно до вимог пункту 7.38 вказаної Методики.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо виплати позивачу суми страхового відшкодування в добровільному порядку, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги з урахуванням наявної франшизи за полісом у розмірі 1600,00 грн. є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 27 902, 20 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (вул. Дегтярівська, 33Б, м. Київ,03057; код ЄДРПОУ 20080515) на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176; код ЄДРПОУ 20842474) 27 902,20 грн. (двадцять сім тисяч дев'ятсот дві грн. 20 коп.) страхового відшкодування та 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 16 вересня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон