вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3564/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., розглянув спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь, Дніпропетровська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Сервіс", м. Дніпро
про стягнення заборгованості у сумі 195 120 грн 00 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Сервіс" 195 120 грн 00 коп.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.
Ухвалою господарського суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони повідомлені про відкриття провадження у справі № 904/3564/25, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставлення ухвали суду від 07.07.2025 до електронного кабінету позивача та відповідача 08.07.2025.
Проте, відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов та не подав витребувані судом документи.
Отже, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору поставки у спрощений спосіб, наявність порушень виконання зобов'язань відповідачем в частині повної та своєчасної поставки товару.
Звертаючись з даним позовом, позивач вказує на те, що 01.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Сервіс" (далі - постачальник, відповідач) надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (далі - покупець, позивач) рахунок №166 на суму 942 240 грн 00 коп. для оплати товару, який останній зобов'язувався поставити.
Платіжним дорученням №13224 від 11.11.2022 позивач перерахував на розрахунковий розрахунок відповідача часткову оплату у розмірі 471 120 грн 00 коп., що становить 50% від суми по рахунку на оплату №166 від 01.11. 2022.
Листом №02/01 від 02.01.2024 позивач просив відповідача, переплата у розмірі 129 950 грн 00 коп., зарахувати як часткову оплату по рахунку №100 від 29.09.2021 згідно специфікації №СП64/20150497 від 28.09.2021, що не є предметом спору в сумі 75 710 грн 00 коп. та по рахунку 166 від 01.11.2022 згідно специфікації 95Н від 28.10.2022 в сумі 54 240 грн 00 коп.
Всього позивачем було здійснило переплату по рахунку №166 від 01.11.2022 року на суму 525 360 грн 00 коп. = (471 120 грн. 00 грн + 54 240 грн 00 коп.).
Так, станом на 15.04.2025 постачальник частково виконав свої зобов'язання по поставці товару по рахунку на оплату №166 від 01 листопада 2022 р., а саме поставлено на адресу покупця товар, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- видаткова накладна №2 від 09.01.2023 на суму 33 600,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №10 від 25.01.2023 на суму 74 880,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №16 від 16.02.2023 на суму 17 760,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №44 від 27.04.2023 на суму 102 000,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №75 від 18.07.2023 на суму 102 000,00 грн. з ПДВ.
Всього здійснено поставку товару на суму 330 240 грн 00 коп.
Позивач зазначає про те, що з моменту перерахування часткової оплати минуло більше ніж 2,5 роки, однак товар обойма ч. ЛМ 181-01 в кількості 6 шт. до сьогоднішнього дня не поставлено на суму 612 000 грн 00 коп. з ПДВ.
Так, на дату подання позовної заяви між сумою здійсненої переплати - 525 360 грн 00 коп. та сумою поставленого товару 330 240 грн 00 коп. утворився залишок попередньої оплати, який складає 195 120 грн 00 коп. разом з ПДВ.
18.04.2025 позивач направив на адресу відповідача цінний лист № 359 від 15.04.2025 року з вимогою: «В семиденний термін з моменту отримання цієї вимоги вимагаємо передання оплаченого товару в повному обсязі на адресу ТОВ «ІНТЕРПАИП НІКО ТЬЮБ», а саме: обойма Ч.ЛМ181-01 в кількості 6 шт. на суму 612000,00 грн. з ПДВ відповідно до рахунку на оплату №166 від 01 листопада 2022р.».
Але вказаний лист залишився відповідачем без відповіді.
21.05.2025 позивач направив відповідачу претензію №484 з вимогою повернути залишок попередньої оплати, сплаченої за товар по рахунку на оплату №166 від 01 листопада 2022, у сумі 195 120 грн 00 коп.
Відповідач відповідь на претензію позивача не надав, грошові кошти у сумі 195 120 грн 00 коп. не повернув, що і стало підставою виникнення даного спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).
Частиною 2 ст. 184 Господарського кодексу України передбачено, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
За приписами частини першої ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до частини 1 ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. Аналогійний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 922/1403/21.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз'яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір поставки, відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 184 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем позивачу рахунку, сплати позивачем відповідачу авансового платежу та часткової передачі відповідачем позивачу обумовленого товару та прийняття його позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями статті 173 Господарського кодексу України.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Аналогічні положення містяться у статті 174 Господарського кодексу України.
Дослідив надані позивачем докази, суд дійшов висновку про існування між сторонами договірних відносин стосовно поставки спірного товару.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Сервіс" (далі - постачальник, відповідач) надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (далі - покупець, позивач) рахунок №166 на суму 942 240 грн 00 коп. для оплати товару, який останній зобов'язувався поставити.
Платіжним дорученням №13224 від 11.11.2022 позивач перерахував на розрахунковий розрахунок відповідача часткову оплату у розмірі 471 120 грн 00 коп., що становить 50% від суми по рахунку на оплату №166 від 01.11. 2022.
Листом №02/01 від 02.01.2024 позивач просив відповідача, переплата у розмірі 129 950 грн 00 коп., зарахувати як часткову оплату по рахунку №100 від 29.09.2021 згідно специфікації №СП64/20150497 від 28.09.2021, що не є предметом спору в сумі 75 710 грн 00 коп. та по рахунку 166 від 01.11.2022 згідно специфікації 95Н від 28.10.2022 в сумі 54 240 грн 00 коп.
Всього позивачем було здійснило переплату по рахунку №166 від 01.11.2022 року на суму 525 360 грн 00 коп. = (471 120 грн. 00 грн + 54 240 грн 00 коп.).
Так, станом на 15.04.2025 постачальник частково виконав свої зобов'язання по поставці товару по рахунку на оплату №166 від 01 листопада 2022 р., а саме поставлено на адресу покупця товар, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- видаткова накладна №2 від 09.01.2023 на суму 33 600,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №10 від 25.01.2023 на суму 74 880,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №16 від 16.02.2023 на суму 17 760,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №44 від 27.04.2023 на суму 102 000,00 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна №75 від 18.07.2023 на суму 102 000,00 грн. з ПДВ.
Всього здійснено поставку товару на суму 330 240 грн 00 коп.
Позивач зазначає про те, що з моменту перерахування часткової оплати минуло більше ніж 2,5 роки, однак товар обойма ч. ЛМ 181-01 в кількості 6 шт. до сьогоднішнього дня не поставлено на суму 612 000 грн 00 коп. з ПДВ.
Так, на дату подання позовної заяви між сумою здійсненої переплати - 525 360 грн 00 коп. та сумою поставленого товару 330 240 грн 00 коп. утворився залишок попередньої оплати, який складає 195 120 грн 00 коп.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
18.04.2025 позивач направив на адресу відповідача цінний лист № 359 від 15.04.2025 року з вимогою: «В семиденний термін з моменту отримання цієї вимоги вимагаємо передання оплаченого товару в повному обсязі на адресу ТОВ «ІНТЕРПАИП НІКО ТЬЮБ», а саме: обойма Ч.ЛМ181-01 в кількості 6 шт. на суму 612000,00 грн. з ПДВ відповідно до рахунку на оплату №166 від 01 листопада 2022р.».
Але вказаний лист залишився відповідачем без відповіді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідачем не було поставлено товар в обумовлені договором строки.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням викладеного судом встановлено, що відповідачем свого зобов'язанням з поставки товару виконано не було.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
21.05.2025 позивач направив відповідачу претензію №484 з вимогою повернути залишок попередньої оплати, сплаченої за товар по рахунку на оплату №166 від 01 листопада 2022 р., у сумі 195 120 грн 00 коп.
Відповідач відповідь на претензію позивача не надав, грошові кошти у сумі 195 120 грн 00 коп. не повернув.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
З огляду на те, що позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу про повернення авансу за непоставлений товар, суд дійшов висновку, що покупцем дотримано форму пред'явлення вимоги до постачальника про повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Оскільки відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу 195 120 грн 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати.
Доказів щодо належного виконання зобов'язань на підтвердження поставки товару суду відповідачем не надані, докази на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 195 120 грн 00 коп. в матеріалах справи також відсутні.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 195 120 грн 00 коп. - суми попередньої оплати.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 028,00грн.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Ціна позову становить 195 120 грн 00 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2 422,40грн (3028,00грн * 0,8).
Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №10554 від 27.06.2025.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 605,60грн (3028,00грн - 2 422,40грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.
Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 2 422 грн 40 коп.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Сервіс" (49051, м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 16, код ЄДРПОУ 33063214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (53201, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, просп. Трубників, буд. 56, код ЄДРПОУ 35537363) 195 120 грн 00 коп. - суму попередньої оплати та 2 422 грн 40 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 17.09.2025.
Суддя І.А. Рудь