ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 вересня 2025 року Справа № 902/544/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Олексюк Г.Є.
судді Мельник О.В.
секретар судового засідання Новосельська О.В.
за участю представників:
прокурор: Гарбарук В.А.
позивача: Римський М.В.
відповідача: Панчук Б.М.
третьої особи 1: не з"явився
третьої особи 2: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 (суддя Маслій І.В., м.Вінниця, повний текст складено 07.10.2024)
за позовом: Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
до: Агрономічної сільської ради
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національна академія аграрних наук України
Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Агрономічної сільської ради з позовними вимогами про усунення перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га, шляхом скасування державної реєстрації права власності Агрономічної сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530535005206, номер запису про право власності 46157437), що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та зобов'язати Агрономічну сільську раду повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі № 902/544/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Агрономічної сільської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га шляхом скасування державної реєстрації прав та зобов'язання повернути земельну ділянку, задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі № 902/544/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22 листопада 2024 року.
13 листопада 2024 року Державним підприємством "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" подано через систему “Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому просило скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 року по справі №902/544/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги, викладені в позовній заяві від 07.05.2024 № 15/3-486вих-24 про усунення перешкоди у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034, шляхом скасування державної реєстрації права власності Агрономічної сільської ради та зобов'язання Агрономічній сільській раді повернути у державну власність земельну ділянку задовольнити.
19 листопада 2024 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано через систему “Електронний суд» пояснення на апеляційну скаргу, в яких просив суд апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі № 902/544/24 залишили без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
20 листопада 2024 року Першим заступником керівника Вінницької обласної прокуратури подані через систему “Електронний суд» пояснення щодо пояснень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в яких прокурором спростовуються доводи позивача.
21 листопада 2024 року від Агрономічної сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та залишити у силі рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024.
В судовому засіданні 22.11.2024 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2024 заперечив доводи апеляційної скарги та надав суду відповідні пояснення.
В судовому засіданні 22.11.2024 представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги та надав суду відповідні пояснення.
В судове засідання 21.11.2024 Національна академія аграрних наук України та Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.11.2024 розгляд справи відкладено на 09 грудня 2024 року. Запропоновано учасникам справи до 06.12.2024 включно з електронного кабінету учасників справи зареєстрованого в системі "Електронний суд" надати суду свої письмові обґрунтування щодо проведення судової земельно-технічної експертизи у даній справі з ініціативи суду, перелік питань, роз'яснення, яких на думку учасників справи потребує висновку експерта, а також надати суду свої пропозиції щодо експертної установи (експерта).
Ухвалою суду від 09.12.2024 призначено у справі №902/544/24 судову земельно-технічну експертизу. Проведення судової експертизи доручити експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (вул.В.Порика, 8, м.Вінниця, 21021). На вирішення судової земельно - технічної експертизи поставлено наступне питання: "Чи накладається земельна ділянка за кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га на земельну ділянку площею 1229,6 га надану у постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05.04.1996? "
19 серпня 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов висновок експерта від 08.08.2025 №СЕ-19/102-24/25915-ЗТ з матеріалами справи.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2025, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Філіпової Т.Л. з 04.08.2025 по 05.09.2025 включно, у справі №902/544/24 призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2025 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Олексюк Г.Є.
Ухвалою суду від 21.08.2025 прийнято апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Олексюк Г.Є. Поновлено провадження у справі та розгляд апеляційної скарги призначено на 10 вересня 2025 року.
09 вересня 2025 року о 16:50 год Агрономічною сільською радою через систему “Електронний суд» подано заяву про виклик експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України О.В. Пилипенко для необхідності додаткових роз'яснень стосовно того, яким чином експерт дійшов відповідних висновків, а також його уточнення і доповнення.
Прокурор в судовому засіданні 10.09.2025 заперечив щодо задоволення заяви відповідача про виклик експерта. Просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі № 902/544/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 10.09.2025 підтримав подану заяву про виклик експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України О.В. Пилипенко у судове засідання та надав відповідні пояснення. Просив суд відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та залишити у силі рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024.
Представник позивача в судовому засіданні 10.09.2025 підтримав подану представником відповідача заяву про виклик експерта та надав відповідні пояснення. Просив суд апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 залишили без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання 10.09.2025 Національна академія аграрних наук України та Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши подану заяву відповідача про виклик у судове засідання у справі №902/544/24 судового експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України О.В. Пилипенко для надання роз'яснень стосовно висновку експерта від 08.08.2025 №СЕ-19/102-24/25915-ЗТ за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Враховуючи положення ст.ст. 73, 99 ГПК України експертний висновок є одним з доказів, які мають подаватися до суду учасниками судового процесу.
В матеріалах даної справи міститься висновок судового експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України О.В. Пилипенко від 08.08.2025 №СЕ-19/102-24/25915-ЗТ, складений за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи (а.с.2-36 т.5).
Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судову експертизу" незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються визначеним законом порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.
Згідно із ч.4 ст. 69 ГПК України експерт зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом та роз'яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи. За відсутності заперечень учасників справи експерт може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідно до ч. 5 ст. 98 ГПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
Відповідачем не доведено, що висновок судового експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України О.В. Пилипенко від 08.08.2025 №СЕ-19/102-24/25915-ЗТ за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи є необґрунтованим, неповним, неясним. Судом апеляційної інстанції не встановлено, з тверджень відповідача, наявність сумнівів у правомірності висновку експерта (суперечність з іншими матеріалами справи), відсутні порушення норм процесуального законодавства, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Поряд з цим, судова колегія не приймає до уваги твердження відповідача щодо ненадання та недослідження судовим експертом усіх доказів, оскільки процедурні питання щодо проведення судової експертизи, зокрема розгляду клопотань судового експерта вчинялись відповідно до приписів ст. 281 ГПК України та підтверджувались виконанням зобов'язанням сторін по наданню належних доказів щодо предмету експертного дослідження, що підтверджується судовими рішеннями та письмовими доказами їх виконання (а.с. 164, 166, 168-174, 184-223 т.3, 1-310 т.3а, 1-25, 29, 35-42, 53-54, 84-93, 100-101 т.4).
Колегія суддів зазначає, що подана відповідачем заява про виклик експерта не містить обґрунтованих підстав виклику експерта в судове засідання, оскільки оцінка експертного висновку на його відповідність, відноситься до компетенції суду у відповідності до положень чинного Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви представника відповідача про виклик в судове засідання для надання роз'яснень судового експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України О.В. Пилипенко.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що у наданих прокурором доказах на підтвердження своїх позовних вимог відсутні відомості щодо поворотних точок державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 та спірної земельної ділянки, які по суті мали ідентифікувати їх розташування. При цьому, будь-яких інших доказів на підтвердження розташування спірної земельної ділянки на землях ДП "НІТЦ ІК СГП НААН", актів обстеження спірної земельної ділянки, викопіювань з проєкту встановлення адміністративних меж Ради або Публічної кадастрової карти, які б підтверджували координати розташування спірної земельної ділянки, прокурором суду не надано. Крім того, прокурором також не доведено, в тому числі не ініційовано в судовому порядку проведення судового експертного дослідження спірного питання, що станом на початок 2022 року, земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га використовувалась для забезпечення діяльності НААН України та перебувала у постійному користуванні ДП "НІТЦІК СГП НААН", як і не надано інших документів, що підтверджують її розташування в межах державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки прокурором недоведені обставини накладення спірної земельної ділянки на землі в межах державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 в задоволенні позову слід відмовити, позаяк відсутність порушеного права держави на захист якого подано позов є самостійною та достатньою підставою для відмови у ньому.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що твердження суду першої інстанції про те, що відведення вказаної земельної ділянки відбувалося за рахунок вільних земель, що підтверджується Висновком про розгляд проекту землеустрою від 18.07.2017 №2873/82-17, є хибним, оскільки у проекті землеустрою від 2017 року відсутня інформація про наявність права ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на користування вказаною земельною ділянкою та видачу державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 від 05.04.1996. Кадастровий план та матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) теж не містять відомостей, що земельна ділянка перебувала у користуванні ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" .
Прокурор зазначає, що висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №2873/82-17 від 18.07.2017 надано Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області лише за результатами розгляду документів, які містяться у проекті землеустрою. Інша землевпорядна документація щодо зазначених земель у Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області відсутня. Зокрема, у Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області була відсутня копія другого примірника державного акта серії І-ВН № 001263 від 05.04.1996. Окрім того, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області не мало книги реєстрації державних актів по Агрономічній сільській раді Вінницького району, землевпорядної документації по видачі державного акта серії І-ВН №001263 від 05.04.1996 та статистичної звітності щодо обліку земель на території Вінницького району Вінницької області. Таким чином, висновок Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №2873/82-17 від 18.07.2017 є необ'єктивним, оскільки він ґрунтувався лише на тих документах, які долучено розробником до проекту землеустрою. З самого ж проекту вбачається, що інформації про перебування спірної ділянки в користуванні ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" він не містив.
Поряд з цим, прокурор зазначає, що матеріалах справи наявні докази, які містять відомості, щодо джерела вирахування координат, програмного забезпечення, сертифікатів осіб відповідальних за виконання схеми, документів та вихідних даних (копія листа від 27.03.2024 №345 з додатком схемою розташування земельних ділянок долучена до позовної заяви, кольорова копія вказаної схеми долучена до матеріалів господарської справи з поясненнями Вінницької обласної прокуратури від 13.08.2024; лист від 07.08.2024 №757 копія якого була долучена до пояснень Вінницької обласної прокуратури від 13.08.2024).
Крім того, прокурор зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Агрономічна сільська рада мали змогу на підставі ч.1 ст. 74 ГПК України довести ті обставини, на які вони посилаються, заперечуючи достовірність листа та схеми ДП “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 27.03.2024 №345 (або визнати їх обґрунтованість), однак жодних доказів на спростування доводів щодо накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" відповідно до Державного акта серії І-ВН № 001263 від 05.04.1996, ні Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, ні Агрономічною сільською радою надано не було.
Разом з тим, прокурор зазначає, що законний землекористувач ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" не відмовлявся від спірної земельної ділянки, що виключає вилучення земельних ділянок у встановленому законом порядку та спростовує доводи суду першої інстанції, що спірна ділянка була вільною.
Твердження суду першої інстанції про те, що у наданих прокурором доказах, на підтвердження своїх позовних вимог відсутні відомості щодо поворотних точок державного акта на право постійного користування землею серії І -ВН №001263 та спірної земельної ділянки, які по суті мали ідентифікувати їх розташування є необґрунтованим та не свідчить про неможливість визначення місця розташування відповідної ділянки, оскільки до позовної заяви долучено копію технічної документації по видачі державного акта на право постійного користування землею Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції, розроблений Вінницьким філіалом Інституту землеустрою Української Академії аграрних наук у 1996 році. Технічна документація містить графічні матеріали, а саме план зовнішніх меж з технічної документації для видачі державних актів Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції.
Поряд з цим, прокурор просить долучити в якості доказів до матеріалів справи: схему плану зовнішніх меж з технічної документації по видачі державних актів Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції с. Агрономічне Вінницького району; викопіювання з Публічної кадастрової карти щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034; викопіювання з ресурсу “КадастрСервіс» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034; викопіювання з ресурсу “КадастрСервіс» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034; поземельну книгу щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034.
Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (далі за текстом Державне підприємство “НІТЦ ІК СГП НААН») у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 від 05.04.1996 року, Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук надано у постійне користування земельну ділянку площею 1229,6 га, розташовану на території Агрономічної сільської ради. 12.02.2001 року Президентом УААН затверджено нову редакцію статуту юридичної особи (код ЄДРПОУ 00729267), якою змінено найменування Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції на Вінницьку державну сільськогосподарську станцію. Згідно з п. 1.6 Статуту до складу станції входило дослідне господарство як структурний підрозділ без статусу юридичної особи. Подальші зміни відбулися відповідно до Указу Президента України № 8/2010 від 06.01.2010 “Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної»; наказу НААН України №69 від 07.09.2010 “Про найменування установ, підприємств та організацій НААН України»; наказу Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції № 1/5-47 від 14.12.2010. В результаті цих актів установу перейменовано на Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів НААН України (код ЄДРПОУ 00729267). Наказом НААН України № 107 від 24.05.2011 року цю установу реорганізовано шляхом перетворення у Державне підприємство “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів НААН України». 13.10.2011 року затверджено передавальний акт про передачу майна, відповідно до якого ДП “НІТЦ ІК СГП НААН» визначено правонаступником усіх зобов'язань Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб правонаступником установи (код ЄДРПОУ 00729267) є саме ДП “НІТЦ ІК СГП НААН». Державне підприємство зазначило, що згідно з відомостями Публічної кадастрової карти України, у межах земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП “НІТЦ ІК СГП НААН» на підставі державного акта І-ВН № 001263 від 05.04.1996 року, сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га. Право власності на цю ділянку зареєстровано за Агрономічною сільською радою. Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (орган, що має відповідну ліцензію та сертифікованих спеціалістів) підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 входить до території земель, право постійного користування якими закріплено державним актом І-ВН № 001263, реєстраційний № 2 від 05.04.1996 року. Згідно з п. 4.6 Статуту ДП “НІТЦ ІК СГП НААН» вилучення земельних ділянок підприємства можливе виключно за згодою Президії Національної академії аграрних наук України. Припинення права постійного користування особливо цінними землями допускається лише у порядку, передбаченому чинним законодавством. При розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 дозвіл на вилучення земель не надавався.
Разом з тим, державне підприємство зазначило, що державний акт від 05.04.1996 серії І-ВН № 001263 є чинним, а здійснення державної реєстрації за Агрономічною сільською радою права власності на землі, які належать державі, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034, суперечить нормам чинного законодавства України.
Відповідач, заперечуючи доводи апеляційної скарги, у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що відповідно до змін у Земельному кодексі України, зокрема до п. 24 Перехідних положень, усі землі державної власності за межами населених пунктів у межах територіальних громад переходять у комунальну власність, за винятком окремих категорій земель. Саме на підставі цієї норми Рада 12.01.2022 зареєструвала право комунальної власності на ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034. Відповідач вказує, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували наявність права постійного користування Державного підприємства “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів НААН» на підставі державного акта 1996 року, оскільки за державним актом 1996 року Вінницькій обласній сільськогосподарській дослідній станції було надано 1229,6 га. Але надалі, з 1998 по 2012 рік, відбулося вилучення понад 222 га землі рішеннями Агрономічної сільської ради та Вінницької районної державної адміністрації, що підтверджується низкою рішень і розпоряджень. Тобто, площа фактичного користування з часом значно зменшилась.
Відповідач зазначає, що земельна ділянка площею 9,4637 га сформована у 2017 році на підставі проекту землеустрою, затвердженого для потреб Вінницького національного аграрного університету. Висновок про розгляд цього проекту підтверджує, що ділянка сформована за рахунок вільних земель, а не земель, що вже перебували у постійному користуванні. Листи та схеми, на які посилається прокурор, не містять координатних прив'язок, технічних даних і сертифікації, тому не можуть вважатися належними доказами відповідно до вимог ст.76, ст.77 ГПК України. Додатково вказував, що замовлення так званих "Проектно-вишукувальних робіт зі співставлення" не передбачено Законом України “Про землеустрій».
Також, відповідач вважає, що прокурор стверджує, що новостворене ДП “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів НААН» є правонаступником державної дослідної станції. Однак, Рада звертає увагу, що правонаступництво має підтверджуватися передавальним актом, як того вимагають ст. 104, 107 ЦК України. Таких документів у справі немає, тому факт переходу права користування землею не доведений. Землі дослідних установ належать до особливо цінних і можуть вилучатися лише за згодою Верховної Ради України та Президії НААН. Водночас спірна ділянка фактично не перебуває у користуванні жодної з наукових установ і не використовувалася для їх діяльності.
Поряд з цим, відповідач зазначає, що оскільки значна частина землі за державним актом 1996 року вилучена і передана іншим особам, сам акт втратив чинність. Відповідно, він не може підтверджувати існування права постійного користування в нинішніх умовах.
Щодо поданих прокурором додаткових доказів, рада наголошує, що прокурор не довів неможливості подати їх у встановлений строк, як цього вимагають приписи ст. 269 ГПК України. До того ж, роздруківки з інтернету не є належними доказами.
Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у поданих до суду апеляційної інстанції поясненнях підтверджує законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зокрема, встановлено, що наказом від 12.04.2017 №2-4662/15-17-СГ Вінницькому національному аграрному університету було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. У 2017 році спірна земельна ділянка була сформована як вільна і віднесена до земель запасу, що підтверджено висновком №2873/82-17 від 18.07.2017.
Твердження прокурора про те, що ділянка належала до земель дослідних полів, не підтверджуються жодними належними доказами. Верховний Суд у низці рішень наголошував, що до особливо цінних відносяться лише ті землі, які фактично використовуються як дослідні поля у наукових чи освітніх цілях. У матеріалах справи відсутні підтвердження, що ділянка 9,4637 га використовувалася саме у таких цілях.
Окремо Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області звертає увагу, що державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №001263, на який посилається прокурор, вже не відображає реального стану землекористування. Починаючи з 1998 року і до 2012 року відбувалися численні вилучення земель на користь фізичних та юридичних осіб, внаслідок чого конфігурація та межі первинної ділянки були змінені. Відтак зазначений державний акт втратив актуальність і не може бути належним доказом у даній справі. Позивач зазначає, що листи та схеми-накладення, надані прокуратурою не належать до видів землевпорядної документації, визначених Законом України “Про землеустрій», і не можуть підтверджувати ні правовий статус земельної ділянки, ні її межі. Схеми та листи мають виключно інформаційний характер і не містять ані координат, ані геодезичних даних, необхідних для юридично значимого встановлення меж.
Позивач зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що судовому захисту підлягають лише реальні й доведені права, а не припущення чи теоретичні можливості їх порушення. У даному випадку прокурор не довів наявність порушеного права держави, оскільки не надано жодних доказів того, що спірна ділянка входила до земель, закріплених за ДП “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України». Таким чином, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є правильним, підстав для задоволення позову не існувало, оскільки прокурором не доведено ані належності ділянки до особливо цінних земель, ані факту порушення прав держави.
Національною академією аграрних наук України відзив на апеляційну скаргу не подано.
Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
05 квітня 1996 року на підставі рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції видано державний акт серії І-ВН № 001263 на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2 (а.с.25-27 на звороті, 31 т.1).
12 лютого 2001 року Українською аграрною академією наук затверджено нову редакцію статуту юридичної особи (код ЄДРПОУ 00729267), зокрема змінено найменування Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції на Вінницьку державну сільськогосподарську станцію. Також в п.1.6 Статуту зазначено, що до складу станції входить Дослідне господарство як структурний підрозділ без прав юридичної особи (а.с.143-149 т.1).
06 січня 2010 року Указом Президента України від 06.01.2010 № 8/2010 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", наказами Національної академії аграрних наук України від 07.09.2010 № 69 "Про найменування установ, підприємств та організацій НААН України" та Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції від 14.12.2010 № 1/5-47, змінено назву Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції (код ЄДРПОУ 00729267) на Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів Національної академії аграрних наук України.
09 жовтня 2010 року Національною академією аграрних наук України затверджено нову редакцію Статуту Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України, про що державним реєстратором 17.12.2010 здійснено відповідний запис.
24 травня 2011 року наказом Національної академії аграрних наук України від № 107 Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів Національної академії аграрних наук України реорганізовано у Державне підприємство “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів Національної академії аграрних наук України» із збереженням прав юридичної особи (а.с.34 т.1). Вказаним наказом визначено, що державне підприємство є правонаступником землі, майна, майнових і немайнових прав Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту НААН.
13 жовтня 2011 року оформлено передавальний акт щодо передачі майна Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кормів Національної академії аграрних наук України до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (а.с.150-151 т.1)
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції є Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (а.с. 35-38 т.1).
Колегія суддів звертає увагу на те, що обставини правонаступництва Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.07.2022 у справі №902/115/22 за позовом Керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Вінницької районної державної адміністрації до відповідача Агрономічної сільської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства "Науковий інноваційно-технічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", Вінницького національного аграрного університету про визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, які в цій частині залишені без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та постановою Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №902/115/22.
У рішенні Господарського суду Вінницької області від 09.12.2024 у справі №902/479/24 за позовом Агрономічної сільської ради до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" до Державного реєстратора Томашпільської селищної ради Костаревича Андрія Валентиновича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вінницький національний аграрний університет, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національна академія аграрних наук України та Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області за участю Першого заступника Вінницької обласної прокуратури про скасування державної реєстрації та скасування записів про право на постійне землекористування також встановлені обставини правонаступництва Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.07.2025 у справі №902/479/24 рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 залишено без змін.
Таким чином, вищевкзані рішення суду набрали законної сили, а тому встановлені у них обставини щодо правонаступництва Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції не доказуються при розгляді даної справи, в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №649/1393/19, на яку посилається скаржник).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №438/723/17)
Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2017 році розроблено землевпорядну документацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення та 28.02.2018 її зареєстровано у Державному земельному кадастрі (а.с.42-56 т.1).
10 квітня 2018 року в Реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 (а.с.39 на звороті 1).
Відповідно до поземельної книги земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 у 2019-2021 роках внесено виправлення відомостей про координати поворотних точок вказаної земельної ділянки. Відповідні зміни та виправлення вносились: 26.02.2019 - площа земельної ділянки не змінилась, 11.11.2019 - площу ділянки зменшено до 20,7434 га, 15.11.2019-д о 20,6834 га, 03.12.2019-д о 19,4834 га, 13.12.2019-д о 18,3434 га, 02.01.2020-д о 18,2834 га, 09.01.2020-д о 18,2234 га, 10.02.2020-д о 17,8634 га, 18.02.2020-д о 17,7434 га, 16.03.2020-д о 17,6234 га, 06.04.2020 - до 17,5034 га, 26.05.2020-до 17,2634 га, 03.06.2020-до 17,1434 га, 22.09.2020-до 16, 9034 га, 24.09.2020 - до 16,8433 га, 08.10.2020 - до 16, 4834 га, 13.10.2020- до 16,1834 га, 21.10.2020-д о 16,0634 га, 01.03.2021 - до 15,9434 га, 31.03.2021- до 15,8834 га, 16.04.2021 - до 15,7634 га, 26.05.2021 -д о 15,7034 га, 05.07.2021- до 11,5634 га, 06.07.2021 - до 11,2034 га, 09.07.2021 - до 9,5834 га, 25.10.2021 - до 9,4634 га.
22 грудня 2021 року виконкомом Агрономічної сільської ради видано довідку №1846 про те, що відповідно до п.24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, земельна ділянка кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 перейшла з державної в комунальну власність в силу закону (а.с.41 т.1).
12 січня 2022 року на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності за Агрономічною сільською радою. Вказана реєстрація здійснена на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-ІХ (а.с.39 т.1).
09 лютого 2024 року прокурор звернувся до Державного підприємства “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з листом №15/3-165 вих-24, в якому просив надати графічні матеріали накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 на землю площею 1229,6 га, надану у постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук на підставі акта серії І-ВН № 001263 від 05.04.1996, і повідомити чи знаходяться земельна ділянка з кадастровими номером 0520680200:01:006:0034 у межах державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 від 05.04.1996, виданого Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук (а.с.53 т.1).
27 березня 2024 року Державне підприємство “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» листом №345 повідомило прокуратуру, що вказана земельна ділянка, згідно даних Державного земельного кадастру, входить в територію вказаного державного акта та відображена в картографічних матеріалах (а.с.59 т.1).
Таким чином, прокурор вважає, що вказана земельна ділянка не могла перейти з державної у комунальну власність в силу закону, оскільки використовується для забезпечення діяльності НААН України та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства “НІТЦ ІК СГП НААН», а отже на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га незаконно зареєстровано право комунальної власності за Агрономічною сільською радою.
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 справі № 925/1133/18 виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Так, стаття 84 Земельного кодексу України встановлює, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (у редакції, що діяла на момент звернення прокурором з позовом), державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 справі №925/1133/18, зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; 2) як суб'єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятися залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.
Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
У цій справі прокурором подано позов в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як територіального органу суб'єкта здійснення права державної власності на землю з повноваженнями передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування.
Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердженого наказом Держгеокадастру №603 від 23.12.2021встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Згідно підпункту 17 пункту 4 Положення про головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердженого наказом Держгеокадастру №603 від 23.12.2021, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України на території області.
В силу вимог ст.ст. 15-1, 122 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно до покладених на нього завдань є розпорядником земель сільськогосподарського призначення, розташованих на території Вінницькій області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та є саме тим органом влади, який має повноваження власника щодо земель сільськогосподарського призначення на території Вінницької області, у тому числі щодо захисту порушеного права державної власності, а тому воно може бути позивачем у суді.
15 квітня 2024 року листом №15/3-2571-24 прокурор звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому повідомив про реєстрацію права комунальної власності за Аграрною сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034, яка перебувала у постійному користуванні Державного підприємства “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України». У зв'язку із цим, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» просив повідомити: чи видавався Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказ про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034; чи зверталось (має намір звернутись) Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з позовом до суду щодо усунення перешкод державі у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 та за наявності надати копії підтверджуючих документів (а.с.61 т.1).
29 квітня 2024 року листом №0-2-0.6-3775/2-24 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило прокуратуру про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області не видавався наказ про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером: 0520680200:01:006:0034. Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право комунальної власності за Агрономічною сільською радою Вінницького району на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034, було зареєстроване 12.01.2022. Підставою для реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку був Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не вбачає підстав для звернення до суду з позовом щодо усунення перешкод державі у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 (а.с.62 т.1).
Така бездіяльність свідчить про те, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке діє від імені держави як власник земельної ділянки, зобов'язаний діяти законно в інтересах держави, усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області обізнане про необхідність захисту інтересів держави та мало відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжило, що відповідно до вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб'єкта владних повноважень.
З огляду на зазначене та, враховуючи дотримання прокурором визначеної законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія вважає, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Щодо суті спору судова колегія зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
З огляду на це у сфері земельних відносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону).
Засади правового порядку у сфері земельних відносин в Україні визначаються Земельним кодексом України.
Так, за правилами ст.ст.4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна» національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки. Національна академія наук України, національні галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування.
Майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об'єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом (ст. 2 Закону України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна»).
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність» до складу національних галузевих академій наук входить, у тому числі, і Національна академія аграрних наук України (далі за текстом - НААН), яка є самоврядною науковою організацією, заснованою на державній власності, що є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа.
Відповідно до положень Статуту НААН України, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 20.08.2021 № 2947/5, головними науковими установами є національний науковий центр та інститут, яким можуть підпорядковуватись дослідна станція, дослідне господарство, дослідне підприємство, експериментальне виробництво (п. 75 Статуту НААН України) (а.с.152-163 т.1).
Дослідні господарства, як і інші підприємства та організації НААН України, є експериментально-виробничою базою для проведення досліджень, випробувань і доопрацювання наукових розробок. Крім того, зазначені підприємства та організації забезпечують сільськогосподарське виробництво елітним та репродуктивним насінням, садивним матеріалом, племінною продукцією тощо (п. 78 Статуту НААН України).
Саме для виконання вказаних завдань у постійне користування підприємств та організацій НААН України передаються земельні ділянки у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ст. 7 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність»).
Водночас такі земельні ділянки перебувають під особливою охороною держави та мають спеціальний правовий статус.
Такий правовий статус щодо земельних ділянок державної форми власності, які надані у постійне користування підприємств і установ НААН України, передбачено положеннями ст.ст. 84, 117, 150, п. 24 розділу“Перехідні положення» ЗК України.
Зокрема, пп. “а» п. 24 розділу X “Перехідні положення» ЗК України встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад,, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Приписами ч. 2 ст. 117 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, серед іншого, належать земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Також відповідно до п. “в» ч.1 ст. 150 ЗК України землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів належать до особливо цінних земель.
Земельні ділянки передаються державним і комунальним науковим установам у постійне користування у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, і не можуть бути вилучені (припинено право постійного користування земельною ділянкою) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування без згоди власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи Президії Національної академії наук України або національних галузевих академій наук (ст. 7 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність»).
Правові основи управління об'єктами державної власності передбачені Законом України “Про управління об'єктами державної власності».
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 наведеного Закону об'єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності в даному випадку є Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Як визначено ст. 8 вказаного Закону, Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені п.п. 1,3-11, 14-15, 18-38 ст. 6 цього Закону.
Особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу також визначено відповідним Законом України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 07.02.2002 №3065-ІІІ.
Згідно зі ст.4 вказаного Закону національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.
Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 149 Земельного кодексу України (ст. 5 Закону України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.
Наведені вище вимоги законодавства знайшли своє відображення в інших документах.
Так, згідно з п.п. 88-89 Статуту НААН України майновий комплекс НААН України складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів (далі - об'єкти майнового комплексу), які перебувають на балансі НААН України і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за НААН України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, одержаних у результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Використання державного майна, переданого НААН України, здійснюється з урахуванням норм Закону України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та чинного законодавства.
Положеннями п. 90 Статуту НААН України передбачено, що НААН України, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.
НААН України відповідно до законодавства та вказаного Статуту користується основними фондами, переданими їй державою у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності, а також земельними ділянками, що надаються їй у постійне користування або в оренду згідно з вимогами земельного законодавства (п. 91 Статуту НААН України).
Пунктом 94 Статуту НААН України визначено, що вилучення земельних ділянок наукових установ, підприємств і організацій НААН України та припинення права постійного користування ними може здійснюватися лише за згодою Президії НААН України відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення та припинення права постійного користування земельними ділянками наукових установ, підприємств та організацій НААН України, що віднесені до особливо цінних земель, допускається лише для розміщення на них об'єктів, що визначені Земельним кодексом України, та в порядку, встановленому законодавством.
Згідно з п. 98 Статуту НААН України суб'єктом прав з розпорядження майновим комплексом наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у відданні НААН України, є Президія.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" входить до сфери управління Національної академії аграрних наук України яка і є єдиним засновником зазначеною державного підприємства (а.с.35-38).
Згідно ч.2 ст.178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Отже, визнання об'єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об'єкти.
Суд апеляційної інстанції враховує, що правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об'єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об'єктів власності Українського народу, державної власності у приватній чи комунальній власності. У свою чергу, неможливість існування у таких об'єктів іншого, ніж держава, власника унеможливлює виникнення у них нового володаря.
Системний аналіз наведених вище приписів законодавства дає підстави зробити висновок про те, що землі Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів мають спеціальний правовий статус та перебувають під особливою охороною держави, а тому з огляду на вимоги ст. 178 ЦК України та ст.ст.84, 117, п. 24 розділу“Перехідні положення» ЗК України вилучені з цивільного обороту та не можуть передаватись у приватну, комунальну власність без їх попереднього вилучення за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України та за погодженням з Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 1996 року на підставі рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції видано державний акт серії І-ВН № 001263 на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2 (а.с.25-27 на звороті, 31 т.1).
12 лютого 2001 року Українською аграрною академією наук затверджено нову редакцію Статуту юридичної особи (код ЄДРПОУ 00729267), зокрема змінено найменування Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції на Вінницьку державну сільськогосподарську станцію. Також в п.1.6 Статуту зазначено, що до складу станції входить дослідне господарство як структурний підрозділ без прав юридичної особи (а.с.143-149 т.1).
06 січня 2010 року Указом Президента України від 06.01.2010 № 8/2010 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", наказами Національної академії аграрних наук України від 07.09.2010 № 69 "Про найменування установ, підприємств та організацій НААН України" та Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції від 14.12.2010 № 1/5-47, змінено назву Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції (код ЄДРПОУ 00729267) на Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів Національної академії аграрних наук України.
24 травня 2011 року наказом Національної академії аграрних наук України від №107 Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту кормів Національної академії аграрних наук України реорганізовано у Державне підприємство “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів Національної академії аграрних наук України» із збереженням прав юридичної особи (а.с.34 т.1). Вказаним наказом визначено, що державне підприємство є правонаступником землі, майна, майнових і немайнових прав Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту НААН.
13 жовтня 2011 року оформлено передавальний акт щодо передачі майна Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кормів Національної академії аграрних наук України до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (а.с.150-151 т.1)
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції є Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (а.с. 35-38 т.1).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі902/517/17902/517/17 №902/517/17 за позовом Вінницького національного аграрного університету до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України», Національної академії аграрних наук України, про визнання недійсними пунктів 1, 3 рішення відповідача від 02 грудня 2016 року N 195 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межі населеного пункту села Агрономічного Вінницького району Вінницької області", якими визнано комунальною власністю територіальної громади с. Агрономічного землі, включені в межі цього населеного пункту рішенням Вінницької районної ради Вінницької області від 29 січня 2016 року №1 (крім земель приватної власності та земельних ділянок державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність), а також визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН N 001263, виданий Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції на підставі рішення Сільради від 05 квітня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2, встановлено, що земельна ділянка площею 1229,6 га відноситься до земель державної власності, право постійного користування якою посвідчено Вінницькій державній сільськогосподарській дослідній станції державним актом серії І-ВН №001263, виданим Агрономічною сільською радою народних депутатів Вінницького району Вінницької області на підставі рішення від 05 квітня 1996 року та в межах її повноважень.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" є належним володільцем та постійним користувачем земельних ділянок, які входили до Державного акта серії І-ВН №001263 від 05 квітня 1996 року на право постійного користування землею площею 1229,6 га та в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України не потребує доказування, оскільки є преюдиція.
Поряд з цим, вищевказаним спростовується твердження відповідача, що матеріалами справи не доведено факт переходу в процесі реорганізації права постійного користування на спірну земельну ділянку від Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії' аграрних наук України до ДП “Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії' аграрних наук України».
Твердження відповідача, що державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05.04.1996 року, є нечинним, колегія суддів вважає безпідставним враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.
Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Тобто, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Така правова позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.
Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18.
Крім того, в силу положень пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" в редакції від 03 серпня 2009 року, раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Згідно пункту 115 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.
Презумпцію дійсності та чинності речових прав на нерухоме майно, набутих за належних правових підстав до 2004 чи 2013 року підтверджено висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17.
Отже, за відсутності рішень уповноважених органів на припинення права постійного користування Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" колегія суддів дійшла висновку, що державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05 квітня 1996 року є чинним та підтверджує право постійного користування Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на земельну ділянку 1229,6 га.
Як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2017 році розроблено землевпорядну документацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення та 28.02.2018 її зареєстровано у Державному земельному кадастрі (а.с.42-56 т.1).
10 квітня 2018 року в Реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 (а.с.39 на звороті 1).
Відповідно до поземельної книги земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 у 2019-2021 роках внесено виправлення відомостей про координати поворотних точок вказаної земельної ділянки. Відповідні зміни та виправлення вносились: 26.02.2019 - площа земельної ділянки не змінилась, 11.11.2019 - площу ділянки зменшено до 20,7434 га, 15.11.2019-до 20,6834 га, 03.12.2019-до 19,4834 га, 13.12.2019-до 18,3434 га, 02.01.2020-до 18,2834 га, 09.01.2020-до 18,2234 га, 10.02.2020-до 17,8634 га, 18.02.2020-до 17,7434 га, 16.03.2020-до 17,6234 га, 06.04.2020 - до 17,5034 га, 26.05.2020-до 17,2634 га, 03.06.2020-до 17,1434 га, 22.09.2020-до 16, 9034 га, 24.09.2020 - до 16,8433 га, 08.10.2020 - до 16, 4834 га, 13.10.2020- до 16,1834 га, 21.10.2020-до 16,0634 га, 01.03.2021 - до 15,9434 га, 31.03.2021- до 15,8834 га, 16.04.2021 - до 15,7634 га, 26.05.2021 -до 15,7034 га, 05.07.2021- до 11,5634 га, 06.07.2021 - до 11,2034 га, 09.07.2021 - до 9,5834 га, 25.10.2021 - до 9,4634 га.
Колегією суддів, дослідивши обставини справи у їх сукупності встановлено, що з наявних матеріалів справи без застосування спеціальних знань немає можливості самостійно встановити накладання (ненакладення) земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га на земельну ділянку площею 1229,6 га, надану у постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05.04.1996.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" від 01.06.2006 зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 призначено у справі №902/544/24 судову земельно-технічну експертизу. Проведення судової експертизи доручити експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення судової земельно - технічної експертизи поставлено наступне питання: "Чи накладається земельна ділянка за кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га на земельну ділянку площею 1229,6 га надану у постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05.04.1996?".
19 серпня 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшов висновок експерта від 08.08.2025 №СЕ-19/102-24/25915-ЗТ з матеріалами справи №902/544/24.
Згідно зі статтею 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З вищевказаного висновку судового експерта вбачається, що проведення судової експертизи доручено старшому судовому експерту відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Пилипенко Олені Валеріївні, яка має вищу землевпорядну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення земельно-технічної експертизи за експертною спеціальністю 10.7 “Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками» (свідоцтво № 16574, видане ЕКК МВС 21.11.2018, свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта, видане ЕКК МВС 09.09.2020), оціночно-земельної експертизи за експертною спеціальністю 10.14 “Оцінка земельних ділянок» (свідоцтво № 17562, видане ЕКК МВС 08.09.2020, свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта, видане ЕКК МВС 29.07.2022), експертизи з питань землеустрою за експертною спеціальністю 10.20 “Дослідження з питань землеустрою» (свідоцтво № 17993, видане ЕКК МВС 09.12.2020, свідоцтво про підвищення кваліфікації судового експерта, видане ЕКК МВС 25.11.2022), стаж експертної роботи 2018 року. Про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за статтями 384, 385 Кримінального Кодексу України попереджена.
Так, судовим експертом за результатами судової земельно-технічної експертизи здійснені наступні висновки:
На підставі проведеного дослідження з врахуванням вимог земельного законодавства в сфері землекористування, картографії та кадастру за результатами виконаного співставлення встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, накладається на ділянку №1 площею 939,7 га, яка входить до складу земельної ділянки загальною площею 1229,6 га переданої в постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Агрономічною сільською радою Вінницького району Вінницької області на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-ВН №001263 від 05.04,1996 року, що графічно відображено на Схематичному плані меж 5 який додаться до висновку експерта.
У тексті висновку експерта зокрема зазначається: “Відповідно, земельна ділянка площею 1229,6 га до складу якої входять ділянки: №1 площею 939,7 га, №2 площею 275,3 га, №3 площею 13,8 га, №4 площею 0,7 га, №5 площею 0,1 га, переданої в постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Агрономічною сільською радою Вінницького району7 Вінницької області на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-ВН №001263 від 05.04.1996 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №2 від 05.04.1996 року є земельною ділянкою - “на яку накладається».
Та в свою чергу, земельна ділянка кадастровий номер 0520680200:0іТ006:0034 площею 9,4634 га для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, яка перебуває у комунальній власності Агрономічної сільської ради, зареєстрованої в державному реєстрі прав від 12.01.2022 є земельною ділянкою “яка накладається».
Для того, щоб встановити наявність чи відсутність місця накладання об'єктів дослідження, необхідно провести співставлення меж досліджуваних земельних ділянок в одній площині, відповідно до поставленого завдання, а саме:
-земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, яка перебуває у комунальній власності Агрономічної сільської ради, зареєстрованої в державному реєстрі прав від 12.01.2022;
-земельну ділянку площею 1229,6 га до складу якої входять ділянки: №1 площею 939,7 га, №2 площею 275,3 га, №3 площею 13,8 га, №4 площею 0,7 га, №5 площею 0,1 га, переданої в постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Агрономічною сільською радою Вінницького району Вінницької області на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-ВН №001263, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №2 від 05.04.1996 року.
За допомогою програмного забезпечення Digitals/Delta XE Version Professional для вирішення завдань цифрової картографії й землевпорядкування, було виконано накладання контуру меж земельної ділянки площею 1229,6 га, до складу якої входять ділянки: №1 площею 939,7 га, №2 площею 275,3 га, №3 площею 13,8 га, №4 площею 0,7 га, №5 площею 0,1 га, переданої в постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Агрономічною сільською радою Вінницького району Вінницької області, отриманої внаслідок цифрування та векторизації електронного растрового зображення: План зовнішніх меж в масштабі 10000 шляхом співставлення та накладання параметрів меж та конфігурації на електронне растрове зображення: План зовнішніх меж землекористування Державного акта на право постійного користування землею серія І-ВН №001263 від 05.04.1996 року з межами земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, яка перебуває у комунальній власності Агрономічної сільської ради, зареєстрованої в державному реєстрі прав від 12.01.2022 згідно електронного документу ХМЕ та останнього запису поземельної книги, в системі координат 1963 року, про що графічно відображати на Зображеннях 14-15.
… За результатами проведеного співставлення встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, яка перебуває у комунальній власності Агрономічної сільської ради, зареєстрованої в державному реєстрі прав від 12.01.2022, накладається на ділянку №1 площею 939,7 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 1229,6 га, переданої в постійне користування Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Агрономічною сільською радою Вінницького району Вінницької області, визначеної в наслідок оцифрування та векторизації електронного растрового зображення: План зовнішніх меж в масштабі 10000 шляхом співставлення та накладання на електронне растрове зображення: План зовнішніх меж землекористування згідно Державного акта на право постійного користування землею серія І-ВН №001263 від 05.04.1996 року, що графічно відображено на Схематичному плані меж 5 у Додатку 5, який додається до висновку експерта.»
Таким чином, оцінивши висновок судового експерта Пилипенко О.В. №СЕ-19/102-24/25915-ЗТ від 08.08.2025 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи з повним, об'єктивним та безпосереднім дослідженням наявних у справі доказів в їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що судовим експертом проведений докладний опис досліджень та надана обґрунтована відповідь на поставлене експерту питання. Висновок є повним та обґрунтованим, на поставлене перед експертом питання надана вичерпна відповідь, повнота якої перевірена судом на відповідність іншим фактичним даним, висновок є ясним та викладений чітко, судом з'ясовано узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.
В свою чергу, Агрономічною сільською радою не спростовано того факту, що земельна ділянка кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га входить до масиву переданих у постійне користування ділянок згідно державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 від 05 квітня 1996 року.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Згідно з ч.3 ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що прокуратурою Вінницької області 09.02.2024 за №15/3-163вих-24 та №15/3-164вих-24 направлено запити до Національної академії аграрних наук України і до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", в якому запитувалось, чи надавалась ними згода на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 (а.с. 57, 59 т.1).
Листом від 18.03.2024 №-06/5 Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"повідомило, що добровільно не відмовлялось та не надавало згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 (а.с.60 т.1).
Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували добровільну відмову Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" від користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель державної власності або згоду на передачу у комунальну власність земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 площею 9,4634 га.
Таким чином, 12.01.2022 під час здійснення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га за Агрономічною сільською радою спірна земельна ділянка відносилася до земель державної власності та перебувала на праві постійного користування Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України".
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація права власності Агрономічної сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530535005206, номер запису про право власності 46157437), що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області здійснена із порушенням вимог чинного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, вказана земельна ділянка не могла перейти з державної у комунальну власність в силу закону, оскільки використовується для забезпечення діяльності НААН України та перебувала і перебуває у постійному користуванні ДП "НІТЦІК СГП НААН" на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 від 05 квітня 1996 року. Таким чином, на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га незаконно зареєстровано право комунальної власності за Агрономічною сільською радою.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Звернення особи до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.
Отже, суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов'язана із спірними правовідносинами та суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18).
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року зі справи №912/1856/16, від 14 травня 2019 року зі справи №910/11511/18.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
У статтях 2, 5 ГПК України закріплений принцип ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, відповідно до якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Прокурор у даній справі звернувся з негаторним позовом про усунення перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га, шляхом скасування державної реєстрації права власності Агрономічної сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530535005206, номер запису про право власності 46157437), що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та зобов'язати Агрономічну сільську раду повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га.
Проте, колегія суддів відзначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Реєстрі у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, а також постанови Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, від 25.10.2022 у справі №910/6567/20, від 07.12.2022 у справі №911/2851/19).
Колегія суддів з посиланням, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц наголошує, що для розмежування віндикаційного та негаторного позовів одним з критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
Колегія суддів вказує, що у спірних правовідносинах також необхідно врахувати постанову від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів. Разом з тим для вирішення таких спорів земельна ділянка, для витребування якої наявні підстави, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Витребування як належний спосіб захисту у справі №446/478/19 не може бути застосований щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні позивача.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім'я право в Реєстрі), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника, адже гарантуватиме особі повне відновлення порушеного права, відновить володіння позивачем його майном.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимоги про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі №902/544/24 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належним й ефективним способом захисту вимога про скасування державної реєстрації права власності Агрономічної сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530535005206, номер запису про право власності 46157437), що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Також колегія суддів відзначає, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду за захистом прав держави у спосіб, який не призведе до її ефективного захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а тому у задоволенні позовних вимог про усунення перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га, шляхом скасування державної реєстрації права власності Агрономічної сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530535005206, номер запису про право власності 46157437), що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та зобов'язання Агрономічну сільську раду повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га слід відмовити, з мотивів викладених в редакції даної постанови, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо фактичної оцінки обставинам встановлених у справі, досліджених доказів при ухваленні даної постанови, що відповідає сформованій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах та врахованій судом апеляційної інстанції при ухваленні даної постанови.
З урахуванням обставин справи, дослідження та оцінки доказів наявних в матеріалах справи та висновку судової земельно-технічної експертизи в їх сукупності у даній справі, колегія суддів виснує, що належним способом захисту у даній справі є віндикаційний позов про витребування у Агрономічної сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га із чужого незаконного володіння, а не негаторний позов про усунення перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га, шляхом скасування державної реєстрації права власності Агрономічної сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530535005206, номер запису про право власності 46157437), що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та зобов'язати Агрономічну сільську раду повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:006:0034 площею 9,4637 га.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів з урахуванням наведених приписів законодавства, обставин встановлених у справі та досліджених доказів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, яке у наведеному випадку не призвело до неправильного вирішення спору, натомість суд апеляційної інстанції вбачає за належне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції з мотивів викладених у цій постанові.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду апеляційної скарги
Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 4 ст.277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 змінити, виклавши його мотивувальну в редакції цієї постанови, а в решті рішення залишити без змін. З цих підстав апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 задовольнити частково.
2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24, виклавши її в редакції даної постанови.
В інших частинах рішення Господарського суду Вінницької області від 25.09.2024 у справі №902/544/24 залишити без змін.
3. Справу №902/544/24 повернути Господарському суду Вінницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "18" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.