вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" вересня 2025 р. Справа№ 910/7204/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Андрейчук О.М.,
від відповідачів - представники не прибули,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №910/7204/25 (суддя Полякова К.В.) за позовом ОСОБА_1 до 1) Фонду державного майна України; 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях; 3) Приватного підприємства "Укрелектробуд", про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна, визнання недійсним договору, витребування майна.
встановив наступне.
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Приватного підприємства "Укрелектробуд", в якій просила: 1) визнати недійсними результати електронного аукціону SPE001-UA-20230329-81043 щодо продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 м.2, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого об'єкта 2643186121100, що відбувся 24.04.2023 та оформлений протоколом про результати електронного аукціону, що затверджений наказом № 00040 від 24.03.2023 року; 2) визнати недійсним договір від 26.05.2023 № 458/2 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 за результатами електронного аукціону (без умов); 3) витребувати групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м., адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого об'єкта 2643186121100 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.05.2023), з яких на користь держави в особі Фонду державного майна України площею 249,6 кв.м. та на користь співвласників жилого багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 площею 59,7 кв. м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , де 11.02.2021 створено ОСББ "Собранецька 140".
Як стало відомо з технічних паспортів від 11.11.2015 та від 12.09.2022, виготовлених ТОВ "Байт" на замовлення Ужгородського відділу комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України, до складу приміщень площею 309,3 м.2 включено групу допоміжних приміщень (№ 12 "сходова клітка" площею 13,2 кв.м.; № 13 "кладовка/комора" площею 3,0 кв.м.; №20 "сходова клітка" площею 18,5 кв.м.; № 21 "коридор" площею 25,0 кв.м.).
Згідно відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником групи нежитлових приміщень площею 309,3 м.2 на підставі рішення про державну реєстрацію права власності від 06.10.2022 значився Фонд державного майна України. У подальшому, між ПП "Укрелектробуд" та Регіональним відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом від 24.04.2023, укладений договір купівлі-продажу від 26.05.2023 №458/2, на підставі якого відповідачем-3 зареєстровано право власності на вказане майно.
Водночас, як стверджує позивач, спірне нерухоме майно є невід'ємною частиною житлового комплексу, оскільки належить до допоміжних приміщень будинку та місць загального користування, тобто є спільною сумісною власністю співвласників та відповідно не могло бути приватизовано і передано у власність ПП "Укрелектробуд".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 у справі №910/7204/25 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Приватного підприємства "Укрелектробуд" про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна, визнання недійсним договору, витребування майна.
Суд першої інстанції, дійшов висновку, що даний спір не має корпоративного характеру, що свідчить про відсутність підстав для його розгляду в порядку господарського судочинства.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт, в апеляційній скарзі з посиланням на положення п. 2 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, вказує, що до юрисдикції господарських судів належать спори щодо приватизації майна, а оскільки предметом заявлених вимог у поданому позові, є саме результати процедури приватизації державного майна (результати електронного аукціону та договір від 26.05.2023 року № 458/2 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації), правомірність проведення якої відносно частини приватизованого майна ставить під сумнів позивач, то даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
Відповідачі правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу (ухвали суду від 01.07.2025 про відкриття провадження у справі) до електронного кабінету вказаних осіб.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від відповідачів до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення відповідачів, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
Відповідно до статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, згідно з ч. 1, 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;
19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.
Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід'ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Тобто, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Як вже вказано вище, згідно п. 2 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.
Спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв'язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб'єктів права приватної власності. За загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб'єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних так і фізичних осіб.
Разом з тим, згідно п. 2 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України містить виключення, а саме щодо спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Отже, при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач.
У даному випадку, позивач не погоджується з правомірністю проведення приватизації державного майна, а саме групи допоміжних приміщень (№ 12 "сходова клітка" площею 13,2 кв.м.; № 13 "кладовка/комора" площею 3,0 кв.м.; №20 "сходова клітка" площею 18,5 кв.м.; № 21 "коридор" площею 25,0 кв.м.).
Так, позивач вказує, що вони є допоміжними та невід'ємною частиною житлового комплексу, оскільки призначені для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування мешканців, і крім цього належать до спільної сумісної власності співвласників будинку.
Згідно статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Оскільки, допоміжні приміщення використовуються для забезпечення функціонування будинку, вони належать до житлового фонду.
Крім цього, безпосередньо позивач в позовній заяві посилається на положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
З огляду на характер та зміст спірних правовідносин, спір у даній справі стосується саме оспорювання позивачем правочину в контексті захисту його майнових прав, пов'язаних з правом власності на житло, оскільки він вважає спірні нежитлові приміщення допоміжними, які, як було встановлено судом вище, належать до житлового фонду.
Отже, законодавець у нормі п. 2 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України розмежовує підвідомчість спорів щодо приватизації майна та спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням його прав, пов'язаних з правом власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які, за його доводами, належать на праві спільної сумісної власності всім власникам квартир (та йому зокрема) у будинку.
Отже, виходячи з мети захисту порушеного права заявника та того, які права він намагається відновити, то цей спір не підлягає розгляду господарським судом та належить до юрисдикції загального суду.
Тому, хоча правовідносини між відповідачами і були приватизаційними (як нежитлових приміщень), проте виходячи з мети та того права, яке намагається захистити позивач (майнове право власності на житловий фонд), цей спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Тож, даний спір має аналізуватися і з урахуванням норми п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (щодо захисту права власності).
При цьому, важливим є також з'ясування суб'єктного складу (заявник - фізична особа) та характеру спору в контексті наміру заявника з відстоювання свого права.
Таким правом у даному спорі (за мотивуванням заявника) є право власності на допоміжні приміщення, які віднесено законодавством до житлового фонду та, за доводами позивача, є спільною сумісною власністю всіх власників квартир (зокрема і його) у будинку.
При цьому, суд зауважує, що у даному висновку не встановлюється факту приналежності спірних приміщень до таких (допоміжних).
Проте, мотиви позову (суб'єктний склад та право яке захищає заявник) є важливими при визначенні юрисдикції.
Таким чином, відмова суду першої інстанції у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України визнається колегією суддів обґрунтованою.
Стосовно посилань скаржника в обґрунтування своєї позиції щодо належності спорів про приватизацію до юрисдикції господарських судів на постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №925/308/18 від 12.05.2020 та у справі №903/456/18 від 12.03.2019, колегія суддів зазначає про неможливість їх застосування до даних правовідносин, оскільки спори у цих справах стосувалися приватизації приміщення ліквідованої загальноосвітньої школи та приміщення колишньої пожежної частини, тобто приміщень, які не віднесені законодавством до житлового фонду.
Отже, висновки наведені Верховним Судом у вказаних справах не є релевантними для даної справи.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (частина 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Беручи до уваги зміст спірних правовідносин, суд зазначає, що останні підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим заявник має право звернутися із відповідним позовом до місцевого суду.
Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника - позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №910/7204/25 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 17.09.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко