вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" вересня 2025 р. Справа№ 910/1002/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.09.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 (повний текст рішення складено 22.05.2025)
у справі №910/1002/25 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок"
про стягнення 1 558 798,30 грн
Короткий зміст позовних вимог
Київська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:72:144:002 за період з 12.03.2020 по 01.10.2021 в загальному розмірі 1 558 798,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є підставою для стягнення в судовому порядку з відповідача 1 558 798,30 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на наступне:
- позивачем не враховано, що на частині даної земельної ділянки розташована частина будівлі, власником якої є відповідач, а тому ця частина земельної ділянки не мала б враховуватись під час здійснення розрахунку;
- відповідач вчинив всі необхідні дії, направлені на поновлення договору оренди даної земельної ділянки, однак позивач протягом тривалого часу не прийняв рішення щодо поновлення договору оренди спірної земельної ділянки;
- неможливості застосування витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2021 для розрахунків за період з 12.03.2020 по 01.10.2021;
- є необхідним застосування строків позовної давності, оскільки позивачем нараховано суму орендної плати за період, який перевищує 3 роки.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 1 558 798,30 грн. та 18 705,58 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:72:144:002 за період з 12.03.2020 по 01.10.2021, тобто з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є підставою для стягнення в судовому порядку з відповідача 1 558 798,30 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України
Строк позовної давності для стягнення з відповідача боргу за період з 15.04.2021 по 16.10.2021 не було пропущено внаслідок законодавчо запровадженого карантину, а в подальшому - введеного воєнного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" звернулося 11.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 10.06.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/1002/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- суд першої інстанції не перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення коштів, з яким відповідач не погоджується;
- враховуючи добровільне та повне виконання відповідачем вимог п. 5.3. Положення про плату за землю, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629, та вимог Податково кодексу України в частині сплати земельного податку - вимоги щодо доплати та стягнення із відповідача різниці між сплаченою сумою за ставкою 3% та ставкою 5% - є необгрунтованими, та не можуть бути задоволені;
- за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 всі землевласники та землекористувачі (як платники земельного податку так і платники орендної плати за землю) - були звільнені від сплати відповідного платежу, проте, позивач в позовній заяві проводить нарахування в тому числі за період з 12.03.2020 по 31.03.2020, що прямо суперечить зазначеним вище нормам, оскільки за даний період незалежно від укладення договору оренди, позивач не міг би отримати відповідний дохід;
- подання даного позову в 2025 році, суперечить рішенню Київської міської ради від 08.07.2021 № 2066/2107, яким не було вирішено стягнути з відповідача недоотримані суми;
- судом не враховано, що кожна із сторін у правовідносинах має діяти добросовісно, та позивач як власник земельної ділянки, розуміючи його право на отримання орендної плати повинен був сприяти в оформленні права оренди, проте саме через зволікання позивача договір оренди не укладався більше ніж 7 років після звернення відповідача із відповідним клопотанням у 2014 році;
- нехтуючи обов'язком укладення відповідного договору, саме позивач позбавив себе можливості отримання орендної плати за вказаний період;
- добросовісність відповідача, який весь цей період намагався укласти відповідний договір є поза сумнівом - оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі сплачував земельний податок, та не має заборгованості ані з плати за землю;
- судом не враховано пропуск позивачем строку позовної давності, встановлений ст.267 Цивільного кодексу України, а також строку нарахування податкових платежів, який встановлено ст. 102 Податкового кодексу України.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
04.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:
- Київська міська рада, з врахуванням положень законодавства, надала розрахунок суми, яка підлягає стягненню в межах даної позовної заяви з врахуванням всіх обставин, що мають значення для здійснення правильного обрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою;
- відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.12.2015 № НВ-8000239252015, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 належить до земель з видом цільового призначення - 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі»; ставка орендної плати визначається за період 12.03.2020-31.12.2020 -відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; за період 01.01.2021-01.10.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020№ 24/24, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, застосовується ставка орендної плати - 5%;
- пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 не може бути застосований у спірних правовідносинах, оскільки вказаний пункт додатку 3 до рішення стосується земельних ділянок, які перебувають (перебували у попереднього власника) у власності чи постійному користуванні і щодо яких відповідно до положень податкового законодавства необхідно сплачувати їх власником чи постійним користувачем земельний податок, а з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, що надавався позивачем в додатках до позову, випливає, що земельна ділянка передавалася в орендне користування відповідачу із земель комунальної власності;
- із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно у розмірі орендної плати;
- з відповідача має бути стягнена сума безпідставно збережених коштів за весь 2020 рік, оскільки п. 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не застосовується у спірних правовідносинах;
- Київською міською радою надано всі необхідні, визначені законодавством докази, необхідні для встановлення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за вказаний у позовній заяві період.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1002/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1002/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/1002/25.
26.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1002/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/1002/25, розгляд справи призначено на 03.09.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 03.09.2025 з'явились представник позивача та представник відповідача (скаржника), який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 03.09.2025 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні 03.09.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 № 2066/2107, згідно з яким вирішено передати товариству з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" (далі - ТОВ "Залізничний ринок", відповідач) в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7257 га (кадастровий номер 8000000000:72:144:0002) для експлуатації та обслуговування нежилого будинку - критого ринку (код виду цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) на вул. Кудряшова, 1, літера А у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27795170, та від 21 липня 2014 року, номер запису про право власності: 6933665).
На підставі вказаного рішення, між Київською міською радою та ТОВ "Залізничний ринок" укладено договір оренди Земельної ділянки від 01.10.2021 № 923.
Згідно з інформаційною довідкою від 11.12.2024 № 407675010 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 01.10.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - ТОВ "Залізничний ринок".
Київською міською радою зазначено, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,7257 га з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002, вид цільового призначення якої: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вул. Кудряшова, 1, літера А у Солом'янському районі міста Києва.
З інформаційної довідки від 11.12.2024 № 407675642 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на згадуваній земельній ділянці розташовані нежилий будинок - критий ринок (літера А) загальною площею 3559,9 кв. м, та будівля (літера Х) загальною площею 247,4 кв.м, які належать ТОВ "Залізничний ринок" (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27795170, та від 21 липня 2014 року, номер запису про право власності: 6933665
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2021 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 становить - 47 478 225,64 грн.
Позивач зазначає, що починаючи з 12.03.2020 і до моменту укладення договору оренди ТОВ "Залізничний ринок" безоплатно використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002, що призвело до недоотримання коштів за оренду земельної ділянки площею 0,7257 га з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 на вул. Кудряшова, 1, літера А у Солом'янському районі міста Києва.
За розрахунком позивача, сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з дати закінчення договору оренди земельної ділянки №91-6-00221, а саме з 12.03.2020 по 01.10.2021 становить 1 558 798,30 грн.
Наведене стало підставою для звернення позивача до суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача 1 558 798,30 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, позивач вказував, що відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежилий будинок - критий ринок (літера А) загальною площею 3559,9 кв. м, та будівля (літера Х) загальною площею 247,4 кв.м, належать ТОВ "Залізничний ринок", право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27795170, та від 21 липня 2014 року, номер запису про право власності: 6933665.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що між Київською міською радою та ТОВ "Залізничний ринок" укладено договір оренди Земельної ділянки від 01.10.2021 № 923.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що Договір укладено на 10 років.
Відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 12.03.2020 по 01.10.2021 користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, у зв?язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Залізничний ринок" є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами першої, третьої - четвертої та дев'ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.
Земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 09.12.2015, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.12.2015 №НВ-8000239252015), згідно якого спірні правовідносини виникли і стосуються щодо користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,7257 га (кадастровий номер 8000000000:72:144:0002), на якій розташоване належне відповідачу майно.
При цьому доводи відповідача про неврахування позивачем того, що на частині даної земельної ділянки розташована частина будівлі, власником якої є відповідач, а тому ця частина земельної ділянки не мала б враховуватись під час здійснення розрахунку, - обгрунтовано визнані судом першої інстанції помилковими, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування об'єкта нерухомості. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений належними та допустимими доказами.
Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).
Доводи відповідача про те, що він вчинив всі необхідні дії, направлені на поновлення договору оренди даної земельної ділянки, однак позивач протягом тривалого часу не прийняв рішення щодо поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, - також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
Стосовно заперечень відповідача щодо неможливості застосування витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2021 для розрахунків за період з 12.03.2020 по 01.10.2021, суд першої інстанції обгрунтовано їх відхилив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель", витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 (далі - Порядок №489). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку №489).
Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов'язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).
Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: "Витяг сформовано" із зазначенням дати його формування.
Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу Порядку № 489.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату.
Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Отже, як також вже було зазначено вище, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Аналогічна за змістом правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 910/8770/19 від 09.02.2025.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення коштів, з яким відповідач не погоджується - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, адже у позові позивачем наведено відповідний розрахунок, з посиланням на відповідні показники.
Зокрема, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.12.2015 № НВ-8000239252015, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 належить до земель з видом цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Аналогічне цільове призначення зазначено і у Договорі оренди (п. 2.1).
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2021, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 становить - 47 478 225,64 грн., і розмір якої відповідачем не спростовано, а заперечення в цій частині є відповідно, необгрунтованими.
Ставка орендної плати визначається (1) за період 12.03.2020-31.12.2020 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; (2) за період 01.01.2021-01.10.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки); до земель з видом цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, застосовується ставка орендної плати - 5%.
Щодо посилання відповідача на пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», згідно якого ставка земельного податку за земельні ділянки (крім земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир багатоквартирного будинку), які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, суд апеляційної інстанції погоджується з запереченнями позивача в цій частині, з огляду на наступне.
Вказаний пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» стосується земельних ділянок, які перебувають (перебували у попереднього власника) у власності чи постійному користуванні і щодо яких відповідно до положень податкового законодавства необхідно сплачувати їх власником чи постійним користувачем земельний податок. З Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, що надавався позивачем до позову, підтверджено, що земельна ділянка передавалася в орендне користування відповідачу із земель комунальної власності. Отже, пункт 5.3 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 не може бути застосований у спірних правовідносинах.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати кошти за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно у розмірі орендної плати.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованим висновокм суду першої інстанції про те, що загальна сума спірних коштів, яка підлягає стягненню з відповідача складає загалом 1 558 798,30 грн.:
- за період 12.03.2020-31.12.2020: 47 478 225,64 грн*5%/366*295 дні = 1 913 398,44 грн;
- за період 01.01.2021-01.10.2021: 47 478 225,64 грн*5%/365*247 дні=1782 059,43 грн.;
- нараховані суми: 3 695 457,87 грн. (1 913 398,44 грн +1782 059,43 грн.) - 2 136 659,57 грн. (сплачені відповідачем суми, що сторонами не заперечується і підтверджується довідкою ГУ ДПС у м.Києві від 20.12.2024 № 36865/5/26-15-04-15-05) = 1 558 798,30 грн., а доводи відповідача про те, що вимоги позивача щодо доплати та стягнення із відповідача різниці між сплаченою сумою за ставкою 3% та ставкою 5% - є необгрунтованими, та є такими, що спростовуються наявним у справі доказами.
Доводи відповідача про те, що за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 всі землевласники та землекористувачі (як платники земельного податку так і платники орендної плати за землю) - були звільнені від сплати відповідного платежу, проте, позивач в позовній заяві проводить нарахування в тому числі за період з 12.03.2020 по 31.03.2020, що прямо суперечить наведеним скаржником нормам, оскільки за даний період незалежно від укладення договору оренди, позивач не міг би отримати відповідний дохід - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 52-4 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, не нараховується та не сплачується за період з 01 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
Проте, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Таким чином, враховуючи предмет позову, а саме стягнення з відповідача як фактичного користувача земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику земельної ділянки за користування нею, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач, як власник земельної ділянки в особі територіальної громади міста Києва, має право отримувати плату за її використання.
Отже, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 922/2378/20.
Отже, з відповідача має бути стягнена сума безпідставно збережених коштів за весь 2020 рік, оскільки п. 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не застосовується у спірних правовідносинах.
Доводи скаржника про те, що подання позову в 2025 році, суперечить рішенню Київської міської ради від 08.07.2021 № 2066/2107, яким не було вирішено стягнути з відповідача недоотримані суми - судом апеляційної інстанції також відхиляються як необгрунтовані, оскільки позивач мотивуючи виключення пункту про стягнення недоотриманих сум наголошував на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду (зокрема, постанови Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 925/449/19, від 27.01.2021 у справі № 630/269/16, від 10.02.2021 у справі № 200/8930/18), адже питання, порушене позивачем в позові, має вирішуватися шляхом вжиття заходів претензійно-позовного характеру та законодавство, зокрема ст. 1212 Цивільного кодексу України не містить обов'язку врегулювання цього питання в добровільному порядку.
Також, доводи скаржника про те, що судом не враховано, що кожна із сторін у правовідносинах має діяти добросовісно, та позивач як власник земельної ділянки, розуміючи його право на отримання орендної плати повинен був сприяти в оформленні права оренди, проте саме через зволікання позивача договір оренди не укладався більше ніж 7 років після звернення відповідача із відповідним клопотанням у 2014 році, нехтуючи обов'язком укладення відповідного договору, саме позивач позбавив себе можливості отримання орендної плати за вказаний період і добросовісність відповідача, який весь цей період намагався укласти відповідний договір є поза сумнівом - оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі сплачував земельний податок, та не має заборгованості ані з плати за землю - судом відхиляються як такі, що не спростовують як висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про наявність підстав для задоволення позову, так і висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано пропуск позивачем строку позовної давності, встановлений ст.267 Цивільного кодексу України, а також строку нарахування податкових платежів, який встановлено ст. 102 Податкового кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності для стягнення з відповідача боргу за період з 15.04.2021 по 16.10.2021 - не було пропущено, з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дія карантину, встановленого Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 неодноразово продовжувалась.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 № 651 з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та досі діє.
Законом "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15.03.2023, Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Згідно із п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, враховуючи, що предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за період з 12.03.2020, строк позовної давності виник під час дії карантину.
У зв'язку із наведеним, станом на час подання позовної заяви (28.01.2025) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності. При цьому позивач має право на отримання безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за весь період користування відповідачем земельною ділянкою, внаслідок чого доводи відповідача про обмеження у періоді нарахування - є помилковими.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції , проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги позивача та присуджено до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 1 558 798,30 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні щодо задоволення позовних вимог позивача, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/1002/25, за наведених доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничний ринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/1002/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/1002/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 910/1002/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано: 17.09.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров