печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17388/25-ц
пр. № 4-с-128/25
16 вересня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
в складі головуючого - судді Литвинової І. В.
за участю секретаря судового засідання Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві скаргу представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Драчука Ігора Володимировича на дії/бездіяльність органу примусового виконання, скасування арешту та зобов'язання вчинити дії у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
11 квітня 2025 року представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Драчук Ігор Володимирович звернувся до суду із вказаною скаргою, у якій просив визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Кременецького відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо не зняття арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року, видану ВДВС Кременецького районного управління юстиції. Номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року; скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року, видану ВДВС Кременецького районного управління юстиції. Номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року, зобов'язати Кременецький відділ державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року, визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), щодо не зняття арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року, виданої ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві. Номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року; скасувати арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № 32266532 від 01 лютого 2013 року, виданої ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві. Номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року, зобов'язати Солом'янський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року.
В обґрунтування скарги, заявник вказує, що у ДВС перебували два виконавчих провадження № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 рокута № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року з примусового виконання рішення Печерського районного суду від 26 червня 2008 р. у справі № 2-1537/08 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 252 500,00 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 125 993,17 грн., 3% річних в розмірі 22 303,81 грн., судові витрати в розмірі 2 331,25 грн., всього 403 128,23 грн. В межах вказаних виконавчих проваджень постановами від 01 вересня 2015 року та 01 лютого 2013 року на все належне йому майно було накладено арешти та оголошено заборону на його відчуження (номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року та 4463435 від 29 січня 2014 року). Постановою Солом'янського ВДВС від 06 травня 2014 року було закінчено виконавче провадження, а виконавчий документ направлено до ВДВС Кременецького РУЮ. Постановою Кременецького ВДВС від 29 вересня 2016 року було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчого документу стягувачу). Згадані виконавчі провадження були знищені в 2020 році за закінченням строку зберігання, однак органи ДВС не скасували арешти, накладені з метою виконання виконавчого документу. 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 в особі адвоката Драчука І.В. звернувся до органів ДВС із заявами про скасування арештів з його майна, однак відповіді не отримав, арешти скасовано не було. Також ОСОБА_1 зазначає, що поза межами виконавчих проваджень він погасив заборгованість, стягнуту з нього рішенням Печерського районного суду від 26 червня 2008 р. у справі № 2-1537/08 р. Доказом погашення заборгованості є квитанції № 3 від 02 квітня 2025 року № 9374-4430-9178-8008 від 02 квітня 2025 року та № ПН167 від 02 квітня 2025 року. Про таке погашення було повідомлено органам ДВС. Оскільки заборгованість було погашено у повному обсязі, правових підстав не скасовувати арешти з його майна у органів ДВС не було, а тому на думку заявника, ігнорувати його заяви є бездіяльністю з боку такого органу, що перешкоджає йому здійснювати свої права власника.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати бездіяльність ДВС, що полягає у незнятті арешту з належного йому майна, накладеного у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року та № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року протиправною та зобов'язати ДВС зняти такі арешти.
02 травня 2025 року від представника Кременецького відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов відзив, у якому просив відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що відповідно до пункту 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція) постанова про зняття арешту з майна боржника, постанова про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, постанова про зняття майна з розшуку або скасування інших заходів примусового виконання рішення виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, за заявою боржника у разі, якщо: після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає). У зв'язку із тим, що виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не стягнуті, підстави для зняття арешту з майна боржника накладеного зазначеною постановою відсутні.
Учасники провадження в судове засідання не з'явилися, однак про час, дату і місце слухання справи повідомлений належним чином за допомогою Електронного суду.
Суд, вивчивши скаргу у межах ініційованого питання, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини і дійшов до наступного висновку.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 252 500, 00 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 125 993,17 грн., 3% річних в розмірі 22 303, 81 грн., судові витрати в розмірі 2 331, 25 грн., а всього 403 128, 23 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2012 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2008 року залишено без змін.
На виконання цього судового рішення 17 грудня 2012 року було видано виконавчий лист № 2-1537/08.
Для виконання означеного виконавчого листа у ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 та постановою від 01 лютого 2013 року на все належне ОСОБА_1 майно було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження (номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року).
06 травня 2014 року, керуючись п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС), виконавчий документ направлено до ВДВС Кременецького РУЮ за місцем знаходження майна.
З метою виконання зазначеного рішення суду у справі № 2-1537/08 ВДВС Кременецького районного управління юстиції повторно відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2, в межах якого постановою від 01 вересня 2015 року було накладено арешт на все належне ОСОБА_1 майно та оголошено заборону на його відчуження (номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року).
Постановою від 29 вересня 2016 року ВДВС Кременецького районного управління юстиції повернуло виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 7 частини першої ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, яка була чинною на момент повернення виконавчого документа), яка передбачала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснювалось частково, повертається стягувачу у разі якщо боржник або його майно, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3, що були передані ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві та № НОМЕР_2 ВДВС Кременецького районного управління юстиції були знищені 28 лютого 2020 року, відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, за закінченням строку зберігання.
Згідно із квитанціями № 3 від 02 квітня 2025 року, № 9374-4430-9178-8008 від 02 квітня 2025 року та № ПН167 від 02 квітня 2025 року заборгованість згідно рішенням Печерського районного суду від 26 червня 2008 року у справі № 2-1537/08 р. погашена в повному обсязі поза межами виконавчих проваджень. Претензій стягувача не надходили. Про таке погашення було повідомлено органам ДВС.
03 квітня 2025 року ОСОБА_1 в особі адвоката Драчука І.В. звернувся до ДВС із заявами про скасування арештів з його майна, однак відповіді не отримав, арешти скасовано не було.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв'язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арештів державними виконавцями, які здійснювали виконавчі дії у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 рокута № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року на стадії їх завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу у 2016 році.
Спір виник у зв'язку з тим, що на заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Драчука І.В. від 03 квітня 2025 року про зняття арештів у зв'язку з виконанням виконавчого документу поза межами виконавчого провадження органи ДВС відмовилися зняти арешти з майна боржника.
За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.
Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що він погасив борг перед особою, за зобов'язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчих проваджень № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 рокута № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року, які є завершеними та матеріали яких знищено виконавчою службою.
За таких обставин суд обґрунтовано вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арештів, накладених на все майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 рокута № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.
При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (бульше 10 років) нескасованих арештів на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких документів стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На підставі зазначеного суд вважає, що незняття ДВС арештів з майна боржника у виконавчих провадженнях саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органів державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання ДВС зняти арешти з майна боржника.
Також суд вважає, що посилання органів ДВС у своїх запереченнях на несплату боржником виконавчого збору по вказаним виконавчих провадженнях не є підставою для відмови у звдоволені скарги, оскільки таких аргументів на запит адвоката щодо виконавчих проваджень № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року та № НОМЕР_3 від 01 лютого 2013 року органи ДВС не наводили, про що, а ні боржник, а ні його представник не міг знати.
Крім того, у матеріалах справи відсутні дані (копії постанов про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору), що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника, а також відсутні докази направлення вказаних постанов боржнику.
За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржником боргу, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність доказів виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд доходить висновку про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арештів з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.
Викладені у цьому рішенні мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі, № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), № 2/0301/806/11 від 11.07.2022 р.
Згідно з частиною другою ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
За частиною першою ст. 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини першої ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За частиною другою ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 12, 18, 39, 40, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-452 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Скаргу задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Кременецького відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо не зняття арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року, видану ВДВС Кременецького районного управління юстиції. Номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року.
Скасувати арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року, видану ВДВС Кременецького районного управління юстиції. Номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року.
Зобов'язати Кременецький відділ державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 11499692 від 07 жовтня 2015 року.
Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ), щодо не зняття арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_3 від 01.02.2013 р., виданої ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві. Номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року .
Скасувати арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного згідно Постанови № НОМЕР_3 від 01.02.2013 р., виданої ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві. Номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року.
Зобов'язати Солом'янський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 4463435 від 29 січня 2014 року.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова