Провадження № 22-ц/803/7253/25 Справа № 185/2099/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
16 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я , -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Мотуза Олександра Володимировича звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах на виробничо-структурних підрозділах підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що призвело до виникнення професійних захворювань.
Довідкою МСЕК від 18 серпня 2014 року позивачу встановлено первинно 25 відсотків втрати професійної працездатності.
У подальшому довідкою МСЕК від 27 червня 2019 року позивачу встановлено 55 відсотків втрати професійної працездатності повторно безстроково.
Позивач вказав, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров'я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.
Позивач просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 245 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 110 000 (сто десять тисяч) грн з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 30 травня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд змінити рішення суду, стягнувши з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 245 000,00 грн, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, вважав, що сума у 245 000,00 грн буде справедливою компенсацією спричиненої йому моральної шкоди.
У поданій 20 червня 2025 року апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд змінити рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 25 000,00 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів та зменшивши розмір судового збору до 250 грн.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, позивачем не додано жодного доказу, який би підтверджував факт завдання йому моральної шкоди (наявність тих скарг на негативні психологічні прояви, які описує позивач у позовній заяві) діяннями відповідача, доказ вини та причинно-наслідкового зв'язку між діянням відповідача та негативними змінами у житті позивача.
Учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційні скарги не подавали.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
16.09.2025 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява, подана представником апелянта - позивача ОСОБА_1 - адвокатом Мотузом О.В., в інтересах довірителя, у якій просив розглядати справу без їх участі, підтримав їх апеляційну скаргу , просив збільшити суму відшкодування моральної шкоди до 245 000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов»язкових платежів та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
15.09.2025 року представник апелянта ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подав до суду заяву про можливість розгляду справи за його відсутності. Вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач протягом тривалого часу працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті, що призвело до виникнення професійних захворювань.
За змістом акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 11 липня 2014 року, у ОСОБА_1 медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 26 червня 2014 року встановлено наявність професійних захворювань:
-хронічне обструктивне захворювання легенів першої стадії, легенева недостатність першого-другого ступеня;
-нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).
Професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника. Причини виникнення хронічного професійного захворювання: запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму. (а.с.12)
Довідкою МСЕК серії 12ААА № 001571 від 18 серпня 2014 року ОСОБА_1 встановлено первинно 25 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, в тому числі: 20 відсотків - ХОЗЛ, 5 відсотків - приглухуватість (а.с.13).
В подальшому довідкою МСЕК серії 12ААА № 056834 від 27 червня 2019 року ОСОБА_1 встановлено повторно безстроково 55 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, в тому числі: 40 відсотків - ХОЗЛ, 15 відсотків - приглухуватість та встановлено третю групу інвалідності (а.с.14).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 55 % та встановлення третьої групи інвалідності. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 110 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом спору у справі є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу ушкодженням здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок отримання професійного захворювання позивач втратив 55 % професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що виробнича травма призвела до кардинальних негативних змін його життя, порушила його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання позивачем третьої групи інвалідності та втрати ним 55 % працездатності на безстроково, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 110 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, колегія суддів відхиляє, оскільки, суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності та характер немайнових витрат, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі 110 000,00 грн.
Також, колегія не приймає доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги відповідача, в їх сукупності, зводяться до невірного розуміння апелянтом вимог чинного законодавства, власного тлумачення характеру спірних правовідносин та переоцінки доказів.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У зв'язку з чим доводи апеляційних скарг про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не приймає до уваги з вищенаведених підстав.
Колегія суддів не встановила підстав для збільшення чи зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди.
Отже, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного)оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).
Колегія суддів зауважує, що пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Враховуючи викладене, сума, стягнута з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я не підлягає оподаткуванню.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг та зміни рішення місцевого суду в частині застосування норм Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2025 року - змінити, вказавши в другому абзаці резолютивної частини: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів», замість фрази «з відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 16 вересня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров