Провадження № 11-кп/803/2344/25 Справа № 175/9324/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
15 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
представника потерпілої адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження № 12023046440000145 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 вересня 2023 рокуза апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_9 на вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Дніпропетровську, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, розлученого, військовослужбовця, водія-електрика лісопильного відділення інженерно-технічного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним та засуджено за ч.1 ст.164 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді пробаційного нагляду на строк один рік шість місяців.
На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухалено обчислювати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 суму в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної скоєним кримінальним проступком.
Долю речових доказів вирішено відповідно до положень ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
Обвинувачений ОСОБА_7 згідно з рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2019 року зобов'язаний сплачувати на користь ОСОБА_10 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до 07 серпня 2032 року включно. Однак, у період часу з 12 вересня 2018 року по 01 березня 2024 року обвинувачений ОСОБА_7 злісно ухилявся від сплати встановлених судовим рішенням коштів на утримання дитини (аліментів), що виразилося у тривалій та систематичній несплаті аліментів, неповідомленні про зміну місця проживання та місця роботи, мобілізацію до лав Збройних Сил України, приховувані свого фактичного заробітку та інших грошових надходжень, а також у зміні порядку отримання належного йому грошового забезпечення на картковий рахунок іншої особи (свого батька ОСОБА_12 ), у результаті чого утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі - 242 054 гривні 97 копійок, що сукупно перевищує суму виплат по аліментах за три місяці відповідних платежів.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.1 ст. 164 КК, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
В апеляційній скарзі потерпіла порушує питання про зміну вироку у частині, що стосується вирішення цивільного позову, як несправедливого, незаконного та необґрунтованого.
Посилається на те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував глибину відчуття моральних переживань, страждань, значну тривалість вимушених змін у її житті, часу та зусиль, які вона вимушена була витрачати в межах виконавчого провадження, під час досудового розслідування та судового провадження.
Вказує, що поза увагою суду залишився той факт, що навіть під час судового провадження обвинувачений намагався безпідставно звинувачувати її, що вона витрачає аліменти на себе та принижувати.
Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає характеру правопорушення, тривалому злісному ухиленню обвинуваченого від утримання нашого сина, вчиненню ОСОБА_7 дій направлених на перешкоджання примусовому виконанню рішення суду, тривалому порушенню прав потерпілої та їх спільної дитини, обсягу та характеру душевних, психічних страждань, труднощам з якими вона стикнулась, тривалістю та тяжкістю вимушених змін у житті, витраченому часу та зусиллям направленим на примусове виконання рішення суду та на притягнення правопорушника до відповідальності, поведінці обвинуваченого під час судового розгляду.
Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а висновки суду першої інстанції щодо відмови у стягненні понесених судових витрат є очевидно безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогам законодавства.
Враховуючи викладене, потерпіла ОСОБА_9 просить вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15.05.2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень із стягненням податків та обов'язкових платежів.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 понесені судові витрати.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_9 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомила, але її представник вважав за можливе розглянути справу без участі ОСОБА_9 , а тому неявки потерпілої, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення :
- представника потерпілої, який підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги, просив вирок суду змінити, задовольнити цивільний позов у повному обсязі, стягнувши з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень, а також стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 понесені судові витрати у суді - 112,50 грн.;
- прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу потерпілої та просила задовольнити її у повному обсязі;
- обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілої, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, але погодився відшкодувати заподіяну потерпілій моральну шкоду у розмірі - 20 000 грн.;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Виходячи із ч. 3 ст. 404 КПК, колегія суддів не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження і кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 164 КК, оскільки вони у судовому засіданні ніким не оспорювалися і щодо них докази не досліджувалися відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК, порядок застосування якої порушений не був.
Аналізуючи апеляційні доводи потерпілої щодо правильності висновків суду першої інстанції про часткове задоволення її позовних вимог та стягнення на користь останньої суми моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, колегія суддів зазначає таке.
Згідно вимог ч.1 ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпілою ОСОБА_9 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 про стягнення з нього матеріальної шкоди у вигляді судових витрат на суму 112 грн 50 коп, понесених на роздруківку екземплярів позовної заяви; та моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 200 000 грн.
Відповідно до вироку, судом першої інстанції цивільний позов потерпілої було задоволено та ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, у задоволенні позовних вимог на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 112 грн.50 коп - відмовлено.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
На підтвердження заподіяння потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди, до цивільного позову останньою долучено товарний чек, який жодним чином не підтверджує, що зазначена у чеку сума 112 грн 50 коп була понесена саме ОСОБА_9 , та що ці витрати пов'язані з роздруківкою цивільного позову у цьому провадженні, тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цивільного позову в частині відшкодування судових витрат у заявленому розмірі 112 грн 50 коп - є обґрунтованим та законним.
Водночас колегія суддів не погоджується з рішенням місцевого суду про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 моральної шкоди у сумі - 5 000 грн.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення (заява №60750/00, ECHR, 2004, п.62);
Частиною першою ст. 1167 ЦК передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. 9, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків, ч.2 п.1 вказаної статті відносить витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦК, а саме: характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.
Обов'язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Аналізуючи наведені вище норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постанови Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з'ясовуючи наведені обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, колегія суддів враховує обґрунтованість доводів потерпілої ОСОБА_9 про факт заподіяння їй моральної шкоди, яка полягає у тому, що вона зазнала душевних страждань, пов'язаних із несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення аліментів на дитину, оскільки не могла забезпечити належного утримання їх спільного з обвинуваченим сина, труднощами, з якими стикнулась потерпіла, тривалістю та тяжкістю вимушених змін у житті, витраченому часу та зусиллям, пов'язаних з примусовим виконанням рішення суду про стягнення аліментів ( на протязі більше ніж п'яти років ) та на притягнення правопорушника до відповідальності: вона вимушена була неодноразово звертатись до державної виконавчої служби, суду із клопотанням та скаргами, що також їй завдало душевних страждань та переживань. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, ступінь вини обвинуваченого керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів уважає, що слід стягнути на користь потерпілої суму, що дорівнює 20 відсоткам заборгованості по аліментам, а саме - 50 000 грн, що буде достатньою та справедливою і такою, що не має мети необґрунтованого збагачення. У зв'язку із викладеним апеляційна скарга потерпілої в частині збільшення суми відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а вирок в цій частині зміні.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 408 КПК у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого, суд апеляційної інстанції приймає рішення про зміну вироку місцевого суду у формі ухвали.
Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінального процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 такою, що підлягає частковому задоволенню, а вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 щодо ОСОБА_7 є таким, що підлягає зміні в частині збільшення суми стягнень моральної шкоди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст. 164 КК - змінити в частині вирішення цивільного позову, збільшити суму стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 заподіяної моральної шкоди до - 50 000 гривень.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4