17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 320/19843/23
адміністративне провадження № К/990/35832/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №320/19843/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду, у якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Верховного Суду від 15 березня 2023 року № 873-к;
- зобов'язати Верховний Суд поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу забезпечення функціонування автоматизованої системи та електронного суду управління забезпечення автоматизованого документообігу суду секретаріату Касаційного адміністративного суду;
- зобов'язати Верховний Суд нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 жовтня 2023 року по день винесення наказу щодо поновлення позивача на посаді;
- зобов'язати Верховний Суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 300 000 грн, заподіяну його неправомірними діями та рішеннями.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
28 серпня 2025 року Верховним Судом зареєстровано повторну касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №320/19843/23, яка надійшла на електронну пошту суду.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції у судовому рішенні не врахував та не поклався на усталену практику Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ. При цьому, посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі №140/9066/21, від 25 січня 2023 року у справі №600/752/22-а.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, у справі №140/9066/21 розглядався позов про визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України про звільнення позивача, поновлення його на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС з 31 липня 2021 року, стягнення з Волинської митниці ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання Державну митну службу України прийняти на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС. У цій справі судами встановлено про недотримання відповідачем частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу». Зокрема, судами зазначено, що штатна чисельність Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України складає 642 одиниці, вакантні посади станом на 25 червня 2021 року - 599 одиниць, станом на 30 липня 2021 року - 172 одиниці. На підставі вказаних відомостей суди установили наявність вакантних посад в новоутвореному внаслідок реорганізації державному органі і на дату початку процедури реорганізації, і на дату звільнення позивача. При цьому встановлено наявність вакантних посад заступника начальника митниці. Водночас, жодна з цих посад не була запропонована позивачу.
У справі №600/752/22-а розглядався позов про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області про звільнення позивача, зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області поновити позивача на посаді рівнозначній, яку він займав до звільнення, а саме посаді державного кадастрового реєстратора відділу № 3 управління, надання адміністративній послуг ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, стягнення з ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь позивача суми заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07 січня 2022 року по день поновлення на роботі. У цій справі було встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області наказом від 01 листопада 2021 року № 290-к ввело в дію з 01 листопада 2021 року [нові] структуру та штатний розпис, у зв'язку з чим позивачеві, який працював на посаді державного кадастрового реєстратора відділу № 5 управління у Чернівецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, вручили 22 листопада 2021 року попередження про звільнення. Верховним Судом зауважено, що спору чи непорозуміння щодо пропонування позивачеві посади для переведення як умови, з якою Закон № 889-VIII пов'язує можливість припинення державної служби на підставі пункту 1 частин першої статті 87, немає. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачеві пропонували посади для переведення як при врученні попередження про звільнення, так і після того, проте він від них відмовився, після чого його звільнили. Проте, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, зазначав що: «..структура і штат Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області змінилися й чисельність державних службовців у зв'язку з цим скоротилася. Між тим посада державного кадастрового реєстратора у новому штаті передбачена, хоч кількість одиниць за цією посадою може бути іншою у порівнянні з тією, яка була до цих змін. Суди попередніх інстанцій цей аспект (зміни в структурі і штатному розписі відповідача) не досліджували, проте доводи позивача і його представника дають підстави вважати, що цих посад стало менше. Так само є підстави вважати, що ці посади (державного кадастрового реєстратора) тепер інакше структуровані, що власне спричинило потребу у перегрупуванні працівників, зокрема державних службовців відділу № 5 управління у Чернівецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, при переведенні їх на посади в новоутворені відділи/підрозділи… На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій принаймні мали б поцікавитися й з'ясувати чому (за яким критерієм, через що) з-поміж інших державних службовців, які працювали у тому самому структурному підрозділі й на таких самих (чи однорідних) посадах, що й позивач, саме останньому не запропонували переведення на посаду державного кадастрового реєстратора на аналогічних умовах. В цьому контексті позивач зауважив, що на дату вручення йому повідомлення про звільнення (22 листопада 2021 року) були вакантні посади державних кадастрових реєстраторів (у відділі з місцезнаходженням у м. Заставна Чернівецької області), проте їх йому не запропонували. Суди попередніх інстанцій цьому теж не надали значення. У судових рішеннях зазначено, що позивачеві пропонували посади для переведення, але з уваги на згадані доводи позивача в цих рішеннях не зазначено про те, чи пропонувалися всі можливі для переведення посади і якщо ні, то чому».
Проте, у справі, що розглядається, судами встановлено, що відповідачем 14 лютого 2023 року позивачу було вручено попередження про наступне звільнення з пропозицією інших посад, в у порядку, передбаченому частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу».
У попередженні було зазначено, що штатним розписом апарату Верховного Суду не передбачено посаду, яку обіймав позивач, у зв'язку з чим, можливе звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», починаючи з 16 березня 2023 року, відповідно до норм чинного законодавства.
Одночасно, позивачу було запропоновано вакантні посади: начальник відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу управління забезпечення автоматизованого документообігу суду секретаріату Касаційного адміністративного суду; головний спеціаліст відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу, Також, позивачу окремо надано список всіх вакантних посад, на які він може претендувати.
16 лютого 2023 року позивачем подано заяви до відділу кадрової роботи та охорони праці про переведення на вакантну посада № 29.2.1 - начальник відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу управління забезпечення автоматизованого документообігу суду секретаріату Касаційного господарського суду; посаду № 01.2.1 - головний спеціаліст відділу забезпечення діяльності керівника апарату Верховного Суду та його першого заступника.
На обрану позивачем посаду № 29.2.1 начальника відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу управління забезпечення автоматизованого документообігу суду секретаріату Касаційного господарського претендувало одночасно 2 осіб, при цьому встановлена штатним розписом апарату Верховного Суду кількість штатних одиниць за цією посадою дорівнювала 1.
На посаду № 01.2.1 головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності керівника апарату Верховного Суду та його першого заступника управління забезпечення діяльності керівництва Верховного Суду претендувало 4 особи, при цьому встановлена штатним розписом апарату кількість штатних одиниць за цією посадою дорівнювала 1.
Наказом керівника апарату Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 21 «Про заходи із приведення чисельності та штату працівників апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису», було затверджено план заходів із приведення чисельності та штату працівників апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису апарату Верховного Суду, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду від 09 грудня 2022 року № 3, та Положення про визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників апарату Верховного Суду, посади яких скорочено (далі - Положення).
Наказом керівника апарату Верховного Суду від 17 лютого 2023 року № 22, з метою реалізації пункту 8 Положення, затверджено склад комісії для проведення співбесід щодо визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників за вакантними посадами та у відповідних складах та зобов'язано відділ кадрової роботи та охорони праці скласти графіки проведення співбесід.
23 лютого 2023 року відповідно до встановленого графіку, позивач пройшов співбесіду на посаду № 29.2.1 начальника відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу управління забезпечення автоматизованого документообігу суду секретаріату Касаційного господарського суду.
06 березня 2023 року позивач пройшов співбесіду на посаду № 01.2.1 головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності керівника апарату Верховного Суду та його першого заступника управління забезпечення діяльності керівництва Верховного Суду.
За результатами співбесіди на посаду № 29.2.1, було складено рейтинговий список, відповідно до якого, оцінка ОСОБА_1 - 5,83 (перше місце в рейтингу - 6,73); за результатами співбесіди на посаду № 01.2.1, відповідно до складеного рейтингового списку оцінка ОСОБА_1 - 5,27 (перше місце в рейтингу 6,25).
Суди зазначили, що відповідно до оцінки безпосереднього керівництва позивача щодо якості виконання завдань, функцій та доручень за посадою, у ОСОБА_1 якість виконання завдань добра, а не відмінна, як у іншого претендента на посаду, що успішно пройшов співбесіду.
Отже, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На підставі наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, як підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України позивач посилається на:
- пункт 1 частини третьої статті 352 КАС України - справу розглянуто і вирішено неповноважним складом апеляційного суду, оскільки на момент її розгляду суд апеляційної інстанції не постановив судове рішення про вирішення питання про відвід суддів відповідно до вимог процесуального закону;
- пункт 3 частини другої статті 353 КАС України - необґрунтоване відхилення клопотань, що унеможливило встановлення обставин справи.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини третьої статті 353 цього Кодексу порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Так, у касаційній скарзі позивач зазначає, що справу розглянуто неповноважним складом, оскільки на момент ухвалення та підписання рішення по суті справи, питання про відвід складу ще не було вирішено в установленому законом порядку.
З Єдиного державного реєстру судових рішення вбачається, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у відкритому судовому засіданні визнано заявлений ОСОБА_1 відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Кобаля Михайла Івановича, Бужак Наталії Петрівни, Файдюка Віталія Васильовича необґрунтованим. Передано справу № 320/19843/23 для вирішення питання про відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Кобаля Михайла Івановича, Бужак Наталії Петрівни, Файдюка Віталія Васильовича, суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Кобаля Михайла Івановича, Бужак Наталії Петрівни, Файдюка Віталія Васильовича від розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2025 року пояснення ОСОБА_1 до заяви про відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Кобаля Михайла Івановича, Бужак Наталії Петрівни, Файдюка Віталія Васильовича від 07 квітня 2025 року від розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, в яких повторно заявлено про відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Кобаля М.І., Бужак Н.П. та Файдюка В.В., залишено без розгляду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у відкритому судовому засіданні визнано заявлений ОСОБА_1 відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду головуючого судді: Кобаля Михайла Івановича, Бужак Наталії Петрівни, Файдюка Віталія Васильовича необґрунтованим, оскільки заява позивача про відвід суддів надійшла до суду 27 травня 2025 року о 09:36 год, тобто менше ніж за три дні до судового засідання, згідно приписів частини четвертої статті 40 КАС України, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Також постановлено про продовження розгляду апеляційної скарги. Зазначено, що ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Щодо посилання позивача на відмову у задоволенні клопотань, Верховний Суд зазначає, що якщо заявник уважає, що суди порушили норми процесуального права з цих підстав, а саме, зокрема, щодо необґрунтовано відхилення клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі має бути доведено, що суди протиправно не вжили заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення судами норм процесуального права.
Проте, позивачем не доведено, що суди протиправно не вжили заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №320/19843/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак