П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10864/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 (суддя Брагар В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 17.02.2025) по справі за адміністративним позовом адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.11.2024 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просив:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 25.01.2023 по 06.04.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний перiод: грошової допомоги для оздоровлення, матерiальної допомоги для вирiшення соцiально-побутових питань, компенсацiї невикористаної щорiчної основної вiдпустки, одноразової грошової допомоги при звiльненi, премiї, визначивши їх розмiр, виходячи з розмiрiв посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, розрахованих шляхом множення розмiру прожитковою мінімуму для працездатних осiб, встановленою Законом Украiни "Про Державний бюджет України на 2023 piк" станом на 01.01.2023 р., на вiдповiднi тарифний коефiцiєнт, згiдно з пунктом 4 постанови Кабiнету Міністрів Украiни вiд 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» , з урахуванням ранiше виплачених сум та з одночасною компенсацiєю сум податку з доходiв фiзичних осiб вiдповiдно до пункrу 2 Порядку виплати щомiсячної грошової компенсацiї сум податку з доходiв фiзичних осiб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та iнших виплат, одержаних вiйськовослужбовцями, полiцейськими та особами рядового i начальницькою складу, затвердженого постановою Кабiнету Міністрів України вiд 15 сiчня 2004 року № 44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здiйснити ОСОБА_2 перерахунок грошового забезпечення за перiод з 25 сiчня 202З року по 06 квiтня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний перiод: грошової допомоги для оздоровлення, матерiальної допомоги для вирiшення соцiально-побутових питань, компенсацiї невикористаної щорiчної основної вiдпустки, одноразової грошової допомоги при звiльненi, премiї, визначивши їх розмiр, виходячи з розмiрiв посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, розрахованих шляхом множення розмiру прожитковою мінімуму для працездатних осiб, встановленою Законом Украiни "Про Державний бюджет України на 2023 piк" станом на 01.01.2023 р., на вiдповiднi тарифний коефiцiєнт, згiдно з пунктом 4 постанови Кабiнету Міністрів Украiни вiд 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» , з урахуванням ранiше виплачених сум та з одночасною компенсацiєю сум податку з доходiв фiзичних осiб вiдповiдно до пункту 2 Порядку виплати щомiсячної грошової компенсацiї сум податку з доходiв фiзичних осiб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та iнших виплат, одержаних вiйськовослужбовцями, полiцейськими та особами рядового i начальницькою складу, затвердженого постановою Кабiнету Міністрів України вiд 15 сiчня 2004 року №44.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 25.01.2023 по 06.04.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний перiод: грошової допомоги для оздоровлення, матерiальної допомоги для вирiшення соцiально-побутових питань, компенсацiї невикористаної щорiчної основної вiдпустки, одноразової грошової допомоги при звiльненi, премiї, визначивши їх розмiр, виходячи з розмiрiв посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, розрахованих шляхом множення розмiру прожитковою мінімуму для працездатних осiб, встановленою Законом Украiни "Про Державний бюджет України на 2023 piк" станом на 01.01.2023 р., на вiдповiднi тарифний коефiцiєнт, згiдно з пунктом 4 постанови Кабiнету Міністрів Украiни вiд 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» , з урахуванням ранiше виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату грошового забезпечення за перiод з 25 сiчня 202З року по 06 квiтня 2023 року, а також виплачених за вказаний перiод: грошової допомоги для оздоровлення, матерiальної допомоги для вирiшення соцiально-побутових питань, компенсацiї невикористаної щорiчної основної вiдпустки, одноразової грошової допомоги при звiльненi, премiї, визначивши їх розмiр, виходячи з розмiрiв посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, розрахованих шляхом множення розмiру прожитковою мінімуму для працездатних осiб, встановленою Законом Украiни "Про Державний бюджет України на 2023 piк" станом на 01.01.2023 р., на вiдповiднi тарифний коефiцiєнт, згiдно з пунктом 4 постанови Кабiнету Міністрів Украiни вiд 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням ранiше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач звернувся до адміністративного суду після спливу тримісячного строку, тому цей позов поданий з пропуском визначеного для такої категорії спорів тримісячного строку звернення до суду (частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX). При цьому суд першої інстанції не звернув увагу, що представник позивача як у позовній заяві, так і у заяві про виконання вимог ухвали суду навіть не вказує дату, коли позивачу стало відомо про «порушення» його прав.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційні скарги не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2023 №83 позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Листом вiд 17.08.2024 року в/ч повідомила, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімуму для працездатних осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Вважаючи протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо неповноти нарахування усіх сум грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, частиною першою статті 5 якого унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої та третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною п'ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Отож, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за період з 19.07.2022 обмежений частиною першою статті 233 КЗпП України та становить три місяця з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року та закінчується 01.10.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 14.11.2024 (а.с. 14), тобто поза межами строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Доводи позивача, викладені у заяві від 27.11.2024 про те, що відлік строку звернення до суду починається з дня одержання ним відповіді на адвокатський запит про суми, нараховані та виплачені при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП України), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наведеною нормою врегульовано питання щодо строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові саме при звільненні.
У цій справі вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження ним військової служби у період 25.01.2023 по 06.04.2023, а тому на спірні правовідносини розповсюджуються приписи частини першої статті 233 КЗпП України у редакції від 19.07.2022.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьої якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, "правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки".
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права позивача на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Як зазначалося вище, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, частиною третю якої визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire Perez de Rada Cavanilles c. Espagne №116/1997/900/1112).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, не надав належної оцінки доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та дійшов помилкового висновку про поважність підстав такого пропуску.
Ураховуючи, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява - залишенню без розгляду.
Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року скасувати, а адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов