17 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2904/25
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2025 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/12725/24 за період з 24.02.2022 по день фактичної виплати 18.09.2024 відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/12725/24 за період з 24.02.2022 по день фактичної виплати 18.09.2024 відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/12725/24 за період з 24.02.2022 по день фактичної виплати 18.09.2024 відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/12725/24 за період з 24.02.2022 по день фактичної виплати 18.09.2024 відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що саме з моменту набрання законної сили рішенням у справі № 420/12725/24 у в/ч НОМЕР_1 виник обов'язок нарахувати позивачу перерахунок індексації грошового забезпечення, тобто з 12 вересня 2024, а не з 24 лютого 2022 року, як помилково встановив суд першої інстанції. Апелянт зазначає, що сума перерахунку індексації грошового забезпечення позивача виплачена йому за рішенням суду в порядку його виконання, не є об'єктом для компенсації в розумінні норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом № 2050-ІІІ у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на вказану виплату не поширюються, а виплату здійснено протягом 22 днів з часу виникнення обов'язку здійснити нарахування та виплати (з часу набрання законної сили судового рішення), без порушення строків виплати. Вказує, що суди під час вирішення тотожних спорів повинні враховувати останню правову позицію Верховного Суду (такий припис міститься в постанові Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19).
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 24.02.2022 проходив військову службу у відповідача та відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.07.2023 № 333-ос позивача з 24.07.2023 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із розміром виплаченого за період проходження служби грошового забезпечення позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 р. у справі № 420/12725/24, залишеним без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 р., адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 24.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення (виплачену у грудні 2022 року та у лютому 2023 року), без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX. Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення (виплачену у грудні 2022 року та у лютому 2023 року), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
18.09.2024 відповідач на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі № 420/12725/24 виплатив позивачу кошти в загальній сумі 183 144,75 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 4167 та № 4168 від 17.09.2024 (а.с. 10, 11).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 25.12.2024 р., в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 18.09.2024 року (а.с. 9).
Відповідач листом від 20.01.2025 № 09/Ф-14704/392 відмовив позивачу у такій виплаті у зв'язку з відсутністю правових підстав (а.с. 12).
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки кошти у сумі 183 144,75 грн., виплачені на виконання судового рішення від 31.05.2024 у справі №420/12725/24 лише 18.09.2024, то у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 18.09.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі № 420/12725/24.
Також, суд першої інстанції зазначив, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з сум компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати у даному випадку не здійснюється, оскільки «компенсація втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині та в цій частині погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.09.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №420/12725/24 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у загальній сумі 183 144,75 грн.
Тобто, вірним є висновок суду першої інстанції, що у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу.
Таким чином, бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення є протиправною.
Що стосується доводів апелянта про відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що сума перерахованого грошового забезпечення нарахована за рішенням суду, тому, підстава для виплати компенсації виникає лише у разі несвоєчасного виконання рішення суду, а умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
Дія норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).
У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
З огляду на наведені висновки Верховного Суду, з урахуванням наявності факту недоплати грошового забезпечення з 24 лютого 2022 року, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати грошового забезпечення з моменту фактичного порушення строку виплати відповідного доходу, а саме з 24 лютого 2022 року.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Під час розгляду справи колегією суддів також враховані правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2025 року у справах №420/16557/24, № 380/8640/24.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко