17 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/2002/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Златін С.В.) в адміністративній справі №160/2002/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
27.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області мені ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 , наступні періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.04.1983:
перебування слухачем підготовчого відділення інституту з 20.11.1985 по 21.01.1986, оскільки слухачі підготовчих відділень вищих навчальних закладів не здобувають певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;
роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявне виправлення в даті наказу на прийняття. Вищезазначений період зараховано до страхового стажу за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом січня 1998 року - лютого 2002 року;
роботи з 16.03.2002 по 14.06.2005, згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688, виданого Великою соціалістичною народною Лівійською ОСОБА_2 , оскількивідсутні накази на прийняття та звільнення та інформації про трудові відносини з підприємством, яке направляло у відрядження заявника;
- не враховано дані довідки від 10.09.2024 № 226, за період роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, видану та засвідчену підприємством луганської народної республіки,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути, мою ОСОБА_1 заяву від 25 грудня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 25.12.2024 звертався із заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївської області про призначення дострокової пенсії за віком. За рішенням від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено у призначенні дострокової пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, а саме 25 років та у призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 16.03.2002р. по 14.06.2005р., з 06.08.1992р. по 31.12.1997р., врахувати дані довідки від 10.09.2024 року № 226 за період роботи з 06.08.1992 року по 13.02.2022 року, видану та засвідчену підприємством лнр.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 грудня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає про правомірність прийнятого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу. Скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.12.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатом розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 31.12.2024р. за №045550025346 про відмову в призначенні пенсії. Додатково зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.04.1983:
- перебування слухачем підготовчого відділення інституту з 20.11.1985 по 21.01.1986, оскільки слухачі підготовчих відділень вищих навчальних закладів не здобувають певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;
- роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявне виправлення в даті наказу на прийняття. Вищезазначений період зараховано до страхового стажу за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом січня 1998 року - лютого 2002 року;
- роботи з 16.03.2002 по 14.06.2005, згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688, виданого Великою соціалістичною народною Лівійською Арабською Джамагирією, оскільки відсутні накази на прийняття та звільнення та інформація про трудові відносини з підприємством, яке направляло у відрядження заявника;
- не враховано дані довідки від 10.09.2024 № 226, за період роботи з 06.08.1992р. по 13.02.2002, видану та засвідчену підприємством луганської народної республіки, яке здійснює свою діяльність на неподконтрольній Україні території. Відповідно до ст.9 закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованої території України» від 15.04.2014 № 1207-УІІ, документ, виданий органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній території, вважається недійсним і не створює правових наслідків.
Крім того вказує, що в заяві про призначення пенсії особа не повідомляє про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Позивач оскаржує вищезазначене рішення відповідача, вважає його протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству України, що стало підставою для звернення до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності з 16.03.2002 по 14.06.2005, з 06.08.1992 по 31.12.1997, врахувавши дані довідки від 10.09.2024 №226 за період роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002 та зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву останнього про призначення дострокової пенсії за віком.
Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом четвертим частини першої статті 115 Закону № 1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають - військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
З матеріалів справи вбачається, що у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком рішенням від 31.12.2024, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів його трудової діяльності.
Як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зокрема посилається на наступне:
- з 06.08.1992 по 13.02.2002, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявне виправлення в даті наказу на прийняття. Вищезазначений період зараховано до страхового стажу за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом січня 1998 року - лютого 2002 року;
- роботи з 16.03.2002 по 14.06.2005, згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688, виданого Великою соціалістичною народною Лівійською Арабською Джамагирією, оскільки відсутні накази на прийняття та звільнення та інформація про трудові відносини з підприємством, яке направляло у відрядження заявника;
- не враховано дані довідки від 10.09.2024 № 226, за період роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, видану та засвідчену підприємством луганської народної республіки, яке здійснює свою діяльність на неподконтрольній Україні території. Відповідно до ст.9 закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованої території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ, документ, виданий органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній території, вважається недійсним і не створює правових наслідків;
- в заяві про призначення пенсії особа не повідомляє про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до означених тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності з 06.08.1992 по 13.02.2002 та з 16.03.2002 по 14.06.2005, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок та довідок щодо трудового стажу покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Суд апеляційної інстанції також вважає, що суд першої інстанції правильно застосував загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки в даному випадку не прийняття даних довідки позивача №226 від 10.09.2024 виданої та засвідченої підприємством луганської народної республіки призведе до порушень та обмежень його права на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Щодо посилань скаржника на те, що в заяві про призначення пенсії позивач не повідомив про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, колегія суддів зазначає таке.
З 23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, яким встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка під час тимчасової окупації території виїхала на підконтрольну Україні територію, а тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він має підтвердити в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Водночас, позивачем відповідного підтвердження в заяві про призначення пенсії не зазначено та до заяви такого підтвердження також не додано, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем.
Приписами абзацу 4 пункту 1.8 розділу І «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1 визначено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія).
Згідно з пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Відтак, оскільки доказів повідомлення пенсійним органом позивача у визначений Порядком №22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, суб'єктом владних повноважень у ході судового розгляду надано не було, суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки відповідача у спірному рішенні та апеляційній скарзі є передчасними.
З урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та з метою відновлення порушеного права позивача зобов'язав пенсійний орган зарахувати до загального страхового стажу останнього спірні періоди трудової діяльності з повторним розглядом заяви позивача про призначення дострокової пенсії за віком від 25.12.2024.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в адміністративній справі №160/2002/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник