Справа № 163/1376/25
Провадження № 1-кс/163/446/25
15 вересня 2025 року місто Любомль
Слідчий суддя Любомльського районного суду Волинської області ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
слідчого ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області погоджене з прокурором Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_4 клопотання заступника начальника СВ відділення поліції № 1 (м. Любомль) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 в кримінальному провадженні № 12025030560000281 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Пульмо Ковельского району, району Волинської, зареєстрованого по АДРЕСА_1 та проживаючого по АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, середньої освіти, одруженого, адміністратора бази відпочинку «Шацький маєток», раніше не судимого,
Клопотання слідчий обґрунтовує тим, що під час досудового розслідування за ознаками ч.2 ст.286 КК України встановлено, що ОСОБА_5 близько 11:55 години 21 червня 2025 року, керуючи автомобілем "Фольксваген", номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці Незалежності в селі Пульмо Ковельського району в порушення вимог ст.14 Закону України «Про дорожній рух», п.п.1.5, 1.10, 1.5, 2.3.б), д), 12.3, 12.4, 12.9.б), 13.1 Правил дорожнього руху проявив грубу неуважність, належним чином не відреагував на зміну дорожньої обстановки, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу, в результаті чого допустив наїзд на велосипедистку ОСОБА_7 , яка рухалась велосипедом у попутному напрямку, по правому краю проїжджої частини дороги, при цьому на багажному відділенні велосипеду перевозила як пасажира малолітню ОСОБА_8 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Слідчий вважає наявними передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України ризики, через що з врахуванням тяжкості покарання, яке загрожує підозрюваному, вважає обрання більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить запобігання таким ризикам.
В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали.
Підозрюваний та його захисник просили обрати більш м'який запобіжний захід.
Під час розгляду клопотання встановлено таке.
Кримінальне провадження по зазначеному в клопотанні факту порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості та тяжке тілесне ушкодження зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №12025030560000281 за ознаками ч.2 ст.286 КК України 21 червня 2025 року.
Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оголошене ОСОБА_5 08 вересня 2025 року.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Обґрунтованість оголошеної ОСОБА_5 підозри підтверджена протоколом огляду місця ДТП від 21 червня 2025 року, в ході якого зафіксовано обстановку на місці ДТП; протоколами допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_7 ; висновком експерта №СЕ- 19/103-25/10414-ФП від 18 серпня 2025 року за результатами судової фототехнічної експертизи; висновками експерта СМЕ №185, 186; висновком експерта №CE-19/103-25/10139-IТ від 22 серпня 2025 року за результатами судової інженерно-транспортної експертизи.
В судовому засіданні ОСОБА_5 також не заперечив повідомлену йому підозру.
При цьому слідчий суддя зазначає, що на даному етапі досудового розслідування наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. В той же час, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Додані до цього клопотання матеріали вочевидь є достатніми доказами для початкової підозри.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів та передбачає максимальне покарання у вигляді позбавленням волі на строк до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
В клопотанні слідчий зазначає наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
В обґрунтування, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України ризику заступник начальника СВ відділенням поліції № 1 Ковельського РУП ГУНП у Волинській області зазначає, що підозрюваний розуміє наслідки своїх дій та покарання, яке йому загрожує у вигляді позбавлення волі строком до восьми років, а тому може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-які зв'язки з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Підозрюваний має постійне місце проживання, працевлаштування, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Такі обставини не дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Посилання слідчого на наявність ризику незаконного впливу підозрюваного на потерпілу та свідків не ґрунтується на належних і допустимих доказах.
По-перше, сам факт того, що потерпілі та свідок проживають у межах тієї ж територіальної громади, що й підозрюваний, не свідчить про його наміри чи реальну можливість здійснювати на них незаконний вплив. Подібні припущення носять суто ймовірний характер та не підтверджуються жодними конкретними обставинами чи доказами.
По-друге, слідчим не наведено відомостей про те, що підозрюваний уже вчиняв будь-які дії, спрямовані на вплив на потерпілу чи свідків, або робив спроби контактувати з ними з метою зміни їхніх показань. Відсутність таких фактів виключає обґрунтованість вказаного ризику.
По-третє, посилання слідчого на положення ст.23 та ст.94 КПК України не підтверджує необхідності застосування запобіжного заходу. Наведені норми лише визначають принципи безпосередності дослідження доказів і вільної оцінки їх судом, але не доводять наявності реального ризику незаконного впливу з боку підозрюваного.
Таким чином, наведені слідчим доводи не свідчать про наявність обґрунтованого ризику незаконного впливу на потерпілу та свідків, а мають характер загальних припущень.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного за-ходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Запобіжний захід може застосовуватися лише з метою запобігання спробам вчинення дій, визначених у ч.1 ст.177 КПК. Відтак, сторона обвинувачення може ініціювати обрання запобіжного заходу лише у зв'язку з необхідністю запобігання спробам особи, які мають виявлятися в реальних діях, а не через їх уявну можливість вчинення чи у припущеннях таких дій у майбутньому.
Отже, наявність спроб, яким слід запобігати, має бути підтверджене доказами. Припущення слідчого, прокурора про їх наявність, якщо вони не ґрунтуються на доказах, визначених у ст.84 КПК, не може вважатися належною метою обрання запобіжного заходу у розумінні ч.1 ст.177 КПК, оскільки по суті є припущенням.
Таким чином, переконливих доказів вважати, що ОСОБА_5 може переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду чи незаконно впливати на потерпілу, свідків в кримінальному провадженні не надано.
Згідно із п.2 ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор.
Відповідно до ч.2 ст.194 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Відтак, лише наявність обґрунтованої підозри за відсутності ризиків не дає підстав для застосування запропонованого слідчим запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Отже, в задоволенні клопотання слідчого слід відмовити.
Керуючись ст.ст.176-179, 181, 194, 196, 372, 376 КПК України,
В задоволені клопотання заступника начальника СВ відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_5 відмовити.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде проголошений о 09:30 годині 18 вересня 2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1