Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 вересня 2025 р. №520/18043/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:
1. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) від 18.06.2025 р. про відмову призначити достроко-во пенсію ОСОБА_1 та зарахування до стажу роботи на території Російської Федерації в районі Крайньої Півночі за період: з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зарахувати до стажу роботи на території Російської Федерації в районі Крайньої Півночі періоди роботи з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р.; з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р. і призначити достроково пенсію за віком.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 092650008669 від 18.06.2025 року, яким відмовлено у зарахуванні періодів трудової діяльності до страхового стажу роботи на території Російської Федерації в районі Крайньої Півночі за період: з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача до суду не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.
Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 та довідкою №1843/13149 від 08.06.2025 року.
Позивач 11.06.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій.
До заяви на підтвердження стажу роботи та сплати пенсійних внесків було надано відповідні документи, зокрема копію трудової книжки НОМЕР_3 від 08.07.1986 року та вкладиш НОМЕР_4 від 01.11.2007 року.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та прийнято рішення № 092650008669 від 18.06.2025 року, яким відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови вказано, що до загального страхового стажу заявника не зараховано:
Періоди роботи в рф згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 від 08.07.1986 року та вкладиша НОМЕР_4 від 01.11.2007 року, а саме: - з 20.03.2000 по 19.04.2000, з 01.06.2000 по 20.09.2000, з 28.09.2000 по 20.11.2000, з 16.04.2001 по 24.05.2001, з 04.06.2001 по 10.09.2001, з 22.01.2002 по 31.05.2022 рік, у зв?язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж набутий на території рф враховано по 31.12.1991 рік.
На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов?язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсії здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов?язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 року.
Інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування з 01.07.2000 року відсутня. Стаж з 2023 року розраховано згідно наявної інформації в реєстрі застрахованих осіб.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи дії протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірним питанням у даній справі є питання правомірності неврахування відповідачем періоду роботи в Періоди роботи в рф згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 від 08.07.1986 року та вкладиша НОМЕР_4 від 01.11.2007 року, а саме: - з 20.03.2000 по 19.04.2000, з 01.06.2000 по 20.09.2000, з 28.09.2000 по 20.11.2000, з 16.04.2001 по 24.05.2001, з 04.06.2001 по 10.09.2001, з 22.01.2002 по 31.05.2022 рік.
Як зазначено відповідачем в відзиві на позовну заяву підставою для відмови слугувало неможливість здійснення перевірки сплати внесків до Російської Федерації наразі з відсутністю поштового з'єднання з країною-агресором, та з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» ухвалено рішення про вихід із зазначеної Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Згідно п.3 ч.1 ст.85, п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", ;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відтак, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.
Отже, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.
Постановою Верховної ради України №1958-ХІІ від 10 грудня 1991 року було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 8 грудня 1991 року у м. Мінську.
У відповідності до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991, високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національної або інших відмінностей рівні права і свободи. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов'язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.
Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року, керуючись статтями 2,4 цієї Угоди, уклали 13.03.1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на зарахування до страхового стажу повинна була бути врахована заробітна плата, отримана ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території колишнього СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Відповідно до статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно ч.2 ст.24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Зважаючи на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, суд вважає, що за особами, яким в період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
В той же час, російською федерацією 11.06.2022 було прийнято закон №175-ФЗ про денонсацію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, який набрав чинності 30.06.2022.
Отже, відповідно до ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Російська Федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме Російської Федерації, з 01.01.2023.
Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди.
При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тобто, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.
Суд враховує, що Пенсійний фонд України звернувся із запитом від 27.12.2022 за №2800-030102-5/56080 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 російської федерації участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації.
Відповідно до запропонованого порядку дій, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV.
Міністерство соціальної політики України листом від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. При призначенні пенсії, Міністерство соціальної політики України запропонувало заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV, а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п'ятим частини першої статті 40 вказаного Закону.
Таким чином, до прийняття відповідного нормативно-правового акту при призначенні пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації заробітна плата та страховий стаж для обчислення розміру пенсії враховується наступним чином: заробітна плата за період по 31.12.1991- на підставі довідки про нараховану заробітну плату (дохід), за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.
Відповідно до абз.5 пп.3 п.2.1 р. II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Позивачем було надано до пенсійного органу трудову книжку НОМЕР_5 від 08.07.1986 року та вкладиш НОМЕР_4 від 01.11.2007 року, які містять відомості про період роботи позивача з 20.03.2000 по 19.04.2000, з 01.06.2000 по 20.09.2000, з 28.09.2000 по 20.11.2000, з 16.04.2001 по 24.05.2001, з 04.06.2001 по 10.09.2001, з 22.01.2002 по 31.05.2022 рік, однак відповідачем протиправно не було враховано їх під час призначення пенсії.
Перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, у т.ч. шляхом направлення звернень (запитів) до відповідних установ, організацій, підприємств.
Суд звертає увагу, що єдиною підставою для неврахування вказаного періоду, слугувало саме те, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.2023 року, якою регулювалось питання пенсійного забезпечення України з російською федерацією, що зумовило неможливість здійснення відповідних перевірок на направлення запиту до росії. Інших підстав для неврахування наданих документів відповідачем не було висловлено.
Заперечень щодо самого змісту трудової книжки НОМЕР_5 від 08.07.1986 року та вкладишу НОМЕР_4 від 01.11.2007 року, пенсійним органом не було зазначено.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 , як і прийняття Постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не може бути обґрунтованою підставою для відмови позивачу у перерахунку його пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 03.03.2023 року №26-1/13, виданої центральним архівом міністерства оборони Російської Федерації, враховуючи те, що вказана довідка стосується грошового забезпечення позивача під час проходження ним військової служби (за період з вересня 1985 року по квітень 1989 року) до прийняття вищезазначених нормативно-правових актів.
Отже, фактично позиція пенсійного органу у спірних правовідносинах суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування до страхового стажу періоду здійснення трудової діяльності підтверджених трудовою книжкою НОМЕР_5 від 08.07.1986 року та вкладишем НОМЕР_4 від 01.11.2007 року, не пов'язане з такими чинниками, як припинення участі в Угоді про гарантування прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, якою регулювалось питання пенсійного забезпечення України з російською федерацією.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) від 18.06.2025 р. про відмову призначити достроково пенсію ОСОБА_1 та зарахування до стажу роботи на території Російської Федерації в районі Крайньої Півночі за період: з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи на території Російської Федерації в районі Крайньої Півночі періоди роботи з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р.; з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р.
Разом із тим, щодо вимоги про зобов'язання відповідача призначити дострокову пенсію, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону №1058-VІІ визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій від 11.06.2025 року, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) від 18.06.2025 р. про відмову призначення дострокової пенсії ОСОБА_1 та зарахування до стажу роботи на території Російської Федерації в районі Крайньої Півночі за період: з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи на території російської федерації в районі Крайньої Півночі періоди роботи з 17.03.2000 р. по 19.04.2000 р.; з 16.05.2000 р. по 18.09.2000 р.; з 26.09.2000 р. по 20.11.2000 р.; з 16.04.2001 р. по 24.05.2001 р.; з 04.06.2001 р. по 19.09.2001 р.; з 22.01.2002 р. по 31.05.2022 р. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій від 11.06.2025 року, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бідонько А.В.