17 вересня 2025 року м.Київ № 826/11273/16
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Ізмаїльського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про визнання протиправним та скасування постанови,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Ізмаїльського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про визнання протиправним та скасування пп. 36 п. 1 постанови від 26.11.2015 № 2868 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб"єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг".
Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11273/16, закінчено підготовче провадження у справі та призначено дану справу до судового розгляду.
15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 справу прийнято до провадження дану адміністративну справу ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального провадження, призначено підготовче засідання.
30.04.2024 та 04.06.2024 до суду надійшли клопотання позивача про проведення судових засідань без його участі.
Ухвалою суду від 17.05.2024 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті.
07.06.2024 розгляд справи по суті продовжено в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що прийняття від 26.11.2015 № 2868 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб'єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг" (далі - Постанова № 2868) мали у своєму складі витрати на періодичну повірку, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, тому повторне включення в тариф на холодну воду витрат на обслуговування (в тому числі на періодичну повірку) водолічильників є шахрайством монополіста з холодного водопостачання.
Від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначає про те, що комісією було встановлено економічно обґрунтовані тарифи послуг з централізованого постачання холодної води, водовідведення на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2015 було прийнято Постанову № 2868, якою станом на день звернення до суду, встановлено тарифи на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб'єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг, у тому числі комунальному підприємству «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» зі структурою, наведеною в додатку 36 до цієї постанови:
тариф на послугу з централізованого постачання холодної води - 5,75 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);
тариф на послугу з централізованого водовідведення - 5,68 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість).
Не погоджуючись з п. 36 Постанови № 2868, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 22.09.2016 № 1540 “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540) визначає правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови "в інтересах законності" не мають на меті захист порушених суб'єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Нормативно-правовимй акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб'єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.
Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права.
У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
Дія закону (нормативно-правового акта) чи окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що спірним п. 36 Постанови № 2868 було встановлено тарифи на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб'єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг для Комунального підприємства «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства».
Однак 15.11.2022 Постанова № 2868 втратила чинність у зв'язку з прийняттям 10.11.2022 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1419 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Так, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені ст. 264 КАС України.
Відповідно до ч. 1 - 3 вищевказаної статті, її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених ч. 1 ст. 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Тобто суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
Підсумовуючи вищенаведені суд зауважує, що до суду може бути оскаржений певний акт суб'єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.
Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом в постанові від 01.02.2023 у справі № 640/18067/18.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Зважаючи на такі приписи законодавства, нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням.
Отже, положення процесуального законодавства містять імперативне положення, яким по суті визначено повноваження суду при розгляді справи про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акту та яке передбачає, що відповідний нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили.
З огляду на вищевказане імперативне положення КАС України суд не наділений повноваженням визнання нормативно-правового акту нечинним з моменту його прийняття, зокрема, й з огляду на те, що останнє може порушувати принцип правової визначеності.
Аналогійний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20.
При цьому Верховний Суд наголошує, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в п.п. 3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття “охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття “охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Водночас судом встановлено, що Постанова № 2868 вже втратила чинність на підставі іншої постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10.11.2022 № 1419 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
З урахуванням викладеного на переконання суду у даних правовідносинах відсутній предмет спору, що унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 826/24498/15, від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20.
Також суд, вирішуючи спір, враховує правову позицію Верховного Суду сформульовану у подібних правовідносинах про те, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторному визнанню нечинним, в порядку ст. 264 КАС України, враховуючи приписи ч. 3 цієї статті, оскільки нормативний акт, що є нечинним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 640/10978/19, від 01.021.2023 у справі № 640/18067/18, від 20.06.2023 у справі № 640/2412/20.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Отже, визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним такими, що втратили чинність.
Так у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 визначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 820/601/17, від 02.10.2019 у справі № 804/215/18.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про процесуальну неможливість скасування оскаржуваної постанови, оскільки цей нормативний документ втратив свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з'ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.
З огляду на зазначене, системно проаналізувавши норми законодавства та практику Верховного Суду, за результатами з'ясування обставин у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України у разі відмови в задоволенні позовних вимог відмовлено, сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.