17 вересня 2025 року Справа № 280/4696/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.06.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в надісланні позивачеві трудової книжки і копії наказу про звільнення на підставі її заяви від 17.04.2025 неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області направити поштою ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення і трудову книжку на її ім'я на підставі її особистої заяви від 17 квітня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач після звільнення за власним бажанням звернулась до відповідача із заявою про надсилання їй засобами поштового зв'язку оригіналу трудової книжки та копії наказу про звільнення. Однак, відповідачем безпідставно відмовлено у здійсненні таких дій з посиланням на необхідність підтвердження місця перебування позивача на підконтрольній Україні території. Вважає таку відмову перевищенням наданих відповідачу повноважень. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
19.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що позивач по трудову книжку до теперішнього часу не з'являлась, згоди на пересилання трудової книжки поштою не надавала. При цьому позивач самостійно добровільно тривалий час відмовлявся отримати свою трудову книжку, чим фактично створював штучні умови на свою користь та діяв не добросовісно щодо реалізації своїх прав. Звертає увагу, що позивач звернулась до Головного управління із запитом щодо отримання оригіналу її трудової книжки та копії наказу про звільнення шляхом надіслання вищезазначених на відділення Укрпошти лише 17.04.2025. Законодавчі норми прямо передбачають, що отримати трудову книжку при звільненні має право саме працівник. В заяві від 17.04.2025 позивач вказує лише місто та індекс відділення Укрпошти та зазначає «до запитання» та свій номер телефону, проте поштовий індекс та назва міста не є поштовою адресою. Зокрема, поштова адреса - розташування житла людини або установи (підприємства) відносно країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку). До поштової адреси включено поштовий індекс, номер будівлі, корпусу та номер приміщення у будівлі (квартири, офісу тощо). Отже, текст заяви ніяким чином не підтверджує перебування позивача на підконтрольній території України. Пересилати трудову книжку поштою можна тільки за письмовою згодою працівника (п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58). Працівник у заяві може попросити надіслати трудову книжку на вказану ним адресу. Утім, це положення не змінює законодавчих норм та не дає працівникові можливість погодити із роботодавцем іншого отримувача трудової книжки. Вважає, що його дії не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Позивач засобами електронного зв'язку 17.04.2025 звернулась до відповідача із заявою про направлення їй оригіналу трудової книжки та копії наказу про звільнення засобами поштового зв'язку за наступними реквізитами: 03146, м. Київ, до запитання, тел. 0508318283, отримувач ОСОБА_1 .
Відповідач листом від 15.05.2025 № 0800-0701-8/47023 відмовив у направленні позивачу засобами поштового зв'язку оригіналу трудової книжки та копії наказу про звільнення на зазначену адресу з посиланням на непідтвердженість місцезнаходження позивача на підконтрольній Україні території та необхідність надати будь-які підтверджуючі документи, в тому числі довідку внутрішньо переміщеної особи.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови в надісланні трудової книжки і копії наказу про звільнення на підставі її заяви від 17.04.2025, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 Інструкції № 58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність.
Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 вищевказаної Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-IX у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
Отже, вказаними нормативно-правовими актами визначено, що після звільнення працівника роботодавець зобов'язаний видати належну йому трудову книжку.
При цьому, вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено можливість надіслати трудову книжку за заявою працівника.
Як вказує позивач, на даний час вона не має можливості особисто звернутись до відповідача, у зв'язку із чим засобами електронного зв'язку направила заяву до ГУ ПФУ в Запорізькій області на отримання оригіналу трудової книжки, в якій зазначила поштову адресу і свої прізвище, ім'я і по-батькові як отримувача відправлення, підписала заяву за допомогою ЕЦП.
Постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2009 № 270 (зі змінами) затверджені Правила надання послуг поштового зв'язку, відповідно до підпункту 1 пункту 32 яких поштове відправлення, поштовий переказ супроводжує така інформація, що надається відправником або зазначається на поштовому відправленні, якщо обов'язковість її надання (зазначення на поштовому відправленні) встановлена оператором поштового зв'язку: найменування адресата (одержувача) та відправника: для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), для юридичних осіб - повне найменування підприємства, установи, організації, якщо відомо - ім'я та прізвище адресата. На простих та реєстрованих поштових картках, листах (крім тих, що адресуються до запитання, до відділення) може бути зазначено лише прізвище та ініціали або ім'я та прізвище. На поштових відправленнях, адресованих до населених пунктів, які не мають вулиць і нумерації будинків, прізвище, ім'я та по батькові адресата (за наявності) зазначаються повністю; номер абонента, за яким отримуються електронні комунікаційні послуги щодо мобільного або фіксованого зв'язку відправника та адресата (одержувача) (для реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, крім поштових карток, листів без оголошеної цінності, відправлень для сліпих).
Таким чином, у відповідача наявна можливість здійснити відправлення запитуваних документів на вказану позивачкою адресу із зазначенням мобільного номеру телефону.
Щодо посилання відповідача на надання довідки внутрішньо переміщеної особи для отримання позивачем трудової книжки, то суд наголошує, що жоден нормативно-правовий акт, що регулює трудові правовідносини, не містить вимоги про отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, доводів протилежного відповідачем суду не наведено.
Суд наголошує, що вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок визначають, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Втім, у зазначеній Інструкції не встановлено обмежень щодо тієї особи, яка буде отримувати трудову книжку.
Водночас, чинне законодавство, що регулює порядок видачі трудових книжок працівникам після звільнення, не покладає обов'язку на роботодавця пересвідчуватись у достовірності вказаної адреси відправлення, а робітник, який має намір отримати трудову книжку за допомогою засобів поштового зв'язку, не зобов'язаний підтверджувати будь-якими доказами своє місцезнаходження. Єдиною умовою для отримання робітником своєї трудової книжки після звільнення засобами поштового зв'язку є письмова згода із зазначенням адреси направлення.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на отримання своєї трудової книжки, проте обставини цієї справи свідчать про те, що ГУ ПФУ в Запорізькій області протиправно їй відмовлено у направленні поштою на запит копії наказу про звільнення і трудової книжки, а тому суд з метою захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити направлення позивачу засобами поштового зв'язку копії наказу про її звільнення і трудову книжку на її ім'я на підставі її особистої заяви від 17.04.2025.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп, згідно квитанції № 8074-0493-0373-8682 від 05.06.2025.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в надісланні трудової книжки і копії наказу про звільнення на підставі її особистої заяви від 17.04.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області направити поштою ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення і трудову книжку на її ім'я на підставі її особистої заяви від 17.04.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 грн 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 17 вересня 2025 року.
Суддя Р.В.Сацький